ShPORKI (2)

35. Особливості економічного розвитку Нідерландів у ХVІ

У першій половині XVI ст. Нідерланди переживали період економічного підйому. Розкладання феодальних відносин на селі і середньовічного цехового ремесла в містах, процес первісного нагромадження, розвиток капіталістичних відносин стали визначальними факторами господарського життя країни. Південна група провінцій в економічному і соціальному відношенні відрізнялася від північної. Продукція фландрских і бра-бантскіх мануфактур і цехів збувалася через Антверпен переважно на ринках, залежних від Іспанії. З Іспанії ж вони отримували найважливіша сировина - шерсть. Торгівля Антверпена, ставши загальноєвропейським центром комерції та кредиту, була переважно посередницької. Він майже не мав свого флоту. Потреби Фландрії і Брабанта в хлібі покривалися за рахунок аграрних провінцій Ено і Артуа, а також за допомогою імпорту. Північна група провінцій економічно тяжіла до головних портів Голландії та Зеландії - Амстердаму, Мідделбюрху і Фліссенгену, причому Амстердам все більше висувався на перший план завдяки заступництву, чиниться приїжджим і місцевим купцям, які займали панівне становище в місті.

36. Значення великих географічних відкриттів

Великі географічні відкриття призвели до низки наслідків. Географічні відкриття мали величезний вплив на економічне життя Європи. Насамперед, за словами Маркса, вони зробили революцію в європейській торгівлі. Сталося грандіозне переміщення торговельних шляхів і центрів. Головні торговельні шляхи були перенесені на Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море. Місце Італії, колишньої найбільш розвинутої торгової країни в Європі, зайняла інші країни — Португалія, Нідерланди, Англія. Особливо велику роль у XVI ст. почали відігравати Нідерланди. Одним з великих наслідків географічних відкриттів була так звана революція цін. Приплив золота і срібла до Європи головним чином з Америки (а почасти і з Індії) протягом XVI ст. був величезний. За століття кількість срібла зросла в Європі у три з лишком рази (на 206%), кількість золота — більш як у два рази (117%). Революція цін мала великі соціальні наслідки в Європі. В результаті її виграли нові торгово-промислові класи, а також великі землевласники і заможні селяни, пов'язані з ринком.Безпосереднім результатом географічних відкриттів був початок колоніальної системи, або колоніалізму. Спочатку іспанці й португальці, пізніше голландці, англійці, французи захопили собі колоніальні володіння у всіх частинах світу. Група європейських держав, що раніше за інших стали на шлях капіталістичного розвитку, використавши свої економічні переваги, поневолила, пограбувала і піддала тривалій систематичній експлуатації сотні мільйонів народів Америки, Азії, Африки

37. Соціальні утопії. Томас Мор.

Варто зазначити, що твір Томаса Мора «Утопія» представлений морально – соціальною філософією. У ньому в першу чергу розкриваються пороки суспільно – політичного устрою. Народні катаклізми Мор вбачає у оволодінні приватним егоїстичним інтересом.

Його «Утопія» значна не тільки тим, що змогла визнати законний протест людини, яка крім того існує в несправедливому для неї суспільстві, а й продемонструвала усі можливості проектувальних ідей у побудові держави. В утопічній державі, за описом Мора, існував розподіл за таким принципом:1) Обов’язкова праця 2) Кожен працює в міру своїх сил і отримує стільки скільки йому потрібно3) У будь – якій праці є винагорода за заслуги4) Кожен із людей, хоч і живе в розкоші але отримує нарівні з усіма, і не один із них не отримує більше від іншого.5) Приватної власності взагалі немає Томас Мор насправді робить спробу висунення основного принципу, який ввійшов в теорію наукового комунізму і її сподвижника Карла Маркса.Принцип звучав так: «Від кожного – по здібностям, кожному – по потребі». Наука Мора вперше використовується для корисного служіння людям. Хоч вона і є ворожою по відношенню до християнства, але виявляється необхідною при утворенні нового суспільного справедливого устрою.

38. Контрреформація в Європі. Створення ордену єзуїтів.

З’ясувавши у загальних рисах стан, у якому перебувала католицька церква, папська влада зуміла організувати могутній опір. Католицька реакція на реформаційний рух отримала назву контрреформації. Головним знаряддям контрреформації стали орден єзуїтів та реорганізована інквізиція.У цей самий час на історичній арені з’являється така постать, як Ігнатій Лойола. Він та кілька його сподвижників були рукоположені на священиків папою Павлом ІІІ. Орден єзуїтів продовжував існувати і після смерті Лойоли. Товариство Ісуса розвивалося й багатіло, накопичувало скарби в усіх частинах світу. Контрреформація перемогла в кількох європейських країнах: Південній Німеччині, Австрії, Польщі. Її перемога була ознаменована суворими гоніннями проти будь-якого прояву вільнодумства. Так, наприклад, у 1559 р. було вперше опубліковано «Індекс заборонених книг», що підлягали знищенню.

39. Повстання міських комун Кастілії (комунерос).

У травні 1520 р. Карл відплив з Іспанії, залишивши намісником Адріана Утрехтського – кардинала з Нідерландів. В Кастилії зразу ж почалось повстання міських комун – комунерос.Багаті городяни були невдоволені господарюванням фламандців у фінансових питаннях і тим, що Карл мало рахувався з кортесами, почав обмежувати самоуправління міст. Городяни Толедо, які першими піднялися проти короля, закликали інші міста до спільних дій. Основу повстання складали міські низи, що страждали від податкового гніту.Спочатку до повстання примкнули графи та ідальго. Гранди хотіли відновити свої старі привілеї. Ідальго теж хотіли того статусу, який вони мали під час війни з маврами. Крім того всіх обурювало засилля іноземців, які їх витісняли з прибуткових місць та посад.

У травні-червні до Толедо примкнув ряд кастильських міст (Сеговія, Бургос, Авіла). Вони виганяли корехідорів (королівських чиновників) і обирали нове, більш демократичне управління. Найбільше число вільних міст-комун було в Кастилії. Тому в першій половині ХVІ ст. саме тут були найбільші рухи протесту проти гніту. Адріан зібрав війська і розгромив одне з повсталих міст – Медину дель Кампо. Після цього повстання охопило майже всі комуни Центральної і Північної Кастилії. Повстання комуньєрос було суперечливим. Міста ще зберігали середньовічний спосіб життя, вимагали повернення до часів Фердинанда та Ізабелли. Т. ч. об‘єктивно це були повстання проти абсолютизму.

40. Мистецтво Північного Відродження. Пітер Брейгель Старший (Мужицький).

Значні зміни в мистецтві Північного Відродження зумовлені могутніми народними рухами та соціальними реформами кінця XV—XVI ст. Близько 1500р. в мистецтві заальпійських країн остаточно перемогли нові тенденції.

Певного поширення набули тепер ідеї гуманізму, зацікавленості італійським мистецтвом. Вирішальним у творчості багатьох митців став гострий інтерес до індивідуального образу людини та всього її оточення.

Поряд з картинами на релігійні теми, осмисленими як життєві ситуації,значного поширення набув портрет; почали формуватися пейзажний іпобутовий жанри. Найзначнішими осередками мистецтва Північного

Відродження стали Нідерланди, Німеччина та Франція.

У XVI ст., незадовго до буржуазної революції, у Нідерландахрозквітла творчість Пітера Брейгеля Старшого на прізвисько "Мужицький"(1525—1569). Глибоко національна, демократична у своїй основі, сповнена філософських роздумів про всесвіт, вона оспівувала естетичну цінністьнародного життя ("Збирання врожаю", "Мисливці на снігу"). Це було дещо

новим для європейської художньої культури.

41. Внутрішня та зовнішня політика Філіпа ІІ.

