5.Зрадник чи патріот

Тепер настав час дати відповідь на питання: хто такій І. Мазепа: патріот чи зрадник?

«Изменник, богоотступник, вор... шведа для того в Украйну призвал, дабы поработить сей малороссийский народ...» — ці слова з листа російського царя Петра І, який без сумніву вважав, що гетьман його зрадив.

Цілком очевидно, що відносини між Мазепою й Петром І не можна розглядати як звичайні людські стосунки. Бог-бо створив людей рівними, а між гетьманом і царем рівності не існувало. Це були відносини двох державних формацій: Гетьманщини та Московщини, причому друга встановлювала протекторат над першою на підставі Переяславської угоди 1654 р. Коломацькі статті, що їх підписав Мазепа, формально підтверджували чинність цієї угоди, до якої було додано ще декілька пунктів. У таких політично-правничих відносинах не могло йтися про "зраду" – хіба що про порушення угоди або її розірвання.

Петро І міг неодноразово зраджувати Україну. Про це свідчить те, що в архіві французького міністерства закордонних справ виявлено проект Петра І стосовно ліквідації гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703 p., відповідно до якого планувалося або дочекатися смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями з тим, щоб «раз і назавжди знищити огнище ворохобників». В історичній літературі є згадки й про інші плани ліквідації гетьманщини та передачі українських земель під управління князю Меншикову або навіть англійському герцогу Мальборо.

І це Мазепа зрадник? Адже за свідченнями історичних джерел він тільки-но навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Гетьман розумів, що перемога будь якого суперники у шведсько-російській війні означала загибель української держави. Якщо переміг би Карл ХII і його союзник С. Ліщинський, то Україна, як союзник Української імперії, дісталась б Польщі. А у разі перемоги Петра І і його протеже Августа ІІ українські землі чекав би поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках розв’язання війни Україна втрачала надію на автономію.

Розгніваний зрадою свого друга цар Петро І проголоси гетьману Івану Мазепі анафему. Незважаючи на те, що гетьман зробив багато для розквіту церкві і був відданий їй всією душею, про що свідчить його клятва перед найближчими прихильниками 17 вересня 1707 року, так викладає свої мотиви: « Перед всеведущім' Богом протестують і на тому клянуся, що я не для приватної моєї полз, не для вишшіх гоноров, не для більшого збагачення, ні для інних якових небудь примх, але для вас всехъ, під владою та реіментом моїм зостаючіх, для жон і дітей вашіх, для общаго добра матки моєї вітчизни бідної України, всього війська запорізького і народу малороссійскаго, і для подвишеня і розширеня маю рацію і вольностей войскових, хочу тое за допомогою Боже надходити, чтоб ви, зъ дружинами та дітьми, і вітчизна съ військом запорожскім як від Московської, так і шведської сторони не загинули. А якщо бим якіх небудь моїх приватних примх тое дерзал чініть, побій мене, Боже, в Трійцю Святий єдіний і невинна страсть Христова, на душі і на тілі », намагаючись помститися гетьману Мазепі, всупереч церковним канонам та залякуючи священиків, московський цар Петро І дає наказ накласти на гетьмана анафему. Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопіп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи — Івана Бистрицького.

Микола Костомаров припускає, що обряд анафемствування був написаний самим царем Петром . Анафема накладалася в присутності Київського митрополита Йоасафа Кроковського, Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича і Переяславського єпископа Захарія Корниловича.

За відомостями Лізогубівського літопису, напередодні приїзду ієрархів церкви, були проведені страти церковнослужителів, голови яких були вивішені в Глухові на площі. 31 жовтня 1708 року Петро І написав листа місцеблюстителю патріаршого престолу в Москві, Стефану Яворському, з наказом щодо Мазепи: «Того раді дозвольте онаго, за таку його справу, публічно в соборній церкві прокляття накласти».

Отже, можна сказати, що у сучасному світі питання патріотизму Івана Мазепи є досить суперечливим і неоднозначним. Кожна людина формує свою думку щодо цього. Думки українського народу розбігаються. Незважаючи на те, що вірної відповіді досі не віднайдено, кожен знаходить певні факти в історії, які підтверджують саме його думку.

На одному з форумів, де обговорювалося проблема зради І. Мазепи, були викладені різні думки сучасної молоді. Так наприклад, Катерина Поліщук вважає: «Моя думка: Підлий Брехун Зрадник!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Яка мова може йти про героя? невже в теперішньому понятті героєм є людина в кожній своїй дії бачила користь для себе? Про те як він зрадив Петра І я взагалі мовчу...

