<[Введите текст]>

Мсзнв 3000 Завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації (чинний для звітів завдань з надання впевненості, які датуються 1 січня 2005 р. Або пізніше)

ЗМІСТ

Параграф

Вступ 1—3

Вимоги етики 4—5

Контроль якості 6

Прийняття завдання та продовження співпраці з клієнтом 7—9

Погодження умов завдання 10—11

Планування та виконання завдання 12—25

Використання роботи експерта 26—32

Отримання доказів 33—40

Розгляд подальших подій 41

Документація 42—44

Складання висновку з надання впевненості 45—53

Інша відповідальність при наданні висновків 54—56

Дата набрання чинності 57

Міжнародний стандарт завдань з надання впевненості (МСЗНВ) 3000 "Завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації" слід розуміти в контексті "Передмови до міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, огляду, інших завдань з надання впевненості та супутніх послуг", яка визначає застосування та статус МСЗНВ.

Вступ

1. Метою цього Міжнародного стандарту завдань з надання впевненості (МСЗНВ) є встановлення основних принципів та процедур, а також надання рекомендацій професійним бухгалтерам-практикам (з метою цього МСЗНВ, надалі - "практики") для виконання завдань з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації, на які поширюється сфера застосування Міжнародних стандартів аудиту (МСА) або Міжнародних стандартів завдань зогляду (МСЗО).

2. У цьому МСЗНВ вживаються терміни "завдання з надання обгрунтованої впевненості" та "завдання з надання обмеженої впевненості" для розмежування двох типів завдань з надання впевненості, які дозволяється виконувати практику. Мета завдання з надання обгрунтованої впевненості - зменшення ризику завдання з надання впевненості до прийнятно низького рівня за обставин завдання¹ як основи для позитивної форми висловлення висновку практика. Мета завдання з надання обмеженої впевненості - зменшення ризику завдання з надання впевненості до рівня, який є прийнятним за обставин завдання, але вищим, ніж у завданні з надання обгрунтованої впевненості, як основи для негативної форми висловлення висновку практика.

Зв'язок з Концептуальними Основами, іншими МСЗНВ, МСА та МСЗО

3. Практикові слід дотримуватися цього МСЗНВ та інших доречних МСЗНВ, виконуючи завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації, на які поширюються МСА або МСЗО. Цей МСЗНВ слід читати в контексті "Міжнародної концептуальної основи завдань з надання впевненості" (Концептуальної основи), яка визначає та описує елементи та цілі завдання з надання впевненості, а також ідентифікує ті завдання, до яких застосовуються МСЗНВ. Цей МСЗНВ розроблений для загального застосування до завдань з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації, на які поширюються МСА або МСЗО. Інші МСЗНВ можуть бути пов'язаними з темами, які застосовуються до всіх предметів перевірки або стосуються конкретного предмета перевірки. Хоча МСА та МСЗО не застосовуються до завдань, на які поширюються МСЗНВ, вони, тим не менш, надають рекомендації практикам.

Вимоги етики

4. Фахівцю-практику слід дотримуватися вимог частини А та Б "Кодексу етики професійних бухгалтерів" (Кодексу) МФБ.

5. Кодекс надає концептуальну основу принципів, які члени групи з надання впевненості, фірми та фірми мережі мають застосовувати, щоби визначити загрози незалежності², оцінити значущість цих загроз та, якщо загрози не є явно незначними, визначити та вжити застережних заходів для усунення загроз чи зменшення їх до прийнятного рівня, який не створює загрозу для незалежності думки та незалежності поведінки.

