4 Питання.

Нормування - це встановлення норми праці на вико­нання окремих робіт і виробництво певного виду продукції в конкретних природних та організаційно-економічних умовах. праці й ефективності використання техніки, складання всіх видів планів.

Нормування праці в сільському господарстві здійснює норму­вальник з участю економіста по праці, інженера, спеціаліста тієї галузі, для якої встановлюють норму праці, а також бригадира чи завідуючого фермою. Перед початком роботи з нормування слід вивчити умови праці й пояснити безпо­середнім виконавцям практичні цілі нормування. Для спостережень нормувальникові потрібні: секундомір або годинник із секундною стрілкою, спеціальні бланки спо­стережних листів, вимірювальна стрічка, а в рослинництві також лінійка для вимірювання глибини обробітку ґрунту. Спостереження слід вести за роботою сумлінних працівників, технічно справними засобами виробництва.

При нормуванні розрізняють: норми виробітку; норми ча­су; обслуговування й управління.

Норма виробітку - це виражена у натуральних одиницях кількість роботи чи продукції, яку може виконати або виготовити працівник за одиницю часу. її найчастіше застосовують на польових і стаціонарних роботах, переважно в рослинництві.

Норма часу - встановлений у годинах чи хвилинах час, потрібний для виробництва одиниці продукції або виконання одиниці роботи в конкретних виробничих умовах. Найчастіше цю міру праці використовують на ремонтних, будівельних роботах, коли ставлять техніку на зберігання тощо.

Норма обслуговування - кількість засобів виробництва, ; які може високоякісно обслужити за одиницю часу (1 год., зміна) працівник або група працівників. Ці норми застосо­вують у тваринництві, при технічному обслуговуванні машин та обладнання.

Норми праці повинні бути обґрунтованими, напруженими, але доступними для виконання сумлінними працівниками при нормальній інтенсивності праці й враховувати конкретні умови виробництва.

Для правильного визначення норм праці потрібні:

- глибо­кий аналіз виробничих можливостей кожного робочого місця;

- виявлення резервів підвищення продуктивності праці;

- най­повніше використання науково-технічних досягнень;

- вивчення й поширення передових методів праці;

- встановлення раціональної структури операцій, що передбачає найефективніше викори­стання техніки та робочого часу.

Нормування праці в сільському господарстві здійснюється двома методами: сумарним і технічним (поелементним).

Сумарним методом норму виробітку або часу визначають за фактично виконаним обсягом роботи чи виробленої про­дукції, за аналогією з існуючою нормою або на підставі власного досвіду. При цьому не враховують затрат часу на окремі елементи робочого процесу, не беруть до уваги пе­редовий досвід, зміни в техніці, технології виконання робіт чи організації праці.

Технічним (поелементним) нормуванням називають су­купність прийомів, спрямованих на вивчення процесів праці з метою їх раціоналізації.