1.4 Засміченість полів бригади

Бур'яни – дикі або напівкультурні рослини, які людина не вирощує і які екологічно та біологічно пристосовані до умов поля і росту разом з культурними рослинами та завдають шкоду сільському господарству, так як знижують урожай культурних рослин і погіршують його якість. Класифікація бур’янів наведена в табл.4.

Всі бур'яни поділяють на три групи.

Незелені рослини – паразити, які беруть поживні речовини не г грунту, а від культурних рослин, присмоктуючись до тіла рослини спеціальними присосками; зеленого листя вони не мають. До них відносять:

Повитиця конюшинна – Cuscuta trifolii;

Повитиця польова - Cuscuta sampestris;

Вовчок соняшниковий – Orobonche cumana.

Таблиця 1.4

Класифікація бур’янів

Непаразити		Паразити
Малорічні	Багаторічні	Повні паразити	Напівпаразити
1. Ефемери 2. Ярові а) ранні б) пізні 3. Зимуючі 4. Озимі 5. Дворічні	1. Стриж некореневі 2. Гроно кореневі 3. Повзучі 4. Кореневищні 5. Коренепаросткові 6. Цибулинні 7. Бульбоносні	1. Стеблові 2. Кореневі	1. Кореневі

Напівпаразитні бур'яни – це рослини які не втратили здатність до фотосинтезу, але спроможні живитися за рахунок рослини-живителя. Вони відрізняються від паразитів тим, що мають нормальну будову надземних органів і слабо розвинену кореневу систему, здатні до фотосинтезу і разом з тим до ведення паразитичного способу життя.

При відсутності рослини живителя можуть розвиватися самостійно, але значно гірше ( Дзвінець великий – Rhinantus major).

Зелені рослини – не паразити, які засвоюють поживні речовини безпосередньо з грунту. У переважній більшості це квіткові рослини, які мають кореневу систему та зелене листя. За тривалістю життя вони поділяються на дві великі групи: малорічні і багаторічні.

Малорічними називають бур'яни, які розмножуються тільки насінням, мають життєвий цикл не більше двох років і відмирають після дозрівання насіння. Вони поділяються на дворічні та однорічні, а останні в свою чергу на ефемери, ранні та пізні ярі, озимі та зимуючі.

Ефемери – це малорічні бур'яни з коротким циклом розвитку ( 1,5 – 2 місяці), здатні давати на сезон кілька поколінь. Слово ефемери грецького походження, що в перекладі означає швидкоплинний, одноденний. Ця біологічна група не чисельна, але окремі її представники є дуже напористими і злісними бур’янами. Представник – зірочник середній ( Stellaria media).

Ярі ранні бур'яни – це малорічні бур'яни, насіння яких може проростає рано навесні, рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. У більшості випадків вони утворюють сходи рано навесні при температурі грунту 4-8 ⁰С. При наявності сходів восени вони гинуть від приморозків, а весною навпаки здатні витримувати тимчасові низькі температури. Вони швидко закінчують вегетацію і достигають раніше, ніж яра пшениця, ячмінь, овес або разом з ними. А тому їх насіння їх легко може потрапити у грунт чи змішатися із зернами культурних рослин. За своїми біологічними ознаками ярі ранні бур'яни близькі до ранніх ярих зернових і є основними їх забур’янювачами.

До цього типу належать:

Гірчиця польова – Sinapsis arvensis

Вівсюг звичайний – Avena fatua.

Ярі пізні бур'яни – це мало річні бур'яни, насіння яких проростає при стійкому прогріванні грунту, які сходять пізно восени або влітку. Рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. Масово сходи з’являються при температурі грунту 10-14 ⁰ С. Ярі пізні бур'яни сильно розвиваються на стерні після збирання зернових та пізніх зернових ( просо), просапних ( цукровий буряк, картопля та ін.), у другій половині вегетації та при достиганні, утруднюючи цим механізоване збирання.

До пізніх ярих відносять:

Мишій сизий – Setaria glauca

Лобода біла – Chenopodium album

Щириця біла - Amarantus retroflexus.

Зимуючі – це малорічні рослини, яким властиві особливості як озимих, так і ярих рослин. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст і дають насіння. Якщо ж вони сходить навесні, то дають насіння в цей самий рік, як і ярі культури. Така особливість дає змогу зимуючим бур’янам засмічувати озимі та ярі культури.