Контроль якості

6.Фахівцю-практику слід упровадити процедури контролю якості, які є застосовними до конкретного завдання. Згідно з Міжнародним стандартом контролю якості (МСКЯ) 1 "Контроль якості для фірм, що виконують аудит та огляд історичної фінансової інформації, а також інші завдання з надання впевненості, та надають супутні послуги" ³, фірма професійних бухгалтерів зобов'язана встановити систему контролю якості, призначену для надання їй обґрунтованої впевненості в тому, що фірма та її персонал дотримуються професійних стандартів та регуляторних і нормативних вимог, та що висновки з надання впевненості, випущені фірмою чи партнерами з завдання, є відповідними до обставин. Крім того, елементи контролю якості, які є доречними для окремого завдання, включають відповідальність керівництва за якість завдання, етичні вимоги, прийняття та продовження стосунків з клієнтом та конкретні завдання, призначення груп на завдання, виконання завдання та моніторинг.

Прийняття завдання та продовження співпраці з клієнтом

7. Фахівцю-практику слід приймати (або продовжувати, якщо прийнятно) завдання з надання впевненості, тільки якщо предмет перевірки є відповідальністю іншої сторони, ніж потенційні користувачі або практик. Як зазначено в параграфі 27 Концептуальних Основ, відповідальною стороною може бути один із потенційних користувачів, але не єдиним. Підтвердження відповідальною стороною надає докази того, що існують відповідні стосунки, і встановлює основу для отримання загального розуміння відповідальності кожної сторони. Письмове підтвердження - найдоречніша форма документування розуміння відповідальної сторони. У випадку відсутності письмового підтвердження, практик розглядає:

а) чи доречно приймати завдання. Прийняття може бути доречним, якщо інші джерела, такі як законодавство чи контракт, зазначають відповідальність;

б) якщо завдання прийнято, чи розкривати інформацію про ці обставини у висновку про надання впевненості.

8. Фахівцю-практику слід приймати (або продовжувати, якщо доречно) завдання з надання впевненості, тільки якщо на основі попередніх знань про обставини завдання, ніщо не привертає уваги практика, що свідчило б, що вимоги Кодексу або МСЗНВ не будуть виконані. Фахівець-практик розглядає питання, наведені в параграфі 17 Концептуальної Основи, та не приймає завдання, якщо він не володіє характеристиками, що вимагаються у цьому параграфі. Також, якщо сторона, яка наймає практика ("сторона, що залучає") не є відповідальною стороною, практик розглядає вплив цього на доступ до записів, документації та іншої інформації, яку практик потребуватиме для завершення завдання.

9. Фахівцю-практику слід приймати (або продовжувати, якщо доречно) завдання з надання впевненості, тільки якщо практик впевнений, що всі особи, які виконуватимуть завдання, спільно мають необхідну професійну компетентність. Практика можуть запросити виконати завдання з надання впевненості з широкого кола питань. Деякі предмети перевірки можуть вимагати більше спеціальних навичок та знань, ніж ті, якими звичайно володіє окремий практик (див. параграфи 26-32).

Погодження умов завдання

10. Фахівець-практик повинен погодити умови завдання з стороною, яка наймає практика. Аби виключити непорозуміння, погоджені умови перелічуються в листі-зобов'язанні чи в іншій доречній формі контракту. Якщо сторона, що залучає, не є відповідальною стороною, характер та зміст листа-зобов'язання чи контракту можуть змінюватися. Наявність законодавчо встановлених повноважень може задовольняти вимогам до погодження умов завдання. Навіть в таких ситуаціях лист-зобов'язання може бути корисним як для практика, так і для сторони, що залучає.

11. Фахівцю-практику слід розглядати відповідність прохання, зробленого до завершення завдання з надання впевненості, змінити завдання на завдання не з надання впевненості або завдання з надання обґрунтованої впевненості на завдання з надання обмеженої впевненості, та йому не слід погоджуватися на зміну без розумного обґрунтування. Зміна обставин, які впливають на вимоги потенційних користувачів, або непорозуміння щодо характеру зобов'язання, як правило, виправдовують прохання замінити завдання. Якщо така заміна зроблена, практик не ігнорує докази, отримані до заміни.

