3. Особливості японської сімї

Японська сім'я — це переважно мала моногамна двопоколін-на сім'я. Три-, чотирипоколінні сім'ї — рідкість, зустрічаються лише в глухих районах. У сімейних стосунках переважають па­тріархальні традиції.

Японська жінка живе в суспільстві, в якому зовні домінує чоловік. Але створити серцевину суспільства допомогла вона сама. У цьому винні її потяг до згоди, схильність до компромісів, до об'єднання протилежних поглядів, тонке відчуття краси і гармонії.

Ще з феодальних часів як ідеал жіночності виявлялися її покірність до самопожертви. Вважалося, що до заміжжя японка повинна підкоряться батькові, після весілля - чоловікові, а ставши вдовою - синові. Останнім часом стає все більше сімей, де жінки верховодять не тільки домашнім господарством, а й самими чоловіками.

У багатьох випадках покірне поведінка японських жінок - це тільки ілюзія, лише зовнішня сторона усталеною звички. Від жінок завжди було потрібно, щоб вони саме так себе і вели. І навіть у минулому підпорядкування японських жінок ніколи не було настільки безумовним. Японки старшого покоління хоча і виглядають покірними й слухняними, в більшості своїй володіють сильним характером і волею. Вони вміють чудово володіти собою і своєю дипломатичністю і наполегливістю домагатися від своїх чоловіків набагато більше, ніж енергійні європейські жінки або американки. Що стосується повсякденного життя, то всі господарські питання японки вирішують самостійно.

Традиційна японська сім’я – це мати, батько та двоє дітей. Раніше сімейні ролі були чітко визначені – батько забезпечує сім’ю всім необхідним, мати дбає про сімейний затишок. Батько вважався головою сім’ї і всі члени родини мали йому коритися і у всьому слухатися. Проте такий розподіл ролей зазнав деяких змін – жінки дедалі більше прагнуть поєднувати виховання дітей та роботу. Хоча про повноцінне рівноправ’я ще не йдеться. До чоловіка прийнято звертатися «сюдзин», що в перекладі означає «головна людина», «хазяїн». Японське прислів’я звучить так: «Чоловік не повинен заходити на кухню».

Одне з найбільших національних свят в Японії – це День хлопчиків, коли в небо запускають зображення різнокольорових коропів. Ця риба здатна довго плисти проти течії, а тому, на думку японців, символізує шлях майбутнього чоловіка, здатного подолати всі життєві негаразди.

Життя чоловіка в Японії поглинає фірма, в якій він працює.

Батько може брати участь у вихованні дитини, проте це відбувається рідко. Наприклад, на прогулянці батько з’являється лише у вихідні, коли вся сім’я гуляє у парку чи їде відпочивати на природу. Якщо погода дощова, то місцями сімейного відпочинку стають торгові центри, де є ігрові кімнати.

Традиційно в сім'ях батькові відводиться авторитарна роль. Він є охоронцем порядку, рідко бере участь в щоденних турботах про дітей.

Влада чоловіка-батька в сім’ї була закріплена законодавчо аж до середини 20 ст. Проте влада означала не лише привілеї, а й відповідальність. Голова домашнього господарства відповідав за його економічний добробут, а також за поведінку інших членів сім’ї. Він здійснював суворий повсякденний контроль за сімейною власністю, проведенням сільськогосподарських та інших робіт, до його обов’язків також належало вшановування померлих, проведення різноманітних ритуалів на їхню честь.

Японії мами беруть із собою своїх маленьких дітей, куди б вони не йшли. Вони носять їх у спеціальних сумках – кенгуру або у спеціальних «вставках-кишенях». Для цього навіть верхній одяг змінено – наприклад, пальто, куртки та плащі мають два капюшони. Це не якась сучасна забаганка, а вияв однієї з найдавніших культурних традицій Японії.

Вихованням дитини займається мати. «Амае»- саме так називають матерів в Японії. Цьому слову дуже складно підібрати аналогічне в українській мові. Воно означає залежність дитини від матері, яку дитина сприймає як щось дуже бажане. При народженні акушерка відрізає шматочок пуповини, засушує його та кладе в дерев’яну коробочку, на якій позолоченими літерами викарбуване ім’я матері та дата народження дитини. Це символ зв’язку матері та дитини. В Японії надзвичайно рідко можна побачити дитину, яка плаче. Мати намагається зробити так, щоб у дитини просто не було приводу плакати. Перший рік дитина залишається ніби частиною тіла матері, яка цілими днями носить її на собі, вночі кладе спати разом із собою і годує груддю, лишень дитина виявить таке бажання.

Білет № 6