МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

з курсу «ЛОГІКА»

Тема 1 Предмет логіки як науки. План лекції:

1. Предметне визначення логіки як науки.

2. Мислення і мова.

3. Істинність і правильність мислення.

4. Історичні етапи розвитку логічного знання.

Мета: Метою курсу є: навчити студентів правильно мислити, запобігати помилковим судженням і умовиводам, забезпечувати правильність побудови думок, уміння логічно і аргументовано доводити істину або спростовувати хибні судження, показувати можливості логічного мислення у професійної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети студенти повинні: знати форми, закони і правила мислення, причини виникнення і засоби виправлення логічних помилок, вміти правильно аналізувати наявну інформацію, вміти висовувати вірогідні гіпотези і перевіряти їх, спростовувати хибні міркування. З‘ясовувати сутність поняття як форми мислення, співвідношення поняття і слова, основні логічні прийоми формування та визна­чення понять. А також з‘ясовувати сутність та структуру судження як фор­ми мислення, питання класифікації суджень, розподіленность термінів у судженні, відношення між судженнями та їх класифікація за якістю та кількістю (логічний квадрат).Знати сутність основних законів логіки: закону тото­жності, закону несуперечності, закону виключеного третього, закону достат­ньої підстави, показує їхні співвідношення та методологічні функції, зв'язок з діалектикою. Знати форми і види умовиводів, зокрема категоричний силогізм, його фігури, модуси і правила, умовні і розділові умо­виводи, індуктивні умовиводи та їх різновиди, аналогію, гіпотезу. А також, логічні основи теорії аргументації, по­няття доведення і спростування, структуру, різновиди, правила доказово­го міркування, демонстрації, характерні логічні похибки. З’ясувати внесок античних мислителів, схоластів, Ф.Бекона, Р.Декарта і Г.Лейбніца в розвиток логіки. Внесок у розвиток логіки у ХІХ – ХХ ст. Дж.Буля, Г.Фреге, Ч.Пірса, Л.Вітгенштейна, Р.Карнапа, Б.Рассела, А.Маркова та ін. Розглядаючи розвиток логіки в Україні, слід звернути увагу на доробок представників Києво-Могилянської академії, С.Порецького та ін. мислителів.

Основні поняття: логіка, форми чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення), форми абстрактного мислення (поняття, судження, умовивід), правильні та неправильні міркування, логічна форма міркування, формалізовані та природні мови.

Питання для самостійної роботи

1. Визначення логіки як науки.

2. Теоретичне і практичне значення логіки.

3. Істинність і правильність мислення.

4. Природна і штучна мова.

5. Розвиток логічних знань в Античну добу.

6. Середньовічна (схоластична) логіка.

7. Логіка у Новий час.

8. Прогрес логіки у ХІХ-ХХ століттях.

9. Розвиток логіки в Україні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Доцільно, при визначенні предмета формальної логіки, з’ясувати взаємозв’язок трьох головних аспектів логічного знання: онтологічного, гносеологічного, формально-логічного. В онтологічному аспекті визначают об'єктивну основу науки логіки, як «логіки речей» та «логіки подій»: об'єктивне існування предметів, явищ, процесів, які мают причинно-наслідкові, просторові, часові, генетичні та інши взаємозв'язки. У гносеологічному, пізнавальному, аспекті визначают процес відображення «логіки речей» та «логіки подій» у «логіці понять» і становлення системи логічних понять, які охоплюють сутність об'єктивно існуючих речей, явищ і процесів. У формально-логічному аспекті визначают необхідні взаємозв'язки між логічними формами мислення - поняттями, судженнями, умовиводами, які зумовлені саме структурою змісту мислення.

Виникнення логіки належить до періоду становлення філософського світогляду, тих часів, які німецький вчений К. Ясперс визначив як «вісьовий час». Вже у VI – V ст.ст. до н.е., одразу у кількох центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка формується і розвивається як окрема філософська дисципліна, в якій вирішувались саме проблеми мислення людини, щодо істинного віддзеркалення світу. Уперше термін «логіка»(«Lоgos»-слово, розум, думка) ввів у науку давньогрецький філософ Демокріт, назвавши свою працю «Про логічне, або про правила». Фундатором логіки як науки вважається давньогрецький філософ Арістотель, який визначив головні завдання та проблеми логіки; останні зазнали відміни тільки в Новому Часі та у сьогоденні.

