1.2. Сучасне науково-теоретичне обґрунтування ролі сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Сім’я – найдавніша і найстійкіша соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору для суспільства. Сім’я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості. Першим навколишнім світом дитини, початковою одиницею суспільства є родина, де і закладаються основи особистості. Що ж таке сім'я? [9, c. 34]

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднанні шлюбом чоловік та жінка, їх діти (власні чи усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сім'я - осередок суспільства. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). [6, c. 220]

Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, що допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом колективу, де її люблять, вона має у сім’ї права і обов'язки, до її потреб ставляться з розумінням .Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємстві тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо - це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І вона природно прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я - це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою. Сім'я - історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини - це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї - одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури. [1, c. 524; 6, c. 220]

Ефективність виховання в сім'ї залежить від створення у неї належних умов. Головна умова сімейного виховання - міцний фундамент, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх вихованця, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. [6, c. 221]

Усім відомий вислів «Сім'я — осередок суспільства». Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства? адже в сім'ї виявляють багато визначальних характеристик особистості. В ній відбиваються риси соціального буття. Водночас саме через сім'ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму. В житті будь-яких суспільств бувають періоди, коли руйнуються всі зв'язки, коли воно розпадається, розвалюється, і лише сім'я залишається місцем, де зберігається «соціальний генотип», який передає пам'ять майбутньому. Чому ж люди живуть сім'ями? Чи завжди існувала сім'я? Чи залишиться вона в майбутньому? її створення — особиста справа людини, чи цей процес певним чином пов'язаний з суспільством? Ці запитання цікавлять людство уже давно. Соціологія сім'ї як спеціальна галузь науки вивчає умови життя сім'ї, чисельність і структуру, етапи життєвого циклу, рольову поведінку її членів, суспільні функції, мотивацію шлюбів і розлучень тощо. Звичайно, сім'ю визначають як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. [6, c. 222]

У чому ж полягає соціальна сутність сім'ї? Справа в тому, що маючи глибинну природно-біологічну, інстинктивну природу, сім'я пропускає історичні суспільні відносини через призму своїх конкретних форм. З'явившись у глибині віків, у надрах первісного суспільства, вона пройшла тривалий шлях, поки з'явилася сучасна нуклеарна сім'я. І навіть тепер термін «сучасна сім'я» має значною мірою європоцентристський характер. Це поняття навряд чи можна наповнити точно окресленим змістом. Адже і в наш час сім'я в Європі, в Північній і Латинській Америці, в арабському світі, в Азії за способами і мотивами її створення, структурою, рольовою поведінкою її членів та іншими ознаками дуже різниться. В будь-якому суспільстві сім'я має подвійний характер. З одного боку, це загальна соціальна інституція, а з іншого — мала соціальна група, що має специфічні закономірності функціонування та розвитку. Це обумовлює залежність сім'ї від суспільного ладу, існуючих економічних, політичних і релігійних відносин і водночас досить значну самостійність. У сфері сімейного життя традиції дуже стійкі. Вони не змінюються відразу за змінами в економічній та політичній сферах суспільства. Причинами, що підштовхують людей до створення сім'ї, є потреби суспільства та людини. Сім'я — одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з'явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Людське суспільство розвивалось і удосконалювалось, але контроль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім'я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років тому в багатьох суспільствах розлучення були ускладнені чи, навіть взагалі, заборонені. Неодружені чоловіки, як правило, мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, ні на сільських сходах, ні на виборах до інших громадських установ, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків і аж ніяк не окремо. Неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства приводив до утворення сім'ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього. Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає в шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато: потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні; потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім'ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги; одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного; духовне спілкування; одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки; потреби у соціальному просуванні; потреби у спільному проведенні дозвілля; фізіологічні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю. Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є «найсоціальнішими». Основою сім'ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов'язки.

Сім'я - це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я - це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Життя сім'ї - це дуже складні і різноманітні процеси та сторони життя людини (біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні). На цій підставі сім'я здатна виконувати певні функції.

Функції родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. Отже, головні функції сім'ї: економічна,репродуктивна, реактивна, комунікативна, регулятивна, виховна, рекреативна.

Економічна Репродуктивна Реактивна

ФУНКЦІЇ РОДИНИ

Рекреативна

Виховна Регулятивна Комунікативна

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства. Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім'я повинна мати двох-трьох дітей.

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родин із метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція. На сьогоднішній день практично по-різному складаються відносини в сім’ї – і позитивно, і негативно, що по-різному і впливають на людину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім’ї. Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім'ї - це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату - згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім’я, де панує повна повага кожного члена сім’ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат. [3, c. 42]

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родин із суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Рекреативна функція сім’ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекреативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й виховні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості. Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім'ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку - поїхати до батьків у село, родичів або знайомих.

І основна функція – виховна. Вона полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Виховання – велика справа – ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім’ї, рідними, всіма людьми, з якими сім’я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних, моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров'я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція - одна з найважливіших. Її мета - передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання. Дитина в сім’ї пізнає і освоює моральні норми.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім'ї - її функції. Як видно, із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов'язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. [6, c. 1]

Розкриваючи роль сім'ї у різних напрямках виховання, насамперед, хочу визначити, що першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім'ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті - для зміцнення здоров'я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля. Важливу роль у фізичному вихованні дітей відіграє саме сім'я. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має саме цей соціальний інститут. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється й тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Як кажуть, жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователь – може покерувати подальшим здоров'ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров'я-це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу. Батьки повинні виховувати у дітей бажання долати труднощі, досягати успіхів у складних діях. І робити це саме шляхом фізичного виховання. Мати та батько зміст фізичного виховання повинні реалізувати за допомогою організації дозвілля, так як воно служить коштом відновлення фізичних сил і духовних сил людини. Людина має потребу в активному відпочинку - подорожі, прогулянки. Це приносить більше здоров'я для сім'ї в цілому, і кожного її члена. І відпочинок цей організовують найближчі вихователі дитини – її батьки. [5, c. 394]

Фізичне виховання - це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, направлений на фізичний розвиток дітей, на зміцнення їх здоров'я, на підготовку підростаючого покоління, до життя і праці в суспільстві, це- основа загального розвитку людства. Фізичне виховання є невід'ємною складовою частиною нашого життя, важливим засобом різнобічного розвитку особистості, особливо в сім'ї, воно впливає як на духовний, так і на моральний розвиток особистості. Ця система містить такі компоненти: мета, завдання, зміст, принципи, методи, засоби, форми.

