4. Історичні твори хviiі ст.

У ХVIIІ ст. з’являється великий інтерес до вивчення української історії. Ряд науковців ставлять собі за мету встановити маловідомі факти періоду Княжої доби та Козаччини. Більшість робіт була написана в стінах Києво-Могилянської академії, але є й ті, що написані за її межами. Серед постатей, що писали про історичні події минувщини слід назвати Петро Симоновський, Василь Рубан, Микола Бантиш-Каменський, Олександр Рігельман та ін.

Петро Симоновський (1710 – 1809). Після навчання в Німеччині та Франції жив в Україні. Працював у Генеральній військовій канцелярії, земським суддею Остерського повіту. Мав ранг бунчукового товариша. 1765 р. написав «Краткий опис про козацький малоросійський народ», де картав шкідливість заходів, які запроваджував в Україні російський царизм.

П.Симоновський побудував своє описання на різноманітних чужоземних і вітчизняних джерелах, на які він указав у заголовку і на які весь час посилається в тексті своєї книги. Книга починається традиційним у козацькому літописанні з'ясуванням питання про значення імені «козак» і ранньої історії козацтва. Значне місце в творі Симоновського, як і,в більшості творів козацько-старшинських істориків, зайняло висвітлення Визвольної війни середини XVII ст. і так званої «Руїни». Описання цих подій займає у приблизно три чверті всієї книги. Історію національно-визвольної боротьби в XVII ст. Симоновський звів до ідеалізації політики гетьманських урядів та діяльності старшини. 

Василь Рубан (1742 – 1795). Журналіст, видавець, пись­менник, історик. Після закінчення Академії і навчання в Московсько­му університеті жив і працював у Санкт-Петербурзі. 1770 р. видав «Исторические известия польских писателей о провинциях и горо­дах российских»; «Историческое, географическое и топографическое описание Санкт-Петербурга от начала заведения его с 1703 по 1751 год» (1799). 1773 р. Рубан опублікував «Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России». Праця була перекладена німецькою мовою вченими з Галле і видана в Німеччині. Вона поклала початок входженню досліджень з української історії XVIII ст. в західноєвропейську історичну літерату­ру – Німеччини, Франції й інших країн; 1777 р. публікує «Краткую летопись Малыя России с 1506 по 1734 год», написану в 1730-х pp., можливо, Яковом Лизогубом, з власним доповненням за 1734 – 1776 pp. До літопису Рубан додав «Землеописание Малой России, изъясняющее города, местечка, реки, число монастырей и церквей, и сколько где выборных козаков по ревизии 1767 года находилось», яке отримав від канцлера Росії, могилянця Олександра Безбородька.

Рубан 1773 р. перший опублікував розвідку про Києво-Могилянську академію «О Киевских училищах» (від заснування Київської братської школи до середини XVIII ст.), написану ректором Ака­демії, митрополитом Київським Самуїлом Миславським, а також – «Роспись ректоров Академии Киевской» (1775).

Видатним істориком, археографом й па­леографом був Микола Бантиш-Каменський (1737 – 1814). Управитель Московського державного ар­хіву Колегії закордонних справ, почесний член Російської академії наук, дійсний член Московського товариства історії і старожитностей російських. Опрацьовані ним архів­ні матеріали використовували історики Микола Карамзін, Микола Новіков, Федір Туманський, Василь Рубан та ін.

Максим Берлинський (1764 – 1848) – історик, археограф, археолог, історіограф. Викладав у Київській академії і Першій київській гімназії. Написав низ­ку праць з історії України й Києва. Серед них: «Краткая Российская история для упо­требления юношества» (1800), визнана найкращим тогочасним підручником; «Исто­рическое описание Малороссии и Киева» (1804); «Краткое описание Киева» (1820). Основний твір Берлинського «История го­рода Киева от основания его до настояще­го времени» (1798 – 1800) до сьогодні за­лишається одним з найкращих досліджень української столиці.

Рігельман Олександр Іванович  народився у Петербурзі в 1720 році. Походив з німецької дворянської сім'ї. У 1738 р. закінчив Сухопутний Шляхетський Корпус в Петербурзі. Служив у російських військах в Україні. Був відряджений в Україну для топографічно-інженерних робіт. Учасник російсько-турецької війни 1735-39 рр.(згодом також війни 1769—74). Автор «Історії або повіствування про донських козаків» з додатком (17 ілюстрацій і 2 карти; 1778; видана Й. Бодянським в 1846). У 1778 склав «Літописне повіствування про Малу Росію» (ч. 1-4; у 1785-86 переробив і доповнив). Ця праця була вперше повністю видана Й. Бодянським у 1847 в «Чтениях Моcковского Общества Истории и Древностей». При написанні цієї роботи використав українські козацькі літописи, польські хроніки і мемуари, книгу С. Мишецького «Історія козаків запорозьких», а також власні спостереження та документальні матеріали. Праця Р. з додатком «Список именной всем бывшим в Малой России гетьманам», альбомом (28 портретів та двох карт України) є цінним джерелом з історії України 17-18 ст. Історія України Р. подає повну, систематичну історію від найдавніших часів до 1787. До неї додано також «Особое списание о бывших запорожских казаках», етнографічний опис української людности й 28 малюнків українських типів (у відповідному одязі), виконаних Т. Калинським. У рукописах залишилися розвідка Рігельмана «Изъяснение о Кизлярской крепости» (1757), збірник планів, карт та ін.

«Історія Русів» – одна з найвизначніших пам’яток української історичної думки 2-ї пол. XVIII – поч. XIX ст. В ній дається тогочасний виклад історії України від найдавніших часів до початку російсько-турецької війни 1768–1774рр. з пріоритетним розглядом історії козацтва та Гетьманщини. Автор невідомий. Написана тогочасною російською мовою з великими домішками української мови в традиціях козацько-старшинського історіописання XVIII ст. Події української історії висвітлюються яскраво та емоційно, інколи в художній формі. Велика увага приділяється описові доби Хмельниччини та І.Мазепи), меншою мірою розглядаються громадянські війни в Україні другої половини 1650 – першої половини 1660-х років, період 2-ї пол. 1660-х –1-ї пол. 1680-х рр. та останні часи Гетьманщини. В джерельному відношенні твір спирається на історичні пам’ятки козацької доби, які доповнюються різними переказами, спогадами. Більшість дослідників вважають, що автор був знайомий з «Синопсисом», літописом Г.Граб’янки, «Коротким описом Малоросії» та іншимитворами, а також використовував фольклорні джерела. 

Велике значення для розуміння історії мають щоденники та мемуари видатних політичних та культурних діячів. До цього можна віднести: “Дневник” Петра Апостола (1725 - 1727), сина гетьмана Данила Апостола, “Дневник” (1735 - 1740) Якова Марковича, “Дневник” генерального хорунжого М. Ханенка, який був дуже близьким до І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.