Лекція №10

Тема 12. Доказування і докази в цивільному процесі

план

1. Значення і поняття доказування та доказів у цивільному процесі.

2. Обов’язки доказування та подання доказів.

3. Класифікація доказів.

4. Засоби доказування.

5. Звільнення від доказування.

6. Належність доказів. Допустимість засобів доказування.

7. Характеристика засобів доказування. Забезпечення доказів.

8. Оцінка доказів.

На самостійне вивчення

1. Показання неповнолітніх свідків як засіб доказування.

2. Оцінка доказів.

1. Значення і поняття доказування та доказів у цивільному процесі.

Пізнання у цивільному процесі – це процес відбиття у свідомості суддів та осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об’єктивному світі. Пізнання складається з діалек­тичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду і осіб, які беруть участь у справі, що відбувається в процесі по­дання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів ци­вільної справи.

Види пізнавальної процесуальної діяльності:

1. доказування фактичних об­ставин, які з’ясовуються під час розгляду справи;

2. встановлен­ня судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями у судовому засіданні;

3. пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов’язків сторін;

4. пізнання, яке здійснюється апеляційним та касаційним судами у процесі перевірки законності та обґрунтованості су­дового рішення у цивільній справі.

Мета пізнання – це вста­новлення об’єктивної істини у справі.

Засобами пізнання – доказування і докази.

Процесуальна форма пізнання – це су­довий розгляд.

Об’єкти пізнання в цивільному судочинстві:

1. матеріали справи;

2. обставини справи;

3. докази, на підставі яких встановлюються обставини справи.

Доказування – це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, яка спрямована на встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірного правовідношення.

Докази в цивільному судочинстві – це одержувані за допомогою передбачених у законі і допустимих засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК).

Значення доказів і доказування у цивільному судочинстві полягає у тому, що вони є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.

2. Обов’язки доказування та подання доказів.

Доказування у цивільному процесі є діяльністю, яка містить у собі права та обов’язок осіб, що беруть участь у справі.

Обов’язок доказування відповідно до ст. 60 ЦПК покладається на кожну сторону, яка є зобов’язаною довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім обставин, що не підлягають доказуванню.

Обов’язок подання доказів покладається на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Права щодо доказування. Сторони, треті особи, прокурор, органи державного управління й інші особи, які беруть участь у справі та прирівнюються у правовому становищі до сторін (ст. 27, 45, 46 ЦПК), мають право:

1. подавати докази;

2. брати участь у їх дослідженні;

3. давати суду усні й письмові пояснення;

4. подавати свої докази, міркування та заперечення.

Обов’язок подання доказів ґрунтується на необхідності виконання відповідних дій, що має потенційні несприятливі правові наслідки у разі його невиконання, а саме:

1. відмова суду визнати наявність юридичного факту в разі невиконання стороною обов’язку по його доказуванню;

2. відмова у позові у разі не доведення позивачем підстави вимоги.

Етапи доказової діяльності:

1. твердження про факти: позивач та інші особи, що пред’являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, які обґрунтовують вимоги (п.5. ч.2 ст. 119 ЦПК України);

2. визначення заінтересованих осіб щодо доказів: сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази (ч.2 ст. 119 ЦПК України). Зазначення доказів – це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін (ст. 136, ч.2 ст. 137, ч.5 ст. 119, п.4. ч.6 ст.130 ЦПК України);

3. подання доказів сторонами та іншим особами, які беруть участь у справі (ч.1 ст. 131, ст. 132, 137 ЦПК України);

4. пропозиція суду подати додаткові докази, сприяння судом у витребуванні доказів (ч.1 ст.131, ч. 132, ч.1 ст. 137 ЦПК);

5. дослідження доказів: безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, поданої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у законі засобів доказування на підставі усності й безпосередності;

6. оцінка доказів: розумова діяльність суб’єктів доказування що ґрунтується на законах логіки і процесуального права.