4. Цільові групи

Виходячи з різноманітного характеру виникнення груп, прийнято виділяти так звані цільові групи. Назва цільові говорить сама за себе.

Цільові групи - це групи, створені із певним задумом, прагнути­муть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. На заводі такими цільовими групами є: бригада, діль­ниця, цех, служба. На АТП — автоколона, ланка. В інституті - кафедра, факультет; канцелярія, бухгалтерія. Хоча їх можна віднести до елемен­тів соціальних інститутів. Але можуть існувати цільові неформальні

75

групи. В їх основі, як і в основі всіх галузей суспільного життя, є пев­ні людські потреби, які набувають форму інтересів. (Стійке прагнення до досягнення певної мети - інтерес.)

Як правило, людина прагне досягти мети або самостійно, або в конкурентній боротьбі, або у співпраці з іншими. Причому ця спів­праця регулюється і визначається певними нормами, правилами, які об'єднують співробітників у цільову групу. Деколи їх називають об'єднаннями, організаціями. Цільові групи можуть бути різного ро­ду - залежно від характеру інтересів, які об'єднують її членів. Вони можуть бути групами, що реалізовують: економічні, політичні, куль­турні, наукові, спортивні, розважальні, благодійні цілі, можуть слу­жити певним місцевим інтересам.

У цільових об'єднаннях панують відносини погодженого характеру між членами, в них існує певна організованість, структура, діє систе­ма стимулів та активізації діяльності, внутрішня комунікативна ме­режа. В цільових групах особливо важливу роль відіграють лідери як організатори-керівники та каталізатори злиття, згуртованості групи.

Таким чином, цільова група - соціальна група, наділена статусом (формально юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація.

5. Територіальні спільності

До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов'язані відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окре­мий район міста, а в деяких аспектах - і держава. Перш за все, вони виникали під впливом географічного середовища. Головним у соціо­логічній теорії розселення є вияв суспільної суті різних типів посе­лення. Такий підхід вимагає розкриття соціальної обумовленості ви­никнення розселення (поселення), його функціонування та розвитку з врахуванням різних соціально-історичних укладів суспільства, основ­ної його ролі та функції. З'ясування впливу соціально-виробничої діяльності населення на навколишнє середовище - також актуальне питання.

Більш детальний аналіз дають спеціальні соціологічні теорії: «ре­гіональна соціологія», «соціологія міста» та «соціологія села» або зведена «соціологія розселення», яка вивчає генезу (процес виник­нення), сутність та загальні закономірності функціонування міста, села, певного регіону - як цілісних систем.

Простежуючи еволюцію розвитку суспільства, бачимо, що по­стійні пасовища, населення перших людей, які займались рибальст-

76

вом, скотарством, землеробством, створювали різні типи спільно­стей. Під впливом взаємодії сил природи, діючих в географічному середовищі, техніки виробництва (застосовувалась для засобів задо­волення потреб), типу культури, яку розвивали, люди створювали різні типи організацій територіальних спільностей. Перші примітив­ні поселення структуризувалися переважно з: площі для зборів, міс­цезнаходження основних інститутів, приміщення для худоби, ринку. Більш складну структуру мали: сільськогосподарське, торгове, про­мислове містечко: поява окремих районів, де зосереджувались тор­гові, обслуговуючі інститути, ремісничі, промислові, адміністратив­ні центри, комунікативна мережа. Великі міста мають ще більш складну мережу. Взагалі великі міста згруповані за кількома схема­ми. Дослідники міст розподіляють їх структуру за кількома струк­турними типами: концентрична структура та структура секторів. Перша виділяє 5 поясів:

1-й - центральний адміністративно-торговий пояс (залізнична станція, готелі, великі магазини, банки, контори, адміністрація, центри транспорту, видавництва, театри). Як правило, тут багатолюд­но, але в ньому мало житлових будинків;

2-й - проміжний пояс (заселений біднотою, дешеві житлові будинки, дешеві розважальні заклади, магазини, лавки, концентра­ція злочинності, проституції, азартних ігор, низькопробних закла­дів) - тут проживають переважно емігранти, маловлаштовані, мало-дохідні;

3-й пояс - заселений постійними робітниками, нижчими прошар­ками середнього класу;

4-й - район або ряд районів, де проживають вищі прошарки серед­нього класу, клас багатіїв; наявність розкішних апартаментів, рези­денцій;

5-й - розташований за межами міста (приміський) - заселений людьми, які їздять в місто на роботу або, щоб задовольняти різні по­треби.

