Тема: Географія промисловості світу

План

1. Структура промисловості світу.

2. Характеристика основних галузей промисловості.

3. Проблеми розвитку галузей.

1. Частка промисловості у світовому виробництві складає 60%, в тому числі найбільша

частка припадає на обробну галузь промисловості.

Для промисловості характерна нерівномірність розміщення, особливо це проявляється в паливно-енергетичній галузі. Енергетична галузь об'єднує нафтову, газову, вугільну промисловості і енергетику.

Основними переробляється в районах її споживання складає 66% нафти.

Нафта переробляється в районах її споживання (Н-д: СНД - Росія - район Поволжя, Волгоград, Самара; Україна - Мешчанськ, Одеса, Кременчук, Херсона, Надвірна, Львів)

- Найбільші експортери нафти: Саудівська Аравія, Іран, Ірак;

Лівія, Нігерія, Венесуела, ОАЕ;

Кувейт, Мексика.

Країни ОПЕК дають 80% експорту.

Споживачі - країна Зх Європи; США, Японія.

Серед промисловості розвинутих країн виділяють 2 групи:

1) США, СНД, Канада, які мають власні поклади нафти та потужний нафтовидобуток;

2) Європейські країни ( крім Норвегії, Великобританія), Японія, ПАР, які не мають власних ресурсів, а використовують імпортну сировину.

- Газова промисловість - експорт зростає за рахунок поставок із СНД. Основні постачальники газу - СНД - 40-42%, Західна Європа - 30%.

- Вугільна промисловість - найстаріша, найрозвинутіша галузь паливно-енергетичного комплексу у провідних (паливно) промислово-розвинутих країнах: Китай, США, СНД = 60% усього вуглевидобутку світу, де основні потужності в Росії, Україні.

- Електроенергетика - найбільше в промислово-розвинутих країнах (80%); 1м - США (28%); 2м - Росія (18,6%); 3м - Китай (7,3%); Україна - 11м.

Для розміщення сучасної електроенергетики характерні тенденції:

- у розвинутих кап. державах які залежать від імпорту енергоносіїв зміщення електроенергетики в приморські райони з орієнтацією на нафтопереробні заводи або вугільні термінали;

- зниження рівня територіальної концентрації по економічних районах;

- зростання частки ТЕС, які працюють на вугіллі, особливо біля відкритих розробок, де його собівартість найнижча.

Все енергетичне господарство характеризується такими тенденціями в територіально-виробничій його структурі:

- у прибережних районах створюються паливно-енергетичні комплекси, як об'єднують нафтопереробні заводи, вугільні термінали; ТЕС

- на базі кам'яно і вугільних басейнів сформувалися паливно-енергетичні комплекси, що об'єднують добування вугілля і ТЕС;

- АЕС зосереджуються поблизу центрів споживання;

- роль ГЕС зберігається тільки в Скандинавії;

- Чорна металургія:

Одна з найстаріших галузей промисловості. Більша її частина зосереджена в розвинутих країнах. Розвинуті країни спеціалізуються на виробництві сталі, складних видів прокату, а країни, що розвиваються - на виробництві масових видів металу; переробна металургія зростає (США, Італія, Великобританія).

В 2 половині 20ст. послаблюється орієнтація чорної металургії на місцеву паливну і сировинну базу.

Металургійні заводи: Рур, Донбас, Кусбаз, Кривий Ріг; Уран (Індія, Китай)

Сьогодні зростає тенденція в розміщенні металургійних заводів на щляхах перевезення палива або руд (Японія, Італія);

Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом НТР, - Головний "зсув" у розміщенні - переорієнтація чорної металургії з палива на споживача;

- формування гірничо-видобувних районів поблизу видобутку сировини, палива; шлях у транспортування;

- розвиток чорної металургії в країнах нової індустріалізації (Лат. Америка)

- Кольорова металургія

Характерні риси сучасності:

- зростання значення вторинної сировини;

- посилення споживчої орієнтації в розміщення галузі;

- швидкий розвиток металургії рідкісних металів;

- тяжіння до джерел енергії;

Фактори розміщення підприємств кольорової металургії:

- орієнтація на сировину;

- транспорт;

- споживача;

- енергетику.

- Алюмінієва промисловість (1м в світі) - розвинута в країнах, що розвиваються; найбільші імпортери: Японія; ФРН.

Цинк (Канада; Японія; США);

Свинець (США, споживач - Японія, Німеччина);

- Машинобудування:

Провідна галузь в розвинутих країнах;

Групи країн за рівнем розвитку машинобудування:

1) країни, які мають повну номенклатуру машинобудування (США, Японія; Росія; Німеччина);

2) країни, які мають несуттєві пропуски в структурі машинобудування (Великобританія; Китай);

3) країни з суттєвими проблемами - Італія; Франція; Іспанія;

4) країни змушені імпортувати частину машинобудівної продукції з-за кордону, але з високо розвинутими окремими підгалузями, експорт яких переважає, імпорт - Швеція; Швейцарія;

5) країни з великою залежністю від імпорту: Нідерланди, Бельгія, Австрія, Данія.

10 країн виробляє 3/4 світового виробництва машинобудівної продукції: США, Японія, Росія, Німеччина, Великобританія, Франція, Китай, Канада, Італія, Україна.

- Важке машинобудування:

- США ("зона промислового поясу");

- Великобританія (Мідленд; Ланкашир)

- Німеччина (район нижнього Рейну);

- Росія (Санкт-Петербург; Урал);

- Україна (Донбас, Придніпров'я);

- Японія (мегало поліс Токайдо);

- Автомобілебудування - р-н Детройта (США)

- Тойоти (Нагая)

- Нижній Новгород (Росія)

- Авіакосмічна - 1/2 світової продукції - США; Франція; Німеччина; Росія; Україна; Японія; Китай; Великобританія;

- Хімічна: на розвиток виробництва впливають 2 фактори: енергетична криза і конкуренція.

Сформувались 4 розвинуті системи розміщення підприємств хімічної пр-сті

1) Північна Америка (1 роль - сировина, енергія, вода; 2 роль - дешева роб. сила, ринки збуту)

2) Японія (сировина);

3) Західна Європа (сировина; енергія; вода; земля);

4) Австралія; ПАР, Нова Зеландія;

- Лісопереробна - перехід від екстенсивного до інтенсивного ведення господарства. Імпортується тропічна сировина (Індонезія; Малайзія); Виробники пиломатеріалів: США, Канада, Японія; Німеччина.

- паперу і картону - США, Японія; Канада.

- Легка промисловість - продукція широкого вжитку; відносно дешева;

- Текстильна - хім. волокна (США); Трокотапс (Німеччина, США, Японія).

Тема: Населення світу

План

1. Кількість населення та її зміни

2. Міграційні процеси

3. Структура населення

1.Демографія – наука яка вивчає народонаселення. Щоб визначити кількість населення окремої країни, проводять переписи. Перші спроби оцінити чисельність населення всього світу було зроблено в другій половині 17 ст. А в 19 ст. здобуто перші офіційні дані про чисельність населення країн Європи та ряду країн Америки. Тепер у більшості держав світу переписи проводяться регулярно, переважно один раз на 5-10 років. Останній перепис населення України відбувся в 2001 р.

На сьогодні більшість учених вважає, що людина сучасного виду з’явилася близько 50тис. років тому. А нині у світі вже проживає 6,8 млрд. чол. (2010р.).

