Хід заняття.

1. Мотивація навчальної діяльності за технологією „незакінчені речення”.

У зошитах для самостійної роботи студенти закінчують запропоновані речення у роботі „Мої думки”:

– Сутність технологічного підходу при організації виховної роботи полягає у ...

– Технологія – це ...

– Педагогічна технологія – це ...

– Технологія виховання – це ...

– Думаю, що потреба у технологізації виховного процесу виникла тому, що ...

– Думаю, що використання колективних творчих справ дає можливість...

– Вважаю, що ефективність впровадження технологій виховання залежить від наступних чинників …

1.1. Тест „Чи підготовлений я до співробітництва з учнями при впровадженні технологій виховання?

– Чи розглядаєте Ви вимогливість до учнів як певну міру поваги до них і як вираз цієї поваги?

– Чи вистачить Вам терпимості до самостійності думки, почуттів і вчинків вихованців?

– Чи зможете Ви інколи не побачити „криміналу” в словах і вчинках дитини навіть тоді, коли він є?

– Чи вірите Ви у добрі помисли учня, в його здібності та благородні прагнення?

– Чи зможете Ви завжди бути уважним(ою) до кожного вихованця, його помислів і вчинків як значних фактів?

– Чи готові Ви сприйняти критичну думку учнів про педагога як підвищену вимогливість вчителя до самого себе?

5-6 відповідей „так” означають, що Ви внутрішньо підготовлені до співпраці з учнями.

2. Обговорення головних теоретичних положень.

2.1. Аналіз наукової літератури, періодичних педагогічних видань стверджує, що останнім часом все рідше вживається поняття “методика”, натомість частіше вживається поняття “технологія” – педагогічна, освітня, виховна, навчальна…

Складається враження, що це те саме. Але це не так. Тому нам насамперед потрібно визначитись з поняттями.

Поняття “технологія” (з грецької techne – майстерність, мистецтво і logos – вчення, поняття) в педагогіку прийшло ще в 20-ті роки ХХ століття. Зустрічається у працях А. Ухтомського, С. Шацького, В. Бехтєрєва, І. Павлова. Вже тоді воно трактувалося по різному. В одному разі – як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробничу технологію; в іншому – як уміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники.

У подальші роки сутність поняття досліджували Т. Ільїна, С. Шаповаленко, О. Філатов, Ф. Фрадкін, І. Лернер, В. Беспалько., І. Прокопенко., Т. Назарова та інші. Тому є сенс говорити, що воно отримало еволюційний розвиток в науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однозначно, як на початку ХХ століття.

Досі немає єдиного визначення поняття “педагогічні технології” – їх існує понад 300.

На нашу думку, найбільш цілісним є підхід до визначення поняття “педагогічні технології” вченого Т. Назарової.

Педагогічна технологія – це наука про розвиток, освіту, навчання і виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки.

Отже, поняття “педагогічні технології” розвивалось адекватно до розвитку педагогічної науки і у зв’язку з цим трансформувалось у нові поняття: освітні технології, технології навчання, технології виховання, технології управління.

Схематично це можна зобразити наступним чином:

Як бачимо зі схеми, освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти; педагогічні – втілюють тактику реалізації стратегії освіти шляхом впровадження моделей управління цим процесом; навчальна технологія – відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах відповідного предмета, теми, питання; виховні технології – відбивають систему конкретних засобів впливу на школяра, учнівський колектив на науковій основі і спрямовані на досягнення виховної мети та удосконалення педагогічної діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об’єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управління пов’язані з педагогічними технологіями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами (парадигма – від грецького paradigm – зразок, приклад). Використовується в якості пізнання сукупності ідей, що приймається групою дослідників для вирішення наукового завдання), змістовим наповненням функцій.

Як засвідчує практика, використання педагогічних технологій в діяльності сучасних вчителів допомагає оволодіти системою ключових вмінь (Баланюк Г., Кларін М.), які відкривають тонкий механізм взаємозв’язку і взаємозалежності, одночасність їх реалізації. Таким чином, ми отримуємо чітку і послідовну наукову основу впливу вчителя на учнів.

