Узагальнюючий коментар
Структуралістський аналіз міфу, як це показує К.Леві-Строс на прикладі сюжету про Едіпа, полягає у 1) виявленні міфем усіх варіантів міфу, 2) з’ясуванні відносин, які репрезентують міфеми, 3) згрупування їх за спільними “пакетами відносин” і 4) аналіз способів поєднання міфем між собою. Звідси цінність структуралістського аналізу, яка полягає в обґрунтованій позиції дослідника і визнанні ним самодостатності міфу. Страх перед фатумом, що уособлює пошкодження ноги, - К.Леві-Строс дешифрує зі значенням гальма прогресу.
Запитання
Які суперечності у трактуванні міфів показує К.Леві-Строс?
Яку відповідь дослідник дає на своє власне запитання: “якщо зміст міфів цілком випадковий, то як пояснити їхню подібність у різних кінцях світу?”
“Міф належить одночасно і до мовних, і до позамовних явищ...” –яким чином структураліст розділяє мову й мовлення і навіщо?
Чому міф, на думку К.Леві-Строса, не залежить від перекладу так, як поезія?
У чому полягає суть міфу за К.Леві-Стросом? Яким чином її проявляє структуралізм?
Яку піраміду елементів будує структураліст?
Що таке міфеми? На якому місці знаходяться у піраміді? Як дослідник їх вирізнив із міфів? Що досліджує, зіставляючи міфеми?
Які пакети відносин між міфемами в міфі про Едіпа?
“Що ж означає міф про Едіпа, витлумачений «по-американськи»? Він виражатиме нездатність суспільства, котре і далі вірить в автохтонність людини (див. Павсаній, кн. VIII, XXIX, 4: рослина — це модель людини), перейти від цієї теорії до визнання того факту, що кожен із нас народжений від реального союзу чоловіка й жінки”. Чи можете пояснити висновок К.Леві-Строса про “нездатність суспільства”?
Чим відрізняється гомерівський міф про Едіпа від трагедії “Цар-Едіп” Софокла?
Як структураліст оцінює “комплекс Едіпа” З. Фройда?
М.Епштейн. На перехресті образу і поняття (1983-1984), пер. з рос. - Л.З.
…К.Леві-Стросс у своєму відомому аналізі міфу про Едіпа показав, що міф повинен читатися не тільки по горизонталі, як послідовність розказаних в ньому подій, але і по вертикалі, де ряд подій виступає як варіація певного інваріантного смислу. Наприклад, серед сюжетно віддалених, прямо не пов’язаних елементів фіванського циклу виділяються дві групи, об’єднані переоцінкою чи недооцінкою відношень кровної спорідненості:
ПЕРЕОЦІНКА
Кадм шукає свою сестру Європу
Едіп одружується на своїй матері
Антігона ховає свого брата
НЕДООЦІНКА
Спартанці вбивають один одного
Едіп вбиває свого батька
Етеокл вбиває свого брата
Парадигматична побудова міфу не усвідомлюється його носієм і відкривається лише дослідником.
Запитання і завдання:
Парадигма, яку читають по вертикалі, схожа за виглядом на відмінювання частин мови. Що змінюється, а що залишається незмінним?
Проаналізувати дві вказані парадигми.
Е.Фромм “Велич і обмеженість теорії Фройда” (1980)
[Е.Фромм вважає, що в основі міфу про Едіпа лежить історична гіпотеза ґендерної зміни суспільної влади – перехід від матріархату до патріархату]
...Мы могли бы сформулировать гипотезу, что этот миф можно понимать как символ не кровосмесительной любви между матерью и сыном, а бунта сына против власти отца в патриархальной семье; что брак Эдипа и Иокасты лишь второстепенный элемент, только один из символов победы сына, получающего место отца и все его привилегии.
Если речь идет только о «Эдипе-царе», эта гипотеза в лучшем случае остается гипотезой, но ее справедливость можно доказать изучая полный вариант мифа об Эдипе, особенно в том виде, как его представил Софокл в двух других частях трилогии — «Эдип в Колоне» и «Антигона». Это изучение дает совершенно другое и новое понимание материала, в центре которого, — борьба между патриархальной и матриархальной культурами.
