4. Релігійний тип (сім'я) правових систем:

• мусульманське право;

• індуїстське право;

• іудейське (єврейське) право.

5. Традиційний тип (сім'я) правових систем:

• далекосхідна, або традиційно-ідеологічна група (основні підгрупи — китайська, японська);

• африканська, або звичаєво-правова група (країни Африки, Мадагаскар).

Україна (як Росія і Білорусія) може бути віднесена до східноєвропейської групи романо-германської сім'ї правових систем.

30. Романо-германський тип (сім'я) правових систем: поняття й основні ознаки.

Романо-германський тип (сім'я) правових систем — сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германського типу (сім'ї) правових систем вважається континентальна Європа.

Вплив романо-германського права виходить за межі Європи; воно поширилося на Центральну і Південну Америку (колишні колонії Іспанії, Португалії і Франції), значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію, Південну Корею, Таїланд.

За рубежем найбільш уживаним (стосовно до правових систем романо-германського типу) є термін «сім'я цивільного права». Його застосування зумовлене єдністю історичних коренів правових систем у римському приватному (цивільному) праві. Право як соціальне явище зародилося в Стародавньому Римі саме у вигляді приватного (цивільного), оскільки при позначеному вже тоді дуалізмі системи права (приватна і публічна) цивільне право вважалося ведучим. Проте найменування «сім'я (тип) цивільного права» стосовно до романо-германського права можна сприйняти як умовне, що відображає історичну своєрідність його розвитку. Оптимальним найменуванням для правових систем центральної Європи є «романо-германський тип (сім'я) правових систем».

Хронологічно риси Романо-германського типу сформувалися раніше, ніж англо-американського типу, та й поширення вплив у світі є більшим. Основою романо-германської сім'ї правових систем стала західноєвропейська традиція права — правові цінності, категорії й інститути, що сформувалися відповідно до світогляду, культури і ментальності західних народів, корені яких сягають в античність (особи-стісний підхід, поняття справедливості, рівності).

Ознаки романо-германського типу (сім'ї) правових систем:

1) розвиток правових систем на основі рецепції давньоримського цивільного права, його ідей, принципів і інститутів. Римське право було сприйнято завдяки його популяризації в університетах — італійських, французьких, німецьких (XII—XIII ст.).

Процес запозичення римського права, або, точніше, відновлення дії (відбору, переробки і засвоєння) римського права, його понятійного апарату, структури, логіки викладу, юридичної техніки одержав назву рецепції (від лат. receptio — прийняття). Рецепція римського права почалася з його тлумачення і завершилася включенням абстрактних норм у кодекси європейських держав.

Суттєвий внесок у становлення романо-германського права внесло канонічне середньовічне право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів (особливо в Іспанії).

2) визнання нормативності права і нормативних тлумачень (роз'яснень) як умов його формування. Дефініція права дається на основі норми права як моделі, масштабу поведінки загального (однакового для усіх), узагальненого (абстрактного, без деталізації), формально-визначеного характеру. При цьому норма права твориться не суддями (як в англійському американському праві), а правотворчими органами в результаті вивчення практики (її узагальнення) відповідно до принципу справедливості, моральності. Узагальнений характер норм права вимагає уваги до їх тлумачення з метою уточнення волі законодавця, забезпечення єдності їх розуміння і реалізації. Це означає, що прогалини правового регулювання, що утворюються через його загальний характер, заповнюються шляхом тлумачення (інтерпретації). Системи континентального права — це «замкнуті системи», де будь-яке питання може і має бути вирішено хоч би теоретично, шляхом «тлумачення норм права»;

3) верховенство закону (нормативно-правового акта) серед інших формальних джерел права — ця ознака дає підставу називати дану сім'ю правових систем нормативно-актною. Закон у континентальній Європі сприймається як першорядне, але не виняткове джерело права. Інші джерела права (звичай, узагальнення судової практики, нормативний договір) посідають підлегле місце стосовно закону.

4) поділ системи права на дві правові спільності (підсистеми права) — публічну, приватну і на галузі права. Публічне і приватне право у всіх країнах романо-германської сім'ї включає майже ті самі основні га лузі: конституційне, адміністративне, міжнародне, публічне, кримінальне, цивільне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, трудове право і т. д. Подібна однаковість спостерігається й щодо правових інститутів і правових понять. Тому, як правило, не виникає ніяких труднощів при перекладі юридичних термінів із французької мови на німецьку, іспанську, італійську, голландську, грецьку або португальську;

5) дуалізм права — наявність цивільного і торговельного права як відносно самостійних галузей за своєю природою, розвитком і практичною реалізацією. Вважається, що, окрім цивільного права, необхідно розвивати торговельне право, оскільки торговельні відносини у світі динамічні, що вимагає: а) швидкого оформлення угод; б) виконання оформлених угод; в) вирішення у спеціалізованих судах спорів, що виникли між сторонами.

6) домінування матеріального права над процесуальним правом, на відміну від англо-американського права, де першенствує процесуальне право, і наявність інституту зобов'язального права як найважливішої складової матеріального (цивільного) права;

7) ієрархія нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили: конституція закони підзаконні акти. За конституцією визнана

вища юридична сила (Конституція ФРН 1949 р., Конституція Італії 1947 р., Конституція Франції 1958 р., Конституція Швейцарії 1999 р. (набрала чинності 1.01.2000 р.) та ін.);

8) кодифікація нормативно-правових актів. Правові системи романо-германського типу ще відомі як

кодифіковані правові системи, оскільки їх відмітною рисою є наявність кодексів з високим рівнем узагальнення і систематизації значної частини законодавства.

9) наявність спеціальних органів конституційного правосуддя. Європейська модель конституційного правосуддя відрізняється від американської. Та й виникла вона пізніше її. Конституційне правосуддя в США виникло в 1803 р. і відтоді здійснюється судами загальної юрисдикції. Європейська модель інституту конституційного контролю здійснюється спеціалізованим органом — конституційним судом.

10) досконала юридична техніка. Гнучкість досягається шляхом формулювання дефініцій із широким значенням, коли охоплюються відразу усі випадки — відомі і невідомі — і для кожного з них пропонується трактування.

На відміну від юристів країн англо-американського права, що мислять конкретно, «прецедентно» і створили науку загального права на основі судових рішень, юристи романо-германського права мислять поняттями правових інститутів і галузей права. Їх правова наука — абстрактна, одним із визначальних ознак якої є правовий формалізм. Вважається, що романо-германське право — продукт логіки, системи і суворих теоретичних викладень;

11) дворівнева університетська юридична освіта: загальна (триває 4— 5 років); спеціалізована (1—2 роки).