9. Державний (державно-правовий) режим.

Державний (державно-правовий) режим, який визначається сукупністю форм і методів здійснення державної влади, об'ємом та рівнем реальності прав і свобод громадян та рівнем їх участі в управлінні справами держави і суспільства. Це поняття відповідає на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, який об'єм та реальність прав і свобод громадян, а також наскільки реально вони впливають на стан державних і суспільних справ.

Розрізняють демократичний і антидемократичний державні (державно-правові) режими.

Демократичний державний (державно-правовий) режим — це стан суспільних відносин, за якого державна влада здійснюється з використанням демократичних форм та методів на основі широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, на неухильному забезпеченні реалізації основних прав людини і громадянина.

У реальності можуть виявлятися різновиди демократичного державно-правового режиму, наприклад режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний та ін.

Антидемократичний державний (державно-правовий) режим — це система суспільних відносин, за яких суттєво утруднюється або фактично унеможливлюється здійснення демократичних прав і свобод громадян, які реально не впливають на формування і діяльність державних органів, оскільки реальна влада зосереджується в руках не контрольованої народом групи осіб чи в руках однієї особи і здійснюється недемократичними методами.

Отже, в умовах такого режиму державна влада здійснюється в недемократичних формах і недемократичними методами, що обумовлює значне звуження, а то й фактично повне усунення можливості реальної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою і суттєве обмеження або втрату можливості реалізації основних прав людини й громадянина.

Різновидами антидемократичних державно-правових режимів є авторитарний, тоталітарний, вождізм, військово-диктаторський, фашистський, расистський та ін.

Слід зазначити, що в науковій літературі, в засобах масової інформації для характеристики тих чи інших держав досить часто використовують ряд понять, які стосуються насамперед недемократичних державних режимів.

Тиранія — влада, яка встановлюється і здійснюється шляхом відкритого, нічим не замаскованого насильства і жорстоко карає будь-яку незгоду і спроби протесту проти дій владних структур.

Деспотія — влада абсолютного монарха, особа якого обожнюється. На цій підставі відкидається необхідність дотримання монархом законів і моральних норм, що робить його владу фактично нічим не обмеженою. Деспотія була характерна для цілої низки рабовласницьких монархій (давні Єгипет, Вавилон, Персія).

Теократія — зосередження державної влади в руках духовенства або особисто глави церкви. Це тягне за собою підвищення ролі релігійних норм у регулюванні суспільного та особистого життя, здійснення судочинства на основі релігійних догматів, перетворює державу на інструмент політики панівної церкви тощо. Теократичні режими в сучасному світі існують у фундаменталістських мусульманських державах (Пакистан, Іран), у Ватикані, який є державою, де вся повнота світської й духовної (церковної) влади належить Папі Римському.

Охлократія — влада, яка у своїй діяльності орієнтується на вимоги неорганізованого натовпу і водночас намагається використати його для досягнення своїх цілей. Така влада максимально спрощено формулює проблеми, що стоять перед суспільством і державою, та шляхи їх розв'язання. Охлократичні владні кола керують суспільством за допомогою популістських закликів та найпримітивніших методів; вони змушені регулярно змінювати політичний курс та орієнтири соціального розвитку.

Авторитаризм — концентрування влади в руках однієї особи або одного державного органу, що тягне за собою приниження ролі й значення інших, передусім колегіальних представницьких (парламентів), державних інститутів, фактичну заборону будь-якої опозиційної діяльності, жорсткий контроль за діяльністю громадських організацій тощо.

Тоталітаризм — панування однієї політичної партії, що зростається з державним апаратом, установлення жорсткої централізації в управлінні й партійно-державного контролю за всіма сферами суспільного життя.

Диктатура — здійснення необмеженої влади певною групою осіб на чолі з лідером, ім'я якого може дати назву тому чи іншому правлінню (бонапартизм, сталінізм та ін.). Для диктатури характерна цілковита відсутність поділу влади та її концентрація в руках "сильної особи", яка, встановивши жорстку дисципліну й тяжкі покарання за її порушення, обіцяє швидке вирішення всіх соціальних проблем.

10. (+11 частково) Поняття функцій держави.

У своїй повсякденній діяльності держава спрямовує свої матеріальні ресурси, політичні та ідеологічні зусилля на вирішення завдань, що стоять перед нею. Серед цих напрямів діяльності можна визначити основні, тобто такі, які виражають сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання й цілі, називаються функціями держави.

Успішна реалізація функцій держави повинна призводити до створення в суспільстві певного державно-правового порядку.

Таким чином, головні завдання й цілі держави на тій чи іншій стадії розвитку спричинені економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Відтак основні напрями діяльності держави, тобто її функції, мають об'єктивний характер, викликаний потребами життя суспільства. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом усього часу існування об'єктивно зумовлених завдань, що стоять перед державою. Функції виникають, здійснюються й розвиваються відповідно до тих завдань, що належить виконувати державі в конкретних історичних умовах.