Дизартрія

1. Дизартрія як мовленнєве порушення

2. Клініко-психологічна характеристика дизартриків

3. Класифікація дизартрій

4. Обстеження при дизартріях

5. Загальна характеристика корекційної системи

6. Нормалізація тонусу м’язів артикуляційного апарату

7. Нормалізація рухливості м’язів артикуляційного апарату

8. Робота над диханням

9. Робота над голосом

10. Корекція звуковимови

1. Дизартрія як мовленнєве порушення

Дизартрія – порушення звуковимови, яке виникає внаслідок порушення іннервації м’язів мовленнєвого апарату (дихальні, голосові, артикуляційні).

Дизартрія складний розлад звуковимови, який часто супроводжується голосовими і дихальними порушеннями. Термін « дизартрія» має збірний характер, під яким розуміють не тільки порушення звуковимови, а і голосоутворення, дихання , темпу, ритму та інтонації. У найважчих випадках при дизартріях мовлення є неможливим. Дизартрія є наслідком ураження ЦНС чи ПНС.

У найлегших випадках порушення звуковимови носить характер спотворення окремих звуків, замін звуків, пропусків, з ознаками порушення виразності і чіткості.

В цілому ступінь прояву дизартрій залежить від ступеня ураження ЦНС. Дизартрія виникає переважно в наслідок перинатальної патології. Відзначають зв'язок між ступенем ураження рухової сфери і важкістю дизартрій. Дослідженим є зв'язок між важкістю ураження верхніх кінцівок і мовленнєвої мускулатури.

Нерізко виражені форми дизартрії за своїми проявами нагадують складну поліморфну форму дислалії. Для точності встановлення діагнозу необхідні додаткові клінічні обстеження. Переважно стерті форми дизартрії виникають у дітей без наявності рухових розладів, які перенесли легку асфіксію, при пологову травму або які в анамнезі мають вплив різних шкідливих факторів. В цих випадках дизартрія поєднується з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД).

Стерта форма дизартрії	Складна поліморфна дислалія
Можуть прослідковуватися відставання в фізичному розвитку	Відставання у фізичному розвитку практично відсутні
Наявні не грубі прояви неврологічної симптоматики (наявні стерті парези, гіперкінези, дистонія)	Відхилень зі сторони ЦНС немає, порушення у вегетативній НС незначні
В артикуляційних та мімічних м’язах можливі порушення зі сторони вегетативної НС	Порушення нервово-психічних функцій немає, може спостерігатися незначне відставання у розвитку психічних процесів

Клінічна характеристика дизартрій вперше була описана понад 100 років тому в дорослих, які страждали псевдобульбарним синдромом.

На початку ХХ століття було виділено дві форми дизартрій, які супроводжувалися порушенням артикуляції.

В першій половині ХХ століття були проведені неврологічні дослідження дизартрій стосовно локальних уражень в головному мозку дорослих людей. В 30-х роках вперше було розмежовано дизартрію і моторну афазію (Моргуліс) – відтоді бере початок локалізаційний напрямок класифікації дизартрій. У другій половині ХХ ст.. Вінарська вперше провела нейролінгвістичне дослідження дизартрійз метою визначення локально-діагностичних проявів цих порушень. З тих пір поряд із клінічним напрямком дослідження дизартрій започаткований а згодом починає розвиватися психолого-педагогічний напрямок.

Причини дизартрій:

Причини дизартрій визначає органічне ураження центральної чи периферичної НС під впливом несприятливих екзогенних факторів, які діють на дитину у внутрішньоутробному періоді, під час народження чи у ранні строки після народження.

1. асфіксія

2. пологові травми

3. інфекційні захворювання НС

4. ураження нервової системи внаслідок гемолітичної хвороби

5. черепно-мозкові травми

6. порушення мозкового кровообігу

7. пухлини головного мозку

8. пороки розвитку НС (вроджена аплазія ядер черепно-мозкових нервів)

9. спадкові хвороби НС і нервово-м'язевої системи

Клінічні напрямки вивчення дизартрій визначає локалізацію ураження мозку і ступенем цього ураження. Внаслідок ураження різних мозкових структур, які беруть участь у керуванні руховими механізмами мовлення, виникають різні дизартричні симптомокомплекси.

До таких структур відносяться:

1. периферичні рухові нерви , які ведуть до м’язів мовленнєвого апарату ( до язика, губ, щік, м’язів нижньої щелепи, м’яке піднебіння, глотки, гортані, діафрагми, грудної клітки).

2. ядра цих периферичних рухових нервів, які розташовані у стовбурі головного мозку

3. ядра, які розташовані у стовбурі головного мозку та в підкіркових відділах головного мозку та в підкіркових відділах головного мозку (заблоковані елементарні емоційні безумовно-рефлекторні мовленнєві реакції) – сміх, скрикування, плач.

У випадку ураження цих структур виникає периферичний параліч або парез: нервові імпульси не надходять до мовленнєвих м’язів – порушуються обмінні процеси у м’язах – м’язи стають в’ялими, з’являється атонія, арефлексія.

Рухові механізми мовлення забезпечуються і вище розташованими мозковими структурами:

1. підкірково-мозочкові ядра провідникові шляхи – дана мозкова структура здійснює регуляцію м’язового тонусу, відповідає за послідовність переключення, за координацію роботи мовленнєвого апарату та за емоційну виразність. У випадку ураження цих структур наявні окремі прояви центрального паралічу та парезу з ознаками порушення м’язового тонусу, посилення окремих безумовних рефлексів, і з виразним порушенням просодичної сторони мовлення.

2. провідникові системи, які забезпечують проведення імпульсів від кори головного мозку до структур нижче розташованих функціональних рівнів рухового апарату мовлення (до ядер ЧМН, які містяться у стовбурі головного мозку,) При ураженні виникає центральний параліч чи парез мовленнєвої мускулатури з ознаками підвищення м’язового тонусу у м’язах мовленнєвого апарату з ознаками посилення безумовних рефлексів, з посиленням артикуляційних розладів.

3. кіркові відділи кори головного мозку, які забезпечують диференційовану іннервацію мовленнєвої мускулатури інформування мовленнєвого праксису. При ураженні виникають центральні моторні розлади мовлення.

Особливістю дизартрій є її змішаний характер і поєднання різних клінічних симптомів; окрім того ураження певних мозкових структур (які забезпечують керування руховими механізмами мовлення) може призвести до затримки у дозріванні інших мозкових структур, як наслідок часте поєднання з ЗПР, ЗМР, заїканням, ЗНМ (алалія, афазія) Дизартрію завжди супроводжує порушення кінестетичного сприймання артикуляційних позицій та рухів.

Кінестетичні відчуття супроводжують роботу всіх мовленнєвих мязів В залежності від м’язового напруження в артикуляційних органах виникають різноманітні диференційовані м’язові відчуття. При дизартрії порушується чіткість кінестетичних відчуттів – дитина не сприймає стан напруження чи розслаблення мовленнєвих м’язів, окрім того не розпізнаються мимовільні, насильницькі рухи і направленість артикуляційної вправи. Такі порушення є причиною сповільненого дозрівання (постнатального) кіркових мовленнєвих зон, оскільки страждає кін естетична аферентація.

Більшою мірою страждає розвиток тьмяно-скроневих ділянок кори головного мозку та перед моторно-лобної області кори, в результаті чого порушується взаємозв’язок слухового і кінестетичного сприймання, як наслідок виникають проблеми у роботі рухової і кін естетичної системи і у роботі слухової і зорової системи