Цікаво те, що 15тис. років тому на цій землі проживало близько 350 млн. чол., майже стільки живе нині у Києві. На початку нашої ери у світі налічувалось близько 200-250 млн. чол., що втричі менше ніж зараз населення Європи. За часів існування Києвської Русі налічувалось близько 350 млн. чол. Тільки у 1820 населення Землі досягнуло 1 млрд. чоловік. Це було початком стрімкого зростання населення – « демографічного вибуху ». В історії людства умовно відбулися два таких демографічних вибухи. Перший з них відбувся у 18-19 ст. в розвинених країнах Зх. Європи після так званих промислових революцій. А другий демографічний вибух бере початок у 20 ст.(особливо стрімко зростало населення) і триває й нині. Найвищі темпи природного приросту спостерігаються у бідних країнах. Народжуваність у цих країнах залишається дуже високою. Але раніше через значну смертельність населення народний приріст був невисоким. Після розпаду колоніальних імперій виникло багато незалежних держав в Африці, Азії, Океанії. В наш час більшість населення світу сконцентровано саме в регіонах, де спостерігається «демографічний вибух». Так, в Азії проживає понад 61% населення планети. В останні роки Африка, випереджаючи Європу посідає друге місце: понад 14% населення.

На динаміку чисельності населення різних регіонів та країн впливають два основних процеси: природній і механічних рух населення .

Природній рух населення – це зміна кількості населення в результаті біологічних процесів народжуваності та смертності. Показники народжуваності, смертності та природного приросту вимірюються на 1 тисячу осіб за рік. На показники природного руху населення впливають три основні групи причин: біологічні, соціальні та історичні.

Біологічні чинники – були визначальними для характеру відтворення населення з давніх-давен до 18 ст. При цьому рівень народжуваності й смертності був дуже високим, унаслідок чого природній приріст був низьким. Пізніше на перший план вийшли соціальні чинники, матеріальні умови життя. До них належать: рівень розвитку медицини, санітарно-гігієнічні норми праці та побуту, національні та релігійні традиції, рівень добробуту родини, ступень залучення жінки до суспільного життя, зростання частки міського населення тощо. Через ці причини спочатку знизився рівень смертельності, що зумовило «демографічний вибух», а з 20 ст. істотно знизився и рівень народжуваності в розвинутих країнах, що призвело до «демографічної кризи». Демографічна криза — це термін, що позначає сукупність виникаючих демографічних проблем як в окремому суспільстві, так і в цілому на планеті. Кризою зазвичай вважаються серйозні проблеми з чисельністю населення, що тягнуть за собою економічні та політичні проблеми. Головними історичним чинниками, які впливають на природній рух населення, є війни, голодомори, революції, екологічні негаразди. З ними пов’язанні не лише прямі втрати населення, а й побічні, тобто не народження дітей через загибель чи важкі хвороби дорослих людей. Протягом 20 ст. вплив цих чинників особливо зріс.

Типи відтворення населення. Залежно від переважання впливу тих чи інших причин на природничий рух склалося два основних типів відтворення населення характерних для різних країн. Перший тип відтворення характерний і для більшості Європейських країн з перехідною економікою,зокрема й для України. Тут головним чинником є економічна криза і, як наслідок, досить низький рівень матеріального забезпечення родин. З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них «старіння нації », тобто все більше людей досягають літнього віку. Тривалість вжиття у цих країнах висока. Найвищі показники має Японія (81,8 років), Австралія(79 років), Швеція (79 років), Канада(79,4 років),Франція(78,8 років), Велика Британія(77,7 років), США ( 77,1). В Україні нині цей показник станове 68 років (2007 р.).У деяких країнах Європи спостерігається явище депопуляції ( це коли рівень смертельності вищий за народжуваність. При цьому від’ємний природній приріст приступово призводить до вмирання населення. До цієї групи попали такі країни як:Німеччина,(-1,1чол/тис.) також Італія(-0,9 чол. /чол..),Австралія(-0,01 чол. /чол..),Швеція(-0,6 чол. /чол..).

