Т е м а: “Серцево-судинна система.”

• Процес кровообігу та лімфообігу, їх патологія

• Лімфатична система та функціональна анатомія імунної системи

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Розвиток лімфатичної системи відбувається у тісному взаємозв'язку з розвитком кровоносної системи. У безхребто­вих і нижчих хребтових існує єдина гемолімфатична систе­ма. У людини лімфатична система є частиною серцево-судин­ної системи, за її допомогою відбувається резорбція інтерсти­ціальної рідини й утворення та виведення лімфи у венозне русло. З лімфатичною системою тісно пов'язана система імунного захисту, яка забезпечує імунітет, елімінацію відми­раючих та мутацію змінених власних клітин, протипухлин­ний захист тощо. Тому вивчення даної теми дасть змогу в подальшому розуміти питання забезпечення тканинного ге­мостазу, профілактики та лікування ряду захворювань.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: склад, механізми утворення лімфи; шляхи відтоку лімфи; центральні та периферійні органи імунної системи.

Уміти: визначати й пальпувати регіонарні лімфатичні вуз­ли; визначати роль імунного нагляду в організмі людини.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Лімфатична система (systema lymphaticum) є частиною сер­цево-судинної системи; включає в себе лімфоїдні органи (лім­фатичні вузли, селезінку, мигдалики тощо) та шляхи відтоку лімфи (лімфатичні капіляри, внутрішньоорганні та позаорган­ні лімфатичні судини, стовбури, протоки).

Лімфатична система виконує такі функції: забезпечує тка­нинний гомеостаз в організмі; дренажну, бар'єрну, лімфоцито-поетичну, імунну функції; всмоктування і перенесення продук­тів розщеплення їжі з кишок у вени.

Початковим відділом шляхів відтоку лімфи є лімфатич-ний капіляр, куди з тканини надходить інтерстиціальна (тка­нинна) рідина. Лімфатичні капіляри утворюють систему замк­нених, з одного кінця сплощених ендотеліальних трубочок, які анастомозують між собою і пронизують органи, супроводжую­чи кровоносні капіляри. Лімфатичні капілярні сітки не вияв­лено в головному та спинному мозку, епітелії шкіри, хрящах, рогівці, кришталику, плаценті, гіпофізі, паренхімі селезінки. Будова стінки лімфокапілярів порівняно з гемокапілярами має такі особливості:

• їхній діаметр значно більший (до 200 мкм);

• їхня стінка більш проникна;

• один кінець у них замкнутий;

• лімфа тече в одному напрямку.

Із сіток лімфатичних капілярів утворюються внутрішньо-органні (інтраорганні) лімфатичні судини, які утворюють широкопетлисті сплетення і йдуть разом з кровоносними суди­нами, розташовуючись у сполучнотканинних прошарках. Лім­фатичні судини, які виходять із органа, мають назву позаор­ганних (екстраорганних, відвідних) лімфатичних судин. За своєю будовою вони подібні до вен, що пояснюється низьким тиском і низькою швидкістю току рідини, а також напрямком її руху — від органів до серця. По всій довжині позаорганних лімфатичних судин розміщуються поодинокі або численні лім­фатичні вузли. Лімфатичні судини, які виходять із вузлів, утворюють більш великі судини, які несуть лімфу від певних ділянок і називаються стовбурами, серед яких виділяють по­перекові, кишкові, підключичні, яремні, бронхо-середостінні. Стовбури зливаються між собою, утворюючи дві протоки: груд­ну та праву лімфатичну.