Метою фізичного виховання в сім'ї є: створення умов для народження здорової дитини, збереження здоров'я дитини протягом усього періоду дитинства.

Зміст та завдання фізичного виховання включають в себе: формування свідомого ставлення до зміцнення власного здоров'я; виховання потреби у регулярних заняттях фізичною культурою і спортом, здоровому способі життя; виховання волі, дисциплінованості, почуття обов’язку; формування правильної постави, охайності, вмінь і навичок збереження власного здоров'я; створення безпечного та сприятливого середовища для розвитку дитинки, збереження її здоров'я та життя; загартування дитячого організму; формування стійкого інтересу до системи занять фізичними вправами; виховання батьками гігієнічних навичок; виховання моральних якостей: організованість, почуття відповідальності, мужність; формування самостійності виконання вправ.

Принципи фізичного виховання - вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Фізичне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї повинно здійснюватися за такими принципами:

1. Принцип всебічно-гармонійної, розвиненої особистості. Цей принцип вимагає вирішення мети і завдання фізичного виховання, створення умов для всебічно-гармонійного розвитку фізичних можливостей дітей.

2. Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і, зокрема, занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань дітей, зміцненню їх здоров’я.Цей принцип вимагає постійного зміцнення здоров'я дітей, створення умов для активного відпочинку, чергування відпочинку з працею, систематичний контроль за станом здоров'я дітей, враховувати вікові особливості і фізичні можливості дітей при виборі батьками засобів та методів фізичного виховання.

3. Принцип зв’язку фізичного виховання із трудовим. Цей принцип вимагає єдності навчання і виховання підростаючого покоління; передбачає створення умов для підготовки до життя і праці; створення умов для формування таких якостей як: працьовитість, мужність, наполегливість, витримку, відповідальність.

Формами та засобами фізичного виховання в сім'ї можуть виступати організація правильного режиму харчування, праці, відпочинку, ранкова гімнастика, туризм, спортивні ігри, змагання, гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі, які також сприяють зміцненню здоров'я дітей, а також однією із форм фізичного виховання в сім'ї є участь у спортивних змаганнях, святах, де беруть участь батьки і їх діти-форми взаємозв’язку сім'ї зі школою.

З самого народження мати з батьком повинні реалізувати зміст розумового виховання. Задачі цього напрямку виховання з ростом дитини поступово ускладнюються. Батьки вчать дитину спостерігати за явищами природи і навколишнього життя, порівнювати предмети і явища, виділяти в них подібне і різне, аналізувати побачене, робити висновки. У такий спосіб у дитини формується світогляд. З приходом дитини у школу задачі розумового розвитку і виховання її в сім'ї зростають: сім'я підтримує інтерес до знань, стимулює успішність її навчання. Розумове виховання - це цілеспрямований,систематичний, багатофакторний процес, спрямований на вирішення мети і завдань розумового виховання. Воно є одним із важливих напрямків виховання в сім'ї.

Розумове виховання – процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з дітьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя, по-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу.

Розумове виховання в сім'ї містить свою систему: мета,завдання,принципи, методи,засоби, форми.

Метою розумового виховання в сім'ї є: формування у дитині високої культури розумової праці.

Завданням і змістом розумового виховання в сім'ї є: оволодіння знаннями, уміннями і навичками, формування наукового світогляду, розвиток інтелектуальних можливостей, розвиток мислення ( діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, творчого, системного, оволодіння методикою мисленнєвих операці (аналіз, синтез, порівняння, систематизація), вироблення умінь і навичок культури праці,

Принципи розумового виховання – вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Здійснюючи розумове виховання, батьки повинні дотримуватися принципів розумового виховання, таких як:

1. Принцип поєднання розумової праці з фізичною працею.

2. Принцип активності, самодіяльності, творчої ініціативи.

3. Принцип цілеспрямованості - підпорядкованості всієї роботи з розумовим вихованням загальній меті виховання – розвиток всебічно розвиненої особистості. Це спрямовано на якісне вирішення завдань розумового виховання.

Методами розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї виступають: бесіда (живе спілкування батьків з дітьми), метод гри, вправ.

Засобами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: конструктори, різні книги, малюнки, загадки, геометричні фігури, іграшки, кросворди, ребуси, логічні задачі.

Формами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку є: форми зв'язку сім'ї зі школою (участь у інтелектуальних змаганнях), індивідуальна робота батьків з дітьми.

Сім'я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на самому початку життєвого шляху, коли закладаються моральні основи особистості. На перші роки життя дитини приходиться ряд важливих основ: характер, емоції, якості, які повинна сформувати саме мати з батьком. Сім'я легше й ефективніше всього здійснює індивідуальний підхід до людини, вкладаючи в неї з перших днів життя моральні якості. Можна сказати, що в сфері духовно-морального виховання провідну роль відіграє мати. Якщо батьки зможуть реалізувати зміст морального виховання, то їм легко буде вдаватися закладати якості громадянина, патріота нашої держави і решту необхідних загальнолюдських позитивних якостей, які потрібні для того, щоб успішно іти по життю, досягати своєї цілі, будувати відносини з близькими людьми, які нас оточують.

