15)) Фрейдизм это общее название различных школ и направлений , стремящихся применить психологическое учение з. Фрейда для объяснения явлений, относящихся к человеку, обществу и культуре.

Согласно Фрейду, течение психических процессов регулируется принципами постоянства, удовольствия, реальности.

Бессознательные процессы подчинены принципу удовольствия, содержание которого определяет индивидуальное развитие психики.

Состояние удовольствия всегда находится в зависимости от количества имеющегося в психике какого-либо возбудителя; оно обеспечивается системой влечения и имеет своим результатом удовольствие, т.е. понижение количества раздражений. Но в организме всегда существует то, что содействует нарастанию возбуждения, а это нарушает нормальные функции психической деятельности и воспринимается как неудовольствие. Поэтому, психический аппарат удерживает имеющееся в нем количество возбуждения на постоянном уровне. В этом постоянстве - самосохранение организма.

16) Класична доба української філософії

Проте засновником української класичної філософії вважаєть-ся видатний мислитель Г. Сковорода. перебував у складі посольської місії за кордоном , а згодом викладав у Переяславі по-етику, . був мандрівним філософом, писав діалоги. Мандрівний спосіб життя досить гармонійно поєднувався зі специфічним стилем творчості, який цілком природно «вписувався» в поширений у тогочасній Украї-ні літературно-філософський стиль творчого мислення — бароко. Барокова спрямованість сковородинської думки виявилася насам-перед у принципово нераціоналістичному тлумаченні розумової ді-яльності людини — навіть термінологічно Сковорода уникав слова «розум», лише подекуди вживав іронічний вислів «повзучий розум». Натомість подибуємо терміни «думка», «душа», «дух» тощо, причо-му вони найтісніше пов’язані у нього з серцем, органічно пройняті кордоцентричним змістом, що також є істотним виявом бароковості мислення. Типово бароковим феноменом виступає у Сковороди вже саме пізнання, що тлумачиться в дусі Еклезіастової тези: «Бо при мо-гутності мудрості множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!» (Екл. 1,18). «Чисте серце... — читаємо у Сковоро-ди, — є Дух Святий, дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради, дух нетлінної слави і камінь віри»; «Глибоке серце — людина є... а що ж є серце, коли не душа? Що є душа, коли не бездонна думок безодня? Що є думка, коли не корінь, сім’я і зерно всієї нашої плоті, крові, шкіри та іншої зовнішності?»1

17) Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконан-ня, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, прин-ципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина тільки частково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває по-ряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:

— світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

— світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

• світосприйняття, яке розуміється як досвід формування піз-навальних уявлень про світ за допомогою наочних образів.

18) . Актуальность, общие основания и основные проблемы «философии техники»

Актуальность курса «философия техники» обусловлена все возрастающей ролью техники в жизни общества, а также неоднозначностью оценки такой роли. С одной стороны, техника сама является величайшим благом цивилизации и обеспечивает множество других благ. С другой стороны, развитие техники привносит в жизнь общества множество новых реалий далеко не позитивного свойства. Кроме того, при любом отношении к технике, человечество уже вряд ли сможет отказаться от нее и от ее развития, а техника становится неотъемлемым сопутствующим элементом дальнейшего бескризисного развития общества. Именно поэтому техника стала важным объектом философской рефлексии.

19) Особливу увагу М. Драгоманов приділяв гуманітарному знанню, яке, на його думку, є джерелом моральної обов'язковості, вважав, що кожний політичний діяч повинен мати гуманітарну освіту. Гуманітарне знання — космополітичне, воно передбачає пріоритетність загальнолюдського над класовим, інтернаціонального над національним.

У загальному розумінні для М. Драгоманова воно постає чимось близьким до історичного розуму Гегеля. Однак на відміну від останнього гуманітарне знання є відносним, бо його вияви у вигляді політики, правових, ідеологічних, моральних, художніх норм і принципів завжди оцінюються стосовно до гуманістичного самовідчуження особистості, до вимог розвитку живого життя.

20) Це перша історична форма філософії.

Не випадково перших грецьких філософів називають „фізиками” (від грецької – природа). Головними питаннями для них було питання про першооснову, першопочаток світу. На відміну від міфології, яка вирішувала це питання за принципом – хто народив суще, філософи шукали саме початок – із чого все виникає.( у Фалеса всі речі виникають із води і перетворюються на неї; у Анаксимена – першооснова всього повітря; у Анаксимандра – апейрон (безкінченне), невизначне, вічне, безкінечне).

Одним з найбільш відомих філософських учень ранньогрецької філософії є учення Геракліта Ефесського. Його твір „Про природу” в якості першопричини усього називає вогонь. Світ за Гераклітом – це упорядкований Космос. Він вічний і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, завжди був, є і буде вічно живим вогнем.

Усі зміни світобудови за Гераклітом відбуваються в певній закономірності, підкоряючись долі, яка ототожнюється з необхідністю – Логосом. „Логос” у перекладі – це слово, але це одночасно й розум, закон.

Світ за Гераклітом – це упорядкована система – Космос. А утворення Космосу відбувається на підставі загальної зміни явищ. „Все течет, все изменяется, нет ничего неподвижного ибо на каждого входящего текут новые воды” (Геракліт)