Які ж ключові операції ми повинні використовувати у майбутній педагогічній діяльності?

Перша ключова операція – “Я – повідомлення”.

ЇЇ реалізація пов’язана з проголошення суб’єктом свого стану і відношення до вчинку і дії другого суб’єкта, як до явища. Для цього учителеві, в першу чергу, необхідно (вважає вчений Пітюков В.), навчитись бачити за рядовою подією життєве явище і зазначити його для себе і для дітей.

“Я – повідомлення”, крім вербального варіанту, може мати і мімічно-пантомімічний (невербальний) прояв. У цьому випадку педагог демонструє своє відношення позою, виразом обличчя і т. д.

Індивідуальних варіантів “Я – повідомлення” може бути безліч. Впливаючи, учитель робить акцент на гідність учня, забезпечуючи йому позитивну репутацію. /Більш детально про це можна прочитати у підручнику: Щуркова Н.Э., Питюков В.Ю., Савченко А.П., Осипова Е.А. Новые технологии воспитательного процесса. –

М 1993./

Друга ключова операція – «позитивна підтримка» – допомагає розвитку взаємовідносин.

«Позитивна підтримка» полягає в публічному проголошенні гідності учня, не надуманих, а реально існуючих.

Поряд з вербальною формулою яка реалізує операцію, більшість вчених наголошує, що необхідно пам’ятати про свій міміко-пантомімічний портрет у цю мить, щоб вираз-слово доповнювали один одного. /Див.: Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии: уч. метод. пособие. – М. 2001./

Третя ключова операція – «Безумовні норми». Вони передбачають інтерес до самопочуття людини і її стану під час порушення норм. Це розкриття перед школярами соціально і особистісно важливих доведень на користь вимозі.

В практичній роботі вчителя ці три операції зливаються в єдине ціле, утворюючи в своїй сукупності цілеспрямований вплив, інтегруючи в собі на елементарному рівні такі складові педагогічної технології, як “педагогічне спілкування”, “педагогічна оцінка” і “педагогічні вимоги”. Це забезпечує перехід дитини на позицію суб’єкта, до особистісно зорієнтованого підходу.

Практично втілюючи особистісно-зорієнтовані виховні технології, педагог у стінах школи моделює майбутнє суспільство. Досягнення цієї мети безпосередньо пов’язано з його виховною установкою – синтезом професійних та індивідуальних рис особистості вихователя.

В умовах демократизації суспільного життя відповідними характеристиками виховної установки, на думку вченого Петровського, мають бути:

Мета: сприяння встановленню і розвитку особистості вихованця;

дотримання у спілкуванні з дітьми принципу: „Не поряд і не над. а разом!”.

Основна лінія поведінки: не грубо підтягувати вихованця до деяких заздалегідь відомих стандартів, а координувати свої очікування і вимоги з задачею максимально повно розгорнути можливості особистісного зростання вихованця, котрі помічаються в ході спілкування.

Отже, особистісно-зорієнтовані виховні технології вбачають в дитині повноцінного партнера-педагога, не учня, а людину, допомагають їй знайти себе.

2.2. Ціль педагогічної взаємодії є системоутворюючим елементом виховної технології. Від неї залежать: зміст, методи, прийоми і засоби досягнення виховного ефекту. Ціль у вихованні як наукове поняття у педагогічній літературі розглядається як осмислена, заздалегідь визначена уява про результат педагогічної взаємодії, про якості особистості, які передбачається сформувати.

Визначення цілей виховання має велике практичне значення. Педагогічний процес – це завжди цілеспрямований процес. Без чіткої уяви про ціль неможливо досягти ефективності застосовуваної педагогічної технології.

Тому цілепокладання у виховній технології – це процес виявлення і постановок цілей і задач педагогічної (виховної) діяльності.

Вибір цілей не повинен носити волюнтаристський характер. Він обумовлений методологією педагогіки, філософськими поглядами про цілі і цінності суспільства, а також соціально-економічними, політичними і ін. особливостями розвитку суспільства і держави.

У виховній технології цілі можуть бути різного масштабу і складати певну ієрархію.

Найвищий рівень – державні цілі, замовлення суспільства.