Планування та виконання завдання

12. Фахівець-практик повинен планувати завдання так, щоби виконати його ефективно. Планування охоплює розробку загальної стратегії щодо обсягу, важливості, визначення часу та проведення завдання, а також план завдання, який складається з детального підходу до характеру, визначення часу та обсягу процедур збору доказів, які слід виконати, та причини їх вибору. Адекватне планування допомагає приділити достатню увагу важливим питанням завдання, своєчасно ідентифікувати потенційні проблеми та належним чином організовувати завдання та управляти ним, аби виконати його ефективно та результативно. Адекватне планування допомагає також практикові належно розподілити роботу серед групи з завдання та покращити керування, нагляд та огляд їхньої роботи. Крім того, воно допомагає, якщо доречно, координувати роботу, виконану іншими практиками та експертами. Характер та обсяг діяльності з планування можуть змінюватися залежно від обставин завдання, наприклад, характеру та складності суб'єкту господарювання та попереднього досвіду практика щодо нього. Приклади основних питань охоплюють:

• умови завдання;

• характеристики предмету перевірки та ідентифіковані критерії;

• процес виконання завдання та можливі джерела доказів;

• розуміння практиком суб'єкта господарювання та його середовища, включаючи ризики того, що інформація про предмет перевірки може бути суттєво викривленою;

• ідентифікацію потенційних користувачів та розгляд суттєвості та компонентів ризику завдання з надання впевненості;

• персонал та вимоги щодо необхідного досвіду, зокрема характер та ступінь участі експертів.

13. Планування - це не окремий етап, а скоріше постійний та повторюваний процес протягом всього завдання. Внаслідок неочікуваних подій, змін умов або доказів, отриманих за результатами процедур збору доказів, практикові може бути потрібним переглянути загальну стратегію та план завдання і тому кінцевий запланований характер, час та обсяг подальших процедур.

14. Фахівцю-практику слід планувати та виконувати завдання з професійним скептицизмом, визнаючи, що можуть існувати обставини, що спричиняють суттєве викривлення інформації про предмет перевірки. Професійний скептицизм означає, що практик критично оцінює, беручи під сумнів, обґрунтованість отриманих доказів та насторожено ставиться до доказів, які суперечать або викликають сумніви щодо достовірності документів чи пояснень відповідальної сторони.

15. Фахівцю-практику слід отримувати розуміння предмету перевірки та інших обставин завдання, достатнє для ідентифікації та оцінки ризиків суттєвого викривлення . інформації про предмет перевірки та достатнє для розробки та виконання подальших процедур збору доказів.

16. Отримання розуміння предмету перевірки та інших обставин завдання є основною частиною планування та виконання завдання з надання впевненості. Таке розуміння забезпечує практикові основу для здійснення професійного судження протягом завдання, наприклад, під час:

• розгляду характеристик предмету перевірки;

• оцінки прийнятності критеріїв ;

• ідентифікації випадків, які потребують особливої уваги, наприклад, чинників, що можуть свідчити про шахрайство, та необхідності спеціальних навичок або роботи експерта;

• встановлення та оцінки постійної відповідності кількісних рівнів суттєвості (якщо доречно) та розгляду якісних факторів суттєвості;

• розрахунку математичної ймовірності для використання при виконанні аналітичних процедур;

• розробки та виконання подальших процедур збору доказів для зменшення ризику завдання з надання впевненості до прийнятного рівня;

• оцінки доказів, в тому числі обґрунтованості усних та письмових пояснень відповідальної сторони.

17. Фахівець-практик застосовує професійне судження для визначення необхідного ступеня розуміння предмету перевірки та інших обставин завдання. Практик розглядає, чи є розуміння достатнім для оцінки ризиків того, що інформація про предмет перевірки може бути суттєво викривленою. Як правило, глибина розуміння практика менше, ніж відповідальної сторони.

Оцінка відповідності предмета перевірки

18. Фахівцю-практику слід оцінювати відповідність предмета перевірки.

