26. Духовність і формування громадянської позиції людини.

Громадянськість — поняття надзвичайно об'ємне і багатопланове. Воно включає всі сторони соціальної діяльності: виробничо-економічну, суспільно-політичну і соціально-побутову, які тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Поняття "громадянськість" в найбільш загальному плані трактується в двох сенсах: а) громадянин як підданий конкретної держави; б) громадянин як свідомий член суспільства.

З точки зору вмісту громадянськість — це сума певних соціальних, політичних, етично-психологічних якостей особи, які формуються протягом всього життя людини, але особливо інтенсивно — в юнацькому і молодіжному віці. Досить своєрідним, оригінальним і співзвучним нашому розумінню є визначення, дане німецьким соціологом М. Штінгером. "Громадянськість, — писав він, — не що інше, як думка, що держава — це дійсна людина, і що людська цінність окремої особи полягає в тому, щоб бути громадянином держави. Бути хорошим громадянином — це найвища честь, істотніше за яку нічого не існує".

Серед політичних і суто практичних аспектів формування і прояву цивільної позиції молодих людей ми виділяємо:

а) знання, особливо в області суспільних наук (про політичні системи, суспільство, владу, політичну діяльність і т. п.);

б) переконання (орієнтацію людини в багатовимірному ідеологічному просторі, вибір ідеологічних орієнтирів, конкретні політико-ідеологічні установки як спонукальні мотиви до суспільно-політичної діяльності);

в) суспільно-політичну діяльність (конкретні дії, вчинки, участь в подіях, акціях, які є проявом ідейних переконань громадянина).

Громадянськість включає такі поняття, як цивільна самосвідомість, громадянський обов'язок, громадянська честь, цивільна гідність, цивільна відповідальність, цивільна мужність, цивільна активність та інші, які можна розглядати і аналізувати окремо.

Формування громадянськості — тривалий і складний процес. Людина перш за все повинна усвідомити і засвоїти нормативні цінності, традиції, звичаї, символіку конкретної країни. Він повинен виробити в собі суспільно ціннісну мотивацію поведінки, сформувати свої цивільні переконання і погляди, які потім визначають його емоційне відношення до себе, до соціального життя в країні, до людського співтовариства взагалі.

27. Соціальна робота як умова соціалізації людини.

Соціальна робота — це професійна або волонтерська діяльність, направлена на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг людині. У широкому сенсі слова соціальна робота — це діяльність різних соціальних служб (державних, приватних), а у вузькому — вплив фахівців з соціальної роботи на особу в цілях надання їй допомозі в самоврядуванні.

Виділяють два основні принципи, які покликані забезпечувати ефективність соціальної роботи:

• принцип гарантій, тобто надання молодій людині з боку держави гарантованого мінімуму соціальних послуг, перш за все необхідних для її розвитку і самостійного життя;

• принцип соціальної компенсації — забезпечення правового і соціального захисту молодих громадян, компенсації вікової обмеженості і соціального статусу підлітків і молоді.

Уся соціальна робота з молоддю в Україні будується на основі принципів її соціального становлення і розвитку, закладених в Законі України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р.

Соціальна робота з молоддю переслідує мету створення умов, сприяючих соціальній орієнтації і самореалізації молоді в її власних інтересах, а також на користь суспільства, держави. По суті, вона здійснюється в двох основних напрямах: з одного боку, як соціальна опіка, надання різних видів соціальній допомозі окремим незахищеним категоріям молоді, а з іншої — це соціальна діяльність, цілком направлена на розкриття творчого потенціалу молоді і формування у неї "імунітету" до різних негативних явищ.