Моральне виховання – це цілеспрямований, багатофакторний, систематичний процес, направлений на вирішення мети і завдання морального виховання. У систему морального виховання входить мета, завдання, принципи, методи, зміст, засоби і форми.

Метою морального виховання в сім'ї є виховання моральної культури, формування стійких моральних якостей, почуттів, переконань, поглядів, свідомості, почуттів

В завдання і зміст морального виховання в сім'ї входить: формування абсолютних цінностей – загальнолюдських цінностей, що мають універсальне значення та необмежену сферу - любов, повага, ввічливість, милосердя, доброта, вірність; формування свідомого та творчого ставлення до виконання професійних обов’язків, особистої відповідальності за свою працю; національних цінностей - любові до своєї рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, почуття патріотизму, національної гідності тощо, громадських цінностей - повагу до закону, обов’язок перед іншими людьми, до свого народу; сімейних цінностей - моральних основ життя сім'ї, стосунки поколінь, піклування про ближнього, закони вірності, пам'ять про своїх предків; формувати прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, виховання любові; також зміст і завдання включають в себе цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти. [1, c. 525 - 227]

Говорячи про методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то можна назвати такі: метод бесіди, нагороди, похвали, догани. Але такий метод, як приклад батьків - найголовніший. Адже хто, як не батьки подадуть приклад ставлення до людей, які їх оточують, їх ставлення до власних дітей, покажуть, які стосунки повинні бути у сім'ї, ставлення до друзів, рідних; хто, як не батько з матір'ю навчить, як шанувати і любити свою батьківщину, поважати закон, який існує в нашій державі, берегти рідну природу, яка оточує нас і дає нам життя. Також великого значення набирає метод бесіди. Батьки теж повинні приділяти особливу увагу цьому методу - вести з дітьми бесіди на морально - етичні теми. Треба підкреслити, що виховувати дитину треба не насильством, а ласкою, умовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок. І з цього ми розуміємо, що потрібні ще такі методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї як: роз’яснення, поради батьків. Корисно застосовувати ще такі методи: нагорода, похвала, догана. [6, c. 224]

Принципи морального виховання – це керівні положення, на основі яких здійснюється моральне виховання. Здійснюючи моральне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, батьки повинні керуватися такими принципами:

- Цілеспрямованість.

- Принцип зв'язку з життям.

- Принцип опори на позитивні якості особистості.

- Принцип індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей.

Щодо форм морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то вони можуть бути такими: зв'язок школи з сім'єю, організація концертів, участь в концертах.

Засобами морального виховання є: слово батька і матері, культурні цінності українського народу, Конституція України, книги про мораль...

Також сім'я відіграє велику роль в естетичному вихованні. Естетичне виховання починається з раннього дитинства: дитина радіє красивій іграшці, посмішці матері, зеленій травичці, співу птахів, цікавій книжці. Але завданням естетичного виховання є не тільки уміння радіти красі і розуміти красиве, але й обов’язково берегти й створювати красиве у природі, конкретних вчинках і справах, думках. Адже саме батьки з раннього дитинства пробуджують в дитині любов до прекрасного, саме вони вчать бачити навколишнє середовище яскравим, багатогранним, відрізняти у ньому потворне від прекрасного. Батьки повинні робити це шляхом використання відповідних методів, засобів, прийомів. В естетичному вихованні відіграє велику роль читання батьками цікавих дитячих книжечок, прогулянки на природі, вивчення пісень, віршів. Діти будуть естетично виховані за тих умов, якщо самі батьки будуть естетично освіченими людьми.

Естетичне виховання – це цілеспрямований, багатофакторний, систематичний процес, направлений на вирішення мети і завдання естетичного виховання.

Метою естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Змістом та завдання естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: прилучення учнів до різних видів мистецтва; пізнання прекрасного в житті, природі, моральному обліку і поведінці людини; забезпечення високої художньо – естетичної освіченості і вихованості особистості; формування основ естетичної культури, досвіду, сприйняття та емоційного ставлення до прекрасного у природі, відносинах між людьми, навчальній діяльності; також завданням є розширення списку прочитаних книг, почутих музичних творів, організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. Реалізуючи зміст естетичного виховання, батьки повинні враховувати такі принципи:

1. Принцип творчої самодіяльності дітей. повинні знати, що виховання буде ефективним тоді, коли дитина буде вміти використовувати свої знання та навики на практиці.

2. Принцип врахування культурно - мистецького досвіду минулого. Відчуття належності до культури своєї країни є найпродуктивнішим засобом естетико-патріотичного. Саме цей підхід сприятиме формуванню всебічно-розвиненої особистості, яка має жити і працювати в умовах сьогодення.

3. Принцип усвідомлення своєї ролі у природі і суспільстві. Адже творити красу та сприяти її збереженню можна лише тоді, коли дитина усвідомлює свою роль у цьому світі, знає, для чого вона існує у суспільстві.

В естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку у сім'ї варто використовувати такі методи: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, привчання, організація різних доручень), заохочення (похвала, подарунки, що є цікавими для дітей ( бажано, щоб ці самі подарунки мали вплив на естетичне виховання дитини, щоб дитина бачила красу у ньому, його цінність).

