1.2. Юридична природа агрогосподарського договору.

А.М.Статівка зазначає¹⁸, що будь-який договір повинен забезпечувати реалізацію інтересів його сторін, а це в свою чергу прямо залежить від чіткого визначення його правової природи, змісту та інших умов.

Оскільки в суспільному житті існують різноманітні інтереси, то і правові форми їх реалізації є різними. Навіть якщо взяти договір за родову форму, то він ділиться на різноманітні правові форми(договори). Не існує єдиного за своєю правовою природою договору, який би відбивав всі сторони суспільного життя. Множинність договорів була властива ще римському приватному праву, коли товарообіг тільки починав розвиватись.

З приводу специфіки договорів, що використовуються в АПК ведеться багаторічна наукова дискусія, що  призводить  до вироблення узагальнених висновків щодо правової природи договорів, їх змісту, відмінних ознак і т.д. В літературі і, подекуди, законодавстві, згадуються господарські договори, цивільно-правові договори, сільськогосподарські договори й інші (наприклад, еколого-правові)¹⁹. При цьому позиції дослідників з приводу специфічних рис названих договорів або збігаються, або ж висловлюються протилежні думки. Причому названі договори за своїм змістом відносяться до числа узагальнено-родових договорів, так як кожен з них має свої різновиди. Узагальнення проводилися з урахуванням переважно адміністративних методів управління економікою в усіх основних сферах народного господарства, планового розвитку виробничо-економічних відносин, правового закріплення даних основ виробництва і товарного обміну. Офіційне проголошення розвитку ринкових відносин зумовило можливість внесення певних коректив у деякі правові явища. Зокрема, розвивається підприємницька діяльність, законодавство про цю діяльність; сільськогосподарське право трансформувалося в аграрне право; господарське право також зазнало деяких зміни в порівнянні з початковим його розумінням; цивільне право як правова форма економічних відносин зайняло основне місце. 

У зв'язку з розвитком ринкових відносин постає питання: чи зберігає в умовах ринку своє значення наведена договірно-родова класифікація або тут повинен бути здійснений новий підхід не тільки до назви договорів, але і до їх правової природи?  Зокрема, чи є підстави для трансформації сільськогосподарського договору в аграрний; господарського договору в підприємницький; в якому співвідношенні знаходяться або повинні перебувати ці договори з цивільно-правовим договором; чи є об'єктивна можливість об'єднання всіх договорів в умовах ринку під егідою цивільно-правового договору або все ж таки треба враховувати специфічні риси (правові, економічні та інші) при аналізі сутності і змісту договорів? Поставлені питання потребують комплексного підходу при відповіді на них. При цьому, на нашу думку, слід мати на увазі, що специфіка аграрного виробництва з урахуванням всіх факторів залишається і при ринкових відносинах, тому її не можна недооцінювати, у протилежному випадку можна допустити економічні, соціальні та інші прорахунки у взаєминах сільського господарства і промисловості, а також у відносинах з державою.

Зазначимо, що провідними в системі договорів в умовах ринку були і залишаються цивільно-правові договори, які виступають основною правовою формою економічних відносин у процесі товарного обміну.  Для цих договорів зараз характерні: свобода в межах дозволеного; юридична рівність сторін; необтяжливість державно-плановими завданнями і державними замовленнями; сторони вільні у виборі того договору, який найбільш оптимально забезпечує реалізацію їх взаємних інтересів; широка ініціатива договірних партнерів у визначенні умов договору, своїх прав і обов'язків у договорі і таке інше. Ці загальні риси цивільно-правових договорів в умовах становлення ринкових відносин забезпечують юридичну можливість їх суб'єктам раціонально поєднувати і реалізовувати свої інтереси. Договірні суб'єкти в більшості випадків при укладенні та виконанні договорів не зазіхають на інтереси держави. Разом з тим не всі цивільно-правові договори за своєю спрямованістю в змозі охопити життєві явища, які потребують специфічного правового регулювання через договірну систему. 