Другий(розширений) тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються, та азіатських країн з перехідною економікою. Тож він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу де відбувався «демографічний вибух». у 20 ст. Цьому типу відтворення населення притаманні високі й дуже високі показники народжуваності ( 29-50 чол. /чол.) і порівняна низька смертельність (7-12 чол. /чол.). Найвищий природній приріст у світі має арабська країна Оман - 49 чол. /чол. Цьому сприяють традиційно великі родини( близько 6 осіб в родині), ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні постулати тощо. Після зниження рівня смертності в цих країнах за останні 50 років зросла й середня тривалість життя: в Африці – з 38 до 53 років, в Азії – з 41 до 63 років, у Латинській Америці – з 52 до 67.

Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних з неконтрольованим високим приростом населення. Це й нестача продуктів харчування, і безробіття, і брак коштів на розвиток соціальної сфери – освіти, науки, культури, медицини.

Демографічна політика. Обидва типи населення породжують проблеми. Тому більшість країн світу намагаються контролювати природній приріст населення у бажаному напрямі, проводячи демографічну політику – систему державних заходів з регулювання народжуваності в необхідному для держави напрямку. Нині майже 130 країн ведуть активну демографічну політику, зокрема це всі високорозвинені держави та понад 80 що розвиваються. В розвинутих країнах з першим типом відтворення демографічна політика спрямована для стимулювання народжуваності. Перші спроби в цьому напрямі зробила Франція ще в 19 ст. тепер багато країн стимулюють народжуваність. До основних заходів належать відпуски для догляду за дитиною, виплати при народженні немовляти, щомісячні виплати за дитиною, істотне збільшення виплат на 2, 3 та всіх наступних дітей, позачергове право на одержання квартири родинам з дітьми тощо.

Більшість країн з другим типом відтворення населення вживають заходів для зменшення народжуваності. Активну демографічну політику в 20 ст. проводили Японія, Китай, Індія. У Китаї заборонено одружуватись молоді, що здобуває освіту у вищих навчальних закладах, до закінчення. Законом обмежується кількість дітей: в Китаї дозволено мати 1 дитину, в Індії та В’єтнамі – 2. В Китаї за 2–гу дитину сплачується штраф.

Демографічна політика є певним обмеженням прав людини. Тому наприклад, у США громадянам надається повна свобода щодо вибору кількості дітей, хоча і забезпечується допомога багатодітним родинам через систему податкових пільг.

2.Міграція (з лат. Переселення)– кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливають переміщення людей по території.

Міграції можуть бути сезонними, тимчасовими та на постійне місце проживання. За напрямом переїзду розрізняють внутрішні( ті які по території. країни) і зовнішні(в межах інших держав).

Зовнішні міграції в історії людства істотно вплинули на освоєння світу, а також на расовий, національний, релігійний склад населення.

Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (з лат. виселення), а самих переселенців емігрантами. В’їзд до країни на постійне місце проживання до країни дістав назву імміграція( від. лат. вселяюся), а людей, що приїздять, називають іммігрантами.

Причини міграції. Міграції спричиняються економічними, політичними, національними, релігійними чинниками. Головними з них завжди були економічні чинники.

Із 30-х рр.. 20 ст. виник новий різновид економ міграції – «відплив умів». Сутність його полягає у переманюванні спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших. Започаткували це явище США, коли вивезли з Німеччини кілька тисяч учених – фізиків. До політичних причин міграції належать війни, революції, ліквідація колоній, зміни державних колоній тощо. Активні міграційні потоки між німцями та поляками були спричинені наслідками другої світової війни. Після розпаду британської, французької та португальської колоніальних імперій колоністи повернулися на батьківщину. У 90 – х рр. найбільші потоки емігрантів спостерігалися на Балканах після громадянської війни, що стала наслідком розпаду Югославії на ряд суверенних держав. Ці території залишило понад 2,5 млн. біженців.