У 1556 р. Карл V зрікся імператорського та іспанського престолів. Королем Іспанії став Філіп ІІ (1556 – 1598) Почалось знищення єретиків, активізувалась інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. У другій половині ХVІ ст. було проведено 100 аутодафе Інквізиція здійснювала нагляд і за духовним життям – відала цензурою, видала індекси заборонених книг. Переслідувались мориски. Їм заборонялось зберігати арабські книги, імена, звичаї. За ними наглядала інквізиція. У 1568 р. мориски Гранади і Андалусії підняли повстання. Філіп ІІ послав війська і особливим едиктом дозволив їм грабунки місцевого населення. У 1572 р. повстання було придушене, мориски переселені в інші області.Філіп ІІ не залишав Ескоріал поблизу Мадріда. Недовірливий і підозрілий, він ввів систему шпигунства. Він очолив католицьку реакцію на міжнародній арені, хотів встановити гегемонію Іспанії в Європі і домогтись торжества католицизму. Головним ворогом Іспанії була протестантська Англія. Між державами велась війна на морях. Філіп підтримував змови проти Єлизавети, в центрі яких завжди була шотландська королева Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була страчена. Почалась стадія відкритого конфлікту між Англією та Іспанією. У 1588 р. до Англії був посланий іспанський флот – "Непереможна армада". Вона була розгромлена, а частково кораблі загинули від бурі. Повернулась лише половина із 130 кораблів. Морській могутності Іспанії був нанесений значний удар.

42. Громадянські (гугенотські війни) у Франції.

Релігійні або гугенотських війни - серія затяжних громадянських воєн між католиками і протестантами ( гугенотами), які роздирали Францію при останніх королях династії Валуа, з 1562 по 1598 роки. На чолі гугенотів стояли Бурбони ( принц Конде, Івана Мазепу) і адмірал де Коліньї, на чолі католиків - королева-матиКатерина Медічі і могутні Гізи. На хід подій у Франції намагалися впливати її сусіди - Єлизавета Англійська підтримувала гугенотів, а Філіп Іспанська - католиків. Війни закінчилися сходженням Генріха Наваррського на французький престол і виданням компромісного Нантського едикту (1598). Всього нараховується 9 війн, що тривали з 1560 – 1593рр. найкривавішою подією вважають коли король Франції Карл IX віддав наказ знищити у Парижі протестанських лідерів, що 24 серпня 1572 року вилилось у масову різню гугенотів, відому як Варфоломіївська ніч. Наступного дня Карл розпорядився припинити вбивства, але ситуація вийшла з-під контролю і знищення протестантів тривало до жовтня, охопивши провінції Руан, Ліон, Бордо і Орлеан. За оцінками істориків, у Парижі було вбито близько 3 тисяч гугенотів і до 70 тисяч - по всій країні. Ця трагедія вважається однією з найбільших в історії релігійних війн.

43. Мистецтво Високого Ренесансу. Леонардо да Вінчі.

Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452—†1519), найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою «Книга про мистецтво». Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою — цей список можна продовжувати. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час (ось тільки деякі з них: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крану, ґвинтового домкрату, роликового підшипника і ін.). Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату.

44. Початок національно – визвольної війни в Нідерландах. Іконоборницький рух.

З початку XVI ст. Нідерланди перебували у складі Священної Римської імперії німецької нації, одночасно входячи до володінь іспанської королівської родини Габсбурґів. За часів правління іспанського короля Філіппа ІІ (1556-1598 рр.), 17 нідерландських провінцій, що включали промислово розвинуті, пов'язані торгівельними зв'язками міста, охопило незадоволення. Його спричинили спроби Філіппа ІІ установити тут порядки на кшталт іспанських: повна економічна і політична залежність від короля. У серпні 1566 р. у Нідерландах розпочалося повстання іконоборців. Воно охопило 12 з 17 провінцій. В цей час у країні було зруйновано близько 5500 католицьких церков і монастирів - опори іспанської влади. Було знищено безліч шедеврів церковного мистецтва. Фактично в країні спалахнула революція, як відповідь на політику іспанської влади. За наказом Філіппа ІІ до Нідерландів увійшли іспанські війська очолювані герцогом Альбою - новим намісником країни.За період керівництва провінціями герцога Альби (1567-1573 рр.) у країні запанував кривавий терор. Було вбито близько 11 тис. чоловік. Остаточно Іспанія визнала незалежність Республіки Сполучених провінцій тільки у 1648 р. Вона стала однією з наймогутніших європейських держав XVII ст. Під владою іспанських Габсбурґів залишилися Південні Нідерланди (сучасна Бельгія).

. 45. «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли.

Пише усім відомий твір-утопію «Місто Сонця», який у формі роману зображує таку собі ідеальну країну, населення якої веде філософський спосіб життя в комунізмі, тобто мати все спільне, навіть жінок. Зі знищенням власності знищуються і багато пороків, зникає себелюбство і поступово розвивається любов до спільноти. Кампанелу не дуже й цінували як представника філософської думки Нового часу, так як його ідеї за деякими причинами суперечили людям соціального статусу.

Ця книга — найвидатніший добуток Томмазо Кампанелли. Вона створена, безсумнівно, під впливом «Утопії» Томаса Мора. У ній йдеться про місто, розташоване на горі і яке поділялося на сім поясів, або кіл. У кожному з них були зручні приміщення для житла, роботи, відпочинку. Передбачено й оборонні спорудження: вали, бастіони. Головним правителем серед жителів міста вважався первосвященик — Сонце. Він вирішує всі мирські і духовні питання. У нього є три помічники: Могутність, Мудрість і Любов. Перший займається справами миру і війни, другий — мистецтвом, будівельною справою, науками і відповідними їм установами і навчальними закладами. Любов піклується про продовження роду, виховання немовлят. Медицина, аптечна справа, усе сільське господарство теж у її веденні. Третій помічник також керує тими посадовими особами, яким довірене харчування та одяг. У державі Кампанелли встановлена рівність чоловіка і жінки.

46. Історичні погляди Френсіса Бекона

Велику гідність науки Бекон вважав майже само імовірним та висловив її у своєму відомому афоризмі «Знання – це сила» (від латин. Scientia potentia est). На науку здійснювалося безліч нападів, і проаналізувавши їх – Бекон прийшов до висновку про те, що Бог не забороняв пізнання природи. Бог дав людині розум, який постійно прагне пізнання Всесвіту. Люди ж повинні зрозуміти, що існують два види пізнання: 1) пізнання добра та зла; 2) пізнання речей, які створені Богом.

Пізнання добра та зла людям заборонено. Його Бог дає їм через Біблію. Але створені речі людина може пізнавати при допомозі розуму. Наука повинна займати гідне місце у «царстві людини». Призначення науки – примножувати силу та могутність людей, забезпечувати їм гідне багате життя.

Бекон стверджував, що досі відкриття ділились випадково, але не методично. Їх було б значно більше, якщо б дослідники озброїлись правильним методом. Метод – це головний засіб наукового дослідження. Досліджуваний метод, що був розроблений Беконом, і цей метод є раннім попередником наукового методу. Відомо, що цей метод був запропонований у філософській праці «Новий органон», був призначений для заміни методів, які запропонував у своїй праці «Органон» античний філософ Арістотель (майже 2000 років тому назад).

47. 1.Другий етап визвольної боротьби в Нідерландах. Повстання 1572 р. у північних провінціях. Вільгельм Оранський.

Здавалось, у Нідерландах настала могильні тиша. Усяка опозиція замовкла. Іспанська солдатчина поводилась у Нідерландах, як у завойованій країні. Уцілілі лідери опозиції повтікали. Вільгельму Оранському вдалося своєчасно виїхати в свої німецькі володіння (князівство Нассауське на північному заході Німеччини). Велика кількість ремісників і робітників переселилися у сусідні країни — Англію, Францію, Західну Німеччину. Так тривало кілька років. Та в ці ж роки найактивніші елементи готували повстання проти Альби. 1 квітня 1572 р. загін «морських гезів» під командуванням дрібного дворянина Люме захопив у Зеландії невелике місто Бріл. До гезів приєдналось місцеве населення — городяни, селяни околиць, рибалки, дрібні дворяни. Слідом за Брілем рух швидко поширився по всій Зеландії. Голландії та інших північних провінціях. Всюди іспанські гарнізони обеззброювали і захоплювали у полон. Знов відновився антикатолицький рух. Одним з головних центрів боротьби проти іспанців було промислове місто Ухрехт, де рух почався навіть трохи раніше. Побоюючись репресій Альби, повстале населення вимагало допомоги від Вільгельма Оранського. Вільгельм вступив у межі Нідерландів, спочатку в провінцію Гельдерн, а потім у Брабант, де він дійшов майже до Брюсселя (серпень 1572 р.). Але тут він дізнався про різню своїх союзників гугенотів у Парижі (Варфоломіївська ніч) і відступив, вважаючи недостатніми свої сили для операцій проти Альби. Вільгельм відійшов у Голландію, де незабаром буї проголошений намісником (штатгальтером) спочатку Голландії, а потім й інших провінцій — Зеландії, Фрисландії і Утрехту. Так на Півночі Нідерландів фактично утворилась нова держава, яка лише номінально продовжувала ще вважати Філіппа II своїм королем.

