Джерела трудового права

1. Поняття та види джерел трудового права. Традиційно прийнято розглядати джерела права в двох розуміннях: матеріальному – під джерелами розуміють економічні, фінансові, політичні умови, що спричиняють прийняття, зміну або припинення дії того чи іншого нормативного акту; юридичному - форма виразу волі законодавців чи інших суб’єктів нормотворчості.

У трудовому праві матеріальне розуміння джерел права проявляється найяскравіше, оскільки переважна більшість нормативних актів приймаються залежності від соціального, політичного, фінансового стану держави. Це можна прослідкувати по нормах КЗпП.

Отже, джерелами права є нормативно-правові акти, нормативно-договірні і міжнародні акти.

У ст. 4 КЗпП зазначено, що законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Крім цього, регулювання трудових відносин як громадян України, так і громадян, що працюють за її межами, може здійснюватись законодавством країни, на території якої вони працюють, та міжнародними договорами про працю.

Усвідомлюючи, що термін “законодавство про працю” є більш широким поняттям, оскільки поширюється на правове регулювання праці, а “трудове законодавство” регулює лише трудові відносини, що ґрунтуються на трудовому договорі, - до прийняття нового Трудового кодексу “законодавство про працю” і “трудове законодавство” слід розглядати як рівнозначні.

Все трудове законодавство, що є джерелами трудового права можна класифікувати за різними критеріями:

за юридичною силою;

за сферою дії;

за суб’єктами нормотворчості, тощо;

2. Особливості джерел трудового права. Закони та підзаконні акти, що складають систему джерел трудового права мають свої особливості, характерні тільки для трудового права. Такою особливістю є поділ джерел трудового права на загальне і спеціальне законодавство.

Необхідність поділу законодавства обумовлена тим, що в трудовому праві діє загально-правовий принцип рівності всіх перед законом, а застосування найманої праці здійснюється в різних галузях народного господарства, в різних кліматичних умовах та умовах праці; різну цінність для суспільства і держави складає та чи інша праця, різні за віком і статтю працівники її виконують, тому виникає необхідність диференціації правового регулювання в усіх зазначених випадках застосування найманої праці.

Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин досягається шляхом поділу законодавства на загальне і спеціальне.

Загальне трудове законодавство – це нормативні акти, що регулюють працю всіх або переважної більшості працівників однаково, незалежно від умов праці, суб’єктів відносин тощо.

Спеціальне законодавство - поширюється лише на певну категорію працюючих або певні умови праці чи вид трудової діяльності.

При наявності спеціального закону, загальна норма до відносин, які регулюються не застосовується, якщо інше не передбачено законом.

Особливостями джерел трудового права є значна кількість підзаконних нормативних актів, що приймаються спеціальним органом державної влади – міністерством праці і соціального захисту. Ці акти носять загальнообов’язкову силу незалежно від форми власності та галузевого підпорядкування підприємств, установ, організацій, де здійснюється трудова діяльність.

Ще однією особливістю є наявність в системі джерел трудового права актів соціального партнерства і локальних актів.

Про акти соціального партнерства згадують останні п’ять років: колективні угоди галузевого чи регіонального рівня, генеральна угода та інші угоди, до яких прийшли сторони в результаті страйків, як одного із засобів захисту прав працюючих.

До локальних актів, тобто актів що приймаються на рівні підприємства відносяться колективні договори, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення та статути, що приймаються на місцях, накази, контракти і сам трудовий договір.

Всі локальні акти і акти соціального партнерства повинні відповідати умовам законності:

- недопустимість порушення закону з погіршенням становища працівників порівняно з тим, що передбачається законом. Отже, локальні акти мають підзаконний характер;

- локальний акт повинен бути прийнятий компетентним органом і в порядку передбаченим для такого роду актів;

- локальний акт повинен бути виражений в такій формі, яка придатна для сприйняття всіма, кому він адресований.

Будь-який локальний акт, що відповідає зазначеним вимогам поширюється на всіх, незалежно від того, чи голосував працівник за нього чи ні.

3. Конституція України як джерело трудового права. Конституція є основним джерелом трудового права не тільки як основа для розробки і прийняття галузевого законодавства, а й тим, що в Конституції закріплені основні принципи і засади формування трудового законодавства. Ці принципи є нормами прямої дії і можуть застосовуватись судами при вирішенні трудових спорів.

Конституція України закріплює право на працю, відпочинок, страйки для всіх працюючих за винятками передбаченими законом, забезпечення на випадок інвалідності тощо.

Конституція України забороняє примусову працю, що є гарантією захисту інтересів особи, як тієї, що перебуває в трудових відносинах, так і тієї, що не обрала для себе вид діяльності.

Усе трудове законодавство, в тому числі те, що приймається повинно відповідати Конституції. Норми Конституції наділені вищою юридичною силою, тому у випадку протиріччя трудового законодавства, воно втрачає силу і буде визнане Конституційним Судом неконституційним.

Джерелами трудового права є загальні або міжгалузеві акти, тобто це ті закони або підзаконні нормативні акти, що одночасно є джерелами декількох галузей права: Закон України “Про власність”, “Про селянське (фермерське) господарство” тощо.

4. Кодекс законів про працю як джерело трудового права. Основним галузевим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України. Нині чинний КЗпП прийнятий 10.12.1971 року і набрав чинності 01.06.1972року. В нього внесені зміни у зв’язку з переходом України до ринкової економіки.

Це другий галузевий кодекс, перший датований 1922 роком.

Насьогодні розроблений проект нового Трудового кодексу України, що пройшов перше читання у Верховній Раді. КЗпП, а відтак і Трудовий кодекс повинен бути основою для прийняття окремих законів у відповідності з потребами суспільства.

Джерелами трудового права також є:

Закон України “Про охорону праці”

Закон України “Про колективні договори і угоди”

Закон України “Про оплату праці”

Закон України “Про відпустки”

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”

Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”

Всі названі закони прийняті в роки незалежності України. Вони обумовили внесення змін у КЗпП та стали основою для прийняття підзаконних актів.

До джерел трудового права у відповідності з Законом України від 12 вересня 1991 року “Про правонаступництво України” відносяться деякі правові акти і регулюють відносини не врегульовані сучасним законодавством.

Трудове законодавство постійно удосконалюється як шляхом прийняття нових централізованих актів, так і розширенням сфери локального регулювання.

Прийняття нового трудового кодексу є нагальною потребою, що відповідає інтересам суспільства і кожного працюючого.