Також реалізувати зміст естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку у сім'ї допомагають такі засоби: слово батьків, праця, духовний і моральний клімат родини, адже це також впливає на виховання естетичних смаків, поглядів, переконань, дитячий фольклор, домашній побут, образотворче мистецтво, художня література, а також поезія, що торкає всі наші замисли, розворушує всі наші духовні сили, розбуджує почуття та ін. [6, c. 224]

Важливу роль батька і матері ми помічаємо у трудовому вихованні дітей. У сім'ї дитина одержує перші трудові навички. Батьки розвивають у дитині уміння цінувати і поважати працю, людей, які працюють, там вона здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід користування грішми. Батьки залучають дітей не лише до виконання певних видів праці,а й до раціональної її організації. Вони їх повинні навчити, як організовувати роботу, які для цього потрібні сили і засоби, як організовувати контроль за цією роботою, як враховувати результати цієї роботи, до чого дана робота приведе, як розприділяти свій час. Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. [20]

Трудове виховання – це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, спрямований на вирішення мети та завдання трудового виховання, це – виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Ці звички і навики починаються формуватися саме у процесі сімейного виховання. Праця – основний засіб людського виховання, джерело морального, естетичного розвитку людини, багатство життя. Вона діє не лише на людину, але й на ціле суспільство. Всі батьки прагнуть до того, щоб дитина їхня зросла працелюбною, доброю. Щоб цього досягти, батьки повинні забути про легке безтурботне дитинство. Життя дітей немислиме без праці, без фізичної та духовної напруги. Батьки повинні організовувати не гру в працю, а трудове життя. Особливу увагу батьків потрібно звернути на поступове формування в дітей відповідних знань, умінь і навичок, починаючи із праці самообслуговування і закінчуючи господарсько-побутовою працею. Потрібно підкреслити значення спільної праці батьків та дітей, так як це сприятиме ефективній реалізації змісту трудового виховання в сім'ї. Трудове виховання в сім'ї має свою систему. До неї входять: мета, завдання, принципи, методи, зміст, засоби і форми.

Метою трудового виховання в сім'ї є: забезпечити психологічну готовність особистості дитини до праці, сприяти виробленню любові до праці, творчості.

У завдання і зміст трудового виховання входить формування в дітей розуміння ролі праці в житті людини, суспільства; формування творчої особистості, активної життєвої позиції, виховання цивілізованого господаря; розвиток потреби у творчій праці, діловитості, підприємливості; виховання дисциплінованості, організованості, вміння включатися у виробничі відносини; ознайомити дітей з різноманітними професіями і надання їм допомоги у професійному самовизначенні; психологічна підготовка до праці.

Основними засобами виховання працьовитості є активність дітей у роботі, слово батька і матері. Усі ці види праці повинні об’єднати завдання: виховати і вдосконалити в дітей прагнення до діяльності, не допускаючи неробства, оскільки “неробство – мати всіх вад”. Реалізувати зміст трудового виховання батькам допоможуть форми трудового виховання: творчі справи дітей, до яких можуть бути залучені батьки, домашня колективна робота, форми зв'язку сім'ї зі школою.

Принципи трудового виховання – це вихідні положення, на основі яких здійснюється трудове виховання в сім'ї. Отже, батьки повинні дотримуватися таких принципів трудового виховання молодших школярів:

1. Поєднання виховання працелюбності з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей. Тобто, батьки повинні вчити дітей цінувати не лише свою працю, але й труд інших людей, результати їх праці, відноситися до неї з повною відповідальністю, добросовісністю.

2. Праця в сім'ї не повинна бути важкою та примусовою. Вона має бути творчою. Батьки не повинні примушувати своїх дітей до тієї чи іншої роботи, а викликати у них бажання виконувати її, і робити це з творчістю, душею, прикладанням своїх зусиль.

3. У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно. Праця пов'язує дитину духовними нитками обов’язку з іншими людьми. З почуття поваги до праці, з думки про те, що праця – творець щастя, народжується той стан повинності, без якого немислимо собі уявити елементарну моральну культуру людини, її відповідальність за своє майбутнє.

4. Трудове виховання молодших школярів в сім'ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.

5. Залучення дитини до різних видів продуктивної праці.

6. Праця повинна бути посильною та безперервною. Так, як праця впливає на фізичний та духовний розвиток особистості дитини, то вона повинна бути безперервною. Це має вплив на якість розвитку, як фізичного, так і духовного.

7. Праця повинна бути поєднана з багатогранністю життя. Формами трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї можуть бути: зв'язки школи з сім'єю, вишивання, в’язання, малювання, особливо, ці форми є ефективними, якщо батьки разом з дітьми залучаються до такої роботи, також формами трудового виховання можна назвати читання казок, оповідань, які мають виховну цінність, залучати дітей до спільної побутової праці з батьками, відвідування виставок творчих робіт видатних людей, дітей. [6, c. 224]

Методами трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї найбільше виступає особистий приклад батьків, а також переконання, метод похвали. [20]

У процесі фізичного виховання молодшого школяра в сім'ї найефективнішими методами є ігровий та змагальний. Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У народі кажуть: "Де гра, там і радість!". Те, в що звичайній, неігровій ситуації для дитини нудне, неприємне і стомлююче, у грі, завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування важливих рис особистості: дисциплінованості, кмітливості, винахідливості, сміливості, витривалості, спритності, рішучості, наполегливості, організованості, стриманості. Гра вчить зосереджувати зусилля, керувати собою, бути точним. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід’ємною умовою розвитку. Особиста рухова участь у грі допомагає батькам скоротити відстань між собою і дітьми. Батьки-вихователі повинні вміти володіти ігровими ситуаціями, які дозволяють дитині увійти в духовний світ, направити їх ініціативу і творчу активність у потрібне русло. Гра-умова цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для батьків розкриваються здібності, інтереси, якості їх особистості, які залишаються прихованими за інших обставин. Зрозуміти природу ігрового методу можна на основі розуміння суті гри, тому що для нього притаманні ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші від останніх за формами реалізації. Не використавши жодної відомої гри, можна провести все заняття ігровим методом. Характерною оцінкою методу є сюжетна організація рухової діяльності. Сюжет визначає змістовну канву поведінки і взаємодії тих, хто виконує тренувальне завдання. Виконання навчально-тренувальних завдань ігровим методом слід розглядати як систему різноманітних рухових дій, які виконуються у межах прийнятих правил. Найхарактернішими рисами ігрового методу є наступні: широкі можливості відтворювати стосунки між людьми у вигляді взаємодопомоги і гострого суперництва; яскраво виражена емоційність, що вимагає старанно регламентувати і регулювати стосунки між гравцями; швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення корективів у дії гравців з метою оперативного вирішення проблем, що виникають; можливість надання гравцям широкої самостійності вибору засобів діяльності і способів поведінки, прояву ініціативи і творчості в діях; комплексне використання рухових навичок, прояву фізичних, вольових і моральних якостей для досягнення успіху, що визначає комплексну дію гри на організм дитини. Практично будь-яку фізичну вправу можна виконати ігровим методом. [6, c. 225]