Перш за все це стосується агрогосподарського договору. З приводу його цільової спрямованості висловлено щонайменше три думки. По-перше, договори, що укладаються сільськогосподарськими товаровиробниками за своєю сутністю охоплюються відповідними договорами цивільного права²⁰. По-друге, більшість договорів аграрних підприємств охоплюються господарськими договорами²¹. По-третє,  договори за участю аграрних підприємств настільки специфічні, що вони становлять самостійну групу договорів, які можна назвати сільськогосподарськими договорами, що виступають зручною формою економічних зв'язків промисловості та сільського господарства²². Представники названих думок обґрунтовують свої позиції або правовими рисами, або в сукупності правовими, економічними, природними факторами. При цьому в період обґрунтування кожної думки існували певні об'єктивні і суб'єктивні передумови, які робили ці твердження переконливими. Однак, як уже зазначалося, в Україні відбулись істотні зміни в економічній, соціальній, політичній, правовій та інших сферах суспільного життя, які не можна не враховувати при виявленні специфічних рис договорів, що використовуються в системі АПК.

 Перш за все про господарський договір: чи зберіг він свою значимість як правова форма майнових і виробничо-господарських відносин в умовах формування ринку?  З'ясувати це питання необхідно, для того щоб більш правильно визначити співвідношення господарських і аграрно-правових договорів, які є, за твердженням багатьох авторів, різновидом перших. Також тут слід згадати і про господарське право як юридичну основу господарського договору. Якщо виходити з розуміння господарського права в період переважно адміністративних методів управління економікою, як правової форми майнових і виробничо-господарських відносин, то необхідно відзначити, що сфера використання господарського права, а отже, і господарського договору значно звузилася, але не зникла. Справа в тому, що і в умовах ринку об'єктивно існують такі сфери суспільного життя, які в інтересах всього суспільства перебувають під суворим контролем держави з особливим правовим режимом діяльності суб'єктів існуючих відносин у таких сферах. Так, відносини, що виникають у сферах використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними відходами, виробництва, транспортування, реалізації, зберігання, застосування, утилізації, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та інших сферах, диктують необхідність використання як владних (імперативних), так і цивільно-правових (диспозитивних) методів управління виробничо-господарською діяльністю. Невипадково тому були прийняті закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про пестициди і агрохімікати», в яких багато відносини виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності, що обумовлює необхідність використання господарського права в діяльності осіб, які здійснюють виробничо-господарську діяльність у цих сферах. При цьому дані суб'єкти беруть участь також у відносинах, що підпадають під цивільно-правове регулювання, наприклад, АЕС продають вироблену з ядерної сировини електроенергію споживачам на загальних підставах - за договором енергопостачання. Господарський договір використовується при закупівлі ядерних матеріалів за спеціальними замовленнями Кабінету Міністрів України. Звідси можна зробити узагальнений висновок, що господарське право застосовується в тих випадках, коли виникають відносини в процесі організації та здійснення господарської діяльності.

Всі інші відносини, які сприяють розвитку основних відносин з виробництва сільськогосподарської продукції, підпадають як під аграрне, так і під інше законодавство. Наприклад, придбання матеріально-технічних засобів для нормального виробництва сільськогосподарської продукції, реалізація виробленої сільськогосподарської продукції відносяться до числа важливих суспільних відносин, однак вони носять прикладний характер, підпорядковані основним відносинам.  Така субпідрядність відносин в аграрному секторі в певній мірі впливає на характерні, риси договірних відносин. Зокрема, договірні відносини, що виникають сфері безпосереднього обслуговування виробництва сільгосппродукції (підвищення родючості ґрунтів, проведення культурно-технічних і інших робіт), істотно відрізняються від відносин, що виникають у сфері обміну матеріальних благ, що обумовлює специфіку договорів як правової форми. 