Можна сказати, що це цілі-цінності, які відображають уявлення суспільства про людину як громадянина країни. Вони розробляються спеціалістами, приймаються урядом, фіксуються в законах та інших документах. Наступний рівень – цілі-стандарти, цілі окремих освітніх систем і етапів освіти, які відображаються в освітніх програмах і стандартах. Найвищий рівень – цілі виховання людей відповідного віку.

На двох останніх рівнях цілі у виховній технології прийнято формулювати в термінах поведінки, описуючи заплановані дії вихованців. У зв’язку з цим розрізняють власне педагогічні задачі і функціональні педагогічні задачі.

Перші з них – це задачі на змінювання людини – переведення її з одного стану вихованості в інший, як правило, більш високого рівня. Другі розглядаються як задачі розвитку конкретних якостей особистості.

В історії людського суспільства глобальні цілі виховання змінювались і змінюються відповідно з філософськими концепціями, психолого-педагогічними теоріями, з вимогами суспільства до освіти. Наприклад, в США в 20-ті роки ХХ ст. вироблена і, з незначними змінами, продовжує реалізуватися концепція адаптації особистості до життя, відповідно до якої школа повинна виховувати ефективного працівника, відповідального громадянина, розумного споживача і доброго сім’янина. Гуманістична, ліберальна педагогіка Західної Європи проголошує ціллю виховання формування автономної особистості з критичним мисленням і самостійною поведінкою, розвиток внутрішнього „Я”. При цьому різні напрямки зарубіжної педагогіки досить недовірливо відносяться до наявності обов’язкових для всіх цілей виховання. Крайнім виявом цієї позиції є погляд, відповідно з яким школа взагалі не повинна ставити цілей формування особистості. Її завдання – давати інформацію і забезпечити право вибору спрямованості саморозвитку (екзистенціалізм) людини, її громадського і особистісного самовизначення.

Тому ціль виховання, на яку необхідно орієнтувати сучасні виховні технології, у загальному вигляді формулюється як створення умов для всебічного розвитку особистості. У зв’язку з цим у законі України “Про освіту” вирішення виховних задач в загальноосвітньому процесі спрямоване на вироблення особистістю життєвої цілі, створення умов для її самореалізації, формування громадянина, інтегрованого в суспільстві і спрямованого на його вдосконалення. Отже, ідеологічний підхід до постановки цілей виховання змінюється особистісним, що забезпечує гуманістичний зміст виховних технологій.

Вирішення задач цілепокладання ніби завершує формування методологічної бази виховних технологій, але не дає основ для попередньої оцінки їх ефективності.

Ця проблема знімається в результаті моделювання тих чи інших виховних технологій на етапі їх теоретичної розробки і обґрунтування.

2.3. Першоосновою виховних технологій „КТВ”, „Технологія індивідуального рефлексивного самовиховання”, „Технологія індивідуальної педагогічної підтримки у вихованні”, враховуючи педагогічне відкриття А.С. Макаренка, є виділення в технологічному підході два взаємодіючі рівні: загального для всіх організаційних форм виховання і індивідуалізації цієї роботи. Індивідуалізацію виховання він вважав найголовнішим завданням вихователя, основною сферою його педагогічної майстерності. Забезпечення принципу індивідуалізації виховання в новій школі передбачає, по-перше, індивідуально зорієнтовану допомогу дітям у реалізації первісних базових потреб, без чого неможливе відчуття людської гідності; по-друге, створення умов для реалізації фізичних, інтелектуальних, емоційних здібностей і можливостей, характерних для даного індивіда. І, нарешті, третя, стержнева риса індивідуалізації, – допомога людині в духовному самоздійсненні, у творчому самовтілеyні, у розвитку здатності до життєвого самовизначення (екзистенційний вибір).

Для створення і реалізації вищеназваних виховних технологій може використовуватись узагальнена схема алгоритму функціонування. Вона об’єднує декілька етапів виховання: орієнтування (формування уяви про виховні цілі); виконання (реалізація методів, прийомів і засобів виховання у передбачуваній послідовності), контролю і коректування.