В «Эдипе в Колоне» мы находим Эдипа, изгнанного Креонтом, сопровождаемого дочерьми Антигоной и Исменой, в то время как его сыновья Этеркл и Полиник отказываются помогать своему слепому отцу, за чей трон они борются. Этеокл побеждает, но Полиник, отказываясь сдаться, пытается покорить город, призвав помощь со стороны, и вырвать власть из рук брата.
До сих пор мы видели, что одной из тем трилогии является ненависть между отцом и сыном в патриархальном обществе, но, рассматривая трилогию в целом, мы обнаруживаем, что Софокл говорит о конфликте между патриархальным и раннем матриархальным миром. В патриархальном мире сыновья борются против отцов и друг с другом; побеждает Креонт, прототип фашистского правителя. Однако за Эдипом следуют не сыновья, а дочери. Именно на их поддержку он полагается, в то время как его отношения с сыновьями пропитаны взаимной ненавистью. Важную с исторической точки зрения подсказку предлагает первоначальный миф об Эдипе в версиях, существовавших в Греции, на основе которых Софокл создал свою трагедию. В этих формулировках фигура Эдипа всегда связывается с культом земных богинь, представительниц матриархальной религии. Почти во всех версиях мифа можно проследить эту связь, от описания изгнания младенца Эдипа до его смерти. Так, например, в Этеоне, единственном беотийском городе, где находилась культовая усыпальница Эдипа и где, вероятно, и возник этот миф, был также храм богини земли Деметры. В Колоне (под Афинами), где Эдип находит свое последнее прибежище, был старый храм Деметры и Эриний, который, вероятно, существовал до появления мифа об Эдипе. Как мы увидим, Софокл подчеркивал связь Эдипа с хтоническими богинями в «Эдипе в Колоне».
Возвращение Эдипа в рощу богинь является важным, но не единственным ключом к пониманию его точки зрения, типичной для матриархального строя. Софокл делает другое весьма прямое указание на матриархат, когда, говоря о своих дочерях, Эдип упоминает о египетском матриархате. Вот как он их хвалит: «О, как они обычаям Египта и нравом уподобились и жизнью/ Мужчины там все по домам сидят и ткани ткут, а женщины из дома уходят пропитанье добывать. Вот так и вы: кому трудиться надо, — как девушки сидят в своих домах, а вам за них приходится страдать со мною, несчастливцем!». Эдип продолжает эту мысль, когда сравнивает дочерей с сыновьями. Об Антигоне и Йемене он говорит: «...Они теперь меня спасают. Не девушки они, они — мужчины, при мне, страдальце. Вы же — оба брата — мне не сыны»...
Запитання:
Яку патріархальну тему підмічає Е.Фромм у трилогії Софокла?
З якими хтонічними богинями підкреслено зв’язок Едіпа?
Чи простежується у творі Софокла натяк на подібні зв’язки?
Навчальні джерела:
Лекція тема № 5 “Драма: ритуал, релігія, театр”
Наукові матеріали з коментарями: “Міф про Едіпа як джерело психоаналітичних гіпотез З.Фройда”, “Міф про Едіпа в контексті структуралізму К.Леві-Строса” (тексти у ІІ розділі посібника)
Януш Майхерек. “Тільки... аж...” (“Цар Едіп” Софокла в театрі Атенеум у Варшаві) (текст у ІІІ розділі посібника)
Лідія Зелінська. Антична трагедія в посттоталітарній культурі, або Цар Едіп без царства... (текст у ІІІ розділі посібника)
Содомора А. До глибини людської душі // Трагедії.-К., 1993.-С.5-20.
Електронний ресурс http://edipica.narod.ru/index.htm
Реферати:
Платон про суть творчого процесу (діалог “Іон”)
“Захід Європи” О.Шпенглера (розділ “Картина душі і почуття життя”, підрозділ “Про форму душі”)
“До тлумачення символіки міфу про Едіпа” С.Авєрінцева
“Герой із тисячею облич” Дж.Кемпбелла (розділ “Мономіф”, підрозділ “Міф і сон”)
“Герой із тисячею облич” Дж.Кемпбелла (розділ “Міф і суспільство”)