1.1. Суть та види інфляції

Ідеальною для грошового обігу є ситуація, коли кількість грошей відповідає потребам суспільства в них, отже, коли грошей не більше і не менше, ніж потрібно для нормальної торгівлі при рівні цін, що склався, та певній швидкості обігу грошової одиниці. Але в реальному житті так буває нечасто. Найбільш типовий випадок – паперових грошей набагато більше, ніж реальна потреба в них. Тоді зростає середній рівень цін, купівельна спроможність грошової одиниці падає, вона знецінюється. Маємо інфляцію. Зворотній процес носить назву дефляція і характеризується зниженням середнього рівня цін та зростанням купівельної спроможності грошової одиниці. Отже, інфляція – це процес зростання середнього рівня цін, що веде до падіння купівельної спроможності грошей.

Не можна вважати інфляцією будь-яке зростання ціни. Якщо, наприклад, ціна на ті чи інші товари час від часу підвищується - це ще не інфляція. Адже таке підвищення ціни може бути викликане, наприклад, поліпшенням якості товару. Інфляція має місце тоді, коли підвищується загальний рівень цін, що призводить до знецінення грошей.

Отже, інфляція – це підвищення середнього рівня цін. Але це не означає, що зростають обов’язково всі ціни. Навіть при досить швидкому зростанні інфляції ціни на одні товари значно підскакують, ціни на інші товари зростають більш помірними темпами, а ціни на треті товари зовсім не піднімаються. Таким чином, ані інфляція, ані дефляція не означають, що всі ціни рухаються в одному напрямку або змінюються в однаковій пропорції.

Між інфляцією та кількістю грошей в обігу існує суттєвий зв’язок. В господарстві, заснованому на натуральному обміні (тобто де обмін відбувається без використання грошей), одночасне підвищення всіх цін було б логічно неможливим. Інфляції просто не могло б бути при відсутності грошей.

Показниками інфляції є рівень інфляції (індекс споживчих цін певного року або індекс інфляції) та темп інфляції. Ці показники розраховуються за наступними формулами:

Індекс споживчих цін певного року	=	Ціна ринкового кошика певного року
		Ціна відповідного ринкового кошика базового року

Темп інфляції	=	Індекс цін поточного року - Індекс цін базового року	х 100%.
		Індекс цін базового року

або:

Темп інфляції	= (	Індекс цін поточного року	-1) х 100%.
		Індекс цін базового року

Показник темпу інфляції характеризує не темп росту загального рівня цін, а темп приросту загального рівня цін.

Так зване “правило величини 70” дає іншу можливість кількісно виміряти інфляцію. Воно дозволяє швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Для цього потрібно поділити число 70 на щорічний рівень інфляції:

Приблизна кількість років, потрібна для подвоєння рівня цін	=	70	.
		Темп щорічного зростання рівня цін, %

Наприклад, при щорічному рівні інфляції 3% рівень цін подвоїться приблизно через 70:3=23 роки. При 8%-ній інфляції рівень цін подвоїться приблизно через 70:8=9 років. При інфляції в 12% рівень цін подвоїться приблизно через 70:12=6 років. І так далі. “Правило величини 70” використовується і тоді, коли, наприклад, треба визначити, скільки часу потрібно, щоб ВНП зріс вдвічі.

В залежності від темпів зростання середнього рівня цін розрізняють декілька видів інфляції : повзуча, галопуюча, гіперінфляція. Якщо повзуча (до 5% на рік) інфляція має навіть позитивний вплив на економіку, оскільки примушує підприємців не складати отриманий прибуток “в шухляду”, бо він знеціниться, а вкладати його у розширення власного виробництва і, таким чином, створювати нові робочі місця і збільшувати обсяг виробництва, то вже галопуюча інфляція свідчить про серйозні проблеми економічного розвитку країни. Гіперінфляція (рівень цін зростає більш ніж на 50% на місяць) для економіки майже те саме, що СНІД для людини - її найголовнішими руйнівними наслідками є швидке зубожіння населення, зростання безробіття, знищення механізму нагромадження грошей та їх вкладення в розвиток виробництва. Порівняння гіперінфляції зі СНІДом не випадкове. Адже СНІД сам по собі не вбиває людину, але робить її беззахисною перед іншими хворобами, бо руйнує найважливішу систему організму - імунну. Так і гіперінфляція не знищує економіку сама по собі. Країна певний час може жити в умовах гіперінфляції. Але інфляція руйнує найважливіший механізм, що забезпечує нормальний економічний розвиток в майбутньому, а саме - механізм нагромадження грошей та їх вкладання у розвиток виробництва, бо при інфляції вигідно бути боржником, але невигідно накопичувати гроші і надавати їх в кредит.

Найчастіше гіперінфляція починається, коли держава друкує гроші для покриття своїх видатків. В цей час населення не довіряє ніяким заявам Центрального банку про стабілізацію цін. Щоб знизився очікуваний темп інфляції, люди повинні бути переконані в тому, що Центральний банк дійсно припинить друкувати гроші в тому самому обсязі. Тому закінчення гіперінфляції пов’язано, як правило, з реформами бюджетної сфери - скороченням державних видатків та збільшенням податкових надходжень. Таким чином, хоча інфляція і є явищем грошової сфери, але закінчення гіперінфляції часто пов’язане з подіями в сфері бюджетного регулювання.

Інфляція може мати не тільки відкритий, явний, але й прихований характер. Так, наприклад, в умовах командної економіки, коли держава активно втручається в процеси ціноутворення, ціни формально можуть не зростати, але це ще не означає, що в економіці все гаразд і інфляції не існує. Насправді має місце так звана придушена або прихована інфляція, яка стрімко набирає руйнівної сили, як тільки держава послаблює жорстоке регулювання цін.