25. Схема та правила розсаджування гостей на дипломатичних прийомах.

Важливим елементом підготовки та проведення дипломатичних при­йомів типу сніданок, обід, вечеря євизначення порядку розсадки запро­шених. Попередній план розсадки гостей за столом необхідно скласти ще до розсилки запрошень. Гостей слід підбирати таким чином, щоб, по-перше, між ними не могли виникнути конфлікти чи то на політичному, чи на особистому або соціальному ґрунті. По-друге, гостям слід віддавати шану, яка відповідає їх рангу, щоб ніхто не залишився ображеним за не­достатньо виявлену гостинність.

Основне правило розсадки виходить із суворого дотримання стар­шинства згідно зі службовим та суспільно-політичним становищем гостей при визначенні їх місця за столом. Оскільки місця за столом поділяються на більш і менш почесні, то гостям, які мають вище старшинство, необ­хідно надавати більш почесні місця. Порушення цього правила може бути розцінене як навмисне нанесення образи престижу гостя та пре­стижу держави, яку він представляє.

При складанні плану розсадки спочатку обирається почесне місце, яким вважається місце напроти вхідних дверей. Якщо двері розміщені збоку, почесне місце знаходиться напроти вікон, які виходять на вулицю. У ресторані почесного гостя садять обличчям до зали й оркестру. Най-почесніше місце для гостя - праворуч від господині (на прийомі з участю дружин) та праворуч від господаря (на офіційному прийомі). Хоча в цьо­му правилі є й винятки, наприклад, у Швеції почесного гостя садять ліво­руч від господині, почесну гостю - праворуч від господаря. Далі за поче­сністю йдуть місця ліворуч від господині та ліворуч від господаря. У міру віддалення від господині та господаря місця стають менш почесними. На офіційному прийомі, де присутні лише офіційні особи, головному гостю може бути запропоноване місце за столом напроти господаря.

Суверен або спадкоємний принц, запрошений у дипломатичну рези­денцію, розглядається з точки зору протоколу так, якби він знаходився у себе вдома. Він займає місце на чолі столу, і передбачається, що він зустрічає гостей. У такому випадку розсадка за столом складається ра­зом з місцевою протокольною службою

Якщо глава держави присутній на прийомі, який дається іноземним послом у своїй резиденції, план розсадки за столом готується місцевою протокольною службою. Основні принципи такої розсадки наступні: якщо глава держави присутній без дружини, він займає місце напроти посла і дружина посла сидить справа від нього. Якщо глава держави присутній на прийомі з дружиною, він обіймає місце напроти посла. Його дружина сідає справа від посла, а дружина посла - справа від глави держави. У всіх випадках, якщо глава держави - суверен, посол поступається йому своїм місцем і сідає справа від нього.

На прийомах, у яких беруть участь чоловіки й жінки, треба уникати розміщення жінки біля жінки, краще чергування: жінка - чоловік. Поруч або через стіл напроти один одного не садять подружжя. Жінку не садять у кінці столу (з краю повинен сидіти чоловік). Поруч не садять іноземців з однієї країни. При розсадці на прийомі з нагоди візиту закордонної деле­гації необхідно враховувати знання іноземної мови особами, які сидіти­муть поряд із гостями. Перекладачі зазвичай також сидять за столом, але можуть знаходитися й позаду крісел господаря й головного гостя.

Якщо на прийомі присутні лише дипломати, то розсадка не створює проблем для його організаторів, оскільки індивідуальне старшинство серед дипломатів визначити неважко. Орієнтиром у цьому питанні є ди­пломатичні ранги. Старшинство дипломатів одного рангу визначається часом перебування в країні. Складніше визначити старшинство серед політичних і громадських діячів, представників ділових кіл, преси, які бе­руть участь у змішаних прийняттях, оскільки може виникнути протиріччя між визначенням старшинства за правом (ранг, посада) і старшинством з міркувань ввічливості. При визначенні порядку розсадки за столом вра­ховується старшинство осіб, які займають офіційні посади, старшинство з міркувань ввічливості осіб, які мають великий вплив на суспільне жит­тя, займають високе становище в суспільстві. Перевага надається дер­жавним діячам вищого рангу, вищим дипломатичним чинам та працівни­кам МЗС, у той час як серед інших запрошених перевага надається ста­ршим за соціальним статусом та віком. Якщо виникають сумніви з роз-садкою, можна проконсультуватися з місцевим протокольним відділом.