Відповідний предмет перевірки має характеристики, наведені в параграфі 33 Концептуальних Основ. Практик також визначає такі характеристики предмета перевірки, які особливо доречні для потенційних користувачів, яких слід зазначати у висновку з надання впевненості. Як наведено у параграфі 17 Концептуальних Основ, практик не приймає завдання з надання впевненості, якщо попередні знання практика щодо обставин завдання не свідчать, що предмет перевірки є відповідним. Проте після прийняття завдання, якщо практик доходить висновку, що предмет перевірки є невідповідним, практик надає умовно-позитивний чи негативний висновок, або відмовляється від висновку. В деяких випадках практик розглядає відмову від завдання.

Оцінка прийнятності критеріїв

19. Фахівцю-практику слід оцінювати прийнятність критеріїв для оцінки чи виміру предмет перевірки. Прийнятні критерії мають характеристики, наведені в параграфі 36 Концептуальної Основи. Як зазначено в параграфі 17 Концептуальної основи, практик не приймає завдання з надання впевненості, якщо попередні знання практика щодо обставин завдання не свідчать про прийнятність критеріїв, які слід використати. Проте, після прийняття завдання, якщо практик доходить висновку, що критерії є неприйнятними, практик надає умовно-позитивний чи негативний висновок, або відмовляється від висновку. В деяких випадках практик розглядає відмову від завдання.

20. Параграф 37 Концептуальних Основ зазначає, що критерії можуть бути встановленими або спеціально розробленими. Як правило, встановлені критерії є прийнятними, якщо вони відповідають потребам потенційних користувачів. Якщо існують встановлені критерії предмета перевірки, конкретні користувачі можуть погодитися на інші критерії для своїх конкретних цілей. Наприклад, можна застосовувати різні концептуальні основи як встановлені критерії для оцінки ефективності внутрішнього контролю. Проте конкретні користувачі можуть розробити докладнішу систему критеріїв, яка відповідає їхнім конкретним потребам у зв'язку, наприклад, з пруденційним наглядом. У таких випадках висновок з надання впевненості:

а) зазначає, коли це доречно для обставин завдання, що критерії не містяться в законах чи нормативних актах, не видані уповноваженими чи визнаними організаціям, до складу яких входять експерти, що дотримуються прозорих належних правових процедур;

б) констатує, що він призначений для використання конкретними користувачами та їх цілей.

21. Для деяких предметів перевірки можуть не існувати встановлені критерії. У таких випадках критерії розробляють спеціально. Практик розглядає, чи приведуть спеціально розроблені критерії до висновку з надання впевненості, який не вводить в оману потенційних користувачів. Практик намагається мати підтвердження потенційних користувачів чи сторони, що залучає, про те, що спеціально розроблені критерії є прийнятними для цілей потенційних користувачів. Практик розглядає, як відсутність такого підтвердження впливає на те, що має бути зробленим для оцінки прийнятності визначених критеріїв, та інформацію про критерії у висновку з надання впевненості.

Суттєвість та ризик завдання з надання впевненості

22. Фахівцю-практику слід розглядати суттєвість та ризик завдання з надання впевненості при плануванні та виконанні завдання з надання впевненості.

23. Фахівець-практик розглядає суттєвість, визнаючи характер, час та обсяг процедур збору доказів, а також оцінюючи, чи не містить викривлення інформація про предмет перевірки. Розгляд суттєвості вимагає від практика розуміння та оцінки факторів, які можуть вплинути на рішення потенційних користувачів. Наприклад, коли ідентифіковані критерії дозволяють різне подання інформації про предмет перевірки, практик розглядає, як прийняте подання може вплинути на рішення потенційних користувачів. Суттєвість розглядається в контексті кількісних та якісних факторів, таких як відносна величина, характер та ступінь впливу цих факторів на оцінку чи вимір предмета перевірки і на інтереси потенційних користувачів. Оцінка суттєвості та відносної важливості кількісних та якісних факторів у конкретному завданні є питанням судження практика.