По-перше, це була проблема побудови теорії правильних дедуктивних міркувань, які дозволяють отримати з істинних висловлювань - засновків істинні висловлення-висновки. Тоді, в античні часи, першою дедуктивною системою і стала силогістика. По-друге, це були проблеми логіко-семіотичні, пов’язані з використанням мови як засобу вираження думки. Сюди відносяться проблеми виділення категорій мовних виразів в залежності від типів значень, а також встановлення смислів та умов істинності або хибності висловлень різноманітного виду. По-третє, це логіко-методологічні групи проблем, до яких відноситься опрацювання процедур пізнання: визначення, класифікації, пояснення, полеміки, аналогії , а також способи організації систем знань, наприклад, наукових теорій. Таким чином, сформувались структурні розділи формальної логіки як науки. З часом логіка збагатилась новими розділами. Наприклад, виникла індуктивна логіка Ф.Бекона, Дж.-Ст.Мілля та ін.. Щодо подальшого розвитку формальної логіки, то він пов’язаний із науковою розробкою алгебраїчних методів, аксіоматичного методу, методу формалізованих мов, числень і формальних семантик.

Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людини, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу.

2. Розкриваючи проблему значення логіки, з'ясуємо, по-перше, яку роль відіграє вона як наука, а по-друге, яке значення має знання логіки як науки. Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був здійснений німецьким філософом І.Кантом. В епоху, коли жив і творив І.Кант, була відома лише традиційна, арістотелівська логіка. І.Кант поділив загальну логіку на чисту(теоретичну) і прикладну(практичну). Розглянемо спочатку практичну логіку. Цей термін має декілька значень:

- «стихійна логіка», як природній процес мислення людей, коли вони здійснюють практичну і теоретичну діяльність і цей процес об'єктивно підпорядковується певним законам мислення.

- прикладна логіка, тобто використання теоретичної логіки у конкретному мисленні людей. До практичних логік, формально-логічних теорій, відносяться «логіка дії», «логіка прийняття рішень», «логіка вибору», «логіка переваги», «логіка діалогу», «евристика», «праксіологія», «конфліктологія» та ін.

Теоретична логіка — це певна логічна система знання або сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і аксіомах засобами природної і формалізованої мови. До теоретичних логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або традиційна, класична символічна - логіка висловлювань, логіка предикатів, некласичні символічні логіки - модальна, багатозначна, паранесуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час розробляються нові логічні теорії.

Особливість теоретичної логіки полягає в тому, що логіки створюють її засобами штучної мови й вона являє собою абстрактно-знакову модель мовлення. Теоретична логіка формулює певні принципи і правила логічного мислення, а практична логіка формулює умови і засоби використання цих правил у процесі конкретної розумової діяльності людей.

Особливості логіки як науки:

- вивчає закони і форми розумової діяльності людей на підставі аналізу їх мовних висловлювань, тобто через реалізацію результатів розумової діяльності у мові;

- створює свою специфічну мову для аналізу структури мислення і формалізації знання.;

- вивчення логіки потребує зосередження і систематичного підходу.

З'ясовуючи значення знання логіки як науки, треба насамперед зазначити, що вона підвищує загальну інтелектуальну культуру людини, сприяє формуванню логічно правильного мислення, рисами якого є чітка визначеність, послідовність, несуперечливість, доказовість та ін. Економіст у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень дослідження економічних явищ. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання економічної реальності.

3. Потрібно з’ясувати співвідношення істинного і правильного мислення.

Це - чіткість, послідовність, доведеність, визначеність, несуперечливість тощо. Тобто ясність змісту, зрозумілість і недвозначність термінів, понять, фраз, які висловлюються. Важливість тут врахування людиною того, що зрозумілими повинні бути не тільки слова, з якими звертаються до нас, але і наша власна мова, спрямована до людей - цей аспект є надзвичайно важливим, скажімо, у професійній діяльності менеджерів, правознавців, соціологів. Також людина повинна прагнути доведених міркувань.