Якщо характер зустрічі виключає можливість надати почесне місце з міркувань ввічливості, краще утриматися від запрошення таких осіб. Мо­жна розмістити гостей за двома або більше столами, створивши додат­кову кількість почесних місць. Сучасна протокольна практика свідчить, що дедалі частіше на прийняттях з великою кількістю запрошених, серед яких багато високоповажних осіб, перевага надається розміщенню за кількома круглими або овальними столами на 6 або більше персон, чим полегшується визначення порядку розсадки запрошених.

У деяких країнах (Німеччина, Франція) дотримуються правила "інозе­много дома", згідно з яким у домі іноземного дипломата спікер парламе­нту, міністр закордонних справ країни перебування мають перевагу у старшинстві перед іноземними послами, посланниками, міністрами. У домі прем'єр-міністра, міністра закордонних справ країни перебування іноземні посли займають більш почесні місця, ніж глави парламенту, а іноземні посланники - ніж члени уряду.

При визначенні порядку розсадки за столом перевага надається іно­земним гостям: рівні за рангом іноземні гості займають більш почесне місце, ніж співвітчизники організатора прийому. Особи, які працюють за кордоном, мають вище старшинство від своїх співвітчизників, які мають такий самий ранг і проживають у своїй країні. Глави дипломатичних представництв у ранзі послів і посланників у країнах акредитації мають старшинство вище, ніж глави дипломатичних представництв, акредито­ваних в інших країнах. Офіційні особи, які мають ранг або почесний ти­тул, але вже не виконують функції, що відповідають їх рангу, поступа­ються старшинством гостям того ж рангу, які активно працюють.

Слід пам'ятати і про те, що дружині привласнюється старшинство чо­ловіка. Удови зберігають старшинство чоловіка. Заміжні жінки мають статус вищий, ніж незаміжні та розлучені. Усі жінки за віковим старшинс­твом вищі за молодих дівчат.

Чоловік жінки, яка є офіційною особою, займає місце відповідно до рангу жінки, якщо його титул, почесне звання тощо не дають йому право на більш почесне місце. Водночас, прийнято надавати чоловіку жінки -посла місце за столом після дипломата, який виконує обов'язки тимча­сового повіреного в справах у випадках її відсутності.

За певних обставин може не бути можливості надати почесному гос­тю місце, належне йому за протоколом. Господар повинен вибачитися одразу ж після його приходу й пояснити причину порушення протоколь­них вимог. Якщо це подружжя, господар повинен забезпечити відповід­ним місцем хоча б дружину, вибачившись перед чоловіком.

У дипломатичному протоколі склалася практика позначення місць за столом кувертними (столовими) картками, якщо запрошено 8 або біль­ше гостей. Кувертні картки являють собою невеликі білі прямокутники із цупкого паперу (розміром з візитівку) з написаними від руки або надруко­ваними іменами та прізвищами учасників прийому. Якщо запрошений -висока посадова особа, на картці зазначається лише його посада. Існує практика зазначення на кувертних картках почесних титулів запрошеної особи, наприклад, "Й. В. пан міністр закордонних справ (назва країни)". На кувертних картках може розміщуватись елемент державної символіки.

У аванзалі, де збираються гості й подається аперитив, на невеличко­му столику виставляється план розсадки. Відповідно до плану кожне місце за столом позначається кувертною карткою. Запрошені на прийом гості знайомляться з планом, знаходять свої місця, уточнюють прізвища сусідів по столу тощо.

26 Порядок підготовки до дипломатичних переговорів

ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВОРИ — це офіційне обговорення представниками держав політичних, економічних та інших питань двосторонніх і багато­сторонніх відносин з метою погод­ження зовнішньополітичної стра­тегії, тактики і відповідних дипло­матичних акцій, обміну думками, взаємного обміну інформацією, підго­товки до підписання договорів, вре­гулювання спірних питань і т. д.

Дипломатичні переговори — ос­новний спосіб мирного розв´язання спорів і конфліктів, які виникають між державами, один із найпошире­ніших у міжнародному праві методів розвитку і поглиблення відносин міус державами.

