Інформаційний етап

1. Роль жестів у діловому спілкуванні

Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів (жести, міміка, вираз очей, постава).

Невербальне спілкування відбувається, як правило, не усвідомлено, мимовільно.

Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір – дистанція, яка не усвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми.

Дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей

Дистанція між друзями – 0,5 -1,2 м

Неформальні ділові та соціальні стосунки -1,2 -3,7 м

Формальні стосунки – більше ніж 3,7 м

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима).

Погляд. Очі – «дзеркало душі», часто повідомляють більше, ніж слова. Знакове, в тому числі етикетне, функціонування очей регулюється певними нормами, неоднакове в різних країнах. Так, у Малі молодші за жодних обставин не повинні дивитися в очі старшим, студенти – викладачам. Японці під час розмови дивляться не в очі, а на шию партнера. Дивитися прямо в очі партнерові потрібно від 30 до 60 відсотків часу розмови.

Спілкуючись із групою людей, виступаючи перед аудиторією, потрібно перебувати в зоровому контакті з якнайбільшим числом присутніх. А якщо промовець боїться дивитися в очі, щоб не зустрітися із недоброзичливим поглядом або щоб не збитися з думки, він може дивитися «між людей».

Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.

Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу.

Жести – рухи, що виконуються переважно руками.

Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:

- комунікативні жести – замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання, прощання, погрози, привертання уваги, запрошення, заборони, стверджувальні, питальні, заперечувальні, подячні, брутальні, дратівливі;

• підкреслюючі – супроводжують мовлення людини й посилюють мовний контакт;

• модальні – виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації: жести невпевненості, страждання, зосередженості, розпачу, відрази, здивування, незадоволення.

Умовні сигнали – передавання повідомлення за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб (жести брокерів).

Виражальним засобом усного мовлення є інтонація.

Наприклад фразу „Дякую!” Можна вимовити м’яко або грубо, тепло або холодно, сором’язливо або безпорадно, відкрито або скрадливо. Якщо ця фраза прозвучить іронічно, глузливо, єхидно, то на адресата така інтонація справить більше враження, ніж зміст слова дякую.

До характеристик інтонації відносимо:

Мелодику – рух висоти тону голосних звуків.

Темп – швидкість мовлення (залежить від темпераменту, національний особливостей).

Сила звучання - інтенсивність (залежить від культури людини).

Тембр – забарвлення голосу (за тембром впізнають голос людини) – грайливий, веселий, сумний, похмурий, генеральський, проповідницький, педагогічний.

Наголос. Розрізняють такі види наголосу:

• Фразовий наголос падає на останнє слово у висловлюванні, сигналізуючи про його завершення.

• Логічний наголос використовується свідомо і цілеспрямовано для значеннєвого виділення слова у висловлюванні.

• Емфатичний – емоційне виділення слова (піднесення висоти тону, розтягуванням звуків).

Пауза – перерва у звучанні, спричинена зупинкою артикуляційних рухів органів мовлення.

Мовлення є ланцюжком висловлювань. Від місця пауз залежить групування слів у висловлюванні, отже, і сприйняття його семантики адресатом, порівняйте: Виступати / довго не хотів. Виступати довго / не хотів

Гезитаційні (від лат. – вагатися) паузи можуть бути у будь-якому місці тексту, навіть у середині слова, відбиваючи вагання щодо подальшої побудови мовленнєвих одиниць, перебір варіантів, щоб продовжити мовлення найбільш підходящим із них тощо.

Психологічні паузи – паузи, під час яких адресат «дає час» для обдумування сказаного ним адресантові.

За нормами етикетного мовлення, перебивати адресанта можна тільки під час фразової паузи.

Тактильно-м'язова чутливість генетично є одним із найпотужні­ших каналів отримання життєво важливої інформації. За допомогою тактильно-м'язової чутливості можна пізнати досить широкий спектр характеристик іншої людини: її фізичну силу, деякі особливості осо­бистісного плану, стосунки, психічний стан тощо.

Тримаючи, наприклад, у руці долоню іншої людини, залежно від об­ставин можна певною мірою скласти уявлення про її психічний стан, взаєморозуміння та контакт, ставлення до ситуації, наміри.

Мовчання – це теж виражальний засіб, йдеться про значущу відсутність звукового мовлення у ситуації, коли мовець мав би чи міг би говорити, але він цього не робить.

Треба вміти замовкнути самому і дати можливість помовчати співрозмовникові. Ефективність мовчання залежить від того, що в цей момент відчуває, переживає комунікативний партнер. Воно може сприйматися ним позитивно або негативно.

Існують комунікативні ситуації, коли все-таки краще мовчати: німецький учений П. Вальфіш-Рулен вирізняє, зокрема, такі:

• коли ви роздратовані;

• коли роздратований Ваш співрозмовник;

• коли те, що ви хочете сказати, вже сказав хтось інший;

• коли хочеться розповісти про свої особисті справи, труднощі;

• коли ваші слова можуть образити співрозмовника, завдати йому болю.

Таким чином, шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації.