12

Г.Сковорода (1722-1794) Байкарська творчість

На Україні першим байкарем був Г.Сковорода.

С.Чавдаров

Сковороду справедливо можна назвати зачинателем байки в українській літературі, оскільки цього жанру літературної творчості на Україні майже не було.

С.Пінчук

Сковороду можна вважати зачинателем байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у ХІХ ст., досягнувши високого художнього рівня у Гребінки і особливо у Глібова.

Історія української літератури. – К., 1954. – Т.І.

Створює першу в Україні збірку байок “Байки Харківські”, тобто виводить жанр на шлях самостійного розвитку.

Збірка включає 30 байок (всі прозові):

• 15 байок – 60-і роки ХVІІІ ст.;

• 15 байок – 1774 р.

Збірка була подарована П.Ф.Панову.

Тексти виражають основні філософські позиції автора.

Розвиток жанру байки

Жанр виник у VІ – V ст. до н.е. в Греції. Перший байкар – Езоп (прозова байка). На початку нашої ери його байки переказані віршами римським поетом Федром.

Байкар-сатирик Горацій (Рим).

Формується особлива композиція: дві частини – оповідна (фабула) і дидактична (мораль).

Античні теоретики (як і середньовічні, ренесансні, барокові): байка – не самостійний жанр, а один з різновидів риторичного прикладу, прийому. Тому жанр розглядався не в системі поетики, а в системі риторики.

В українській літературіжанр широко застосовувався у полемічному письменстві ХVІ-ХVІІ ст. (“Апокрисис” Х.Філалет: сюжет про Вовка і Лисицю; анонімна “Пересторога”), в проповідницькій літературі (І.Галятовський, А.Радивиловський – використовували байковий сюжет для підсилення впливу проповіді, збудження інтересу серед слухацької аудиторії).

Українські поетики і риторики вказували на велике виховне значення байки для народу (особливо, селян).

Основна течія байкарства ХVІ – ХVІІ ст.: творча оборобка байкарських фабул, “перелицювання” їх на новий лад.

М.Довгалевський, поетика “Сад поетичний”:

Що таке байка? Відповідаю: байка – це правдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру людини.

Серед кількох видів байок М.Довгалевський виділяв моральну байку, або аполог¹, що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам

Також поетики вирізняли раціональні² (персонажами є люди) та мішані³ (герої різнорідні)

Ставлення Г.Сковороди до жанру байки

У передмові-листі викладається міркування про байку у дусі настанов шкільних поетик і риторик:

Друже мій! Не зневажай байкослів”я. Байка і притча одне і те ж. Не за гаманом усуджуй скарб, а справедливим судом суди. Байка тоді буває погана і баб”яча, коли у простій і смішній своїй шкаралущі не ховає зерна істини, схожа на горіх-свищ…

Цей кумедний і фігурний рід писання був домашній у найліпших стародавніх любителів мудрості. Лавр і взимку зелений. Так мудрі й у іграшках розумні і в брехні істинні. Істина ж гострому їхньому позиру не здаля бовваніє так, як простим умам, але ясно, як у дзеркалі з”являється.

Вважає жанр дуже вдалим для моралізування: ідеї не стільки у межах фабули, скільки в їхній моралі (“тенденційність”), автор має змогу говорити від свого власного імені, без опосередкування.

Приваблює наочність, метафоричність.

Байка – “мудра іграшка”, що в собі ховає “силу”.

Байка – привід для філософських міркувань.

За Сковородою, характерна риса байки – відтворення істини, при цьому він апелює до байок Езопа.

Джерела сюжетів

Протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. в українській байці панують езопівські сюжети.

У Сковороди:

• запозичував з міжнародного фонду байок, переказуючи близько до традиційної сюжетної канви (“Голова і Тулуб” – з Гвіччіардіні, “Жаби” – з Езопа) – традиція шкільних поетик;

• об”єднував чужі сюжети з власними, утворюючи своєрідний симбіоз (“Жайворонки”, “Орел і Черепаха” – використав байку Езопа “Черепаха і Орел”) – нововведення Г.Сковороди;

• лише згадував про класичні сюжети, якимись рисами споріднені з ідеями, викладеними у власних байках (“Олениця і Кабан” – посилається на байку Езопа “Граки”);

• творив нові сюжети, виходячи з власних життєвих спостережень та використовуючи літературний досвід (байки 2, 9, 10, 12, 19, 26, 28, 29).

Тематичні групи байок:

1. Про “сродну працю” – провідна тема.

Праця – природна потреба людини і шлях до щастя. Діяльність без покликання – мука. Єдиний шлях до добра – праця. Постійна практика, досвід, вправи розкривають природні здібності, без них не буде успішної діяльності.

“Колеса часовії”, “Орел і Сорока”, “Оселка і Ніж”, “Орел і Черепаха”, “Змія і Буфон”, “Бджола і Шершень”.

“Бджола і Шершень”: Шершень сміється з Бджоли, що вона працює не стільки для себе, скільки для інших.

Шершень – образ людини, що живе крадіжкою чужого, народжена для того, щоб їсти і пити.

Бджола – мудра людина, що знає своє призначення, отримує задоволення від своєї праці.

Праця дає найвищу насолоду і повне щастя тоді, коли вона є складовою частиною загальної суспільної трудової діяльності.

“Колеса часовії” – крутяться в різні боки, але не заважають, а сприяють взаємному рухові. Так і в людей, “за різними природними схильностями і шлях життя різний”.

Присвячує тим, хто зневажає працю інших, не розуміє і не цінує її.

“Оселка і Ніж” – Ніж дивується, чому Оселка не хоче бути Ножем, хоча любить Ножі. А тому, що Ножі, які Оселка вигострить, значно більше переріжуть, аніж вона перерізала б сама, Ножем будучи.

Сила: деякі не хочуть служити на військовій службі і одружуватися, аби інших прихиляти до чесного, добропорядного життя.

Автобіографічні мотиви: докори Сковороді за те, що він відмовляється займатися чернечою чи урядовою діяльністю.