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ В СУЧАСНІЙ СІМ’Ї.

2.1. Розумове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї.

Розумове виховання – цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці. Розумове виховання – процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з людьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя. По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головне призначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси. Розумове виховання в родині передбачає також підготовку дітей до школи, допомогу їм в організації домашньої навчальної діяльності, залучення їх до позашкільної навчальної роботи. Чи не головним в розумовому вихованні є пробудження в дитини інтересу до знань. [23]

Роль сім'ї у розумовому вихованні дітей молодшого шкільного віку розкриємо на основі досвіду сім'ї Нікітіних.

В основу розумового розвитку наших дітей входять всі ті ж наші «три кита»: багата для різноманітної діяльності обстановка, велика воля і самостійність дітей в заняттях та іграх і наша зацікавленість у всіх їх справах. Вони говорять про те, що вони не ставлять перед собою ціль навчити їх всьому як можна раніше, ми старалися створити умови для розвитку їх здібностей - по їх можливостях та бажаннях. Нікітіни найкращим фактором розумового виховання дітей молодшого шкільного віку визначають розгляд предметів та їх малюнків. Але чим більша дитина стає, тим менше задовольняють її такі речі. Також вони рекомендують давати дитині у ранньому віці олівці, крейду, папір, клей, молоточок, картон, фарби, все те, чим можна працювати. Вони вважають, що це збагатить умови для розвитку дитини. Замітивши, що дитина любить писати крейдою, - зробили з куска лінолеуму доску; замітивши, що його цікавить в «Дитячій енциклопедії» карта - прикріпили велику карту півкуль на стіну. І так в них на стінах появилися таблиці сотні і тисячі, букви друковані і писані на плакаті, на кубиках, вимірні прибори, великі дерев'яні цеглини, конструктори, всеможливі ігри і, звичайно, книги, більшість книг - від казок до енциклопедій та науково - популярної літератури. Це все вони називали багатою обстановкою для розумового розвитку їх дітей. У 6-7 років Нікітіни ознайомили своїх малюків з картою та планом, розмістивши в кімнаті глобус, план, фізичну карту світу та навчальну шкільну. Вже 6 - 7 річні малюки знаходять із задоволенням, де на плані дорога, ліс чи село. А коли вчаться читати, то задають один одному задачі по карті світу; знають не тільки, де материки, океани, моря, але й держави, столиці, ріки і гори. Реалізуючи зміст розумового виховання дітей, Нікітіни дають можливість дітям знайомитися з началами геометрії. Малі вихованці знайомляться з геометрією за допомогою різних геометричних фігур, вирізаних із кольорового паперу та приклеєних на стіну; і тут вказані основні лінії фігур та їх назви, висота, медіана, діаметр, радіус. «В нашій майстерні, - говорять батьки,- навчальними посібниками фактично служать і вимірні прибори: терези, динамометри, секундоміри і різні матеріали: від фанери до жесті, до всеможливих пластмас; І різні інструменти для обробки дерева і металів, в тому числі електроінструменти, які потребують уміння та обережність у поводженні. В першу чергу це конструктори: пластмасові з великими деталями для дітей; конструктори-механіки, навіть великий електронний конструктор, яким захоплюються і старші. Особливе місце серед навчальних посібників займають наші розвивальні ігри, які ми назвали «сходинки творчості». Ці ігри незвичайні, вони виникли у спілкуванні з дітьми, при їх безпосередній участі. В них можна грати навіть на другому році життя, як тільки малюк починає розрізняти форму і кольори, і в них же із задоволенням грають підлітки і старші. [24; 16, c. 34]

2.2. Моральне виховання дітей молодшого шкільного віку у сім'ї.

Моральне виховання передбачає формування в дитини високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основі традиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім'ї лежить антитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба, щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягутство, радість-горе тощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитини гуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якої лежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання: вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусів, хрещених батьків, святкування в сім'ї, родинних свят, вшанування пам'яті загиблих чи померлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо. [23]