Інша схема - це секторна, де елементами є районування, а не

концентричні пояси:

• центральний сектор (business);

• сектор обслуговування, малих підприємств;

• сектор бідноти;

• сектор середнього класу;

• сектор багатих.

Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-еконо­мічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура,

77

природне середовище, керування містом. Місто виконує різноманітні функції:

е кономічні (забезпечення ефективного використання індустріаль­ного та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів);

екологічна (забезпечення доцільного використання природних ресурсів та охорона природного середовища); демографічна (забезпечення формування структури населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів); соціально-побутова (організація побуту, задоволення побутових потреб населення);

суспільно-політична (організація політичного життя); культурно-виховна (організація системи освіти, виховання та культури).

До основних факторів, які змінюють просторову структуру міст, відносять: розвиток промисловості, використання видів енергії, сиро­вини, засобів транспорту, комунікації, цін на землю. Сучасна тенден­ція до розростання передмість - результат масового розповсюдження автомобілів.

У сільському типі поселення специфіка інша. Специфічність сіль­ського способу життя зумовлюється перш за все:

п оділом праці, пов'язаним із землеробством; меншим соціальним розшаруванням;

меншою густотою населення, більшою внутрішньою згуртова­ністю, перевагою особистих контактів, дією неформального со­ціального контролю.

Структура сільськогосподарського населення включає: сім'ю, су­сідство, групу сімей, сільську спільність. Тут панують дружні відно­сини, взаємодопомога. Зв'язок із землею відбивається не тільки на економічному аспекті життя, а й на психології, культурі, системі цін­ностей, ставленні один до одного.

Під впливом вторгнення у відносно замкнену сільську спільність нових «інститутів»: цільові об'єднання, нові введення, технології ви­робництва, школи, транспорт, комунікації, преса, радіо, кіно, телеба­чення, індустріалізація і політичні зміни,- сільська спільність починає урбанізуватися. Урбанізація - це соціально-економічний процес, який виражається у розростанні міст, розвитку міського типу життя.

Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в міс­то і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті еко-

78

номічного його зростання, а також появи ринкових зв'язків та відно­син, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Крім того, зосере­дження в місті основних функціональних джерел науки, культури, мистецтва, освіти і т. ін. (соціальна інфраструктура) є великою притя­гальною, приваблюючою силою для сільського населення. Таким чи­ном, місто все більша стає тією силою, яка «викачує» робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Сьо­годенні реалії є тому підтвердженням.

Соціологічні теорії, які вивчають взаємодії соціально-територіаль­них спільностей, визначаються як «соціологія міста» та «соціологія села». Соціологія міста досліджує формування, сутність і закономір­ності розвитку та функціонування міста як системи, вивчає:

• з начимість міста в системі розселення,

• основні чинники появи, розвитку та занепаду міста,

• вивчення основних підсистем міста,

• соціальна структура поселення,

• особливості міського типу життя та міської культури,

• навколишнє середовище,

• специфіка урбанізації,

• проблеми управління,

• міграційні процеси,

• планування інфраструктури та розвиток міст.

Предметом соціології села стали проблеми села в суспільстві, со­ціальна та професійна структура поселення, специфічний сільський спосіб життя, особливості сільської культури та роль масової комуні­кації в розвитку села, специфіка розвитку сільської місцевості в умо­вах формування ринкових відносин та ін.

Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності люди­ни, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функ­цію - функцію соціального розвитку людини, населення.