48. Основні етапи формування абсолютної монархії у Франції.

На початок XVI століття Францію стає єдиною державою. Формою цієї держави стає абсолютна монархія.

Абсолютизм характерний перш за все тим, що вся повнота законодавчої, старанної і судової влади концентрувалася в руках наслідного глави держави - короля. Йому був підпорядкований весь централізований державний механізм: армія, поліція, адміністративний апарат, суд. Всі французи, включаючи і дворян, були підданими короля, зобов'язані беззаперечно покорятися. При Людовику XIV (друга половина XVII - початок XVIII століття) французький абсолютизм досягає вищого ступеня свого розвитку.

У XVIII столітті в промисловості остаточно утвердився, а в сільському господарстві посилився капіталістичний устрій. Абсолютистський лад для Феодала почав утрудняти подальший розвиток продуктивних сил. В період правління Рішельє 1624-1948 рр. в практику увійшло безстроковий висновок за наказом короля. Абсолютизм завершив створення регулярної армії, яка була численна і добре оснащена. Армія мала чітко виражений класовий характер.

2.Королівська реформація в Англії.

У 1485 р. англійський престол перейшов до династії Тюдорів. Суттєве зміцнення держави і королівської влади відбулося за правління другого короля з цієї династії — Генріха VIII (1509—1547 рр.). У цей час в Англії розпочалася Реформація.На відміну від інших держав, в Англії Реформація відбувалася «згори» — за активного втручання і під керівництвом короля, унаслідок чого її називають королівською. Спочатку Генріх VІІІ виступив против Реформації, проте сімейні обставини змусили змінити його позицію. Спроба розлучитися з іспанкою Катериною Арагонською не знайшла підтримки в Папи Римського. Тоді король виступив проти католицької церкви.Під тиском Генріха VІІІ парламент у 1534 р. прийняв «Акт про супрематію (верховенство)», який проголосив короля главою і захисником англійської церкви. У 1536—1540 рр. була проведена секуляризація церковних земель — монастирі було закрито, а ченців розігнано. Усі землі й майно монастирів, а також власність церкви перейшли до скарбниці короля. Разом із тим майже всі католицькі догмати зберігалися. Нова церква стала називатися англіканською, вона була більш поміркованою порівняно з лютеранством та кальвінізмом.Становлення англіканської церкви здійснювалося методами терору. За відмову від неї карали, як за державну зраду. Так, 1535 р. був страчений відомий гуманіст, канцлер Томас Мор.

Нащадок Генріха VІІІ Едуард VI (1547—1553 рр.) продовжував королівську Реформацію. Від 1549 р. служба почала здійснюватися англійською мовою, було спрощено церковні обряди.За правління королеви Марії Тюдор (1553—1558 рр.) було здійснено спробу повернутися до католицизму. Королева відновила католицьку церкву, почала переслідування протестантів, за що в Англії її називали Марією Кривавою. Однак землі монастирям повернути не вдалося.

3. Культура Іспанії в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

Відродження в Іспанії носило суперечливий характер.Тут не було розриву з католицизмом і навіть Сервантес і Лопес де Вега не порвали з католицькою традицією.Представники передової думки називались "еразмістами".

Альфонсо де Вальдеса - гуманіст, писав твори в дусі Лукіана. Нападав на папу і духівництво.Філософ Хуан Луїс Вівес з Валенсії. Учився в Парижі, жив у Англії, Фландрії. Написав "Товариство Христа", критикувава арістотелеву схоластику.Поет Луїс де Леон - ортодоксальний католик, але був звинувачений в єресі, потрапив у руки інквізиції, через 4 роки був звільнений. В поезії прославляв життя на лоні природи (ода "Блаженне життя").Мігель Сервантес де Сааведра (1547 - 1616) - з сім'ї хірурга. Прожив непросте життя. Був поранений у битві при Лепанто. Захоплений піратами і 5 років провів у Англії. Коли його викупили, він став зборщиком податків і два ради потрапляв у в'язницю. Тут і був створений "Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський" (1605 - 1615).Лопе Феліс де Вега Карньо написав 1800 комедій, збереглось 426. Найбільш відома драма "Фуенте Овехуна" ("Овече Джерело"), а також комедії "Собака на сіні", "Валенсіанська вдова", "Учитель танців".У живописі головна фігура - Ель Греко (з Криту), що жив у Толедо. Створив ряд всесвітньо відомих полотен, серед них - "Похорон графа Оргаса".Дієго Веласкес де Сільва, живописець Філіпа ІУ, жив у Севільї. Він створив його портрети, "Меніни" (фрейліни), "Пряхи" та інші полотна з життя знаті і простих іспанців.

4. Розвиток продуктивних сил в Західній Європі в кінці ХV – ХVІ ст.

- вдосконалення вогнепальної зброї

- розвиток гірничо-добувної справи і виплавки заліза

- видобуток дорогоцінностей

- текстильна справа

- кораблебудування

- книгодрукування (Іоан Гутенберг)

5. Основні напрямки зовнішньої політики Англії в період правління Єлизавети І.

Зовнішня політика Єлизавети була також дуже успішною. Королева була акціонером работоргових компаній і отримувала свою частку від піратських набігів. Головним ворогом Англії на той час була Іспанія. Англійські пірати захоплювали іспанські кораблі, що перевозили золото й срібло з Америки. Інколи вони грабували узбережжя Нового світу.Френсис Дрейк з невеликим флотом пройшов через Магелланову протоку і пограбував Чилі. Флагманський корабель "Золота лань" в той день став дійсно золотим - у порту Сантьяго було зібрано золото для відправки у Іспанію. Потім Дрейк перетнув Тихий та Індійський океан, здійснивши другу кругосвітню подорож, повернувся до Англії.

Марно іспанський посол вимагав від Єлизавети відшкодування збитків. Королева сама відвідала корабель Дрейка і надала піратові рицарське звання.Після страти Марії Стюарт папа римський закликав католиків до війни проти Англії. Іспанія почала готувати вторгнення в Англію. Величезний іспанський флот із 130 вітрильників вирушив до англійських берегів. На кораблях було понад 20 тис. солдат та матросів. Цей флот мав прибути до берегів Нідерландів.Там було зібрано армію в 17 тис. чоловік і 300 кораблів для того, щоб перекинути війська в гирло Темзи. Упевнені в перемозі, іспанці назвали свій флот "Непереможною армадою" ("армада" - великий флот).У 1588 р. англійські кораблі атакували іспанський флот у протоці Ла-Манш. Морський бій тривав два тижні. Важкі і неповороткі іспанські кораблі мали менше гармат, ніж англійські, й використовувалися в основному для перевезення військ. Легкі, швидкохідні англійські судна вели влучний артилерійський вогонь по кораблях противника, підпалювали їх і пускали на дно.

Втративши багато кораблів, іспанський флот змушений був відійти у Північне море і намагався прорватися в обхід Англії з півночі. Велика буря розкидала по морю кораблі іспанців. Одні з них потонули, інші розбились об скелі біля берегів. Лише жалюгідні рештки іспанського флоту дісталися батьківщини.

6. Культура Німеччини ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

У першій чверті XVI ст., тобто під час найдраматичніших подій німецької історії,роль народних гравюр знову стає значною — тепер вони залучаються до революційноїпропаганди як агітаційні листівки селян, ілюстрації памфлетів, політичні карикатури. Гравюра на міді, більш вигадлива техніка, починає розвиватися дещо пізніше. Як гравер на міді уславився Мартін Шонгауер. Його гравюри відзначаються красою малюнка, багатством живих спостережень і майстерністю впевненого штриха.

Найяскравішою зіркою німецького мистецтва XVI ст. був Альбрехт Дюрер —видатний живописець, гравер, перший на німецькому ґрунті художник-універсалренесансного типу. Дюрер був автором теоретичних трактатів «Про живопис», «Про прекрасне»,«Про пропорції». У них йдеться про закони співмірності й пропорційності, про важливість геометрії. Однак У теорії він адепт раціоналістичної естетики ВисокогоВідродження. На практиці ж він не уникає потворного. І це цілком зрозуміло — Дюрер як митецьсформувався у традиціях нюрнберзької готичної школи і був сучасником трагічнихподій Реформації. Разом із тим Дюрер був художником нового для Німеччини типу. Бунтівне готичне натхнення поєднувалося в нього з класичною правильністю. Щоправда, у нього є роботи цілком у дусі Чінквеченто, такі як оголені фігуриАдама і Єви, однак вони — не найхарактерніше для майстра. Характерніші аркуші«Апокаліпсиса» — великі гравюри на дереві. Серія «Апокаліпсис» була створена намежі XV—XVI ст. і на зламі епох. Як завжди у середні віки, відчуття великих подій ізмін у людській свідомості пов'язувалося із біблійними пророцтвами. Найвідоміший із аркушів серії — «Чотири вершники».

7. Процесс первісного накопичення капіталу, його специфічні риси в країнах Західної Європи.

Для того, щоб змогло існувати капіталістичне виробництво, необхідні дві умови: наявність маси незаможних, юридично вільних, позбавлених засобів виробництва та існування і вимушених найматися працювати на капіталіста, накопичення великих грошових багатств, необхідних для створення капіталістичних підприємств.

До 14 ст ці умови тільки почали складатися. Основою товарного виробництва феодального господарства Західної Європи, незважаючи на порівняно високий рівень її розвитку, продовжувало залишатися індивідуально-сімейне господарство селянина у селі і ремісника в місті. Засоби виробивши проведений з їх допомогою товар належав кошти виробнику. Існувало позаекономічний примус у формі кріпосного права і цехових огранічееній. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особистості селянина від кріпосної залежності і ремісника - від цехових статутів і примусів.Потім відбулося примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва та їх перетвореннян езаможних продавців своєї робочої сили. Другий сторінкою первісного нагромадження капіталу був процес накопичення великих грошових коштів в руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином купців і лихварів. Основними джерелами накопичення капіталівстали колоніальні воїни, торгівля рабами, піратство, державні позики податки, система протекціонізму, жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки.

8. Німецький гуманізм. Ульріх фон Гуттен. С.Брант

У своїх творах радикально налаштовані гуманісти відгукувалися на хвилювали широкі опозиційні кола питання національного розвитку Німеччини. Літератори і філософи викривали невігластво і тупість богословів і ченців, пропагували вільний розвиток людського духу. У німецькій гуманістичної літературі широке поширення отримав сатирично-викривальний жанр. Видатними представниками німецького гуманізму були: Еразм Роттердамський, у своїх сатиричних творів не щадівші йні королів, ні прелатів і князів, ні самого папи; ЙоганнРейхлін - філолог і філософ, якийпрагнувпримиритихристиянську мораль з гуманізмом; Ульріх фон Гуттен,що встав на бік непримиренних противників католицької церкви і прихильників Реформації;"Листи темних людей" - тонка сатира, один з найблискучішихзразківєвропейськоїсатиричноїлітературиепохиВідродження. Узагальнені портрети обскурантів не тільки відштовхуючі, вони правдиві. Автори висміюють інтелектуальне і моральне убозтво схоластів. С.Брант наприкінці ХУ ст.(1494 р.) написав сатирико-дидактичну поему «Корабельдурнів». У передмові до творувін так визначивсвоєзавдання – «підтримувавти мудрість і доброчесність, викорінюватиглупоту і пересуди для покращеннялюдськогороду».БагатоувагиприділяєБранткритицікористолюбства, жадоби до грошей, байдужості до суспільного блага

9. Натуралістичний пантеїзм Джордано Бруно

Творчість Джордано Бруно (1548-1600) проходила під впливом астрономічних досягнень М.Коперника. Пантеїзм Бруно є найбільш радикальним та послідовним серед усіх вчень представників італійської філософії природи. До головних трактатів Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів".Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, "кожна річ являє себе єдиною, але не єдиним чином". Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пронизана "універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного". Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. "Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма виявляє себе як внутрішній бік матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним".

10. Характерні риси мануфактурної стадії капіталістичного виробництва

Мануфактура — капіталістичне підприємство, яке застосовувало вільнонайману працю і орієнтувалося на виробництво продукції, що користувалася попитом у населення, тобто працювало для потреб ринку як внутрішнього, так і зовнішнього. Характерною рисою мануфактури у порівнянні з попередньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підвищення продуктивності праці. Мануфактурне виробництво історично підготувало передумови для великої машинної індустрії. З середини XVIІ ст. мануфактура стає панівною формою виробництва, охоплюючи все більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-географічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні, металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині — гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії — текстильні та суднобудівельні.Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршання умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, застосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробітної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч. Розклад феодального господарства був повязаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великх капіталів і розвиток розширеного відтворення. Були вигідними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерського господарства.

11. Причини великих географічних відкриттів.

Епоха великих географічних відкриттів-термін європоцентристської історіографії, яким позначають період всесвітньої історії ХV-XVIIстоліття, протягом якого західні європейці активно досліджували невідомі їм території Земної кулі. Початок цьому періоду поклали географічні відкриття католицьких династій Португалії та Іспанії в Африці, Азії та обох Америках. Відкриття дозволили завершити складання мапи світу, яка змінила середньовічні уявлення європейців про порядок, релігію, науку та суспільство. Контакти Старого світу з Новимсприяли між цивілізаційному діалогу, що виражався у переміщенню великої кількості рослин, тварин, людей, товарів, а також хвороб і культурних надбань. Ці зміни призвели до появи перших колоніальних імперій та національних держав у Західній Європі. Великі географічні відкриття мали певні передумови: По-перше, вагомі здобутки в галузі мореплавства й накопичення географічних знань. Розроблено новий тип судна—каравелу, яка завдяки удосконаленій системі вітрила могла рухатися не тільки за напрямком вітру, а й проти вітру, досягаючи швидкості 22 км/год. По-друге, утвердження в науці думки про те, що Земля має форму кулі, а суша омивається єдиним океаном. Отже, пливучи на захід, можна дістатися берегів такої бажаної для європейців Індії та інших східних країн. По-третє, морська подорож у західному напрямку була можлива лише невідомим тоді Атлантичним океаном, який омивав країни Піринейського півострова—Іспанію та Португалію. Таке вигідне географічне положення сприяло тому, що ці країни почали першими освоювати незвідані океанічні простори.

12. Культура Франції ХVІ – першо їполовини ХVІІ ст.

У другій половині XVI ст. у Франції значно посилилась боротьба релігійних напрямів. Чим більше зміцнювала свої позиції протестантська церква, тим жорстокішим був наступ католицизму (контрреформація). Вся країна розділилась на два ворожі табори - католиків і протестантів, між якими точилися кровопролитні релігійні війни, що призвело до відновлення феодальної анархії. В таких обставинах гуманістичний рух набував нового характеру - народжувалось трагічне усвідомлення нездійсненності гуманістичних ідеалів, що зумовило кризу гуманізму.Маргарита Наваррська (1492-1549), сестра короля Франціска І, була одним із активних діячів гуманістичного руху. Вона відзначалася всебічною освіченістю, захоплювалася античною культурою, італійською літературою. При її дворі у Наваррі групувалися вчені-гуманісти, художники, письменники, тут вони знаходили матеріальну підтримку, нерідко захист від переслідувань церковної реакції, а найважливіше - необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Наваррська була талановитою письменницею, вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором - і дійсно значним - є прозова збірка новел «Гептамерон». Одним із найбільш значних представників гуртка Маргарити Наваррської був Клеман Маро (1496- 1544) - талановитий поет, син Жана Маро - придвірного поета Анни Бретонської. Творчість Клемана Маро зросла на грунті національної й античної поетичних традицій. Він вважав себе послідовником Війона, звертався до жанрів французької народної поезії. Другий учасник гуртка Маргарити Наваррської - Бонавентюр Депер'є (1510-1544) увійшов у французьку літературу як видатний сатирик У 1536 р. він приєднався до гуртка Маргарити

13. Концепція «глобальної» історії ФернанаБроделя.

