9. Теорія соціального обміну

Однією з принципових концепцій в руслі позитивістської традиції виступає концепція соціального обміну. Даний теоретичний напрям формувався на межі кількох теоретико-методологічних напрямів у розвитку соціологічної думки: постпозитивізм, економічний уліта-ризм (принцип оцінки всіх явищ з точки зору їх користі, інтересу, можливості служити засобом для досягнення будь-якої мети), соціа­льний біхевіоризм, культурна антропологія. Основна увага в даному соціологічному погляді спрямована на реальну поведінку раціонально діючого індивіда, його економічні інтереси, елементарні форми соці­альної поведінки та на цій основі - редуціювання соціальних процесів.

Обмін різними типами діяльності виступає при цьому як фунда­ментальна основа суспільних відносин, на якій виникають різні струк­турні суспільні утворення (влада, статус, престиж тощо). Різні варіан­ти теорії соціального обміну набули поширення в соціології, соціаль­ній психології, економіці, політології.

Інтелектуальні основи концепції соціального обміну випливають з улітаристської традиції класичної буржуазної політекономії, родона­чальниками якої були А. Сміт, Дж. Бентам, Д. Рікардо. Вони вважали спонукальним, поштовхним мотивом людської діяльності прагнення до корисності і отримання вигоди. Іншим джерелом стали праці відо­мих представників соціальної антропології М. Мосса, Б. Малинов-ського, які виявили важливу роль обмінних актів у житті доісторичних народів.

Сучасні версії значною мірою базуються на принципах необіхеві-оризму (реакція як домінант поведінки) та мікроекономіки. Почина­ючи з відкриттів І. Павлова, Дж. Уотсона, біхевіоризм аналізував від­носини «стимул-реакція». Дедалі мала місце конвергенція (злиття) і економічних, і антропологічних, і психологічних узагальнень, що привело до розгляду обміну як одного з ключових моментів соціаль­них процесів.

Теорія соціального обміну вважається в сучасній соціології добре розробленим підходом до вивчення соціальних відносин та структур. Вона виходить з того, що обмінні процеси є всюдисущими та універ-

313

сальними - від міжособистісних до міжсуспільних і є обов'язковою складовою всіх соціальних явищ.

Існують дві вихідні передумови теорій соціального обміну. Перша виходить з припущення, що в поведінці людини домінують раціональні задатки, котрі спонукають її до отримання певної вигоди: гроші, то­вари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, любов та ін. Різні типи «вигоди» інтерпретуються по-різному: цінність, корисність (в еконо­міці), нагорода, плата, результат (в соціальній філософії).

Інше припущення розкриває смисл назви даної концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми, різноманітними формами вигоди. Обмінні акти розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспіль­ного життя, а всі більш складні структурні виникнення (інституції, організації) пояснюються як наслідки обмінних відно-син. Основними представниками даного напряму є американські соціологи Джоржд Хо-манс (1910-1989) та Пітер Блау(р.н. 1918).

Особисті інтереси, як наголошував Дж. Хоманс, виступають уні­версальною спонукальною мотивацією, котра рухає світом. Людська природа є такою, що люди хочуть і намагаються збільшити задоволен­ня від приємного і водночас уникнути неприємного. А оскільки ресур­си суспільних благ найчастіше обмежені, то для задоволення постійно зростаючих потреб і досягнення власних цілей люди, як соціальні суб'єкти, вступають у відносини обміну. У процесі соціальних відно­син індивіди ніби проводять «розрахунки» відносно цінності або кори­сності того, що пропонується для обміну, і навіть із тим розрахунком, щоб отримати дещо більше за те, що буде витрачено (позитивний екві­валент). Таким чином, соціальні відносини включають постійний про­цес обміну між соціальними суб'єктами. А розгляд соціальних явищ, на думку вченого, потрібно починати з вияву елементарних процесів.

Хоманс стверджує, що в поясненні соціальних феноменів потріб­но використовувати саме «психологічне пояснення», а не обстракт-ний схематизм. Саме це і є основним методологічним положенням для концепції соціальної поведінки як обміну, де біхевіористична психологія виступає пояснювальним інструментом.