До них відносять:

Грицики звичайні – Capsella bursa pastoris

Злинка канадська – Erigeron canadehsis

Талабан польовий – Talaspi arvense.

Озимі – малорічні рослини, які потребують зниження температури для утворення насіння. Розвиваються подібно до озимих, тоб то сходи з’являються в літньо-осінній період і тоді ж утворюють розетки листя, перезимовують у будь-якій фазі розвитку. Навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони всходять навесні, насіння в перший рік не утворюють. До них належить:

Метлюг звичайний – Аpera spica-venti

Дворічні - це такі бур'яни, які для свого розвитку потребують двох повних вегетаційних періодів. У перший рік розвивається стебло і незначна кількість листя в нижньому ярусі. Одночасно інтенсивно росте коренева система, в якій накопичуються поживні речовини у вигляді вуглеводів. Восени надземна частина дворічна бур'яну відмирає, живим залишається тільки корінь. Весною від кореня відростає квітконосне стебло, рослина цвіте, плодоносить і восени відмирає.

До дворічних бур’янів відносить:

Буркун білий – Меlilotus officinalis.

Багаторічні - це бур'яни, життєвий цикл яких може тривати більше двох років і які здатні неодноразово плодоносити і розмножуватися насіння і вегетативними органами. Це найбільш злісна для сільськогосподарських культур біологічна група бур’янів. Вони мають довговічні підземні органи ( кореневища, кореневі паростки), які живуть від двох до кількох десятків років. Щороку навесні підземні частини рослин дають нові підземні пагони, які відмирають восени. Більша частина цих бур’янів розмножується не тільки вегетативним шляхом, але й насінням, а деякі, як наприклад: хвощ, спорами, що робить їх особливо небезпечними. У зв’язку з цих багаторічними бур'яни здатні надзвичайно швидко поширюватися, є найбільш злісними і потребують і потребують багато зусиль для знищення. Вони поділяють на: гронокореневі, стрижнекореневі, кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні та бульбові.

Кореневищні – багаторічні рослини, які розмножуються переважно підземними стеблами. Мають підземні горизонтальні стебла з бруньки стеблового походження. Стебла містить великий запас поживних речовин. Розмножується вони в грунті на неоднаковій глибині. При наявності бруньок, навіть маленький відрізок кореневища може дати пагонок новій рослині. Рослини цієї біологічної групи добре розмножується не тільки вегетативним шляхом, а і за допомогою насіння.

До цих бур’янів відносить такі рослини:

Пирій повзучий - Egropyrum repens.

Повзучі - це багаторічні рослини, які розмножується переважно лежачими надземними стеблами. Представники цієї групи бур’янів мають слабке надземне стебло, здатне укорінюватися самостійна рослина. Стебло може досягати значної довжини з численними вузлами. Крім того вони розмножуються і насінням. До повзучих рослин можна віднести жовтець повзучий ( Ranunculus repens).

Стрижневі бур'яни – багаторічні рослини з видовженим і потовщеним головний коренем, при чому корінням вони розмножуються слабо. Коренева система – це один головний стрижневий корінь, від якого відходять багато коріння другого, третього порядків. Бруньок, які б могли дати початок новим рослинам, на них немає. Вони утворюються в прикореневій шийці. Підрізання наземної маси сприяє їх росту. Частини прикореневої шийки бур’янів здатні давати початок новим рослинам, а деякі навіть розмножуватися частинами кореня, який залягає значно глибше кореневої шийки. Ця біологічна група бур’янів нечисельна. Характерний представник – є кульбаба лікарська ( Taraxacum officinale).

Гронокореневі – багаторічні рослини з мичкуватою кореневою системою і обмеженою здатністю вегетативного розмноження. Для них характерна наявність дуже короткого головного і великої кількості бокових коренів, які утворюють пучок, схожий на гроно. Звідси і походять назва біологічної групи. Одним із представником цієї є подорожник великий ( Plantago major).