Представник школи Анналів .

Б. використовував міждисциплінарний підхід, на основі якого формується концепція глобальної історії.

Стереоскопічне бачення історії з різних точок зору.

Б. заперечує ланцюг розвитку Маркса( формаційний підхід), заперечує роль класової боротьби.

Б. наголошує, що домінує еволюційний розвиток, а революція – фрагмент еволюції.

На думку Б. ПНК – це праця попередніх поколінь.

Капіталізм – це тонка непрозора сфера на верхньому поверсі ринкової економіки, яка підчиняє ринок своїм інтересам.

Б. протиставляє ринки закритій, непрозорій, елітарній сфері капіталізму. Капіталізм – це анти ринок, спосіб володарювання.

14. Перше плавання Колумба

3 серпня 1492 року з порту Палос в море вийшло три невеликих кораблі - каравели „Нінья”, „Пінта” та „Санта-Марія”; найбільший з них був лише 20 м завдовжки. Екіпаж кораблів складався здебільшого з засуджених злочинців. Разом на трьох кораблях було 90 матросів. Океан здався мореплавцям безмежним. Минуло 33 дні, як експедиція залишила Канарські острови, а землі все ще не було видно. На кораблях назрівав заколот. Колумб погодився повернутись, якщо впродовж трьох днів вони не досягнуть суші. На щастя для Колумба, 12 жовтня 1492 року пролунав довгожданий крик: „Земля!”. Перед мандрівниками відкрився Новий Світ. Це був острів Гуанахані з групи Багамських островів; Колумб дав йому назву Сан-Сальвадор (Святий Спаситель). Колумб назвав туземців індійцями. Ця назва увійшла в обіг ще до встановлення істинного характеру відкриття Адмірала і пізніше поширилася на всіх аборигенів Нового Світу. Незабаром Колумб відкрив ще декілька островів. Найбільший з них, що лежить на південний захід від Багамських островів, - Кубу - Колумб прийняв за півострів Азії. Від острова Куби Колумб пройшов на південний схід і на початку грудня був біля острова Гаїті, де до берега виходять „найчудовіші в світі долини”. Цей острів Колумб назвав Еспаньйола („Іспанський острів”). Незабаром Колумба спіткало нещастя: корабель „Санта-Марія” сів на мілину, і зняти його не вдалося. Так було відкрито острови поблизу Америки, які Колумб прийняв за острови біля берегів Азії.

На початку січня 1493 р. два кораблі рушили назад – у Іспанію. Зазнавши лютих штормів, судна „Пінта” і „Нінья” повернулись до Іспанії. Колумба зустріли як тріумфатора. Королівська пара надала йому великих почестей, іспанські аристократи давали банкети на його честь. Колумб повідомив про відкриття нового шляху до Азії, розповів про найяскравіші події своєї подорожі і описав відкриті ним острови.

15. Леонардо даВінчі - природознавець.

Вивчаючи стійкість людського ока, Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнювальні результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Почавши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув запровадити дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи структурно-функціональні моменти. Він дав опис листкорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

16. Початок аграрного перевороту вАнглії. «Криваве законодавство» Тюдорів.

Обгороджування. Особливістю розвитку сільського господарства Англії XVI ст. став початок аграрного пере¬вороту — становлення ринкових відносин у сільському господарстві. Для розвитку вівчарства землевласники (лендлорди) почали перетворювати землі у своїх маєтках на пасовиська. Збільшуючи площі пасовиськ, вони зганя¬ли селян із земель та обгороджували їх. Цей процес отри¬мав назву обгороджування. У результаті проведення обгороджувань в Англії з'яви¬лися нові суспільні верстви — нові дворяни та сільські най¬мити. Нові дворяни отримували прибутки інакше — від вирощування овець і продажу вовни. Селяни, які залиши¬лися без засобів до існування, були змушені шукати робо¬ту в містах або працювати на нових дворян«Криваве законодавство». Аграрний переворот і розвиток ринкових відносин у сільському господарстві зумовили значні зміни в англійському суспільстві. Ману¬фактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедоле¬них селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси лю¬дей шукали роботи і, не знаходячи її, крали або старцюва¬ли. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генріх VIII почав видавати закони, спря¬мовані проти старцювання. Збирати милостиню дозволяло¬ся тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і зобов'язували повертатися додому. Якщо затри¬мували вдруге — знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє — страчували як злочинця

17.Становище католицької церкви в Німеччині напередодні Реформації

Католицька церква здійснювала величезний вплив на політику Священної Римської Імперії і претендувала на першочергову роль в управлінні держави. Католицька церква стояла на захисті збереження старих феодальних відносин. Духовенство мало найбільші доходи, не платило податків і підлягало лише церковному суду.Проте в державі поширюються антицерковні погляди і настрої. Це було викликано аморальної поведінкою католицького духовенства. Наприклад, була поширена практика продажу індульгенцій (грамот по відпущення гріхів), що викликало відразу у населення.з висвітлення ролі католицької це¬ркви в Середні віки: вона була головною опорою феодального ладу. Папських дипломатів, збирачів податків, продавців індульгенцій можна було зустріти у всіх країнах Європи, але в роздробленій Ні¬меччині вони почували себе особливо затишно і вільно! Церковні володіння займали значну частину країни. Рейн — головну водну артерію — називали «попівською дорогою»: по берегах цієї судно¬плавної річки були розташовані найбагатші церковні володіння з де¬сятками міст і сел. Архієпископи і багато єпископів були незалеж¬ними князями; серед семи найбільш сильних князів, що обирали імператора, було три архієпископи. Найбільші доходи Папи Рим¬ського забезпечувала саме Німеччина. У тих країнах, де королівська влада була сильною, королі регу¬лювали платежі, що надсилалися церквою До Риму. Але в роздроб¬леній Німеччині католицька церква грабувала народ, не зустрічаю¬чи перешкод з боку імператора. До початку XVI ст. усі верстви населення Німеччини були незадоволені католицькою церквою.

18. Політична думка Високого Відродження. Н.Макіавеллі та його праця

«Князь».

У духовній діяльності Петрарки і Боккаччо, Альберті і Франсуа Рабле, Нікколо Макіавеллі і Еразма Роттердамського та інших мислителів яскраво помітні спроби створити нову, світську культуру на противагу феодально-церковній культурі середньовіччя. Гуманісти вимагали звільнення від засилля церкви, від її панування в економічному, політичному та духовному житті. Соціально-політична думка епохи Відродження на перший план висунула проблему прав і свобод людини, особливо її права на індивідуальність, тобто незалежність, гідність, власну думку, власний спосіб життя. Ідея індивідуальності була невідома ні античності, ні середньовіччю, де окрема людина розглядалася лише як частка якоїсь спільноти: держави — в греків та римлян, релігійної общини — в середньовіччі.Гуманісти підкреслювали пріоритет особистості над будь-якою соціальною спільністю. Це була не тільки реакція на нівелювання окремої особи за феодального ладу, відповідали ці ідеї і потребам нової економіки у вільній та незалежній особистості.Ренесансні суспільні теорії позбулися релігійного впливу. Соціально-політичні відносини розглядалися в них уже не як «божественне накреслення», а як те, що залежить від самої людини.Найбільш відома праця Н. Макіавеллі — «Монарх», яка здобула йому всесвітнє визнання та величезну популярність. Мета «Монарха» — розкрити, як завойовують владу, як її втримують і як утрачають, навчити можновладців науки досягнення політичного успіху. Політична філософія Макіавеллі базується на аналізі римської історії, на власних спостереженнях політичного життя Італії та на політичній біографії відомого італійського політичного авантюриста Чезаре Борджа, який прихилив до себе симпатії Н. Макіавеллі тим, що прагнув об’єднання Італії.