Студенту потрібно розрізняти поняття істинності, яке характеризує думки(судження) і поняття правильності (зв'язки між думками у формі міркувань). Істинними є думки, які відповідають дійсності за своїм змістом. Правильне міркування - міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків). Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України — громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки - судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

4. Студент повинен з’ясувати, що логіка - це нормативна наука про форми і способи інтелектуальної пізнавальної діяльності, яка відбувається за допомогою мови. Мова - це знакова система, що призначена для фіксації, збереження, перетворення і переказування інформації. Розрізняють природні мови і штучні. Будь яка мова складається із знаків. Знаком називається матеріальний об’єкт, який для деякого суб’єкту з'являється у якості представника будь якого іншого предмету. Основна функція знаку полягає у тому, що він репрезентує предмет для деякого інтерпретатора. Таким чином, ситуація використання знака містить три компоненти: сам знак, предмет, що репрезентується знаком, інтерпретатора, котрий використовує знак. Дуже важливо зазначити, що предметом, репрезентованим знаком, можуть бути матеріальні індивіди, абстрактні об’єкти, властивості, відношення, функції, множини, процеси, явища, події, ситуації. Важливою характеристикою знаків є смисли та значення. Значенням знаку, екстенсіоналом, називається предмет, представлений даним знаком. Смислом знаку, інтенсіоналом, називають інформацію про репрезентований предмет, яку містить сам знак.

Мова вивчається з різних точок зору. Виділяють три аспекти: синтаксичний, семантичний та прагматичний. Синтаксичний аспект передбачає вивчення відношень між знаками, при цьому абстрагуються від того, які предмети репрезентують ці знаки і хто їх використовує. Семантичний аспект передбачає дослідження відношень між знаками і предметами, що репрезентуються цими знаками. Прагматичний аспект полягає у дослідженні відношень між знаками і інтерпретаторами, котрі використовують знаки.

Формальна логіка, вивчаючи структуру форм мислення - понять, суджень, умовиводів, використовує символи для позначення структурних елементів думки. Арістотель ввів символи (S, Р) для позначення таких структурних елементів судження, як суб'єкт (S) і предикат (Р).

Традиційна Арістотелева логіка використовує символи дедуктивних умовиводів. В Арістотелевій логіці були введені символи для запису структури і деяких інших логічних форм. Арістотелева логіка - це наука про мислення, але не наука про мову. Математична ж логіка як математична наука створила свою штучну мову, за допомогою якої з'явилася можливість у межах математики однозначно й чітко записувати структуру дедуктивних умовиводів. Для аналізу дедуктивних умовиводів математична логіка розробила логічні системи, одна з яких називається пропозиційною логікою, а друга - логікою предикатів. Логіка висловлювання - це перша складова математичної логіки, що досліджує операції з висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропозиція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Висловлювання в логіці не членується на суб'єкт і предикат, а приймається як ціле. Структурні елементи розглядаються як прості, які становлять частини, що висловлюються. Суб'єкт (S) і предикат (Р) у цих частинах не виділяються. Складові частини висловлювання називаються у логіці висловлюваннями атомарними, а висловлювання в цілому - складовим. Будь-яке висловлювання в математичній логіці розглядається лише з точки зору того, якими є його складові атомарні частини - істинними чи хибними. Істинність чи хибність атомарних частин висловлювання є єдиною основою для висновку про те, яким буде складне висловлювання: істинним чи хибним. Логіка предикатів має свій алфавіт - символи мови логіки предикатів. Логіка предикатів - розділ математичної логіки, який досліджує операції про висловлювання, розчленовані на суб'єкт і предикат. Логіка предикатів, обчислення предикатів, спирається на логіку висловлювань, обчислення висловлювань, включає її до складу і, таким чином, є розширенням логіки висловлювань.