Роль сім'ї в моральному вихованні аналізую на досвіді сім'ї Садових. У батьків дві дитини Марійка та Дарина віком 7 і 8 років. Зміст морального виховання вони почали реалізувати ще з самого народження, так, як діти, появившись тільки на світ відчувають все, що діється у світі, в якому вони з'явилися. Тому вони вважали, що дитина повинна відчувати з самого народження любов, доброту до неї. Адже якщо на дитину здійснюється такий позитивний вплив, то в той же час у ній закладаються перші моральні основи. Але все - таки батьки більше концентрують увагу на моральному вихованні дитини у молодшому шкільному віці, так, як вони в цей період переходять у новий світ, ширше пізнають його. Реалізуючи зміст цього напрямку виховання, Садові Тетяна та Сергій надають великого значення методу бесіди. Вони часто ведуть з дітьми бесіди на морально - етичні теми, наприклад, такі, як: «Що означає бути добрим?», «Чому потрібно бути добрим?», «Що означає ображати інших людей?», «Які правила існують в суспільстві?», «Для чого їх потрібно дотримуватися?», «Що таке ввічливість?», «Які слова ввічливості треба вживати» та інші подібні питання, які Сергій та Тетяна не обходять мимо, а повертаються до них все знову і знову. Так, як однією із підсистем морального виховання є екологічне виховання, батьки прищеплюють любов до природи, бажання берегти її та примножувати, формують навички і вміння діяльності у природі. Вони вважають, що метод прикладу у екологічному вихованні є дуже важливим. І це можна навести на конкретному прикладі, коли батьки дітей насаджували квіти на клумбі, а маленькі Марійка і Даринка підійшли до них і виявили бажання допомогти своїм батькам. Звичайно, вони не відмовили їм, а навпаки, дали їм роботу, яка під силу малим школярам. І так вони роблять завжди - подають позитивний приклад для дітей, щоб вони бачили, як саме потрібно залучатися до діяльності у природі, берегти її. Сергій та Тетяна навчили своїх дітей поливати кімнатні квіти, доглядати за ними, також вони разом пересаджують їх. [24; 20]

Крім цього, Садові Тетяна та Сергій виховують любов до старших, до батька, до матері, до бабусі, дідуся переважно за допомогою методу бесіди, але найчастіше - формою зв'язку сім'ї зі школою. Вони беруть активну участь у родинних святах, які присвячуються матерям, бабусям, батькам дітей Садові не лише беруть участь у таких заходах, але й допомагають їх організовувати разом з дітьми. Останній концерт за участі сім'ї Садових був організований 8 березня. Вони визначили таку мету заходу: виховання любові до найближчих: мами, бабусі, сестер…, вчити бути чемними, шанувати їх, завжди пам'ятати, формувати у дітей почуття обов’язку перед батьками. Цей захід був проведений у формі розважально-конкурсної програми. Вони допомагали класному керівнику складати сценарій свята: разом шукали вірші, влучні вислови, складали побажання, брали участь у загальній організації свята. У вступній частині учні разом із вчителем читали вірші, розповідали про свято 8 Березня, показали свою любов та шану усім жінка ,що були присутні в залі. В основній частині сім’я Садових допомогла організувати різноманітні конкурси, які виховували командний дух. Усі конкурси («Соковита естафета», «Малюнки у темряві», «Кухарі», «Кенгурята», «Господарочка», «Театр мініатюр») мали не тільки розважальний характер, а й розвивали дітей (наприклад, конкурс «Театр мініатюр») розумово (конкурс «Кухарі»), естетично (конкурс «Малюнки у темряві») та фізично (конкурс «Кенгурята»). На вечір були запрошені всі мами та бабусі учнів. На вечір були запрошені всі мами та бабусі учнів. [15]

Садові також вдаються до таких методів як: нагорода, похвала, догана. Вони вважають, що ці методи допомагають виховувати дисциплінованість у дітей.

2.3. Естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку у сім'ї.

Естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків та почуттів через екскурсію в природу, саджання дерев, догляд за квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьми всіх традиційних родинних свят. [23]

Роль сім'ї в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку аналізую знову ж таки на досвіді сім'ї Садових, які виховують дві дівчинки. Вони досить вміло використовують методи виховання, реалізують завдання всіх напрямків виховання, дотримуються загальних принципів виховання, тобто мають високі педагогічні знання. Особливо я звертала увагу на виховання батьками дітей саме у естетичному напрямку. Вони використовують різні форми естетичного виховання, а саме: відвідують музеї, філармонію, екскурсії в природу - походи в ліс, прогулянки у парку, особливо, коли приходить літо і осінь, щоб ознайомити дітей з явищами цих пір року, адже ці пори року мають найяскравіші кольори. Завдання естетичного виховання вони реалізують кожну хвилину, спілкуючись з дітками на різні теми - про природу, тварин, який колір вони мають, якої бувають породи, описують їх зовнішню красу, про те, як слідкувати за своє зовнішністю, щоб бути красивим та приємним для спілкування для людей, які нас оточують, читаючи народні казки, які мають виховну цінність, особливо того напрямку, який ми розглядаємо. Велику увагу в естетичному вихованні дітей молодшого шкільного віку Садові Тетяна та Сергій приділяють велику увагу образотворчому мистецтву і музиці, так, як за їхніми словами - це наступна сходинка в духовному розвиткові людини, у вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної сфери і естетичної сфер людини. Для того, щоб привити любов дітей до музики та образотворчого мистецтва, вони керуються конкретними формами виховання. Батьки разом зі своїми дітьми відвідують виставки картин, вишивок, роботи з бісероплетіння, ходять у театри, на музичні концерти, музеї. Але перед цим мати та батько радяться один з одним, чи сподобається їхнім дітям, чи справді той чи інший захід буде мати виховну цінність, тобто вони підбирають найкращі варіанти для своїх дітей, для того, щоб дитина не просто споглядала те чи інше дійство, а й сприймала його і отримувала емоції, почуття. Ще хочу виділити такий цікавий момент. Батьки разом з дітьми складають казки. За їхніми словами, створення дитиною казки - одне з важливих джерел формування естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, краса почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Даринці та Марії дуже подобаються прогулянки парком або походи до лісу разом з батьками. Яскраві, приємні спогади про такі мандрівки надовго залишаються в пам'яті дітей. Під час таких прогулянок вони збирають всілякий природній матеріал - листя, шишки та ін., що стає в пригоді під час створення різних виробів удома. Батьки сприяють тому, щоб після таких зустрічей з природою у дітей зазвичай з'являлося бажання намалювати те, що вони бачили, скласти віршик, обговорити з мамою, батьком побачене. Звичайно, вони допомагають їм в цьому. Батьки разом з дітьми читають та опрацьовують з дітьми вірші про природу, так, як мистецьки оспівана у віршах краса природа допомагає дитині побачити небесну блакить, красу дерев, квітів, який буває настрій у природі. Садові добирають поетичний матеріал для своїх дітей, ураховуючи те, що вірші мають бути доступними, зрозумілими дітям за тематикою, змістом, мовою. Я помітила, що найбільше вони керуються таким принципом естетичного виховання, як принцип суспільної спрямованості, зв’язку з життям. Вони ознайомлюють дітей з культурою, мистецтвом своєї країни та країнами світу, дивлячись різноманітні телепередачі та обговорюючи їх, розглядаючи енциклопедії, відвідуючи музеї. Також вони беруть активну участь у суспільному житті. Вони часто готуються до шкільних, міських виставок дитячих малюнків, де неодноразово займали призові місця. А також діють виставки родинних робіт. Це можуть бути вироби, виготовленні з природних матеріалів, іграшки, зроблені спільним трудом батьків і дітей та ін. [8, c. 2]