Видається, що наведені аргументи в обґрунтуванні переважного значення господарського права в умовах ринку в певній своїй частині непереконливі.  Ми вважаємо, що відносини з усіма їхніми різновидами, які складаються між суб'єктами, що знаходяться в юридично рівному становищі, повинні вважатися цивільно-правовими відносинами. Аграрне право пов'язане з особливим видом суспільних відносин, зокрема, з виробництвом сільськогосподарської продукції, які, у свою чергу, тісно пов'язані з іншими відносинами, що сприяють розвитку основних відносин. Головна особливість виробничих аграрних відносин полягає, в тому що вони базуються на певних природних об’єктах, що розвиваються за своїми законами.  Тому самі основні аграрні відносини залежні від природних об'єктів, кліматичних умов. Жодні виробничі відносини так не пов'язані безпосередньо з природними чинниками, як аграрні, багато в чому залежні від них. Крім того, виробництво сільгосппродукції в значній мірі пов'язане з живими організмами: рослинництво, тваринництво, штучне запліднення свійських тварин, штучне відтворення риби у ставках та інших водоймах і т.д. Викладені обставини дають підставу виділити аграрні відносини в особливу групу суспільних відносин, правовою формою яких має стати аграрне право як самостійна галузь права. Безсумнівно, аграрні відносини мають певні подібності (особливо відносини, що носять прикладний характер) з господарськими, цивільно-правовими відносинами. Однак за головними своїми ознаками аграрні відносини мають свої особливості, про які ми згадували, що виділяє їх в самостійну групу суспільних відносин.

Тому, повертаючись до юридичної природи агрогосподарського (аграрно-правового) договору, ми зазначимо, що це є комплексний договір, який регулюються нормами різних галузей права, зокрема цивільними, господарськими, екологічними та аграрними нормами.

В.Корольов, зазначає, що на даний час, законодавець зовсім не вирішує проблему правового забезпечення договірних відносин суб'єктів аграрного права і пропонує прийняти Аграрний кодекс України в якому повинна бути включена окрема глава присвячена правовому регулюванню договірних відносин сільськогосподарських товаровиробників²³. Вчений пропонує включити в цю главу положення про загальні засади договірних відно­син, положення про аграрно-правовий договір, а також положення про укладення, зміну та розірвання окремих аграрно-правових договорів.

На нашу думку, у прийнятті Аграрного кодексу слід вбачати один із засобів удосконалення аграрного законодавства. Прийняття єдиного кодифікованого акту аграрного законодавства мало б велике значення як для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин, в тому числі й договірних відносин в аграрному секторі економіки України, так і для полегшення правозастосовчої діяльності у цій сфері. Аграрний кодекс України об’єднав би ієрархічну систему нормативно правових актів комплексної галузі законодавства, його прийняття дало б змогу усунути протиріччя і прогалини в чинних законодавчих актах, забезпечити їх єдність та взаємну узгодженість.

Ми вважаємо, що більш доцільним та виправданим є відведення окремого розділу, а не глави в Аграрному Кодексі для регулювання договірних відносин сільськогосподарських товаровиробників, оскільки договірні відносини поряд із земельними, майновими та іншими видами аграрних відносин, виступають самостійним інститутом аграрного права. Пропонуємо, в розділ під назвою «Договірні відносини сільськогосподарських товаровиробників» включити наступні глави: 1) Загальні положення про договірні відносини сільськогосподарських товаровиробників, в яких буде визначено поняття та види аграрно-договірних відносин, а також визначатимуться особливості їх виникнення та підстави; 2) Загальні положення про агрогосподарський договір, де міститиметься визначення агрогосподарського договору, його основні ознаки та загальний порядок укладення; 3) Правове регулювання окремих агрогосподарських договорів, де в окремих параграфах визначатимуться поняття, зміст, предмет та особливості кожного виду договору, їхні істотні умови, порядок укладення, виконання та припинення договорів в АПК, визначено права та обов’язки сторін договору, правові наслідки невиконання договору чи порушення окремих його умов, тощо.

Отже, спираючись на аналіз законодавства та спеціальної літератури ми робимо висновок про те, що агрогосподарський договір за своєю юридичною природою належить до комплексних договорів, що регулюються нормами різних галузей права, зокрема цивільними, господарськими, екологічними та аграрними нормами. На нашу думку, для закріплення та остаточного підтвердження самостійності аграрно-правового договору, як комплексного договору, відмежування його від цивільно-правових та господарсько-правових договорів слід закріпити його поняття та основні специфічні ознаки в окремій главі Аграрного кодексу України.