24. Практикові слід зменшувати ризик завдання з надання впевненості до прийнятно низького рівня за обставин завдання. У завданні з надання обґрунтованої впевненості, практик зменшує ризик завдання з надання впевненості до прийнятно низького рівня за обставин завдання, щоби отримати обґрунтовану впевненість як основу для позитивної форми висловлення висновку практика. Рівень ризику завдання з надання впевненості вищий у завдання з надання обмеженої впевненості, ніж у завданні з надання обґрунтованої впевненості внаслідок різного характеру, часу або обсягу процедур збору доказів. Проте, в завданні з надання обмеженої впевненості, поєднання характеру, часу та обсягу процедур збору доказів є, принаймні, достатнім для отримання практиком значущого рівня впевненості як основи для негативної форми висловлення. Аби бути значущим, рівень отриманої впевненості, можливо, підвищить довіру потенційних користувачів до інформації про предмет перевірки до ступеня, який безумовно буде більшим, ніж незначним.

25. Параграф 49 Концептуальної Основи вказує, що як правило, ризик завдання з надання впевненості складається з властивого ризику, ризику контролю та ризику невиявлення. Ступінь розгляду кожного з цих компонентів практиком залежить від обставин завдання, зокрема характеру предмета перевірки та того, виконується завдання з надання обґрунтованої впевненості або завдання з надання обмеженої впевненості.

Використання роботи експерта

26. Якщо для збирання та оцінювання доказів використовується робота експерта, практикові та експертові слід у сукупності мати відповідні навички та знання щодо предмета перевірки та критеріїв, щоби практик міг визначити, що отримано достатні та відповідні докази.

27. Предмет перевірки та відповідні критерії деяких завдань з надання впевненості можуть складатися з аспектів, які потребують спеціальних знань та навичок збирання та оцінювання доказів. У таких ситуаціях практик може вирішити використати роботу осіб, які спеціалізуються в певних галузях знань, так називаних експертів, а також мають необхідні знання та навички. Цей МСЗНВ не містить рекомендацій щодо використання роботи експерта для завдань, в яких є спільна відповідальність і передбачається надання висновку практиком та одним або кількома експертами.

28. Належна ретельність є необхідною професійною якістю для всіх осіб, у тому числі експертів, задіяних у завданні з надання впевненості. Особам, задіяним у завданні з надання впевненості, доручатимуться різні обов'язки. Ступінь досвідченості, необхідний для виконання цих завдань, залежатиме від характеру цих обов'язків. Оскільки експерти не потребують такої досвідченості, яка є у практика, котрий виконує всі компоненти завдання з надання впевненості, то практик визначає, що експерти мають достатнє розуміння МСЗНВ, яке дає їм можливість встановити зв'язок між призначеною ним роботою та метою завдання.

29. Фахівець-практик приймає процедури контролю якості, що визначають обов'язки кожної особи, яка виконує завдання з надання впевненості, в тому числі роботу всіх експертів, які не є професійними бухгалтерами, аби забезпечити відповідність цьому МСЗНВ та іншим доречним МСЗНВ у контексті їх обов'язків.

30. Фахівцю-практику слід брати участь у завданні та розуміти роботу, для якої використовується експерт, в обсязі, достатньому, щоб практик міг узяти на себе відповідальність за висновок про інформацію стосовно предмета перевірки. Практик розглядає міру, якою він покладається на роботу експерта, при формулюванні висновку практика.

31. Від практика не очікують, що він володітиме такими самими спеціальними знаннями та навичками, як експерт. Проте практику треба мати достатні навички та знання для:

а) визначення цілей дорученої роботи та зв'язку цієї роботи з метою завдання;

б) розгляду обґрунтованості припущень, методів і вихідних даних, використовуваних експертом;

в) розгляду обґрунтованості даних, отриманих експертом, щодо обставин завдання та висновку практика.