5. Розвиток логічних знань в Античну добу. Школа софістів була першою, яка диференціювала сферу природи і суспільства – «ф’юзіс» і «номос», визначила загальне поле логічного мислення. Згодом ідеї школи софістів були інтеріоризовані іншими мислителями і творчо вдосконалені в філософських вченнях. Відомо, що давньогрецький філософ Платон, надаючи великого значення логічним проблемам, найбільшу увагу у своєму вченні приділяв аналізу понять і суджень. Діалектичний метод Платона полягав в утворенні понять, у процесі якого багатоманітне зводилося до одноманітного, до єдиного поняття, яке потім поділялося на види. При цьому перевага надавалася дихотомії. Поняття мали визначати суттєве в речах, а сутність речей вбачалася в тому загальному, в чому всі речі відповідного роду збігаються. Платоном було розроблено вчення про природу понять, їх відношення за обсягом і змістом, про відношення роду і видів та ін. Але саме Стагирит(Арістотель) визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Студенту необхідно з'ясувати конкретні проблеми, які до­сліджував Арістотель:

- сформовано основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього;

- виведені важливі логічні операції;

- розроблено теорію поняття і судження;

- змістовно опрацьовано дедуктивний силогістичний умовивід;

Арістотелеве вчення про силогізм склало основу логіки предикатів, тобто математичну логіку. Стоїчній школі (Зенон, Хризіпп та ін.) належать оригінальні логічні ідеї, які попередили головні розробки сучасної логіки. Стоїки вперше проаналізували судження, що зараз називають імплікативними, диз'юнктивними, кон’юнктивними тощо. Вони вперше зробили спробу визначати логічне значення складних суджень, абстрагуючись від змісту простих суджень, яки входять до їх складу.

6. Середньовічна, схоластична логіка. Середньовічна логіка обґрунтовувала догмати релігії, доведенні існування Бога, поясненні питань створення світу та безсмертя людської душі тощо. Панівним напрямом логіки середньовіччя була схоластична логіка, яка, популяризуючи логіку Арістотеля, водночас зумовила негативне ставлення до неї. Логіка поступово формувалась як навчальна дисципліна. З метою кращого запам'ятовування логічних знань учені середньовіччя нерідко вдавалися до мнемонічних (грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) засобів: штучно створених схем, умовних знаків, символів тощо. Михайло Псьол, логіку якого називали «мистецтвом мистецтв» і «наукою наук», у своєму «Синопсисі» вводить для різних видів суджень символічні позначення (А, І, Е, О) а для різних модусів силогізму — спеціальні слова, голосні яких позначали кількість і якість суджень, що входили до складу відповідного різновиду силогізму. До мнемонічних засобів вдавалися й деякі інші мислителі Вільям Шервуд, Жан Буридан та ін..

У середньовічній логіці час від часу виникали ідеї, які збагачували традиційну логіку. Ібн Рушд розробив класифікацію модальних суджень, Жан Буридан детально дослідив модальні умовиводи. Ансельм Кентерберійський аналізував речення, які містили модальні функтори «можливо», «сумнівно», «необхідно». У працях мислителів середньовіччя містилися деякі елементи сучасного числення висловлювань. Так, твори Фарабі, якого називали другим Арістотелем, містили здогади про матеріальну імплікацію. Ібн Сіна детально аналізував кон'юнкцію, був обізнаний з імплікацією. П'єр Абеляр застосовував у логічних операціях деякі правила імплікації та диз'юнкції. Бурлей Вальтер досліджував проблеми імплікації, диз'юнкції та субпозиції.

Деяким середньовічним мислителям були відомі закони, які нині називають законами де Моргана. Середньовічні логіки випередили канторівську ідею про можливість існування множини речей, яка містить підмножину, в певному розумінні рівну самій цій множині. Раймонд Луллій побудував «логічну машину», за допомогою якої одержував різні поєднання понять.У XVII ст. ідея Р. Луллія про машинізацію умовиводів, мислених процесів мала великий вплив на засновника математичної логіки німецького філософа Готфріда-Вільгельма Лейбніца.