З початком його гетьманування розпочинаються часи мазепинщини. Суперечки між верствами населення, які завжди існували, стали ще гострішими. Мазепа першим ввів панщину та кріпацтво. Головною проблемою було ополячення Малоросії. Чим довше Мазепа тримав гетьманську булаву, тим більша ненависть проявлялась до нього зі сторони народу. Його вважали людиною польського духа – споконвічним ворогом прагнення народу до рівності і свободи.

На початку Північної війни Мазепа допомагав Петру І. Проте в тяжкий і повний невдач для Росії 1706 рік Мазепа задумав зраду Петра. Вже за рік до переходу на сторону Карла ХІІ Мазепа підготовився до того, що в разі необхідності перейти на сторону ворога, якщо той буде перемагати. Якщо ж ні, то Мазепа збирався дотримуватись вірності Російському царю. З 1688 року Петру І все частіше доносили на Мазепу, проте він цьому не вірив, а довіра до гетьмана навпаки ставала все більшою. Та і після того, як одного з донощиків на Мазепу спочатку заставили сказати, що він коли говорив про гетьманську зраду був в п’яному вигляді, а потім приговорили до смертної казні, мало було бажаючих доносити царю, який так вірив гетьманові. У 1707 році був новий донос судді Кочубея. І тому Петро І не хотів вірити. Кочубей написав 33 статті доносу, за якими вважав гетьмана Мазепу зрадником. Проте в Кочубея не було ніяких юридичних доказів. І не дивно, що після цього він був взятий під варту, а згодом мучили тортурами. Вже 14 липня 1708 року Кочубею було відрубано голову.

Відбулася знаменита Полтавська битва. Карл мусив втекти, разом з ним втікав і боязливий Мазепа. Далі вони перебували у Турції. Петро І, бажаючи відімстити ворогу, всіма способами намагався зловити Мазепу, проте все було марно. Османська імперія відмовлялась видати його російському уряду.

Що ж за людиною був Мазепа? Як говорив відомий історик Н.І. Костомаров: «Навряд чи ми помилимося, якщо скажемо, що це була людина надзвичайно брехлива.» Під зовнішньою оболонкою надзвичайної чесності і щедрості, він ховав зовсім не ті якості. 17 березня 2008 року президент України В. А. Ющенко заявив, що він видав Указ про встановлення пам’ятників Мазепі у Києві і Полтаві. Але чи варта людина, яка у всіх своїх вчинках бачила вигоду лише для себе, бути так вшанована?

Хочу підмітити що сам Костомаров був киянином!!!! і це лише найголовніші моменти його зрад і підлості!!! »

Протилежна Катерининій думка сформувалася у Олександра Тимка: «Правильно зауважено, що з позиції Петра І Мазепа був зрадником. Він зрадив його перейшовши на бік шведського короля, з яким Московія перебувала в стані війни. Але питання як нам, українцям сприймати вчинок Мазепи? Так вже сталося, що народ наш, довго вчили і врешті він звик шанувати чужих героїв, тому деякі українці з поверненими на схід мізками, швидше покладуть квіти до пам'ятника Петру І чим приймуть Мазепу як героя. А найсумніше в цій ситуації те, що переважній більшості наших співвітчизників просто байдуже і вони мовчать. Саме тому ми так гучно чуємо голоси тих хто досі живе з Москвою в серці і мова тут не лише про Мазепу.»

Існує ще одна течія думок. Деякі люди вважають гетьмана ні зрадником, ні героєм, а стверджують, що він був лише черговим політичним діячем історії української держави. Один з таких мислителів є студент київського університету ім. Шевченка Павло Корнійчук. Він вважає: «Взагалі то, в розпорядженні Мазепи було не більше 2 полків та декількох отаманів. І все, то чи можна стверджувати що своїм переходом він залишив Петра без війська? Звичайно ні....

А щодо того зрадник він чи герой, то я ось як гадаю:

припустимо, що він герой. У чому? Перейшов на бік шведів, і що далі - вони так саме обкрадали українські села, силою забирали продовольство та рогату худобу. А що натомість? Україна нічого не отримала від свого "союзу", тільки розбрат та людські втрати.