2.4.Трудове виховання дітей молодшого шкільного в сім'ї.

Трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов'язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшими дітьми, приготування простих страв, виховання уміння накрити на стіл, допомога батькам до свят, спільна праця дітей і батьків, робота в домі, на городі тощо. [23]

Зміст трудового виховання молодших школярів у сім'ї можна реалізовувати за допомогою форм зв’язку школи з сім'єю. З цього питання я вивчала досвід вчителя Чебан Л. Д., яка організовує зустрічі з батьками, проводить бесіди, групові заняття. В її планових матеріалах є запланована робота з батьками у різних формах, тематика зустрічей на період навчання дітей в початковій школі. І саме в таких формах вона організовує роботу з батьками: систематичні зустрічі з усіма батьками (колективна форма); групові заняття з окремими підгрупами батьків (групові форми); індивідуальне спілкування з батьками (індивідуальна форма); організація практичної діяльності сім'ї у вихованні дітей.

Такі заходи організовувалися чотири рази в місяць, тобто один раз на тиждень. Наприклад, на січень були заплановані бесіди з батьками на такі теми: «Роль праці, побутової культури та декоративно-ужиткового мистецтва у становленні особистості молодшого школяра», «Праця молодших школярів у сім'ї», «Недоліки і прорахунки батьків у привчанні дітей до праці та шляхи їх подолання», «Значення особистого прикладу батьків у трудовому вихованні молодших школярів». При перших зустрічах Чебан Людмила Дмитрівна зверталася до батьків з таким вступним словом: «Праця - великий творець людської особистості, справжнього духовного багатства, моральної чистоти. Ви, батьки, прагнете до того, щоб ваша дитина зростала працелюбною, доброю, отже, давайте цьому сприяти.» Велику зацікавленість викликають не тільки її бесіди та лекції, а й дискусії, семінари, виступи досвідчених батьків, оформлення класних кімнат, виставка дитячих та родинних робіт, що розкривали вподобання та інтереси сімей. Особливу увагу батьків класний керівник звертала на поступове формування в учнів відповідних знань, умінь і навичок, починаючи із праці з самообслуговування і закінчуючи господарсько-побутовою працею, підкреслювала й значення спільної праці батьків та дітей, наводила приклади методів та прийомів виховання, поради батькам щодо привчання школярів до праці в природі (догляд за рослинами, домашніми тваринами).

Враховуючи пропозиції батьків, вчителькою розроблений навчально - тематичний план роботи клубу «Батьківська світлиця». Діяльність клубу спрямована не тільки на надання батькам необхідної інформації щодо виховання особистості дитини загалом, а й на розгляд проблем, які стосуються трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї засобами етнопедагогіки, раннього залучення їх до трудового життя в сім'ї, на розширення практичних навичок батьків у вихованні самостійності та працьовитості. У січні перший захід відбувся на тему «Роль праці, побутової культури та декоративно - ужиткового мистецтва у становленні особистості молодшого школяра». Людмила Дмитрівна, організовуючи цю зустріч, поставила перед собою мету: розширити знання батьків про способи формування трудових умінь та навичок дітей молодшого шкільного віку, збагачення уявлень про види декоративно-ужиткового мистецтва, виховання у дітей дбайливого ставлення до виробів народних ремесел. На занятті розглядалися такі питання:

1. Українська етнопедагогіка про виховання любові до праці у дітей молодшого шкільного віку;

2. Вплив народних ремесел українського декоративно - ужиткового мистецтва на розвиток і виховання молодших школярів.

Вчитель наголошувала на те, що декоративно - ужиткове мистецтво підвищує ефективність процесу праці, вчить дбайливо ставитися до художніх цінностей усіх народів, спонукає до продовження кращих традицій народного мистецтва. Також у ході занять Людмила Дмитрівна знайомила батьків з народними ремеслами, поширеними у нашому регіоні, їх багатогранністю. Опанування народними ремеслами розвиває самостійність, увагу, уяву, пам'ять, творчі здібності, формує нові нахили й знання, здібності до емоційного сприймання творів чи виробів мистецтва, розвиває духовні почуття. Обов'язково поряд з бесідами стояли практичні заняття. На них батьки отримували інструкцію з окремих видів української вишивки та виготовлення іграшок, які вони могли зробити разом з дітьми вдома. Виконані роботи завжди представлялися на виставках, на яких можна було переглянути роботи, які зроблені спільними зусиллями дітей і батьків, також, відвідуючи виставку таких родинних робіт, діти мали можливість порівняти свої роботи з роботами своїх ровесників.

Вчитель зазначала, що метою української етнопедагогіки завжди було і є плекання здорової, доброї, розумної та працьовитої особистості, головним критерієм вихованості якої слугували повсякденні поведінка та діяльність.