Підготовка до переговорів розпочинається задовго до їх початку, і від того, наскільки політичне, організаційно і технічно вони забезпечені, залежать їх результати: успіх чи провал. Підготовка до переговорів на початковій стадії ведеться майбутніми учасниками часто сепаратне, неза­лежно один від одного. Потім наступає друга стадія, коли сторони намагаються спільно вирішити всі організаційні, технічні, а інколи деякі другорядні політичні питання, щоб не залишати зайвих проблем на завершальну стадію пере­говорів.

Підготовча робота до переговорів ведеться по кількох основних напрямах:

1) по дипломатичних каналах;

2)   по внутрішньодержавних каналах в рамках МЗС та інших зацікавлених відомств;

3)   по інформаційному забезпеченню всередині країни та за кордоном.

Що це означає практично? По дипломатичних кана­лах проводиться узгодження програм переговорів, проектів документів і рішень, можливих спільних акцій. У випадку багатосторонніх переговорів проводиться велика робота по забезпеченню підтримки своєї пропозиції з боку яко­мога більшої кількості учасників переговорів. Проводиться детальний аналіз можливої позиції партнерів по перего­ворах. Ця робота часто ведеться не тільки серед учасників переговорів, але й країн, які не беруть безпосередньої участі в переговорах, але можуть прямо або опосередковано впли­вати на членів переговорного процесу. Щоб не створю­вати зайвих проблем під час основних переговорів при розгляді головних питань, всі другорядні, як правило, роз­глядаються і вирішуються напередодні.

Підготовка до переговорів по внутрішньодержавних ка­налах включає розробку директив для делегацій на май­бутніх переговорах, визначає межі максимальних посту­пок і компромісів, накреслення тактики делегації на пе­реговорах, різні внутрішньо- і зовнішньополітичні акції, пов´язані з майбутніми переговорами.

Що стосується інформаційного забезпечення перего­ворів, то воно зрозуміле само собою. Практика свідчить, що широка і продумана інформаційна кампанія в ЗМІ може мати надзвичайний вплив на хід переговорів. Головне при цьому — чітке врахування як внутрішньої ситуації в країні, так і зовнішньополітичних факторів.

Провадиться і спеціальна підготовка до переговорів. Вона має врахувати специфічні фактори майбутніх пере­говорів.

Технічна підготовка до переговорів передбачає забез­печення нормальних умов для роботи делегацій на пере­говорах — спеціально обладнаних приміщень прес-служб, наявності перекладачів, транспорту, зв´язку, охорони тощо. Технічна підготовка — це погодження проектів документів, які мають обговорюватися на переговорах, розробка (в разі необхідності) альтернативних варіантів. Ця складна і відпо­відальна робота вимагає глибокого знання всіх аспектів проблеми, що буде обговорюватись: змісту наявної доку­ментації, міжнародних прецедентів, історії дипломатії, міжнародного права та багатьох інших нюансів.

Під час підготовки до переговорів велика увага при­діляється добору необхідних документально-довідкових матеріалів, до яких відносяться:

—офіційні документи, двосторонні і багатосторонні до­говори і угоди, що заключались між учасниками пе­реговорів, а інколи — між учасниками та третіми державами;

—документи про законодавство сторін з проблеми, яка є темою переговорів;

—проекти документів (у максимальному та мінімаль­ному варіантах).

В довідкові матеріали входять також короткі аналітичні довідки про країну проведення переговорів, її політичний устрій і державний апарат, звичаї, традиції і протокольні норми, а також статистичні дані, біографічні довідки на вищих офіційних осіб, з якими доведеться зустрічатися. Досвідчені дипломати ще напередодні переговорів заго­товляють цікаві цитати, приказки і прислів´я, посилання на вже існуючі документи і факти.

Під час самих переговорів створюються такі умови, Щоб усі учасники могли викласти свою точку зору і за­хищати її. Перед початком переговорів затверджується порядок денний, уточнюються повноваження делегацій, учасники домовляються про створення різних робочих комісій і підкомісій, ставляться завдання для них. Потім розпочинаються власне переговори по темі. Як правило, переговори відкриває глава делегації приймаючої сторо­ни, а потім по порядку (найчастіше за латинським алфа­вітом) виступають глави інших делегацій.

Двосторонні переговори під час офіційних візитів про­ходять за стислою програмою. Після обміну привітання­ми, слово, як правило, надається гостям.