32. Фахівцю-практику слід отримати достатні та відповідні докази адекватності роботи експерта цілям завдання з наданим впевненості. Оцінюючи достатність та відповідність доказів, наданих експортом, практик оцінює:

а) професійну компетентність, досвід та об'єктивність експерта;

б) обґрунтованість припущень, методів та вихідних даних, використовуваних експертом;

в) обґрунтованість та значущість даних, отриманих експертом, відносно цілі завдання та висновку практика.

Отримання доказів

33. Фахівцю-практику слід отримати достатні та відповідні докази, на яких ґрунтуватиметься висновок. Достатність є мірою кількості доказів. Відповідність є мірою якості доказів, тобто, їх доречності та достовірності. Практик розглядає зв'язок між витратами на отримання доказів та корисністю отриманої інформації. Проте питання складності чи витрат само не є обґрунтуванням невиконання процедури збору доказів, для якої немає іншої альтернативи. Практик застосовує професійне судження та ставиться з професійним скептицизмом, оцінюючи кількість та якість доказів, отже їхню достатність та відповідність для підтвердження висновку з надання впевненості.

34. Завдання з надання впевненості рідко пов'язане з засвідченням автентичності документації, практик не має професійної підготовки експерта з такого засвідчення автентичності, і від нього не очікується, що він є таким експертом. Проте практик розглядає достовірність інформації, яку використовують як докази, наприклад, ксерокопії, факси, документи на плівці, у цифровій чи іншій електронній формі, включаючи розгляд процедур контролю за їхньою підготовкою та збереженням, якщо доречно.

35. Достатні докази в завданні з надання обґрунтованої впевненості отримують як частину повторюваного, систематичного процесу, який складається з:

а) отримання розуміння предмета перевірки та інших обставин завдання, що, залежно від предмета перевірки, включає розуміння внутрішнього контролю;

б) на основі такого розуміння, оцінки ризиків можливості суттєвого викривлення інформації про предмет перевірки;

в) дії у відповідь на оцінені ризики, в тому числі, з розробки загальних дій і визначення характеру, часу та обсягу подальших

процедур;

г) виконання подальших процедур, які чітко зв'язані з визначеними ризиками, застосовуючи поєднання перевірки, спостереження, підтвердження, перерахунку, повторного виконання, аналітичних процедур та запитів. Такі подальші процедури охоплюють процедури по суті, в тому числі отримання підтверджувальної інформації від суб'єкта господарювання та залежно від характеру предмета перевірки, тести операційної ефективності контролю;

д) оцінювання достатності та відповідності доказів.

36. "Надання обґрунтованої впевненості" менше, ніж надання абсолютної впевненості. Зменшення ризику завдання з надання впевненості до нулю досягається надзвичайно рідко або не є економічно вигідним внаслідок таких чинників:

• застосування вибіркової перевірки;

• властивих обмежень внутрішнього контролю;

• того, що багато доказів, доступних практику, є радше переконливими, ніж остаточними;

• застосування судження під час збору та оцінки доказів і формулювання висновку на основі цих доказів;

• у деяких випадках, характеристики предмета перевірки.

37. Як завдання з надання обґрунтованої впевненості, так і завдання з надання обмеженої впевненості вимагає застосування навичок та методів з надання впевненості та збору достатніх і відповідних доказів як частини повторюваного, систематичного процесу завдання, який включає в себе отримання розуміння про предмет перевірки та інші обставини завдання. Проте характер, визначення часу та обсяг процедур для збору достатніх та відповідних доказів у завданні з надання обмеженої впевненості є свідомо обмеженими порівняно з завданням з надання обґрунтованої впевненості. Для деяких предметів перевірки можуть існувати конкретні МСЗНВ, які надають рекомендації щодо процедур збору достатніх та відповідних доказів для завдання з надання обмеженої впевненості. У разі відсутності конкретних МСЗНВ, процедури збору достатніх та відповідних доказів варіюватимуться залежно від обставин завдання, зокрема: предмету перевірки та потреб потенційних користувачів і сторони, що залучає, включаючи відповідні обмеження щодо часу та витрат. Як для завдання з надання обґрунтованої впевненості, так і завдання з надання обмеженої впевненості, якщо практику стає відомим щось , що приводить практика до питання, чи слід робити суттєву модифікацію інформації про предмет перевірки, практик з'ясовує це, виконуючи інші процедури, достатні для надання висновку практиком.