29. Італійські війни

Наприкінці XV ст. французькі королі розпочали війни за завоювання багатих італійських земель, які тривали більше ніж півстоліття (1494—1559 рр.). Приводом до італійських війн стали спадкові права французького короля Карла VIII (1483—1498 рр.) на деякі італійські землі. Початок війн був дуже успішним для французів. Проте поступово війна затяглася і набула тривалого характеру. Обурені насильствами і грабунками французів італійські держави стали об'єднуватися для боротьби проти загарбників. Французи були змушені лишити Італію, нічого не досягши.Король Франциск І продовжив 1521 р. боротьбу за підкорення Італії. Остаточно війни завершилися миром, укладеним 1559 р. в місті Като-Камбрезі між Генріхом ІІ і сином Карла V іспанським королем Філіппом ІІ. За угодою Франція остаточно відмовлялася від своїх претензій на Італію, але за згодою Філіппа ІІ отримувала землі Лотарингії. Англія, яка воювала на боці Габсбургів, погоджувалася повернути місто Кале, яким англійці володіли від часів Столітньої війни. У такий спосіб було завершено об'єднання земель Франції майже в її сучасних кордонах.

Окрім невеликих територіальних надбань, італійські війни не принесли Франції бажаних результатів. Одним із наслідків італійських війн стало те, що серед французів знайшли чимало прихильників італійська мода, звичаї, мистецтво і література. У Парижі в стилі італійської архітектури було побудовано новий королівський палац — Лувр, а королівський двір став центром поширення нової культури — Відродження, яка прийшла з Італії.

30.Культура доколумбової цивілізації.Майя.

Ма́йя — одна з цивілізацій Месоамерики, що відома своєю розвиненою писемністю, разючими досягненнями в архітектурі, мистецтві, астрономії та математиці. Цивілізація майя почала формуватися у докласичну добу (2000 до н. е. — 250 н. е.), досягла розквіту в класичний період (250—900) і продовжувала існувати в гірській Гватемалі та на Юкатані аж до прибуття конкістадорів. Майя будували величні кам'яні міста, більшість з яких було залишено ще до прибуття європейців Суспільство майя мало чіткий поділ на класи знаті, священиків, воїнів, ремісників, торговців, селян (яких було більшість) і рабів. На чолі суспільства стояли верховні вожді, котрі отримували владу в спадщину від батька і делегували її вождям поселень. Соціальна структура суспільства майя була досить складна, кожний суспільний клас також ділився в залежності від майнових, статевих чи інших чинників. Селяни, які складали більшість підрозділялися на власне селян, слуг і рабів. Основною сферою економічної діяльності майя було землеробство. Вони вирощували кукурудзу, бавовну, боби, перець, какао, маніоку, фрукти тощо. Вважається, що сама назва майя походить від слова «кукурудза».

31. Селянська війна у Німеччині

селянська війна складалась із масових заворушень економічного та релігійного характеру, рушійну силу яких складали селяни, городяни й дворяни.. Конфлікт, що проходив в основному у південних, західних та центральних областях сучасної Німеччини, також зачепив сусідні Австрію та Швейцарію, досягнув апогею навесні-влітку року, коли в подіях брали участь близько 300 тис. селян-повстанців. на південному заході Німеччини, звідки вийшла програма «дванадцяти статей», вождем повстання був Ганс Мюллер із Влітку 1524 року почались повстання на верхньому Рейні; потім, потроху розповсюджуючись, вони у 1525 році охопили собою всю Німеччину, за винятком північної її частини, причому образ дій селян ставав все рішучішим внаслідок того опору, що вони зустріли, й посилення антибаптистських проповідей. Нарешті, розпочався справжній терор, що мав на меті примусити дворян виконати вимоги повстанців, а селища, що залишались у спокої, — долучитись до загального руху.

32.Битва підФранкенхаузеном.

Події в Саксонії та Тюрінгії. Мюнцер в Тюрінгії зробив спробу об‘єднати всі сили повсталих на основі революційної тактики. Це була кульмінація Селянської війни. Місто Мюльхаузен, де у 1525 р. знаходився Мюнцер, стало центром повстання. Збройні загони займали міста і замки. Землю і добро, за вказівкою Мюнцера, ділили між собою. Селяни довіряли Мюнцеру і радились з ним.Мюнцер розглядав війну як боротьбу за рівність у всій Німеччині та за її межами. Він закликав до єдності простих людей. “Божественне право” роз‘яснював як повне вилучення пап, непідпорядкування властям і ствердження порядку, де збройні загони будуть робити все, що визнають корисним для спільної справи.Мюнцерівська програма поширювалась і в інших районах. Біля Франкенхаузена почали групуватись сили Тюрінгії. Туди ж із загоном прибув і Мюнцер. Князі Середньої Німеччини – саксонський герцог і гандграф Гессенський були сторонниками Лютера, а в діях Лютера бачили небезпеку. Вони зібрали сили і рушили в похід, щоб придушити новий район повстання і захопити Мюнцера, якого вважали небезпечним. В середині травня 1525 р. біля Франкенгаузена в Тюрінгії розгорівся бій між княжою кіннотою, озроєною артилерією, і селянськими загонами, слабо озброєними. Це був героїчний і безнадійний акт Великої селянської війни. Мюнцер закликав не боятись. Оточений озброєними княжими військами, він малював величну картину “царства божія на землі”. Результат битви був передбачуваний. Селяни були розбиті. Мюнцер потрапив у руки князів, які його після тортур стратили.

33. Зміцнення абсолютизму у Франції. «Політичний заповіт» кардиналаРишельє.

XVI ст. Франція вступила сильною об'єднаною державою. її населення становило понад 15 млн чоловік, причому 300 тис. мешкало в столичному Парижі - одному з найбільших міст Західної Європи. Об'єднавши країну територіально, королівська влада прагнула досягти політичної централізації. Оточена з усіх боків володіннями Габс-бургів, Франція прагнула вирватись із цих лещат і приєднати до своїх територій Північну Італію. Упродовж 1494-1559 рр. вона вела Італійські війни,. У своєму «Політичному заповіті» рішельє дає таке визначення: "Мета мого перебування при владі полягала в тому, щоб повернути Галлії кордону, призначені їй природою, повернути галлам короля-галла, поставити на місце Галлії Францію і всюди, де була стародавня Галлія, встановити нову ".Слід підкреслити глибокий і основний зміст слів кардинала Рішельє: ". Встановити нову Галію" Саме в цих словах визначається не тільки територіальний і расово-мовної редукціонізм поняття "нація", але також вперше проголошується сучасний політичний волюнтаризм і штучного встановлення чогось нового, натомість органічно склався колишнього стану. «Політичному заповіті» Рішельє давав поради і щодо управління державою.

34. Історичні хроніки У.Шекспіра.

Історичні хроніки - жанровий розділ творчості Вільяма Шекспіра, який представляє близько третини всіх його драматичних творів. Основною темою хронік Шекспіра є процес становлення англійської державності через подолання хаосу міжусобиць і прихід до влади династії Тюдорів. Виділяються дві тетралогії, пов'язані послідовністю подій і загальними персонажами; це цикл про перші Ланкастер (події 1399-1415): «Річард II», дві частини «Генріха IV» і «Генріх V» - а також створена Шекспіром раніше (але за хронологією відноситься до пізніших подій) драматична тетралогія про війну Червоної та Білої троянди: три частини «Генріха VI» і «Річард III». П'єси «Король Іоанн» і «Генріх VIII» стоять окремо.

Джерелами сюжетів для Шекспіра стали «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії» Холіншеда, твори інших англійських авторів і вже відомі п'єси на історичні теми, які він переробляв.Однією з перших його п'єс в цьому жанрі стала трилогія «Генріх VI»

77. Театр «Глобус»

«Глобус» був побудований в 1599 році з використанням дерев'яних конструкцій попереднього театру, (першого загальнодоступного лондонського театру), що називався просто «Театр» і був побудований батьком Річарда Бербеджа, Джеймсом Бербеджем, в Шордичі в 1576 році. Бербеджи спочатку орендували місце, на якому був побудований «Театр», на 21 рік. В 1598 році власник землі, на якій розташовувався «Театр», підвищив орендну плату. Бербеджи демонтували «Театр» й перевезли його до Темзи де він був зібраний знову, вже як «Глобус».

«Глобус» являв собою круглий (або 18-20-кутний) амфітеатр, в якому могли розміститись до 3000 чоловік. В театрі передбачалися дешеві стоячі та дорожчі сидячі місця, розташовані у три ряди. Сцена мала розміри 12x8 метрів і двоє дверей для виходу акторів. Дах розміщувався лише над сценою і був пофаробований у кольори неба, дах також мав люк, через який актори могли спускатися на сцену за допомогою мотузок. На даху була встановлена статуя Геркулеса, що тримав на своїх плечах земну кулю. Надпис над входом говорив «Totus mundus agit histrionem», тобто «Цілий світ грає якусь роль».

