39Функції і види культури. Найбільш дослідженими у соціології є такі функції культури:

– пізнавальна – завдяки дослідженню культури ми можемо адекватно судити як про суспільства у цілому, так і про його складові;

– освітньо-виховна – завдяки пізнанню культури суспільства кожен індивід отримує ту чи іншу освіту, таке або інше виховання, від цього багато в чому залежить життєдіяльність суспільства;

– комунікативна – завдяки якій забезпечується злагоджене спілкування, а отже і взаємодія членів суспільства;

– регулятивна – завдяки якій регулюються взаємовідносини між членами суспільства та їх групами. Ці відносини регулюються за допомогою таких категорій суспільного життя, як мораль, право, громадська думка, норми поведінки тощо;

– інтегративна і дезінтегративна (або диференцююча) – з одного боку, культура поєднує людей у певні спільності, забезпечуючи їх цілісність (так, національна культура сприяє єдності конкретної нації), а з другого, завдяки їй же певна спільнота виокремлює себе з ряду інших подібних спільнот (та ж національна культура порівняно з іншими національними культурами);

- функція соціальної пам’яті або передання соціальної спадщини – саме культура зберігає майбутнім поколінням життєвий досвід, набу­тий їх попередниками;

- інноваційна – будучи засобом соціального впливу, культура забезпечує опанування і перетворення світу, з’явлення нового у суспільстві й отже його певний прог­ресивний розвиток.

Виділяють загальнолюдську та локальні культури. Причому до локальних відносяться як націо­нальні або етнічні культури, так і культури певних етнічних спільностей або регіонів. Інші дослідники виділяють так звані суперкультури, які ство­рюються представниками окремих суспільств, субкультури, створені представниками однієї спільноти, одного етносу чи іншої частини суспільства (культура молоді, представників однієї професії тощо). Дехто терміну «субкультура» надає змісту неповністю сформованої культури, тобто «недокультури». Виділяють також контркультуру – культуру певної групи, яка протистоїть чи то суперкультурі, чи субкультурі. Тобто це культура певної групи людей, які навмисно намагаються виділити себе із загальної маси (як, наприклад, рух «хіппі» або «стиляги» в нашій країні 50-х рр.).

Крім того, виділяють ще дві форми культури: високу (елітну) та народну (фольклорну). Цей поділ не означає, що мається на увазі культура вищого та нижчого сорту. Між цими двома формами майже не можна провести лінію поділу, бо вони тісно пов’язані одна з одною: народна культура знаходить своє продовження в елітній, а елітна тією чи іншою мірою відображається в народній. Та й, взагалі, елітну культуру можна уявити вищим виразом народної культури, бо вона саме з неї виростає.

Останнім часом багато говорять про так звану масову культуру, за якою закріпилась негативна оцінка. Але так вважати не зовсім правильно. Масова культура – це форма культури, твори якої стандартизуються і поширюються серед широкої публіки, вона розрахована на масове споживання. Але це не означає, що вся вона є негативним явищем, масовими можуть бути і твори високого рівня. Оцінка масової культури залежить від того, що саме уніфікується, стандартизується і поши­рюється. Якщо це твори низького рівня, то вона має негативний характер, а якщо високого, то навпаки.