Радіокелогія

Наймолодшим серед новітніх розділів загальної еколо­гії є, мабуть, радіоекологія, активний розвиток якої почав­ся, практично, після страшної чорнобильської катастрофи, яка стривожила весь світ.

Коли ядерне лихо спіткало влітку 1945 р. Хіросіму та Нагасакі, жахливі наслідки атомного бомбардування та першого в історії людства вибуху такої сили теж приверну­ли увагу й викликали занепокоєння майже всього людства. Але тоді на фоні трагедії другої світової війни та через не- достатю інформованість й відсутність знань про можливі наслідки радіоактивних забруднень і пошкоджень біосфери людство ще не могло об’єктивно оцінити всю серйозність цієї проблеми. Навпаки, під тиском мілітаристичних сил у розвинених країнах небаченими темпами почали нарощува­ти арсенал ядерної зброї, намагаючись досягти якнайбіль­шої руйнівної сили.

А

Рис. 29. Джерела радіа­ції та спричинена ними доза опромінення, мЗв:

1 — природні; 2 — ті, що використовуються в меди­цині (0,4); 3 — радіаційні опади (0,02); 4 — атомна енергетика (0,001)

ле вже через 10—15 років почали розуміти всю недале­коглядність такої політики, зростання загрози світової ка­тастрофи в результаті ядерної війни. Було зроблено перші розрахунки можливих змін екосистем регіонального мас­штабу, величезних втрат не лише державного, а й світового масштабу. З’явилися перші застереження. З 70-х років на­шого століття широкі маси громад­ськості почали активно включатися в боротьбу за роззброєння, мирне співіснування держав з різним соці­ально-політичним ладом.

Вивчення радіоактивності поча­лося з 1933 р., а її згубного впливу як компонента ядерної зброї — з 1945 р. Дослідження з метою визна­чення глобального впливу на біо­сферу антропогенної радіації, ядер­ної зброї, відходів від її виробницт­ва, діючих АЕС, аварій на них, а та­кож прогнозування розвитку атом­ної енергетики на далеку перспекти­ву були започатковані в 1986 р.

Нині захист організму людини та живої складової біо­сфери від радіоактивного опромінення в зв’язку із зростаю­чим радіоактивним забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки. Сформувала­ся й викладається в багатьох вузах’ нова дисципліна — радіоекологія. Видаються численні праці з радіоекології. Основне їх завдання — ліквідувати дефіцит знань про при­роду та вплив радіації на біоту, послабити шкоду від радіо­фобії там, де вона виникає необгрунтовано, без об’єктивних причин, а також застерегти від дійсної небезпеки, обгрун­тувати захисні заходи. Адже радіація — це невід’ємний елемент нашого буття, один з багатьох факторів навколиш­нього середовища. Наше життя зароджувалося в «радіоак­тивній колисці». Всі види флори та фауни Землі протягом мільйонів років виникали та розвивалися під постійним впливом природного фону й пристосувалися до нього. Але штучно створені радіоактивні речовини, ядерні реактори, устаткування сконцентрували незнані раніше в природі обсяги іонізуючого випромінювання, до чого природа ви­явилася непристосованою.

Зв’язки між життям, здоров’ям людей, станом флори та фауни й сучасним рівнем радіаційного забруднення всієї планети та окремих її регіонів дуже складні. Вивчення й використання їх на благо людини — одне з головних зав­дань радіоекології.

Основними аспектами радіоекології є вивчення природ­ного радіоактивного фону, характеру антропогенних радіо» активних забруднень геосфер, продуктів харчування, орга­нізму людини, дослідження ефектів і встановлення норма­тивів іонізаційного опромінення.

До середини XX ст. основним джерелом іонізаційного випромінювання були природні джерела — гірські породи, Космос. Але й тоді рівні земної радіації в різних регіонах різнилися, досягаючи максимальних значень у районах ро­довищ уранових руд, радіоактивних сланців, фосфоритів або кристалічних порід, торієвих пісків, радонових міне­ральних джерел (Індія — штати Керала та Тамілнад, Бра­зилія— штати Ріо-де-Жанейро, Еспіріту-Санту, Іран — раїїоіі м. Размар, Канада, Чехія та Словаччина, ПАР, Ні- ісрія та ін.). Відомі такі аномальні райони йу нас на Україні — Хмельник, Миронівка, Жовті Води. В цих місцях рівні природного активного фону в десятки й сотні разів ВИЩІ, ніж у інших.На Поліссі є великі райони, де вміст цезію-137 у продуктах місцевого виробництва в десятки й сотні разів перевищує середній рівень його в межах більшої частини.

Предметом вивчення дисципліни “Радіоекологія” є вплив радіації на людину, тварин, рослини, біоценози, взаємодія випромінювання різної природи з речовиною, методи і засоби вимірювання радіаційних ефектів. Метою вивчення курсу є набуття знань щодо основних понять, характерних рис і етапів розвитку і досягнень сучасної радіоекології, особливостей її методології, взаємодії радіоекології з радіаційною медициною і комунальною гігієною і формування уміння використовувати системний підхід при аналізі і вирішенні екологічних проблем міста і територій з урахуванням радіаційних впливів на біосферу. Основні завдання вивчення курсу: -    набуття знань щодо властивостей різних видів радіації в оточуючому середовищі, ефектів їх взаємодії з речовиною, значення радіаційних ефектів для життя і розвитку живих істот і систем, методології вивчення та визначення впливу радіації на людину і біоценози, наукового обґрунтування безпечних умов життєдіяльності людей, тварин і рослин при наявності впливів радіації природного і техногенного походження; -    формування умінь орієнтуватися у радіоекологічних проблемах міста і радіаційно забруднених територій, визначати приоритетні проблеми і першочергові завдання, вирішення яких має суттєво покращити радіоекологічну ситуацію в місті, селищі, на території, орієнтуватися у наявній інформації, щодо до існуючої радіоекологічної ситуації, шукати потрібні джерела і обирати суттєву інформацію, необхідну для вирішення визначених завдань, оцінювати стан радіаційних характеристик навколишнього середовища, промислових і комунальних об’єктів, прогнозувати радіоекологічні ризики для персоналу і населення; -    формування навичок визначати пріоритети, відокремлювати головні, суттєві радіоекологічні проблеми від другорядних при виконанні системного аналізу, робити обґрунтовані висновки на підставі результатів системних досліджень, використовуючи, зокрема, порівняння кількісних оцінок ризиків від різних природних і техногенних джерел небезпеки.