Головне завдання переговорів — якомога чіткіше і яс­ніше викласти свою позицію, переконати співрозмовників в її правильності і доцільності та домогтися прийняття заключного рішення на її основі — це в ідеалі. Але найчас­тіше, щоб виробити спільний документ, треба йти на ком­промісні формулювання і рішення, в жодному разі не поступаючись своїми принциповими позиціями.

Всі виступи на переговорах перекладаються і стено­графуються, а документи складаються (за домовленістю) мовами учасників, причому вони мають однакову силу.

Виступи на переговорах повинні бути аргументовани­ми, чіткими і лаконічними. Треба завжди бути готовим дати відповідь на аргументацію партнера, планувати і вміло використовувати усі тактичні ходи.

По закінченню переговорів головуючий підводить підсумки, з короткими заявами виступають глави деле­гацій. Потім сторони домовляються про формальне за­вершення переговорів підписанням договору, угоди чи протоколу, про порядок їх публікації. Після цього влаш­товується прес-конференція, спільна або окремо кожною делегацією.

Про результати переговорів делегації інформують гла­ву своєї держави або уряду, вносячи при цьому власні пропозиції щодо конкретних кроків по реалізації під­писаних документів; розробляють схему контролю за їх виконанням. Нарешті, вирішується питання щодо інфор­мування ЗМІ своєї країни, оформлення і здачі документів в архів.

Зокрема, своєчасному аналізу відгуків на досягнуті до­мовленості у внутрішніх та зарубіжних ЗМІ приділяється велике значення.

27 Документи, які готуються у зв'язку з візитом.

8)підготовка і участь в прийомі делегацій своєї країни.

Протокольний підрозділ виконує такі завдання:

• підтвердження інформації про візит

• передача вимог та побажань країні перебування протокольним відділом, перелік членів делегації.

• за 4 тижні готується проект концепції візиту – це документ про головні політичні цілі, проекти угод, спільних угод, які можуть бути підписані. Цей проект передається до відповідного територіального підрозділу МЗС.

• за 3 тижні передаються довідки про стан взаємовідносин з країною перебування та бібліографічні дані учасників переговорів.

• за 3 тижні в МЗС передається проект програми візиту, узгоджений з країною перебування, в якій зазначається:

• прибуття (час, розміщення, безпека, технічний персонал),

• церемонія зустрічі та проводів в аеропорту (учасники, сценарії, відповідальні особи, проекти заяв голови делегації, транспорт)

• офіційні протокольні заходи (офіційні прийоми, докладний сценарій протокольних заходів, форма одягу, тости, які передаються іншій стороні для підготовки відповідей, інформація про візити до інших об’єктів).

9) підготовка візитів глави держави та глави уряду:

- складання списку і організація участі в зустрічі дипломатичного корпусу, інших осіб;

- домовленість щодо надання місця для церемонії зустрічі в порту (вокзалі);

- завчасне друкування спеціальних карток, на яких зазначається номер автомобіля в кортежі, адреса проживання (резиденція, готель) з номерами телефонів;

- забезпечення розвантаження майна і доставка його до місця проживання;

- складання списків розміщення всіх прибулих із зазначенням мерів кімнат та телефонів;

- призначення співробітників посольства для чергування в резиденції глави делегації та її членів на місці розташування;

- замовлення вінків та стрічок до них для покладання до пам'ятних місць;

- складання списків учасників своєї сторони в протокольних заходах (сніданок, обід, "коктейль", відвідання об'єктів показу), які організуються приймаючою стороною, видача перепусток, запрошень;

- забезпечення перекладачами членів делегації;

- підготовка текстів записів у Книзі почесних відвідувачів, а яких розписується гість при відвіданні об'єктів;

- підготовка пропозицій щодо складу осіб, які супроводжують гостя, при поїздці по країні;

- підготовка жіночої програми, коли дружини не беруть участі й загальних заходах.

Звіти за підсумками візитів

Важливими аналітичними документами інформаційно-довідкового характеру є звіти за підсумками візитів глави держави (глави уряду, міністра закордонних справ), в яких стисло відображаються результати візиту, відпрацьовуються рекомендації по розвитку двосторонніх відносин, вносяться пропозиції щодо конкретної і практичної реалізації до­сягнутих домовленостей.

