1.3. Методика оцінки ефективності діяльності агропромислових формувань

Формування ринкових відносин в економіці України супроводжується глибокими змінами в теорії і практиці управління на підприємствах. Виникають нові ринкові концепції, які оперують сучасними поняттями, прийомами, методами та моделями управління підприємством. В сучасних умовах господарювання за жорсткої конкуренції висока результативність управлінських рішень та раціональність побудови стратегії функціонування підприємства неможливі без реальної оцінки ефективності діяльності та діагностики потенціалу компаній. Сучасний економічний процес в Україні зумовлює необхідність комплесного дослідження і розв’зання проблеми підвищення діяльності підприємств за специфічних умов розвитку ринкових відносин. При здійсненні цієї діяльності виникає необхідність прийняття рішень, які синтезують елементи економіки, фінансів, маркетингу та інших галузей знань. Таким чином, необхідність дослідження даної проблеми зумовлена багатьма чинниками, зокрема такими як обмеженість економічних ресурсів, а також бажання суб'єктів господарювання отримати максимальний ефект при найнижчих витратах.

В середовищі вчених-економістів спостерігаються суттєві розбіжності в розумінні сутності цієї категорії, методів її суспільного обліку, критеріїв і показників. Різноманіття поглядів на ефективність пов'язано, насамперед, з вибором критеріїв її оцінки.

На сучасному етапі правомірним буде застосування багатокритеріального підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства, адже визначення цілей його діяльності на сьогодні носить багатоаспектний характер. Водночас оцінка ефективності діяльності підприємства виходить за межі його показників, оскільки функціонування підприємства впливає на поведінку інших суб'єктів ринку.

Отож, в умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності діяльності підприємства, згідно з якою ефективність розглядається з п’яти взаємопов’язаних точок зору:

-  задоволення потреб зацікавлених осіб (хто є основними учасниками програми або проекту, на що вони сподіваються і які потреби мають);

-  вклад зацікавлених осіб (чого саме підприємство бажає і потребу від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);

-  інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовільнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси);

-  процеси (які бізнес-процеси необхідно налагодити, аби реалізувати стратегії);

-  можливості (які саме можливості необхідні для управління бізнес-інтересами).

Для визначення ефективності господарювання важливим є прийняття правильних стратегічних напрямків. Вони повинні визначатися кінцевою метою діяльності, яку окреслило перед собою підприємство. Основне місце приділяється отриманому прибутку від господарської діяльності, забезпеченню його зростання на майбутнє. Це прагнення є рушійною силою ринкової економіки. Ефективність роботи підприємства сприяє забезпеченню ефективності галузі й ефективності економіки в цілому, тобто всього процесу суспільного відтворення.

У національній економіці є невичерпні резерви підвищення ефективності на всіх рівнях управління як на підприємствах, так і в галузях. Зміна цих показників у бік підвищення ефективності в періоді, який аналізується, порівняно з величиною у попередньому періоді свідчить про ефективну роботу підприємства у визначеному напрямі.

Основними процесами, за допомогою яких будується система оцінки ефективності є розробка критеріїв ефективності; розробка системи показників і практичних показників; управління на базі критеріїв; оновлення і перевірка на відповідність цілям організації.

Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх чинників: економічних, правових, соціальних тощо. Факт, що ефективність представлена в різних видах, але саме ефективність діяльності підприємства, ефективність використання різних ресурсів, ефективність виробництва, торгівлі є причиною використання для їх кількісної оцінки різних показників, їх упорядкованість, розміщення.

Проблема підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матерільних і фінансових – досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва і прибутку. Тому важливо сформулювати критерії. Які мають найточніше і найповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Щодо практичного використання критеріїв економічної ефективності в галузях і підприємствах, можна виділити наступні рекомендації:

-   орієнтацію підприємства на інтенсивний шлях розвитку і досягнення більш високого рівня ефективності в динаміці;

-   вивчення резервів подальшого вдосконалення господарської діяльності підприємства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технологій та покращення організації виробництва;

-   створення дієвого механізму підвищення ефективності господарювання.

Отже, економіка сучасного періоду характеризується становленням нових соціально-економічних відносин. В системі цих відносин завжди функціонують підприємства з різним рівнем економічного розвитку. Об’єктивні закони ринкової економіки змушують їх постійно знаходити ефективні форми та методи ведення господарства.