Грудна протока — найбільша лімфатична судина тіла (за­вдовжки 30—41 см), починається в черевній порожнині на рів­ні XI грудного — II поперекового хребців. Найчастіше вона утворюється шляхом злиття правого та лівого поперекових стов­бурів, рідше з ними зливаються кишкові стовбури (один—три). Після з'єднання між собою вони утворюють неправильної фор­ми розширення, яке має назву збірника лімфи (іноді відсут­ній). Утворившись у черевній порожнині, грудна протока про­ходить у грудну порожнину через аортальний отвір, розташо­вуючись на передній поверхні хребтового стовпа, між грудною частиною аорти і непарною веною. Далі грудна протока прохо­дить через верхню апертуру грудної клітки, утворюючи дугу, і впадає в ліву яремну вену, або в ліву підключичну вену, або в місце їхнього злиття. У кінцеву частину грудної протоки впадають три лімфатичні стовбури: бронхо-середостінний, підклю­чичний і яремний.

Таким чином, грудна протока збирає лімфу від нижніх кін­цівок, органів та стінок порожнини живота, органів та стінок лівої половини грудної клітки, лівої верхньої кінцівки, лівої половини голови та шиї.

Права лімфатична протока — це коротка судина завдовж­ки 10—12 мм, яка утворюється внаслідок злиття трьох стовбу­рів: правого бронхо-середостінного, правого підключичного і правого яремного. Вона впадає в правий венозний кут, утворе­ний правою внутрішньою яремною і правою підключичною ве­нами у місці злиття або в праву підключичну чи праву внутріш­ню яремну вену. По правій лімфатичній протоці у венозне рус­ло відтікає лімфа від правої половини голови, шиї, правої поло­вини грудної клітки та правої верхньої кінцівки.

Лімфатичні вузли

Лімфатичні вузли (nodi lymphatici) — утворення, які роз­ташовані за ходом лімфатичних судин поруч з великими кро­воносними судинами, а також у ямках згинальних поверхонь кінцівок. Вони розташовуються групами в певних ділянках ті­ла, загальна їхня кількість у людини — понад 300. Лімфатич­ний вузол має кругло-овальну або бобоподібну форму, він сіру­вато-рожевого кольору, розміром від 0,5 до 25 мм. Кожен лім­фатичний вузол зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять сполучнотканинні перего­родки — трабекули, які, наближуючись до його центру, роз­галужуються, з'єднуються між собою й утворюють сітку. На поверхні вузла знаходяться ворота, через які проходять крово­носні судини і нерви, а також виносні лімфатичні судини (у кі­лькості 2—4). Приносні лімфатичні судини розташовуються на випуклій поверхні вузла. На розрізі в лімфатичному вузлі розрізняють кіркову (по периферії) та мозкову речовину (в цент­рі вузла). Паренхіму вузла утворюють В- і Т-лімфоцити, осто­вом для яких є ретикулярна сполучна тканина.

Кіркова речовина утворюється розміщеними під капсулою лімфатичними фолікулами (вузликами) — кулястої форми скупченнями В-лімфоцитів діаметром 0,5—1 мм. У ретикуляр­ному остові вузликів знаходяться В-лімфоцити, лімфобласти, макрофаги та інші клітини. Розмноження лімфоцитів здійсню­ється в лімфатичних фолікулах.

Мозкова речовина лімфатичного вузла утворена мозкови­ми тяжами — стрічкоподібної форми скупченнями В-лімфо­цитів, плазмоцитів і макрофагів, витягнутих у напрямку від воріт вузла до фолікулів. У мозкових тяжах відбувається роз­множення і дозрівання плазматичних клітин, які здатні син­тезувати і виділяти захисні речовини — антитіла. На межі

між кірковою і мозковою речовинами мікроскопічно виділяють так звану тимусзалежну зону, де відбувається розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів. Між капсулою і трабекулами, з од­ного боку, і вузликами та мозковими тяжами — з другого, утворюються простори,— синуси, які є продовженням при­носних лімфатичних судин. По синусах протікає лімфа, збага­чена лімфоцитами, плазмоцитами та іншими клітинами. Та­ким чином, синуси виконують роль захисних фільтрів, у яких завдяки наявності фагоцитуючих клітин затримується більша частина антигенів, що потрапляють до лімфатичних вузлів.

Функції лімфатичних вузлів:

• депо лімфи;

• захисна;

• кровотворна.