У липні 1613 року театр «Глобус» згорів під час спектаклю «Генріх VIII». Причиною пожежі стала театральна гармата, що дала осічку і запалила дерев'яні балки і дах із соломи

78. Боротьба англії з іспанією на морях. Загибель "Непереможної Армади"

Смерть Марії Стюарт спричинила виступ Іспанії проти Англії. Король Філіпп II, наймогутніший із католицьких володарів, уважав за обов'язок своєї честі помститися за смерть Марії, тим більше що вона у тестаменті передала все йому в спадщину. Зрештою, між Англією та Іспанією йшло суперництво на морі.Великий іспанський воєнний флот, «Непереможна армада», в липні 1588 р. увійшов в Англійський Канал. Воєнних кораблів було 130, між Ними деякі небачених досі розмірів, загальною кількістю 30000 артилерії та 2400 гармат. Окремо йшов транспортний флот, з Іспанії, та з іспанських Нідерландів. Єлизавета не мала навіть четвертини тої сили, але на її заклик англійське громадянство кинулося до організації оборонних засобів. При королеві стали всі, без огляду на віросповідання, бо всім була відома безоглядність Філіппа, що в разі перемоги готов був знищити самостійність Англії. Парламент ухвалив окремий корабельний податок, і в недовгому часі Англія розпоряджалась флотом, складеним з 190 кораблів, значно менших, ніж іспанські, але набагато маневреніше. Англійці спочатку уникали зустрічі, й іспанці поплили в напрямку на Кале, щоб там зійтися з додатковими силами з Нідерландів. Коли іспанський флот причалив до Кале, несподівано вночі підплили до нього 8 англійських кораблів і почали іспанців обстрілювати. Цей наступ викликав такий переполох, що флот потрапив у безладдя і почав виступати на Гравелінген. На морі почалася тоді буря, і вона спричинила остаточну катастрофу флоту. Іспанські кораблі кинулися врозтіч по незнаному морю, а англійці, яким увесь терен був добре відомий, на своїх легких кораблях без труднощів їх наздоганяли й знищували. Частина іспанського флоту допливла до Шотландії, але тут знайшла собі остаточну загибель на прибережних скелях.

79. Програма церковно-політичних перетворень за трактатом М.Лютера «До християнського дворянства німецької нації про поліпшення християнського стану».

Лютер виступив проти церкви як єдиного посередника між Богом і людиною. Його перший публічний виступ стосувався саме цієї проблеми і був спрямований проти торгівлі відпущенням гріхів. Своєю критикою «видимої» церкви Лютер відображав погляд, згідно з яким справа визволення знаходиться в руках кожної людини. Така позиція перекликається з ідеалом визволення індивіда в Ренесансі. Однак Лютер не залишив релігійного підґрунтя. Навпаки, він підкреслив почуття вини і гріха, а з ними і всю немічність індивіда перед Богом. У 1520 р. в самому світському зі своїх творів - «До християнського дворянства німецької нації про поліпшення християнського стану» - Лютер запропонував програму церковно-політичних перетворень. Тут вперше прозвучав його заклик до німецьких станам, особливо до дворянства, очолити антиримські рух і було обгрунтовано вчення про - «загальним священстві», яка надала революціонізуюче вплив на суспільну думку XVI ст. Лютер стверджував, що всі миряни мають таке ж право на священство, яким перш володіло тільки католицьке духовенство. Він вимагав чітко розмежовувати прерогативи двох влад - світської і духовної, як і сфери дії двох прав - світського, якому він надавав першорядне значення в забезпеченні порядку, необхідного для християнського життя, і церковного. Лютер обгрунтовував необхідність секуляризації церковного майна і розпуску чернечих орденів; в монастирях він пропонував розмістити громадські школи, притулки, госпіталі. Прагнучи до незалежності країни від домагань папського Риму, Лютер апелював до національних почуттів німецького народу.

80. Лопе де Вега.

Фелікс-Лопе де Вега-і-Карпіо іспанський драматург, діяльність якого належить до так званого «золотого віку» іспанської літератури.. П'єси де Веги торкаються різноманітних тем: соціально-політичні драми з вітчизняної та іноземної історії (наприклад, п'єса про Лжедмитрія «Великий герцог Московський»), історичні хроніки («Доблесний кордовець Педро Карбонеро»), історії кохання («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Вчитель танців»). Основа п'єс — інтрига.У драмах Лопе велику роль займає історія. Такі твори, як «Останній готський король», «Граф Фернан Гонсалес», «Зубці стін Торо», «Юність Бернара дель Каріпо», «Незаконний син Мударра» та інші. Трактування історичних подій у Лопе близька і збігається з тою, котру століттями давали романсеро (цикли іспанських народних пісень).Театр Лопе де Вега розігрував знайомі будь-якому жителю Піренеїв сюжети. Усі п'єси побудовані так, що трапляється подія, котра припиняє спокійну дію, доводячи напругу переживань до трагізму, щоб пізніше ввести це схвильоване море пристрасті та свавілля в русло законності та суворої католицької моралі. Любовна інтрига, саме в силу того, що вона може розкрити всю могутність людських інстинктів та свавілля, існує у Лопе де Веги, з одного боку — для показу поведінки в сім'ї та суспільстві, а з іншого — показує значущість політичних та релігійних ідей, що панували у тогочасному суспільстві.

81. Трагедія Варфоломіївскої ночі у Франції та її наслідки.

Вінцем примирення ворогуючих таборів мав стати шлюб сімнадцятирічного принца Генріха Бурбона (кальвініста), короля Навари з дев’ятнадцятирічною сестрою Карла ІХ Маргаритою де Валуа. Попри папське несхвалення шлюб мав відбутися 18 серпня 1572 р.. Катерина Медичі зі своїм сином Карлом IX всіляко намагалися вгамувати войовничий настрій своїх одновірців. До того ж країну супроводжували фінансові проблеми, які змушували підтримувати внутрішній мир і залишатися в дружніх відносинах з Коліньї. Однак Ґізам 23 серпня 1572 р. вдалося переконати короля та його матір у тому, що одним ударом вони можуть покінчити з протестантизмом у Франції за одну ніч. Зручним моментом стало зібрання у Парижі для участі у весільних церемоніях усієї кальвіністської знаті країни. Проте у ніч 24 серпня 1572 р. на вулицях Парижа вбивали не лише гугенотів. Сусід зводив рахунки з сусідом, чоловік з дружиною, боржник з кредитором… Кров лилася рікою. І далеко не завжди католик вбивав гугенота чи гугенот католика. Таким чином Гізи, як лідери найрадикальнішої частини католицької партії, позбавляли королівський двір маневру між двома ворогуючими таборами та виходили на перший план у політичній боротьбі за владу у Франції.

82. Політика Філіпа ІІ у Нідерландах.

Від свого суверенітету над неавстрійськими володіннями, включаючи Нідерланди, Карл V відмовився 25 жовтня 1555 року на користь свого сина Філіпа. 16 січня 1556 він аналогічно передав йому й іспанську корону. В результаті розділу імперії Філіп II отримав Іспанію, Королівство обох Сицилій, Нідерланди, Франш-Конте, Мілан, володіння в Америці та Африці. Посилюючи вертикаль влади (абсолютизм), Філіп позбавив Арагон і Кастилію, а також Каталонію — економічно найважливіші для імперії регіони — значної частини середньовічних вольностей.У той час, як Карл V був уродженцем Нідерландів, Філіп II був для цієї країни іноземцем, вихованим в Іспанії. До цього додався конфлікт з централізованим урядом та релігійний розкол, в якому король як католик почав рішучу боротьбу з «протестантською єрессю». Він розглядав Нідерланди як свій плацдарм у Європі для боротьби проти Франції й невичерпне джерело прибутків для здійснення своїх планівСитуація в Нідерландах, зумовлена політикою фанатичного Філіппа II, який прагнув у всіх своїх володіннях запровадити порядки на кшталт іспанських, стала нестерпною.У країні було значно збільшено кількість іспанських військ, а всю владу зосереджено в руках Державної ради (консульти) з прихильників іспанців. Було створено 14 нових єпископств, розгорнула діяльність інквізиція, почалося переслідування єретиків. Усіх, хто наважувався виступати проти католицької церкви та іспанців, страчували; за доноси на тих, хто засуджував іспанців, нагороджували.Втручання іспанців поставило економічне життя Нідерландів у безвихідь. Філіпп II заборонив нідерландським купцям торгувати з Новим Світом, у 40 разів збільшив розмір мита на вовну, яку Нідерланди закуповували в Іспанії. Великої шкоди торгівлі Нідерландів завдала ворожнеча Філіппа II з Англією. У Нідерландах почали закриватися мануфактури, чимало людей втрачало роботу..