У кожній виховній технології також використовується алгоритм управління, який являє собою систему правил спостережень, контролю і корекції її функціонування для досягнення поставленої цілі. Це дозволяє не лише оцінювати успіх процесу виховання, але й заздалегідь проектувати процеси із запланованою ефективністю.

Потрібно пам’ятати, що цей процес достатньо складний, але надає процесу виховання нових якостей. Яких саме?

1. Виховання в умовах реалізації конкретної технології набуває цілісного характеру. Її важко розділити на окремі виховні операції, здійснювати у вигляді сукупності окремих прийомів чи послідовного формування окремих не пов’язаних між собою особистісних якостей і властивостей.

Виховання у рамках конкретної технології набуває комплексного характеру.

2. Необхідно дуже обережно і виважено підходити до впровадження виховних технологій, уникаючи епізодичності та поверховості.

3. Слід постійно пам’ятати, що у конкретній технології виховання існують загальні для всіх вихователів етапи, які необхідно витримувати на шляху формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Ідея технологізації виховного процесу полягає в тому, щоб зробити його керованим: щоб вчитись не „чому-небудь і як-небудь”, а з гарантованим успіхом.

Що гідне нашої уваги у виховних технологіях?

– Особистісний підхід, схвалення соціального росту дітей. Він об’єднує у своєму змісті розвиток інтересів і потреб особистості: зацікавленість

і нтерес захоплення колективним життям задоволення від самореалізації прагнення до вищої цілі самовдосконалення „Я-концепція”;

– Діяльнісний підхід. Спрацьовує п’ять “само” в діяльності: самі знаходимо ціль, самі плануємо, самі готуємо, самі проводимо, самі аналізуємо;

– Виникнення і розвиток нового типу стосунків „виховуючи.

В їх основі атмосфера доброзичливості, взаємної турботи, уваги один до одного.

Розробці даної проблеми присвячені монографічні праці О.Ю. Гордіна, А.П. Сідельковського, докторські дисертації М.А. Війта, К.В. Гавриловець, Н.Е. Щуркової.

Лише через категорію „відносини” можливе коректне введення в педагогіку таких питань, як національні та загальнолюдські духовні цінності, демократизація та гуманізація, гармонія інтересів особистості, колективу і суспільства у вихованні яскравої, творчої індивідуальності;

– Збудження внутрішніх факторів-зусиль для самовдосконалення, які є у кожної людини, але ще не розкриті, з допомогою особистісної рефлексії (усвідомлення кожним учасником виховної технології процесу зміни власного „Я”).

Для цього потрібна педагогічна ситуація. Проблеми, які проявляються у цих ситуаціях, можуть бути загальними для всіх вихованців класу (невміння вислухати один одного, доброзичливо оцінити успіхи друзів), властивими якійсь окремій групі (невміння спілкуватись, відсутність внутрішньої дисципліни), і суто індивідуальні (вживання ненормативної лексики).

– забезпечення індивідуальної педагогічної підтримки у вихованні, яка зводиться до двох основних актів: допомоги вихованцеві у формуванні своєї проблеми;

– розробка разом з дитиною стратегії діяльності по її вирішенню.

О.С. Газман неодноразово підкреслював діалектику зв’язку виховання і підтримки, яка обумовлена віком дітей. „Чим молодші діти, тим більше виховання. Чим старші, тим більше підтримки. Молодшим потрібні зразки, щоб знати, що культивувати в собі. Підлітки – хочуть „все самі”. Їм і потрібна допомога, підтримка в тому, щоб зрозуміти себе, вибрати свій шлях і добиватись успіху.

• Таким чином, щоб відповідати сучасним потребам в професійно грамотній реалізації виховних технологій, педагог-вихователь повинен володіти технологією спільного творчого виховання, яка створює умови для соціалізації особистості;

• технологією індивідуального рефлексивного самовиховання, що забезпечує процедуру саморегуляції;

• технологією педагогічної підтримки тих вихованців, які внутрішньо готові працювати над собою.

Технології виховання дозволяють спрямувати процес виховання на більш результативне вирішення задач по формуванню ціннісних орієнтацій особистості сучасного цивілізованого суспільства.

Технології виховання дають можливість уявити їх як цілісне педагогічне явище, спрямоване на досягнення головних цілей виховання.