Основними шляхами підвищення ефективності можуть бути: як внутрішні (забезпечення ефективної системи набору, мотивації, навчання кадрів; вдосконалення форм та методів праці тощо), так і зовнішні (покращення державної економічного та соціальної політики; забезпечення достатнього розвитку виробничо-господарської інфраструктури і т.д.). Однак, лише використовуючи всю систему чинників в сукупності, можна досягти високих темпів зростання ефективності розвитку економіки та діяльності підприємства.

Критерій і система показників вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно пов’язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

- забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

- відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

- можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

- виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних засобів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Сутність економічної ефективності виражається через її критерій та показники. Критерій – це головна відмінна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання сутності ефективності виробництва (діяльності), згідно з яким здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності.

Враховуючи особливості сільського господарства, одним із критеріїв економічної ефективності вважається збільшення обсягів виробництва кінцевої продукції за найменших затрат живої та уречевленої праці на основі раціонального використання земельних, матеріальних та трудових ресурсів. Кількісний вимір і зміст критерію відображаються в показниках ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва слід одержаний результат порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. Виходячи з того, що ресурси є: природні, матеріально-технічні, трудові, фінансові та інформаційні, їх показники різними дослідниками застосовуються в аналізі господарської діяльності. На мою думку, головним узагальнюючим показником економічної ефективності був і поки що залишається рівень рентабельності. Отже, ефективність виробництва відображає вплив системи взаємозалежних чинників, які формують її рівень та визначають тенденції розвитку. Тому вимірювальну систему ефективності підприємств необхідно будувати таким чином, щоб вона могла б ґрунтовно розкрити взаємопов’язані та взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств.

Проблема підвищення ефективності господарської діяльності сільськогосподарських формувань посідає за сучасних умов провідне місце і ефективність має вимірюватись відповідними показниками. Адже головною метою будь-якого аграрного виробництва є досягнення прибутковості, максималізація доходів, які б забезпечували його розширене відтворення відповідно до потреб ринку.

Усі види ефективності необхідно розглядати не ізольовано, а в тісному зв’язку і взаємозумовленості. Проте при розрахунку ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств визначається і враховується, насамперед, технологічна і економічна складова, а на соціальну й екологічну, звертається недостатньо уваги. Таким чином, ефективний з економічного боку господарюючий суб’єкт може виявитися неефективним із соціальної чи екологічної точки зору.

Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від підприємства до національної економіки в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо – економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих засобів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину чинників впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.

 Практика переконує в протилежному – справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Система показників ефективності має :

- відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

- створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;

- стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

- забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

- виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

- ефективності використання основних засобів;

- ефективності використання оборотних засобів;

- ефективності використання праці (трудових ресурсів);

- ефективності окремих видів діяльності;

- узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P, (1.1)

де  F – ефективність;

Е – ефект (результати);

Р  – витрати (ресурси).

Ефективність використання основних виробничих засобів (основного капіталу) характеризує фондовіддача – випуск продукції на одну грошову одиницю використаних основних виробничих засобів. Вона визначається за формулою:

Фв = П/ОФ, (1.2)

де П – річний обсяг товарної (чистої) продукції,

ОФ – середньорічна вартість основних виробничих засобів.

Зворотний показник являє собою фондомісткість, яка показує затрати основних виробничих засобів на одиницю вартості виробленої продукції:

Фм = ОФ/П (1.3)

Ефективність використання предметів праці (палива, сировини, і енергії, металів) виражається показником матеріаломісткості продукції. Він показує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції в грошовому виразі:

Мм = Мз/П, (1.4)

де Мз – матеріальні витрати,

П – вартість товарної (чистої) продукції.

Певні особливості має визначення ефективності капітальних вкладень. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі, а порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва. Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефективності капітальних витрат Ер та іншого (оберненого йому) терміну окупності капітальних вкладень:

Тр=1/Ер (1.5)

Фондовіддача – відношення вартості виготовленої продукції (за гуртовими цінами) за рік (ВП) до середньорічної вартості основних засобів (ОВЗ).

ФВ=ВП/ОВЗ (1.6)

Фондомісткість – відношення середньорічної вартості основних засобів до вартості виготовленої продукції.

Фм=ОВЗ/ВП=1/ФВ (1.7)

Рентабельність    основних засобів – відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середньої вартості основних засобів за той самий період (ОВЗ).

Рф=П/ОВЗ (1.8)

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання – відношення обсягу виготовленої продукції за певний період у натуральних або вартісних показниках (ВП) до виробничої потужності обладнання у відповідних показниках (Побл).