Другим важливим предметом аналізу теоретиків цього напряму ви­ступає соціальна структура як обмін. Оскільки обмін є основою взає­модії між особами, він виступає водночас і фундаментальною базою існуючих соціальних систем. Ця залежність пояснювалася тим, що всі моделі соціальних відносин з часом інституалізуються, набуваючи структурних системних форм - від неформальних моделей дружби, соціальних кіл, організацій - до моделей державних, політичних, між­народних відносин. Теоретики соціального обміну продовжили тради­цію антропологів, пояснюючи соціальні структури як наслідок солідар­ності між людьми, яка виникає в результаті символічного обміну.

У методологічному підході Дж. Хоманса та його послідовників

314

проявляється мікросоціологічний рівень аналізу з усіма перевагами та недоліками. Однак перейти до пояснення макрооб'єктивних соціаль­них умов вчений так і не зміг.

Вирішити цю проблему розриву між мікро- та макрорівнями намага­вся інший американський соціолог - П. Блау. Він бачив вирішення цьо­го завдання на шляху синтезу принципів соціального обміну з поняттями макросоціологічних концепцій (теорії конфлікту, структурний функціо­налізм). Вчений на рівні макросоціологічного аналізу шукав точки стику між мікропроцесами взаємодії, міжособовим обміном і такими струк­турними утвореннями, як спільноти, групи, інституції, організації.

На відміну від інших прихильників концепції соціального обміну П. Блау основну увагу приділяв нормативно-ціннісній стороні проце­сів обміну, щоб пояснити великомасштабні соціальні процеси. Він доповнює концепцію обміну описом елементарного розкриття склад­них процесів - інституалізації. Якщо у Дж. Хоманса дана концепція ґрунтується цілком на психологічних постулатах міжособової взає­модії, то у Блау вона доповнюється «виникаючими якостями» суспі­льних утворень, які не залежать від індивідів. Першим принциповим моментом його підходу було ототожнення обміну з типом асоціатив­них процесів. Соціальне життя бачить він у вигляді «базару», де су­б'єкти торгують один із одним задля вигоди. Другим моментом було визнання диференційованості, стабільності та збалансованості у від­носинах обміну, що служило редуціюванням на цій основі будь-яких соціальних змін (різні рівні та ступені стабільності та збалансованості обміну в будь-якому випадку породжують зміни, інновації в різних соціальних структурах, а значить, «приводить їх в рух»).

Таким чином, Блау визначив суперечливі та інтеграційні сили, що спричиняють соціальну динаміку (рух, дії, зміни). В цьому з ним спо­ріднювалися і конфліктологи. Аналіз теоретика соціального обміну відзначається досить глибокою концептуалізацією соціальних проце­сів, які базовані на поняттях «протистояння», «інновації», «зміни» і т. ін. При своїх недоліках теоретичний підхід П. Блау все-таки став своєрідним полігоном для розробки багатьох соціологічних проблем.

Контрольне запитання:

1. Принципи теорії соціального обміну.

10. Натуралістичний виклик соціології

Незважаючи на кризу позитивістських тенденцій у соціології в 60-х роках, у 70-х спостерігається посилення останніх в соціології, які стимулювали виникнення в загальному руслі неопозитивізму низки нових концепцій: біхевіористична соціологія, соціобіологічні концепції, методологічний позитивізм, постпозитивістські концепції. Най­істотнішими концепціями даного напряму виступають соціобіологія та

315

соціальний біхевіоризм. Соціобіологія обрала за мету вивчати біологі­чні засади будь-якої соціальної поведінки для того, щоб мати можли­вість глибше осмислити закономірності та залежності, що спостері­гаються у живому світі. Перегляд засад соціальних наук, визнання саме об'єктивних природних універсалій і редуціювання соціального через природничонаукові закономірності - основні питання, що стоять перед даним теоретичним підходом, який невипадково відродився. В різний час майже всі соціологічні напрями так чи інакше підпадали під вплив суміжних біологічних наук. Корені біологізації в соціальних науках торкалися концепцій органіцизму, соціальної екології, ідей природного відбору і т. ін. Так чи інакше, суперечливі взаємини наук про людину і суспільство та наук про живу природу не зникали.

Найбільш відомим серед «біологізаційних» нама­гань була «теорія інстинкту», за допомогою якої пробували пояснити певні види соціальної поведін­ки. Відомим теоретиком у даній сфері вважається К. Лоренц (австрійський етолог, психолог, соціолог). Він, зокрема, досліджував «інстинкт агресії» як при­сутність «звірячого» в людській природі.