Лімфатичні утворення голови та шиї

Лімфа від тканини голови відтікає у лімфатичні вузли го­лови: потиличні, привушні, соскоподібні, лицеві, піднижньо­щелепні (збирають лімфу від зубів, щелеп, пародонта тощо), підборідні (збирають лімфу від кінчика язика, щелеп, зубів, па­родонта тощо). Лімфа з лімфатичних вузлів голови відтікає в поверхневі лімфатичні вузли шиї, які поділяють на передню, бічну і задню групи. Лімфа з глибоких лімфатичних вузлів шиї відтікає в правий і лівий яремні стовбури.

Лімфатичні утворення грудної порожнини

Лімфа від стінок грудної порожнини відтікає в парієталь­ні лімфатичні вузли грудної порожнини, від внутрішніх орга­нів — у вісцеральні лімфатичні вузли (притрахейні, трахео­бронхіальні, бронхо-легеневі, передні та задні середостінні). Лім­фа з лімфатичних вузлів грудної порожнини відтікає у правий та лівий бронхо-середостінні стовбури. Правий бронхо-середо­стінний стовбур впадає у праву лімфатичну протоку, а лівий бронхо-середостінний стовбур — у грудну протоку.

Лімфатичні утворення верхньої кінцівки

Лімфатичні судини йдуть разом з артеріями та глибокими венами. На своєму шляху вони впадають у ліктьові та пахвові лімфатичні вузли, від яких лімфа відтікає у правий та лівий підключичний стовбури.

Лімфатичні утворення черевної порожнини

Лімфа від стінок черевної порожнини відтікає в парієталь­ні лімфатичні вузли: нижні діафрагмові і поперекові. Від вну­трішніх органів черевної порожнини лімфа відтікає у вісцера­льні лімфатичні вузли: черевні і верхні та нижні брижові, З парієтальних лімфатичних вузлів лімфа відтікає в правий та лівий поперекові стовбури, які впадають у грудну протоку. Кишковий стовбур збирає лімфу від вісцеральних вузлів і впа­дає у грудну протоку.

Лімфатичні утворення порожнини малого таза

Лімфа від стінок і органів порожнини малого таза відтікає у клубові лімфатичні вузли, а далі у поперекові стовбури (правий та лівий).

Лімфатичні утворення нижньої кінцівки

Лімфатичні судини супроводжують артерії та глибокі вени, впадають у підколінні та пахвинні лімфатичні вузли, від яких лімфа відтікає у правий та лівий поперекові стовбури.

Селезінка

Селезінка (splen, lien) розташована в черевній порожнині в лівому підребер'ї. Це непарний орган, який має бобоподібну форму. У ній виділяють дві поверхні — діафрагмову та вісце­ральну, два краї — верхній та нижній, два кінці — задній та передній. На вісцеральній поверхні знаходяться ворота селе­зінки, через які проходять судини та нерви.

Селезінка вкрита очеревиною і сполучнотканинною капсу­лою, від якої всередину органа відходять перегородки — тра­бекули, які в глибоких ділянках органа анастомозують між со­бою. Між трабекулами розташовується паренхіма — пульпа селезінки. Розрізняють червону та білу пульпу.

Червона пульпа становить близько 80% маси селезінки і складається з ретикулярної сполучної тканини, в якій міс­тяться формені елементи крові й проходять численні кровонос­ні судини синусоїдального типу. Колір зумовлений наявністю в ній скупчень еритроцитів.

У пульпарних тяжах селезінки (це ділянки червоної пуль­пи, які знаходяться між синусами) здійснюються процеси пе­ретворення В-лімфоцитів на плазмоцити, а також моноцитів на макрофаги.