Релігійні міграції можуть мати тимчасовий чи постійний характер. Після розпаду Британської Індії на її основі утворилися дві держави, що сповідують різні релігії: Індія, де за кількістю віруючих переважно індуси, і Пакистан, де державною релігією є мусульманство (Іслам). Колись представники цих двох конфесій жили поруч. Після утворення незалежних країн почалися міграційні потоки мусульман з індії до Пакистану, а індусів у зворотному напрямку.

3. Людей можна розрізняти за багатьма ознаками: біологічними (даними від природи) і соціальними (тобто тими що сформувалися у зв’язку із суспільним життям на певній териорії). До біологічних ознак належать зокрема раса, стать, вік, до соціальних – мова, релігія, культура.

Вікова структура населення і трудові ресурси. Тип відтворення є головним чинником, що впливає на вікову структуру населення. А від вікової структури залежить забезпеченість країни трудовими ресурсами. До трудових ресурсів належать люди, що здатні до праці. Частка людей працездатного віку є визначальним показником для оцінки забезпеченості країни трудовими ресурсами. Розрізняють два типи вікової структури населення, що відповідають типам його відтворення. Перший (регресивний) тип вікової структури формується при першому типі відтворення населення. Для нього характерні мала частка дітей і людей молодого віку та велика частка літніх людей. Частка людей працездатного віку становить близько 50 – 60 %. Такий розподіл людей характерний здебільшого для розвинутих країн. Другий (прогресивний) тип вікової структури мають країни що розвиваються другим типом відтворення населення. Тут є дуже значною (близько половини) частка дітей і людей молодого віку при вкрай низькій частці населення літнього віку. Особи працездатного віку становлять близько 51 – 55 %.

Статева структура населення. На співвідношення чоловічого й жіночого населення впливають біологічні, соціальні та історичні причини. Загалом у світі чоловіків більше на 34 млн. Це пояснюється переважанням чоловіків в азійських країнах. Адже саме в цій частині світу зосереджена більша частина людства. Висока смертельність жінок в Азія зумовлена принизливим ставленням до них, ранніми шлюбами, численними дітонародженнями, недостатнім харчуванням, постійною важкою працею. В інших регіонах світу в основному з біологічних причин кількістю переважають жінки. У світі хлопчаків народжується більше ніж дівчаток. Проте серед показників чоловічої смерті вирівнюється близько до 15 – річного віку. Серед людей літнього віку довше проживають жінки. Генетично зумовлено що в них тривалість життя більша на 5 – 8 років ніж у чоловіків. Істотно впливають на переваження жіночого роду війни. Так, у Європі ще й досі серед людей літнього віку значно більше жінок. Особливо це помітно в Німеччині та Австралії в країнах «молодої еміграції» переважає чоловіче населення. В Україні жінки становлять 54%, а чоловіки 46%.

Національна структура населення. Сучасний національний склад населення світу є тривалим результатом тривалого історичного розвитку. Наука, що вивчає культуру , побут, походження та розселення народів називається етнографія( з грец. «етнос» – плем’я, і народ «графос»).

Народ – це населення певної країни.

Етнос – це група людей, що історично склалися на певній території і має свої: мову, культуру, особливості менталітету.

Найпершою формою етносу, що історично склалося було плем’я. Воно складалося з кількох родів, споріднених кровними ознаками. Нині племен лишилося мало. Вони ще є в Амазонії деяких країнах Африки, Океанії, та Азії. Потім склалися національності.

Національність – це термін, що визначає приналежність людини до певної нації або народності. Більшість учених вважає, що в сучасному світі існує близько від 2 до 4 тис. нації та народностей: від найдрібніших, чисельність яких становить десятки чи сотні осіб, до найбільших – понад 100 млн. чол. Великою вважається нація якщо її чисельність налічується більше 1 млн. чол. Таких націй відомо близько 310. Разом вони становлять 95,7% всього населення планети. Українці на кількістю населення посідають 22 друге місце серед націй, яких у світі близько 46 млн,зокрема на території України проживає 36 млн. чол.