Теоретики даного напряму відшукували біологічні ZT~1 універсали, які існують незалежно від людської свідо-

. оренц _мості _в будь-якій соціальній системі типу: прагнення власності, ієрарахія статусів, принцип територіальності, вирішення конф­ліктів, «дурні звички», агресисвність - все, що простежується у тварин. Прихильники даного напряму доводять, що соціокультурні досягнення людини, форми людської організації мають і біологічне підґрунтя.

У науковому колі вживаються різні варіанти найменування цього підходу: «соціобіологія», «еволюційна екологія», «біхевіористська біологія» тощо. Найбільш відомими теоретиками даного напряму є Е. Уілсон, Дж. Александер, П. Ван та ін.

Сучасні ідеї соціобіології найбільш системно представлені Едвар-дом Уілсоном - американським ентомологом. У своїй відомій праці «Соціобіологія: новий синтез» (1975) він наголошував на існуванні і ролі багатьох природних та генетичних факторів для розуміння суспіль­них явищ та життєдіяльності людей. Уілсон стверджує спільність ви­значальних принципів функціонування живих спільнот (типу батьків­ського піклування, владарювання, правила територіальності, прагнення до «оволодівання»). Згідно з його аргументацією всім «біологічним прошаркам» (комахи, птахи, ссавці) обов'язково притаманна ієрархіч-ність: в них існують «підлеглі» і «володарі», різні «класи». Даний біо-соціальний підхід створив певне підґрунтя для багатьох натуралістич­них установок, які намагаються редуціювати біологічні закономірності на соціальні явища. Однак він має, власне, і багато вад, що не дозволяє в повному обсязі претендувати на головний об'єктивний підхід у розу­мінні соціальних явищ.

316

Беррес Скіннер

Іншим теоретико-методологічним напрямом у неонатуралізмі є соціальний біхевіоризм - своєрідна спроба на ґрунті засобів, методів та понять експери­ментальної психології побудувати соціологічну тео­рію. Лідером цього напряму виступав американсь­кий психолог Беррес Скіннер. Він був проповідником того, що біхевіоризм повинен стати методологічною засадою всіх соціальних наук, філософією «науки людської поведінки». На його думку, біхевіористич-на психологія повинна описувати об'єктивно спо­стережувані закономірні зв'язки між стимулами та реакціями у соціа­льних відносинах, і особлива увага приділялася механізмам підсилен­ня цих реакцій. Скіннер висунув концепцію, згідно з якою будь-який живий організм у ході процесів, які багаторазово повторюються, на­буває нових реакцій на зовнішні стимули, завдяки тому, що сам їх «підкріплює». Іншими словами, індивіди, за його аргументацією, по­вторюють дії, за які були винагороджені раніше. Якщо дія індивіда не отримує очікуваного стимулу, то можливі прояви агресивності, а як­що навпаки - то задоволеності. Згідно з системою «дія-стимул-дія» вчений хотів окреслити в психологічних поняттях не тільки індивіду­альну соціальну поведінку, але й поведінку соціальних структур. Ос­новна методичність в його поглядах полягає в тому, щоб досліджува­ти «відкриту поведінку» людини та середовища її протікання, котре впливає на неї. Головним в його підході є обґрунтування закономірно­стей «оперантної поведінки» (висхідна від самого організму поведінка, котра діє на середовище і генерує підкріплення) - тобто модифікація відомого принципу рефлексивної поведінки: реакція на стимул допо­внюється підкріпленням, підсиленням її через вплив факторів середо­вища, оточення. Крім того, людина при цьому (у моделях поведінки) користується ще й соціальним (історичним досвідом). Успіх у даному випадку розглядається як головний елемент «підкріплення», що спо­нукає індивіда до більш активних дій. Ефект успіху має закріплюва­тися у внутрішньому прагненні, спонуканні до повторення певних дій. Таким чином, зокрема, пояснювалося багато видів соціальної по­ведінки людини. Біхевіористична стратегія містить чимало ідей та положень, що збагачують соціологію, однак вона має і значні недолі­ки та суперечності. Намагання побудувати поведінкову психологію за природничими зразками звузило цей науковий підхід. Зведення лю­дини до «реагуючої субстанції» з малим врахуванням феномену сві­домості заслуговує критики. Окрім цього, кожний «поведінковий» об'єкт розглядався відособлено, окремо, причому домінантою в осми­сленні соціальної поведінки дані теоретики висували психологізм.

Контрольне запитання:

1. Ідеї натуралізму в сучасній соціології.

317