Ще звертаю увагу на те, що кожний із батьків на першій зустрічі отримав пам'ятку, розроблену Чебан Л. Д. по трудовому вихованню дітей молодшого шкільного віку в сім'ї. Ці пам’ятки говорять про те, що: потрібно привчати дитину до праці кожного дня; радіти успіхам дитини, заохочувати її трудові починання; ніколи не карати дітей працею; виховувати працелюбність і повагу до інших особистим прикладом, намагатися робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом; обов’язково розповідати дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю знайомих людей; не залишати поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи, які проводяться у класі, школі; сприяти участі дитини в трудових справах; намагатися надавати посильну допомогу класу й школі. Адже це позитивно впливає на дитину, особливо, у молодшому шкільному віці.

2.5. Фізичне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї.

Фізичне виховання – діяльність батьків, спрямована на зміцнення здоров'я, сили та досягнення правильного фізичного розвитку дітей. Мета фізичного виховання диктується реальними потребами кожної людний бути здоровою, сильною, загартованою, спритною та витривалою для повноцінного власного життя, праці, переборення різних труднощів, оборони рідної землі. Реалізації цього напрямку виховання сприяє організація батьками здорових умов життя дитини в родині – забезпечення раціонального режиму дня, організація посильної праці, активного дозвілля і відпочинку, рухливих дитячих ігор, виховання навичок особистої гігієни. Родинна педагогіка виділяє дві групи засобів фізичного виховання дитини в родині: 1 – природні – сонце, повітря, вода, харчування, рух і відпочинок, одяг, чистота й охайність; 2 – штучні (спеціальні) – гімнастика, фізкультура та спорт, гартування тіла. Система фізичного виховання передбачає також знання і неухильне дотримання основ домашньої санітарії та особистої гігієни. Застосування народної медицини, зокрема народної педіатрії [23]

Розкриваючи роль сім'ї у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку на основі досвіду сім'ї Сідлецьких, насамперед, хочу відмітити, що для реалізації змісту фізичного виховання Марина та Віктор Сідлецькі підбирають відповідні методи, прийоми, які вміло застосовуються ними у вихованні. Вони виховують донечку, дівчинку Софійку, якій зараз 8 років. Вони міняють умови і уклад своєї сім'ї так, щоб не тільки максимально задовільнити потребу в русі, але й розвинути цю потребу. Вони говорять, що цьому надзвичайно допомогло те, що вони не побоялися зробити спортивний куточок в однокімнатній квартирі. Вперше батьки купили дитячий спортивний набір, коли дитині було два роки. Коли вдома є спортивні знаряддя, то їхня дитина почне використовувати їх як можна раніше - як тільки буде до цього готовою, а це говорить про те, що і раніше почне не тільки фізично, а й розумово розвиватися. Коли Сідлецькі переїхали жити у новий будинок, то насамперед, вони обладнали велику кімнату як спортивну. Вони розмістили на полицях цієї кімнати іграшки, книжки, ляльки, конструктори, але головними в кімнаті стали спортивні знаряддя. Вони встановили дві різні по товщині перекладини, висоту встановлення яких можна змінювати по бажанню, в залежності від росту дитини. Також сходинки з перекладинами встановили. Вони можуть стояти і вертикально, і можуть зніматися, і перетворюватися в міст, бар’єр, качалку, і навіть «літак» (якщо її підвішувати на канатах), «ліани»- зроблені з кабеля і каната. Також у спортивній кімнаті є гімнастичні кільця- найулюбленіші дитячі знаряддя. Вони підвішані на канатах до балки стелі. Спортивну кімнату займають і м’які матраци, на яких займаються «акробати», виконують вправи з йоги і просто так роблять різні перекиди. Їхня дитина не покидає кімнату для спорту з ранку до вечора, батьки вчать її вчать обов’язково чергувати різні рухи, вправи. Сідлецькі не тільки приклали свої зусилля, обладнуючи кімнату спортивну, але й проводили, так би мовити, коротку бесіду про те, як правильно користуватися цими спортивними знаряддями, адже потрібно знати, як правильно поводити себе, займаючись на перекладині, виконувати будь - які вправи із спортивними знаряддями. На мій погляд, батьки Софійки, Марина та Віктор досить - таки правильно реалізують завдання фізичного виховання. Вони виховують потребу у регулярних заняттях фізичною культурою і спортом, здоровому способі життя, формування правильної постави, охайності, вмінь і навичок збереження власного здоров'я. Сідлецькі створили сприятливі умови для народження здорової дитини, а тепер продовжують їх створювати для розвитку дитини, збереження її здоров'я та життя: слідкують за режимом харчування, праці і відпочинку, заняття фізичною культурою, спортом, адже все це сприяє психофізичному розвиткові дитини. Батьки зі своєю донечкою стараються проводити більше часу разом, радіти життю. Дуже часто вони організовують відпочинок на свіжому повітрі, особливо полюбляють прогулюватися біля озера та слухати спів пташок, що так подобається їхній Софійці, на вихідних кожного ранку та увечері вони здійснюють прогулянку на велосипедах. Марина та Віктор Сідлецькі використовують ігровий метод у фізичному вихованні їхньої доньки, вони використовують такі ігри як: теніс, бадмінтон, грають у баскетбол на спортивному майданчику, неподалік двору. Батьки вчать свою дитину поєднувати спортивні заняття з всіма другими видами діяльності. Адже, як вони стверджують, фізичне здоров'я є основою можливостей виконання всіх інших видів діяльності. Найчастіше керуються методом прикладу. Вони вважають, що всі батьки, які виховують дітей повинні керуватися саме цим методом, тобто те, чого вони навчають дітей, повинні самі показувати на своїй практиці. [13; 16]