7. Логіка у Новий час. Френсіс Бекон запропонував докорінно перебудувати філософію і науку, метою якої, на його думку, є щастя людей, їх могутність, досягнення влади над природою. Він піддав нищівній критиці логіку Арістотеля, протиставивши їй свою логіку. Його праця «Новий Органон» мала замінити старий аристотелівський «Органон», який він вважав не тільки некорисним, але й глибоко шкідливим для науки. Бекон критикував індукцію Арістотеля і схоластів - «індукцію через простий перелік», основним недоліком якої вважав врахування в ній переважно тих випадків, які підтверджують індуктивний висновок. Цій індукції він протиставляв «індукцію через виключення», сутність якої полягає в тому, що шляхом найретельнішого порівняння багатьох фактичних даних щодо досліджуваного явища виявляються і враховуються лише істотні. Рене Декарт , піддаючи критиці схоластичну логіку, поставив, як і Бекон, перед наукою завдання звільнитися від традиційних упереджених поглядів та сліпої віри в авторитети і побудувати заново всю споруду науки. Ясність і чіткість є, за Декартом, критеріями істини, а ведуть до неї інтуїція, дедукція, індукція, порівняння та аналогія. Він розробив принцип повної математичної індукції й був схильний розглядати його як логічний принцип. Декарт виступав проти загальної згоди як критерію істини. Вчення Декарта, зокрема його дедуктивний метод і принцип повної математичної індукції, продовжували розвивати інші мислителі. Томас Гоббс відіграв велику роль у розвитку логіки. Будучи номіналістом, він вважав, що досвід не може дати знання загального, яке можливе лише завдяки мові. Істотне місце в логіці Гоббса займала теорія знаків, що стала важливим внеском у семіотику науку про знаки. Визнаючи нерозривний зв'язок мислення і мови, цей мислитель розглядав логіку як вчення про імена - поняття, ідеї, речення-висловлювання, судження, поєднання речень - умовиводи, доведення, вчення про істину і хибу та науковий метод. В основі вчення про умовивід лежить силогізм, який, за Гоббсом, є операцією додавання трьох імен або поєднанням двох речень, що мають спільне ім'я, яке позначає середній термін. Разом з тим цей мислитель пропонує й інше розуміння силогізму, яке пізніше було конкретизоване в математичній символічній логіці. Готфрід Лейбніц збагатив логіку новими ідеями, деякі з них випередили свою епоху на кілька століть. З розвитком логіки ідеї Лейбніца одержали підтримку і були розвинуті у працях сучасних вчених.

Студенту доцільно осягнути конкретні проблеми, які до­сліджував Лейбніц з логіки:

- здійснив спробу побудови спеціальної штучної мови, яка є прототипом сучасних формалізованих мов логіки;

- сформулював закон достатньої підстави, який діє у сфері досвідних істин;

- наполягав на визначенні закону тотожності як головної істини розуму;

- застосовував закон суперечності при аналізі міркувань (як такий, що забороняє одночасно приймати два судження, одне з яких заперечує те, що стверджує друге), суджень (як заборону визнання істинності судження, що містить у собі суперечність, тобто в якому предикат суперечить суб'єкту);

- розкрив логічний зв’язок закону тотожності та закону суперечності (якщо кожна річ узгоджується сама з собою, то звідси випливає, що жодна річ не може суперечити сама собі);

- проаналізував основні форми мислення: загальні поняття (загальні та необхідні судження), на його думку, не можна одержати з одиничних фактів за допомогою індуктивного умовиводу; судження поділяв на аналітичні (в яких висловлюються вічні й необхідні істини) і синтетичні (випадкові істини);

- створив оригінальне вчення про гіпотезу (може бути кілька гіпотез, які з однаковою переконливістю пояснюють відповідні явища);

- виняткового значення надавав проблемі істини (питанню про загальну природу істини);

- абсолютизував роль дедукції (ідеалом наукового знання Лейбніц вважав чисту дедукцію).

8. Студент повинен засвоїти головні етапи становлення логічної думки:

- від логіки Давнього світу до виникнення у другій половині XIX ст. сучасної логіки:

- від другої половини XIX ст. до наших часів.