Біла пульпа становить близько 20% маси органа й утворе­на лімфатичними фолікулами (вузликами) селезінки (діамет­ром 0,3—0,5 мм, які складаються з лімфоцитів, плазмоцитів та інших клітин, що залягають у петлях ретикулярної ткани­ни) та лімфатичних періартеріальних піхв (скупчення лімфо­цитів довгастої форми, які у вигляді муфт охоплюють артерії білої пульпи. У центральній частині періартеріальної піхви, ближче до просвіту судини, концентруються В-лімфоцити і плазмоцити, на периферії — Т-лімфоцити).

Функції селезінки:

• здійснюється розмноження лімфоцитів;

• "кладовище" еритроцитів;

• депо крові та заліза;

• синтез біологічно активних речовин (спленін, фактор пригнічення еритропоезу);

• в ембріональний період є універсальним кровотворним органом.

Лімфа. Склад, механізм утворення, функції

Утворення лімфи пов'язане з постійним переходом ріди­ни, яка містить поживні речовини і кисень, із гемокапілярів у тканини, завдяки чому утворюється інтерстиціальна (тка­нинна) рідина. У цю рідину з клітин надходять продукти об­міну речовин, які частково потрапляють у венозний кінець гемокапіляра, а частково в лімфатичний капіляр, утворюючи лімфу.

Інтенсивність лімфоутворення визначається різницею гід­ростатичного, онкотичного й осмотичного тисків у капілярах та інтерстиціальній рідині, а також проникністю капілярів.

Рух лімфи по лімфатичних судинах зумовлений ритміч­ним скороченням лімфатичної судини, скороченням м'язів, дихальними рухами тощо.

Лімфа — це прозора рідина із солоним смаком, лужної ре­акції (рН 7,35—9,0). За своїм хімічним складом лімфа нагадує плазму крові, але, на відміну від останньої, в ній значно мен­ше білка — 60%—70% (100 г, а у плазмі — 220 г), рівень фер­ментів нижчий, ніж у крові, значно більше ліпідів. Із форме­них елементів крові визначаються лімфоцити, окремі еритро­цити і ніколи не буває тромбоцитів. Залежно від особливостей обміну речовин лімфа, яка відтікає від різних органів і тка­нин, має різний склад. Так, наприклад, лімфа, що відтікає від печінки, містить значно більше білка, ніж лімфа, яка відтікає від кінцівок.

Імунна система

На сучасному етапі розвитку анатомії та фізіології лімфа­тичні вузли, селезінка, мигдалики, поодинокі та групові лім­фатичні фолікули у стінках травного каналу, червоний кістко­вий мозок і загруднинну залозу (тимус) об'єднують в імунну систему, яка забезпечує захист організму від генетично чужо­рідних клітин та речовин.

Паренхіма цих органів утворена лімфоїдною тканиною, яка являє собою морфофункціональний комплекс лімфоцитів плазмоцитів, макрофагів та інших клітин, які містяться в пет­лях ретикулярної тканини.

Імунітет — це спосіб захисту організму від інфекційних і неінфекційних агентів та речовин, які мають ознаки чужорід­ної генетичної інформації.

Залежно від механізмів, які формують несприйнятливість організму до патогенних агентів, виділяють такі основні види імунітету.

Імунітет

Видовий (природжений)

Набутий

Природний

Штучний

Пасивний

Активний

Активний

Пасивний

Нестерильний

Стерильний

Природжений, або видовий, імунітет передається спадко­во з покоління в покоління, як і інші генетичні ознаки. На­приклад, людина не сприйнятлива до таких вірусних інфек­ційних захворювань тварин, як чума великої рогатої худоби, собак тощо.

Набутий імунітет, на відміну від природженого, не пере­дається спадково. Однією з головних особливостей набутого імунітету є його сувора специфічність. Якщо несприйнятливість виникла в людини в результаті перенесеного захворювання, то такий імунітет має назву природного активного імунітету. Природний пасивний імунітет виникає в дитини завдяки ан­титілам, які вона отримує від матері.

Стерильний імунітет характеризується відсутністю збуд­ника в організмі. Цей вид імунітету спостерігається при біль­шості інфекційних захворювань. І навпаки, якщо імунітет по­в'язаний з персистуванням збудника в організмі, наприклад, при туберкульозі, говорять про нестерильний імунітет.