Кiнт=ВП/Побл (1.9)

Коефіцієнт змінності обладнання – відношення кількості відпрацьованих верстато-змін (Кст зм) до кількості одиниці обладнання (n).

Кзм=Кстзм/n (1.10)

Коефіцієнт оборотності – відношення вартості виготовленої продукції (за гуртовими цінами) за певний період (ВП) до середніх залишків оборотних засобів ( ОЗ ).

Коб=ВП/ОЗ (1.11)

Коефіцієнт завантаження – відношення середніх залишків оборотних засобів до вартості виготовленої продукції за певний період.

Кзав=ОЗ/ВП=1/Коб (1.12)

Тривалість обороту – відношення кількості днів у періоді (Д) до коефіцієнта оборотності за цей період (Коб).

Тоб=Д/Коб (1.13)

Рентабельність оборотних засобів – відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних засобів за той самий період (03).

Рф=П/ОЗ (1.14)

Продуктивнiсть працi – вiдношення вартостi або кiлькостi виготовленноi продукцii (ВП) до витрат живоi працi, що вiдображається кiлькiстю вiдпрацьованих людино – годин (ЖП). Вiдображає кiлькiсть продукцii, що виготовляється за одиницю рабочого часу.

ПП=ВП/ЖП (1.15)

Трудомiсткiсть продукцii – відношення витрат живої праці, що відображається кількістю відпрацьованих людино-годин до вартості або кількості виготовленої продукції. Відображає витрати праці на виготовлення одиниці продукції.

Тм=ЖП/ВП=1/ПП (1.16)

Фондоозброєнiсть – відношення середньої вартості основних засобів за певний період (ОВЗ) до середньооблікової чисельності працiвникiв (СОЧ) за той самий перiод.

Фо=ОВЗ/СОЧ (1.17)

Зарплатомiсткiсть продукцii – відношення фонду оплати працi (Фоп) до вартостi виготовленоi  продукцii (у гуртових цiнах) за певний перiод (ВП).

Зм=Фоп/ВП (1.18)

Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень – відношення щорічного приросту прибутку від здійснення капітальних вкладень (П) до суми капітальних вкладень (КВ).

Ер=П/КВ (1.19)

Термін окупності капітальних вкладень – обернений до коефіцієнта ефективності капітальних вкладень. Відображає кількість років, за яку сума прибутку перекриє суму капітальних вкладень.

Ток=КВ/П=1/Ер (1.20)

Зведені витрати – дорівнює сумі поточних витрат на одиницю продукції за  i-м варіантом (Сi) та добутку нормативного коефіцієнта ефективності (Ен) та питомих (на одиницю продукції) капітальних вкладень за i-м варіантом.

Zi=Ci+ Ен*KBi> >min (1.21)

Норма прибутковості – відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до суми середньої вартості основних засобів за той самий період (ОВЗ) та середніх залишків оборотних засобів (ОЗ).

Нпр=П/(OВЗ+ОЗ) (1.22)

Рентабельність продукції – відношення прибутку (П), одержаного за певний період від реалізації продукції, до собівартості цієї продукції (С).

Рпрод=П/С (1.23)

Коефіцієнт ефективності застосовуваних ресурсів – відношення чистої продукції в порівнянних цінах за рік (ЧП) до витрат ресурсів, що відображені чисельністю працівників (Чпр) середньою вартістю основних засобів (ОВЗ) та середніми залишками оборотних засобів ( ОЗ ) за рік, скоригованими на коефіцієнт повних витрат праці (Кпвп).

Кер=ЧП/[Чпр+(ОВЗ+ОЗ)*Кпвп] (1.24)

Коефіцієнт економічної ефективності розраховується за формулою:

Ер=П/КВ, (1.25)

де Ер – коефіцієнт ефективності для окремих проектів;

П – приріст прибутку (зниження собівартості);

КВ – капітальні витрати.

Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер більше за Ен, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний).

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій здійснюється шляхом розрахунку зведених витрат Z за формулою:

Zj=Cj+Ен*КВj > min, (1.26)

або, що те ж саме:

Zj=Cj+КВj/Тн > min, (1.27)

де Сj – поточні витрати j-го варіанта (проекту) на одиницю продукції (за вирахуванням амортизації основних засобів, на створення яких спрямовуються капітальні вкладення, що оцінюються);

КВj – питомі (на одиницю продукції) капітальні вкладення/-го варіанта (проекту).