На першому етапі логіка переважно вирішувала проблеми, поставлені ще Арістотелем. В останні півтора століття цього етапу в ній відбулись якісні зміни. Передумови цих змін з'явилися тоді, коли Лейбніц запропонував ідею числення і відповідну формалізовану мову. В другій половині XIX ст., а тим більше в XX ст. на людство чекала ціла злива ідей, завдяки яким сучасна логіка пережила наукову революцію. Назвемо лише деяких видатних вчених, які зробили істотний внесок у її розвиток логіки як науки. Джордж Буль - один із засновників математичної логіки. Поклавши в основу своїх досліджень аналогію між алгеброю і логікою, він розробив відповідне логічне числення, в якому застосував закони й операції математики, додавання класів, множення тощо. Він також детально проаналізував закони комутативності, асоціативності, дистрибутивності. Огастес де Морган - засновник логічного аналізу відношень, зокрема запропонував формулу суджень відношення, яка нагадує сучасну формулу «aRb». Він сформулював основні принципи логіки висловлювань і логіки класів. У розробленій ним алгебрі відношень аналізував операції додавання, множення тощо. У математичній логіці Морган сформулював закони, які носять його ім'я - «закони де Моргана». Готліб Фреге заклав основи логічної семантики. У своїй фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного числення предикатів з метою обґрунтування ідеї про зведення математики до логіки. Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і відношень (а відповідно одномісних і багатомісних логічних функцій); вперше увів символи для позначення кванторів; увів поняття істиннісного значення тощо. Чарлз Пірс- родоначальник семіотики, загальної теорії знаків. У своєму численні він використовував як строгу, так і нестрогу диз'юнкції, також сформулював закони матеріальної імплікації. Давид Гільберт досяг значних успіхів у застосуванні методу формалізації в тлумаченні логічних умовиводів, у розробці числення висловлювань і предикатів, у дослідженні аксіоматизації знань. Алъфред Уайтхед, у співавторстві з Бертраном Расселом написав тритомну працю «Принципи математики», яка зробила значний внесок у розвиток математичної логіки. Бертран Рассел має великі заслуги у сфері розробки мови сучасної логічної символіки. Він систематично виклав теорію числення висловлювань і теорію класів. Джузеппе Пеано запропонував ідеї, завдяки яким було здійснено перехід від старої алгебри логіки до математичної в її сучасному вигляді. Він увів прийняті в сучасній математичній логіці символи, сформулював систему аксіом для арифметики «Натурального ряду». Платон Порецъкий першим розробив і читав курс математичної логіки. Він узагальнив і розвинув досягнення Буля, Шредера у сфері алгеброічноі логіки. Порецъким узагальнена теорія силогістики традиційної логіки, проаналізовані деякі несилогістичні міркування тощо. Значним є внесок у розвиток сучасної логіки і деяких інших учених, зокрема представників львівсько-варшавської школи, до якої належали К. Твардовський, Я. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський, Т. Котарбіньський, К. Айдукевич та ін. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної, математичної логіки, для розв'язання металогічних і методологічних проблем тощо.

9. З історії логіки в Україні. Вже в XI ст. деякі праці античних мислителів з логіки були відомими в Київській Русі. Найбільш знаними серед античних мислителів були Арістотель і Платон. Саме в той час завдяки старанням київських книжників-вільнодумців з'являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевы врата», або «Тайная тайних», логічних трактатів арабського філософа Аль-Газалі. Тоді ж у Києві була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона більш відома під назвою «Книга, глаголемая логика». Крім цих праць, в Україні на той час був відомий трактат І. Дамаскіна «Діалектика», де розглядалися такі логічні питання: співвідношення універсального і одиничного; визначення роду, виду й індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв'язання і доведення. У XVI ст. Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа протестантських навчальних закладів. Особливий вплив мала Раківська академія, де логіку і метафізику читали відомі вчені X. Стегман та X. Остородт. Курс діалектики та риторики читали в братських школах на рубежі XVI—XVII ст., зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським братством. В цей час спостерігалось негативне ставлення до «язических любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та логічних. Це виявилось у порадах І. Вишенського Львівському братству не вдаватися до зовнішньої філософії, поганських Аристотелів і Платонів, в «Алфавіті духовному» І. Копинського та інших. Значною мірою дотримувався названої традиції М. Смотрицький. Водночас він висловлював негативне ставлення до використання філософії та логіки під час розв'язання теологічних проблем, але звертався до логіко-дедуктивного виведення та логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою. Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. Схоластика, абсолютизуючи духовність, була на той час «гімнастикою розуму», вона забезпечувала розвиток абстрактного мислення і логічного виведення. Логіка та риторика були обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставления» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.

Сьогодні в Україні є ціла когорта вчених, які плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А.Ішмуратов, К.Жоль, В.Омельянчик, А.Конверський, І.Хоменко та інші.