Імунітет, який виникає після щеплень, має назву штучного. Штучний активний імунітет отримують при щепленні вакци­нами (ослабленими або вбитими мікробами, вірусами або їхні­ми хімічними компонентами).

Штучний пасивний імунітет може бути створений шля­хом введення готових антитіл (антивірусних, антимікробних, антитоксичних).

Імунна система включає всі органи, в яких відбувається утворення і диференціація клітин, що здійснюють захисні ре­акції організму.

Виділяють центральні органи імунної системи (червоний кістковий мозок і тимус) та периферійні (селезінка, лімфатич­ні вузли, мигдалики, скупчення лімфоїдних елементів у стінці травного каналу та дихальних шляхів).

Тимус (thymus) — центральний орган імуногенезу, в якому відбувається розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів. Тимус належить також до залоз внутрішньої секреції завдяки утво­ренню гормонів (тимозин, гемостатичний тимусний гормон), які відіграють велику роль у розвитку захисних імунних реак­цій організму.

Найважливіші клітини імунної системи — це лімфоци­ти, які залежно від джерела їхнього утворення та функціо­нальних властивостей поділяються на Т-лімфоцити і В-лім­фоцити.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) є одно­часно і кровотворним органом, і органом імунної системи. У Дорослої людини червоний кістковий мозок міститься в епіфі­зах трубчастих кісток і в губчастій речовині плоских кісток. Загальна маса червоного кісткового мозку становить 4—5% маси тіла.

Червоний кістковий мозок має напіврідку консистенцію, на вигляд темно-червоного кольору. У ньому містяться стовбу­рові кровотворні клітини крові і лімфи, тут відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдно-го рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити моноцити, В-лімфоцити та попередники Т-лімфоцитів.

Пейєрові бляшки, або групові лімфоїдні вузлики, являють собою скупчення лімфоїдної тканини, які розташовані в стінці тонкої кишки, головним чином у кінцевому відділі — у стінці клубової кишки. Ці скупчення містяться в слизовій оболонці і підслизовій основі, мають вигляд плоских утворень, переваж­но овальної або круглої форми, що ледь виступають у просвіт кишки. Кількість пейєрових бляшок у дитячому та підлітко­вому віці становить 83—90. У них набувають імунної компете­нції В-лімфоцити, які надходять сюди з червоного кісткового мозку, після чого ці клітини можуть виходити в периферійне кров'яне русло, а частина їх, повернувшись назад, трансфор­мується у плазмоцити. В-лімфоцити, Т-лімфоцити та їхні субпопуляції

Попередники Т-лімфоцитів із кісткового мозку потрапля­ють у тимус, де зазнають перетворень. У процесі дозрівання і проліферації утворюються наступні субпопуляції:

• Т-лімфоцити-хелпери (помічники), які здатні специфіч­но розпізнавати антиген і посилювати утворення антитіл В-лім­фоцитами;

• Т-кілери, або клітини-вбивці. Ці клітини безпосередньо беруть участь у ліквідації чужорідних або патологічних влас­них (наприклад, пухлинних) клітин;

• Т-супресори, які пригнічують синтез антитіл В-лімфо­цитами (при функціональній недостатності Т-супресорів вини­кають умови для розвитку імунних і алергійних реакцій);

• Т-клітини пам'яті — лімфоцити, які здатні тривалий час зберігати інформацію про антиген.

Т-лімфоцити забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального.

В-лімфоцити утворюються в червоному кістковому мозку і забезпечують гуморальний імунітет. Вони здатні перетворюва­тися на плазмоцити — клітини, які продукують антитіла (бі­лки-імуноглобуліни).

У клініці велике значення для дослідження стану імунної системи має підрахунок Т- і В-лімфоцитів і визначення їхніх функціональних можливостей.

Л Е К Ц І Я № 25