3Співвідношення міждержавного та внутрішньо державногоправа.

4Функції міжнародного публ. Права.

5Система та структура сучасного міжнародного публічного права. Система міжнародного права - це сукупність принципів і норм міжнародного права, що становлять єдине ціле і які впорядковані на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права. Система міжнародного права не ідентична його структурі. Основний елемент структури міжнародного права - норма МП. Структура міжнародного права - це внутрішня організація системи міжнародного права. Структурою міжнародного права є особливі способи зв'язків на рівні норм міжнародного права, інститутів міжнародного права і галузей міжнародного права. Структура сучасного МПП багаторівнева. Елементарний структурний рівень - це структура норм, компонентний розподіл на рівні інституту і галузі міжнародного права. Сучасне загальне міжнародне право - центр функціонуючої системи. У взаємодії з ним існують регіональні міжнародно-правові комплекси (європейське право прав людини, право ЄС, комплекс міжамериканських норм права тощо). Значна кількість норм регулюють локальні, партикулярні відносини. Ці норми можуть не вписуватись в певний інститут.

Система міжнародного права — це сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять єдине ціле і впорядковані розподілом на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права.

Тема2.Джерела мпп.

1Поняття та юридична природа джерел МПП. Джерело міжнародного права- це форма зовнішнього виразу норм міжнародного права, яка створюється шляхом узгодження воль суб'єктів міжнародного права. Джерело міжнародного права не є сталою категорією. Одні джерела з'явилися, розвивали міжнародне право і, в результаті докорінних змін в міжнародних відносинах, припинили виконання функції джерела міжнародного права (рішення вселенських церковних соборів). Термін «джерела права» вживається в двох значеннях — матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж джерелами розуміють ті форми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Норми міжнародного права, як і інші юридичні норми, завжди існують у якійсь формі і зафіксовані в яко-му-небудь правому джерелі, «резервуарі правових норм» (С.С. Алексеев). Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми. Джерела :

1. міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані заінтересованими в спорі державами;

2. міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

3. загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4. судові рішення і доктрини кваліфікованих спеціалістів різних націй з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм.

2Міжнародний договір - основне джерело МПП. Міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в письмовій формі, незалежно від того чи міститься така угода в одному, двох чи декількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

Таким чином, визначення «договір», незважаючи на його функціональний характер, охоплює майже всі елементи цього найважливішого і ключового змістовного поняття Конвенцій:

- його суб'єктів (учасників);

- згода між ними;

- специфічну форму такої угоди, що відрізняє його від інших міжнародних угод;

- регулювання такої угоди міжнародним правом.

Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору є тільки держави.

Існує думка, що сторонами в міжнародних договорах суб'єкти міжнародного права стають тільки тоді, коли цей договір вони вже уклали. До цього моменту, поки міжнародний договір не укладений, пройшовши для цього всі необхідні стадії, його учасники називаються договірними сторонами.

Виходячи з положень Віденської конвенції 1969 р. та з наведеного визначення суб'єктів міжнародного права, слід зазначити, що сторонами в міжнародних договорах є:

1. Держави.

• Міждержавні договори (укладаються на вищому рівні від імені держави).

• Міжурядові договори (укладаються від імені уряду).

• Міжвідомчі договори (укладаються від імені відомств).

• Договори суб'єктів федерацій і конфедерацій.

2. Нації і народи, що борються за створення влас­ної держави на основі національного суверенітету.

3. Державоподібні утворення (Ватикан, Мальтій­ський орден та ін.).

Залежно від кількості учасників договори поділяють на двосторонні і багатосторонні. Основну масу договорів ста­новлять двосторонні. Багатосторон­ні договори держав покликані розв'язувати, як правило, важливі проблеми загальнолюдського і регіонального зна­чення (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., міжнародні конвенції з морського і космічного права тощо).

У свою чергу багатосторонні договори поділяють на:

а) загальні, або універсальні, договори (що кодифікують міжнародно-правові норми, а також інші договори, об'єкт і цілі яких становлять інтерес для всіх дер­жав);

б) відкриті договори (у них має право брати участь будь-яка держава);

в) закриті договори (у них беруть участь тільки ті держа­ви, що уклали їх);

г) напівзакриті договори (до них можуть приєднатися й інші держави, але за згодою учасників);

д) регіональні договори (договори держав певного гео­графічного району).

3Допоміжні (факультативні) джерела. До допоміжних джерел, що відіграють важливу роль у становленні і розвитку загального міжнародного права, належать правотворчі рішення міжнародних організацій (встановлюють і формулюють правило поведінки), що досить часто, за рішенням тих же міжнародних організацій, носять рекомендаційний характер і не обов'язкові для виконання їхніми членами; судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів, а також рішення національних судів зі спорів між державами або їхніми органами та ін. ); доктрини «найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй», до яких слід віднести Броунлі, Гугенхейма, Оппенгейма, Руссо, Фердросса, Хайда і деяких інших, а також вітчизняних учених — В. Денисова, Ф. Кожевникова, В. Корецького, І. Лукашука, Р. Мюллерсона, Г. Тункіна та ін. Важливим допоміжним джерелом є діяльність Комісії з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права ООН. До допоміжних джерел також слід віднести міжнародні звичаї і міжнародну ввічливість. моралі.