Далі, припустимо, що зрадник. Зрадник чого? Проросійської ідеології? Так кому від неї краще... нікому, може росіянам і то я сумніваюся... А щодо зради Петра, то може й погано зробив, бо Петро хоч і дядько жорстокий, проте новатор і як кажуть "прорубав вікно в Європу". Трохи не правильно, проте все ж таки... Так... Чи зрадив Мазепа свій народ? ось тут можна сперечатися дуже довго. Бо ми ніколи не розберемося що в Івана було в голові: власні інтереси чи інтереси народу? і про що він з тим Карлом ХІІ домовився, також невідомо. Може після перемоги шведів Мазепа поїхав би на Зелені острови і там би розважався..

Тому це питання не може мати остаточної відповіді, поки ми не будемо знати про всі існуючі документи, що висвітлюють ті події...

А власне для мене, Мазепа просто один з українських історичних діячів, котрі хоч чимось прагнули допомогти собі і можливо народу...»

Що ж до мене, то мої погляди також не однозначні, адже дивлячись з якого боку підійти до даної проблеми Івана Мазепу можна назвати і патріотом і зрадником.

Якщо подивитися збоку його вчинку щодо дружби з Петром І, то Іван Мазепа зрадник. Невдоволений тим, що Петро І постійно використовував українську збройну силу для розширення територій Російської імперії, завойовуючи чужі народи. Під час будівництва Петербурга щороку Україна втрачала величезну кількість українців.

Мазепа сподівався, що після переходу на бік Карла ХІІ Україна буде мати могутнього протектора, який візьме Україну під свою опіку.

Іван Мазепа був невдоволений. Але це невдоволення закінчувалися тим, що цар все більше і більше урізував права України.

Мазепа сподівався, що відданою службою у царя він зможе добитися прав для України. Лише після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності він вирішив перейти на бік Карла ХІІ.

Але якщо ж оцінювати його вчинок щодо України і українського народу він був патріотом Батьківщини. Адже для гетьмана не була головна дружба з Петром І, йому була важлива автономія його держави і благополуччя братів своїх.

Як ми вже зазначали вище у 1705 році Іван Мазепа розпочинає таємні переговори з Карлом ХІІ, а на весні 1709 укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Історичні джерела стверджують, що цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві, та нажаль зазнав поразки.

Та чи можна вважати це зрадою? Документально засвідченим є такий факт: коли Мазепа звернувся до Петра І з проханням надати йому до розпорядження козацьке військо, аби захищатися від наступу поляків, цар відмовив йому, сказавши: «Я не можу дати тобі навіть десяти чоловік,обороняйся як знаєш». Таким чином, Петро І першим порушив умови українсько-російського договору, відповідно до якого цар був зобов'язаний боронити Україну від ворогів. У відповідь гетьман скористався правом васала повстати проти свого сюзерена, якщо той не дотримується своїх зобов'язань. Так само вчинили провідник лівонської шляхти Йоганн фон Паткуль, що виступив проти Швеції; Станіслав Лещинський, котрий боронив польські шляхетські вольності проти саксонського абсолютизму; господар Молдови Дмитро Кантимир, який повстав проти Османської імперії; Ференц Ракоці, що намагався усунути Габсбургів від влади в Угорщині.

Отже, моя особиста думка: патріот з великої букви. Тому, що не кожен зможе піти проти великої держави, а він, а він пішов. І для чого? Він для нас старався для свого народу. А ви, що кажете зрадник? Ви як знаєте моя остаточна думка патріот, бо я саме так вважаю і поважаю Івана Мазепу за його вчинок.

Висновки

Отже, підводячи підсумки проведеної роботи можна зробити наступні висновки.

Більше двох століть кожен рік, у першу неділю великоднього посту в усіх державах Російської імперії з амвона проклинали Івана Мазепу, проголошували йому анафему. У радянські часи його ім’я згадувалося тільки з лайливими епітетами, образ його замальовувався виключно чорною фарбою.

Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.

У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з із Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

У внутрішній політиці Іван Мазепа спирався на старшину, низкою законів відособивши козацтво як окремий клас. Становище козацької старшини особливо зміцнилось на початку 18 ст., зросла кількість так званих бунчукових товаришів - старшинської молоді. Всі ці заходи гетьмана, як і реформи в галузі судочинства й податків, свідчили про намагання гетьмана створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу за повну автономію України. Водночас Мазепа всіляко дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, встановив максимальну панщину у два дні на тиждень, дозволив селянам винокуріння на власні потреби, намагався скасувати "оренди". Загалом гетьман дбав про інтереси всього народу, всієї країни.

Не дивлячись на багату літературу, присвячену Мазепі, його особистість залишається на сьогодні найзагадковішою постаттю у вітчизняній історії.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.