Період подорожей

По смерті Платона залишив Афіни в 348 до н. е. й подався до Малої Азії. В місті Атарнея він одружився із Піфіадою, молодшою дочкою тирана Атарнеї Гермія, свого товариша та учня. Коли Гермія вбили заколотники, Аристотель із молодою дружиною був вимушений тікати на острів Лесбос. Тут через певний час Піфіада народила Аристотелю дочку, яку назвали на честь матері також Піфіадою. Перебуваючи на Лесбосі, Аристотель отримав запрошення від македонського царя Філіппа ІІ прибути в Македонію та стати учителем його сина Александра. Згідно з переказом, Філіпп писав:

«Цар македонський вітає Аристотеля. Повідомляю тебе, що у мене народився син. Проте я вдячний богам не стільки за те, що вони подарували мені сина, скільки за народження його в добу Аристотеля. Сподіваюсь, що твоє наставництво зробить його гідним наслідувати мене та правити македонянами».

Три роки присвятив Аристотель вихованню Олександра (десь від 13-ти до 16-річного віку).Згодом отримавши владу і почавши завоювання, вдячний Македонець повністю звільнив від податків ціле місто Стагір — лише за те, що там народився Аристотель, його Вчитель. Займаючись з ним усіма загальноосвітніми науками, крім того передав свої знання з медицини, а також свою жагу до дослідження природи. Більшу частину цього періоду учень та учитель жили в Мієзі (сучасний муніципалітет Науса), де для них серед садів Філіпп побудував Німфеум, буквально — святилище муз. Переказ стверджує, що і Філіпп, а потім і сам Александр не шкодували нічим, аби створити Аристотелю усі необхідні умови для продовження наукових досліджень. Так, близько тисячі осіб мали обов'язком постійно постачати для наукових дослідів Аристотеля рідкісних тварин, рослин і мінерали. Окрім Філіппа та Александра слухачами Аристотеля також були такі царі Македонії: Птолемей I Сотер, Кассандр Македонськийта багато інших мужів.

]Другий афінський період

З Александром Македонським Аристотель розстався тільки напередодні його першого походу в Азію. 50-річний філософ разом із дружиною, дочкою та вихованцем Ніканором повернулися до Афін, залишивши замість себе племінника, свого учня, також філософа Каллістена. Платонівською академію на той час управляв Ксенократ, і Аристотель заснував в Лікії — священному гаїАполлона Вовчого — власну школу. За назвою гаю школу назвали Лікеєм (або Ліцеєм), учнів школи Аристотеля називалиперипатетиками, від περίπατος, що з давньогрецької мови перекладалось як «ходити, прогулюватись», оскільки заняття школи Аристотель проходив на відкритій галереї для прогулянок. Чисельність перипатетиків не була високою, оскільки філософія Аристотеля включала в себе природничі погляди, цілком чужі і незвичні для афінян. І все ж Аристотель, як і Платон, відводивфілософії найбільш піднесене місце.

Незабаром після повернення до Афін з Македонії дружина Аристотеля Піфіада померла. Він довго оплакував її втрату і побудував на вшанування її пам'яті мавзолей. Проте через два роки Аристотель одружився знову на своїй рабині Герпіліс, яка народила йому сина Нікомаха. Після цього філософ, наче на підтвердження власних слів про те, що після 50 років розумові сили слабшають і наступає пора, коли людина має пожинати те, що раніше посіяла, саме так і вчинив. Жив розміреним життям, терпляче пояснював учням особливості своєї філософії, писав один за одним свої відомі твори. Вже в ранні роки свого життя Аристотель писав діалоги. В Лікеї він також писав трактати або нотатки для власних викладів, опубліковані по його смерті (можливо, що серед них є й записки викладів, записані його слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів утрачена лише частина. Аристотель був універсальним дослідником, його трактати належать до широкого кола галузей знання:логіки та теорії поезії, зоології та фізіології, астрономії та історії права.

Хоча як істинний мудрець Аристотель тримався якнайдалі від політики, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Аристотель зрозумів, що залишатись в Афінах йому небезпечно. Певну роль відіграло і те, що великий філософ у житті був малоприємною і різкою людиною. Не маючи інших причин для вигнання Аристотеля, афіняни звинуватили його у неповазі до богів. Не бажаючи повторити долю філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть, Аристотель поспішив втекти з Афін до Халкіди, пояснивши друзям причину своєї втечі:

«Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії.»

Помер філософ у Халкіді 322 до н. е. від природних причин (як вважать сучасні дослідники, від спадкової хвороби шлунка). Тіло філософа перевезли в його рідне місто Стагіру, де міщани побудували розкішний мавзолей, який донині не зберігся.

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Антична філософія