Коренепаросткові бур'яни – багаторічні рослини, які розмножуються корінням, що утворюють паростки, які утворюються з кореневих бруньок. Бруньки є на головному, так і на бічних коренях. Окремі паростки дають початок новим рослинам коренепаросткових бур’янів. Спочатку вони зв’язані з материнської, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бур’янів у кілька квадратних метрів кожна. І якщо їх не знищувати, воно стане суцільно забрудненим масивом. Коли під час обробітку корені коренепаросткових бур’янів подрібнюються і, з бруньок на окремих відстанях виростають нові рослини. Здатність до вегетативного розмноження значно утруднює боротьбу з коренепаростковими бур’янами. Найбільш поширеними із групи коренепаросткових є :

Березка польова – Convolvulus arvensis

Осот рожевий - Cirsium arvense

Цибулинні – багаторічні рослини, що розмножуються насінням та цибулинами, що залишаються після відмирання надземної маси ( цибуля Вальштейна – Аllium Waldstein).

Бульбові – багаторічні рослини, що розмножуються бульбами, які утворюються біля основи стебел, на кореневищах. Насіння цієї групи тривалий час зберігається в ґрунті і поступово проростає. Представники цієї групи є чина бульбиста ( Lathurus tuberosum).

Для розробки і правильного здійснення раціональних заходів по боротьбі з бур’янами необхідно робити їх облік. Існують три основні методи забур’яненості : окомірний, кількісний, кількісно-ваговий.

Суть окомірного обліку полягає в тому, що пройшовши по межі і діагоналі поля забур’яненість посіву певної культури оцінюють за 4-бальною шкалою:

1 бал – трапляються поодинокі бур'яни;

2 бали – бур’янів мало, але вони вже не поодинокі;

3 бали – бур’янів багато, але менше, ніж культурних рослин;

4 бали – бур’янів на посіві більше, ніж культурних рослин, і вони переростають їх.

Забур’яненість посівів таким методом оцінюють кілька разів протягом вегетаційного періоду: на початку, в середині та наприкінці вегетації, зазнаючи при цьому і біологічні групу найбільш поширених бур’янів.

На основні обстеження у господарстві складають карту забур’яненості посівів. (мал.1) Для цього в нижньому куті кожного поля на карті зазначають бал забур’яненості, а штрихами або фарбами умовно відмічають біологічні групи найбільш поширених бур’янів. Менш поширені грипи позначають умовними позначками і в балах в окремих сегментах уписаного в контур поля кола.

Під картою забур’яненості вміщують використані умовні позначення. Такі карти дають загальне уявлення про окультуреність окремих полів господарства.

Кількісний метод дає змогу визначити кількісний і видовий склад бур’янів. Суть його така. У польовому досліді по діагоналі ділянки в п’яти місцях на однакових відстанях накладають на поверхню грунту рамки площею 0,25 м² ( 0,5 х 0,5) або ( 1х1) м² . У виробничих дослідах по діагоналі поля розміром до 100 га рамки накладають у 10 місцях, а на 100 - 150 га і більше – відповідно у 20 і 30.

У межах кожної рамки підраховують загальну кількість бур’янів, у тому числі мало-і багаторічних. Крім того, в групах мало- і багаторічних бур’янів зазначають окремо кількість одно- двосім’ядольних рослин.

За цим методом забур’яненості посівів визначають у шт./м², тому при використанні рамки 0,5 х 0,5 м кількість бур’янів у пробі перемножують на 4 – перевідний коефіцієнт на площу ( 1 м² : 0,25). Після перерахунку кількості бур’янів на площу 1 м² забур’яненість оцінюють за трибальною шкалою:

Кількість бур’янів, шт/м2		Бал забур’яненості	Ступінь забур’яненості
малорічних	багаторічних
Менше 10	Менше 1	1	Слабкий
10-50	1-5	2	Середній
Більше 50	Більше 5	3	Сильний

Найбільш точно забур’яненість посівів визначають за допомогою кількісно-ваговой методу, при якому враховуються кількість і маса бур’янів. Для цього підраховані в межах рамок бур'яни без коріння зважують невисушеними і після висушування в лабораторії ( у повітряно-сухому стані). Масу бур’янів визначають у г/м² або ц/га. Цей метод дає змогу мати уявлення, як бур'яни затінюють культурні рослини і збіднюють грунт на воду та елементи живлення.