Пояснення відповідальної сторони

38. Фахівцю-Практику слід отримати відповідні пояснення відповідальної сторони. Письмові підтвердження усних пояснень зменшують можливість непорозумінь між практиком та відповідальною стороною. Зокрема, практик просить у відповідальній сторони письмового пояснення, в якому оцінюється або вимірюється предмет перевірки за встановленими критеріями, незалежно від того, чи буде це показано як твердження для потенційних користувачів. Відсутність письмових пояснень може привести до умовно-позитивного висновку чи відмови від висловлення думки внаслідок обмеження обсягу завдання. Практик може також включити обмеження використання звіту з надання впевненості.

39. Протягом завдання з надання впевненості, відповідальна сторона може надавати пояснення практикові, або добровільно або у відповідь на конкретні запитання. Якщо такі пояснення стосуються питань, суттєвих для оцінки або виміру предмета перевірки, практик:

а) оцінює достовірність та узгодженість з іншими отриманимидоказами, включаючи інші пояснення;

б) розглядає, чи можна очікувати, що особи, які надаютьпояснення, добре поінформовані про конкретні питання;

в) отримує підтверджувальні докази у випадку завдання з наданняобґрунтованої впевненості. Практик також може шукатипідтверджувальні докази у випадку завдання з наданняобмеженої впевненості.

40. Пояснення відповідальної сторони не можуть замінювати інші докази, які існують за обґрунтованим очікуванням практика. Неспроможність отримати достатні та відповідні докази стосовно питання, яке має, або може мати, суттєвий вплив на оцінку або вимір предмета перевірки, коли такі докази як правило доступні, є обмеженням обсягу завдання, навіть якщо отримано пояснення питання відповідальною стороною.

Розгляд подальших подій

41. Фахівцю-практику слід розглядати вплив подій на інформацію про предмет перевірки та висновок з надання впевненості, які відбуваються до дати висновку з надання впевненості. Обсяг розгляду подальших подій залежить від потенційного впливу цих подій на інформацію про предмет перевірки та відповідність висновку практика. Розгляд подальших подій у деяких завданнях з надання впевненості може не бути доречним внаслідок характеру предмета перевірки. Наприклад, якщо завдання потребує висновку про точність статистичного висновку на певний момент часу, події, що відбуваються у період з цього моменту до дати висновку з надання впевненості, можуть не впливати на висновок або вимагати розкриття інформації у статистичному звіті або висновку з надання впевненості.

Документація

42. Фахівцю-практику слід документувати питання, які є важливими для забезпечення доказів, що підтверджують висновок з надання впевненості, а також, що завдання виконано відповідно до МСЗНВ.

43. Документація включає запис пояснень практиком всіх суттєвих питань, які вимагають здійснення судження, та відповідних висновків. Існування складних питань, пов'язаних з принципами або судженнями, вимагає, аби документація охоплювала всі доречні факти, відомі практику на час формулювання висновку.

44. Непотрібно і неможливо, щоби практик документував кожне питання, яке він розглядає. Застосовуючи професійне судження для оцінки обсягу документації, яку слід підготувати та зберегти, практик може розглядати, що потрібно для отримання розуміння виконаної роботи та основи прийнятих основних рішень (але не детальних аспектів завдання) іншим практиком, який не має попереднього досвіду виконання завдання. Цей інший практик, можливо, буде здатний отримати розуміння детальних аспектів завдання, тільки обговорюючи їх з практиком, який складав документи.

Складання висновку з надання впевненості