Звіт за підсумками візиту складається, як правило, з трьох основних частин:

• оцінка вибраної дати і терміну візиту, хронологія зу­стрічей, загальна оцінка візиту, виходячи з реалізації його концепції;

• ґрунтовний аналіз виконання кожного з розділів візи­ту: ділової частини, інформаційного та протоколь­ного забезпечення, організаційних заходів;

• висновки і пропозиції щодо активізації двосторонніх відносин і підвищення їх ефективності.

28

Кожна з галузей людських знань має свої специфічні засоби мовного спілкування. Є певна специфіка і в мові дипломатії – мові міждержавних переговорів і дипломатичних документів.

Поняття “дипломатична мова” вживається для визначення двох різних понять. По-перше, це мова, якою ведуться офіційні дипломатичні зносини і складаються міжнародні договори. По-друге, це сукупність спеціальних термінів і виразів, що становлять загальноприйнятий дипломатичний словник.

Основними зовнішніми рисами дипломатичного підстилю є логічність, послідовність, обґрунтованість, ясність, строгість, офіційність, об’єктивність, точність, достовірність, конкретність, докладність, лаконічність з високим ступенем інформативності. Саме за допомогою мовних засобів можна підкреслити діловий характер дипломатичного документа, а через добре зважену “сухість викладу” – посилити його емоційний вплив.

Мова дипломатичних документів має бути простою і лаконічною, при цьому надзвичайно рідко допускається вживання порівнянь та епітетів, хоча майстерно підібра­ний художній образ може підсилити виразність докумен­та. Слово в дипломатичному документі повинно абсолют­но точно відповідати своєму смисловому навантаженню. Якщо слово в певному контексті можна трактувати по-різному, його краще замінити на інше.

З іншого боку, не слід вважати, що мова дипломатич­них документів — це набір штампів, навпаки — вона по­винна впливати на почуття читача і залишати в його па­м´яті виразний слід.

Величезне значення при складанні дипломатичного до­кумента має правильність написання імені, прізвища і ти­тулу адресата. Вони повинні точно відповідати записам в офіційних документах. Це особливо стосується складних імен і прізвищ, наприклад арабських, іспанських і т. п. При цьому не допускаються жодні, здавалося б, на наш по­гляд, закономірні скорочення.

Перекладений з іноземної мови документ необхідно подавати у супроводі оригіналу, а у разі різночитання — мати кілька близьких за змістом до оригіналу варіантів перекладу.

Особливість дипломатичної мови полягає, за англійським прислів'ям, у майстерності "висловити найогидніші речі в приємних виразах". Приклади цієї мови наводить Г. Нікольсон:

Говорить дипломат	Слід розуміти
У такому випадку уряд... буде змушений переглянути свою позицію	Дружба в будь-який момент перетвориться у ворожнечу
Уряд вважає за необхідне зберегти за собою право	Уряд не дозволить
У такому випадку уряд буде змушений подбати про свої власні інтереси чи залишає за собою право на дії	Передбачається розрив відносин
Його (уряду) дії будуть розглядатися як недружелюбний акт. Уряд не може відповідати за наслідки	Погроза війни. Уряд готовий викликати інцидент, що призведе до війни
Зажадає відповіді, скажімо, до шостої години вечора	Ультиматум

Надзвичайно суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою укладаються

дипломатичні документи. Формально міністерство закордонних справ і посольство мають право вести дипломатичне листування мовою своєї країни. Проте це може спричинити труднощі для адресата з перекладом і, таким чином, загальмувати чи навіть зашкодити вирішенню порушуваного в дипломатичному документі питання. Щоб уникнути такої ситуації, можливе застосування двох загальновідомих варіантів: по-перше, за домовленістю із міністерством закордонних справ або по-сольством дипломатичне листування може вестися будь-якою третьою мовою, наприклад англій-ською чи французькою; по-друге, дипломатичне листування може здійснюватися мовою своєї країни з додаванням до кожного документа його неофіційного перекладу. Ведення посольством дипло-матичного листування мовою країни перебування, звичайно, не можна розглядати як помилку. Проте посольству необхідно виявляти обережність у тих випадках, коли в країні перебування існує не одна, а кілька офіційних мов (Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія тощо). Ведення листування лише однією із цих мов може в певних політичних ситуаціях призвести до ускладнень у взаємовідносинах між країнами.