83. Особливості німецького гуманізму. С.Брант «Корабель дурнів»

Німецький гуманізм - просвітницький рух епохи Ренесансу, що поширився в Німеччині у XV-XVI століттях. Спершу німецькі гуманісти живилися гуманістичними ідеями італійського відродження, згодом німецький гуманізм набув особливого національного забарвлення. Особлива роль належала книгодрукуванню - великого відкриття середини XV ст., Назрівало у ряді країн, але зробленому в Німеччині І. ГутенбергомНові характерні тенденції в гуманізмі рубежу століть висловили К. Цельтісом і С. Брант. Себастіан Брант (1457 (або 1458), Страсбург — 10 травня 1521, Страсбург) — німецький письменник-гуманіст. Автор публіцистичних і поетичних творів, найвідомішим з яких є віршована сатирична поема «Корабель дурнів» (нім. Das Narrenschiff, 1494). У ній автор виступає на захист народу, викриває зрадництво й самоуправство князів, рицарський розбій, розпусту духівництва, владу «пана Пфеніґа». Вивчав юриспруденцію і класичну літературу в Базелі, у 1484 році отримав право викладання, а в 1489 році — звання доктора обох прав (світського і церковного). Імператор Максиміліан дарував йому титул пфальцграфа і звання радника. У 1513 році Брант переміг у диспуті з францисканським монахом Віґандом Віртом про догмат безсім’яного зачаття. «Корабель дурнів»— сатирична поема Себастіана Бранта, опублікована 1494 року в Базелі.Поему написано ранньою нововерхньонімецькою мовою, яка становила перехідний етап на шляху виникнення національної німецької мови, що склалася з XVIII століття. С. Брант увів німецьку мову в суворі правила вірша й метричного розміру. Автор сміливо користувався своєю мовою, хоч нею заборонялося трактувати вчені предмети.

84. Економічна політика Елизавети І.

Правління королеви Єлизавети тривало 45 років (1558-1603) і увійшло в історію як «золота доба» Англії. Економіка й культура країни розквітли, а сама вона перетворилася на провідну європейську державу. Єлизавета проводила політику протекціонізму — заохочувала розвиток англійського виробництва й торгівлі. Користуючись тим, що релігійні гоніння в Європі змушували багатьох ремісників-протестантів залишати свою батьківщину, королева надавала притулок досвідченим фахівцям-іноземцям. В Англії поселилися гірничі майстри з Німеччини, нідерландські ткачі, французькі килимники, італійські склодуви. Вони принесли з собою секрети своєї майстерності і сприяли виникненню нових або вдосконаленню старих галузей виробництва. Головною галуззю промисловості стало виробництво сукна. Замість вовни в XVI ст. Англія почала вивозити до інших країн сукна з вовни. У 60-ті рр. XVI ст. сукна становили 80% усього англійського експорту. Саме зі зростанням попиту на сукно пов'язано поширення мануфактурного виробництва.Внаслідок великих географічних відкриттів Англія опинилася на перехресті торговельних шляхів між Європою та Америкою. Це стало поштовхом до зростання зовнішньої торгівлі.

85. Причини релігійних воєн у Франції.

Причини:Поширення кальвінізму, особливо на півдні країни.

•Ворожнеча між королівськими родинами Валуа, що перебували при владі, і Бурбонами.

•Погіршення становища різних верств населення через "революцію цін" і збільшення податків.

•Незадоволення зміцненням абсолютизму серед провінційного дворянства.

•Поразка Франції в Італійських війнах з Іспанією (1494 - 1559 рр.).

•загострення релігійної боротьби між католиками і кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50—60-х рр.

Французький уряд намагався проводити політику віротерпимості.

Приводом до війни стало вбивство гугенотів у місті Вассі. Герцог Гіз у березні 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 чоловіки та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопила війна.

86. Гуманістичні ідеї Еразма Роттердамського.

Він розділяв межу, загальну всій німецькій літературі XV-XVI віків, яка, вважаючи за краще зображати людей в їх повсякденному обличчі. Тільки видовище буденної прози, зовсім не спричиняло захоплення в авторові "Похвального слова дурості".У "Розмовах запросто", як і в інших своїх творах, Еразм виступає ревним борцем за культурний прогрес. Користі і фанатизму він протиставляє гуманність, забобонам і неуцтву - гарячу любов до наукових занять, "без яких це життя не може не бути сумним і непривабливим" ( "Про користь бесід").Еразм завжди був ворогом духовного варварства. Схоластичні мудровання, були йому глибоко чужі. Він бажав, щоб над миром зійшло, нарешті, сонце розуму. Він любив ясність, природність і простоту. Подібно Т. Мору і Ф. Рабле, він вірив, що Природа створила людину добрим, вклала в нього благі пориви. Зате потворним виявом варварства вважав він деспотизм і війни, що спустошує землю

59.Історичне значення національно-визвольної війни в Нідерландах.

Нідерландська революція XVI ст. мала велике історичне значення. Це була перша переможна буржуазна революція в Європі. Наслідком її було створення нової буржуазної держави — Республіки Сполучених провінцій, або Голландії. Нідерландська революція дала владу буржуазії і забезпечила їй неподільне панування в економічному й політичному житті країни. В результаті революції Нідерланди здобули національну незалежність. Проте визволилася тільки північ країни, південь лишався під владою Іспанії.Нідерландська революція не скасувала сеньйоріальних прав поміщиків на селі, не наділила селян землею. Згідно з умовами Вестфальського договору 1648 р. була остаточно визнана незалежність Північних Нідерландів. Устя Шельди залишилося закритим для торгівлі, і Антверпен остаточно запустів. Іспанські південні Нідерланди були названі за ім’ям проживаючих там в давнину племен белгов -Бельгією.У середині XVII ст. флот республіки Сполучених провінцій вдвічі перевершував флоти Англії та Франції разом узятих, при цьому загальний торгівельний оборот сягав 100 млн флоринів на рік.Центром голландської, та й світової торгівлі стає Амстердам. На Амстердам припадало близько 50% зовнішньої торгівлі всієї країни. Амстердам став найбільшим транзитним центром Європи. До середини XVII ст. основний капітал становив велику суму близько 300 млн. золотих гульденів.На хвилі економічного підйому виник ряд торгових компаній, таких як Ост-Індська, Вест-Індська, Московська та ін. Це були самостійні господарюючі суб'єкти.

60. Політичне вчення Ж.Кальвіна. Женева за Кальвіна

Жан Кальвін – французький богослов, активний діяч Реформації в Швейцарії. У Франції за антикатолицьку діяльність його переслідували, внаслідок чого в 1535 р. змушений був утекти із Франції та оселитися в Женеві Він висунув і розвинув учення про “абсолютне приречення”, згідно з яким Бог ще до створення світу визначив долю людей, тобто визначив тих, хто одержить спасіння, і тих, хто потрапить до пекла.

Жан Кальвін висунув тезу про “світське покликання” та “світський аскетизм”, які вимагають повної відданості людини своїм справам, бережливості, а також відмови від комфорту, розваг і радощів життя. На ґрунті ідей Ж. Кальвіна виникла кальвіністська церква. На відміну від компромісного лютеранства, Ж. Кальвін істотно реформував християнську церкву, зробивши її простою, загальнодоступною та дешевою. Він повністю відмінив церковну ієрархію, запровадив виборність церковного керівництва, ліквідував єпископський сан. Основною ланкою кальвіністської церкви є релігійна громада, котру очолюють пастори та пресвітери.. В кальвіністських храмах немає вівтарів, ікон і хрестів, органної музики, відсутні літургія й облачення пасторів. Богослужіння провадиться у формі спільних молитов, читання Біблії та співу псалмів. Із семи таїнств кальвіністи визнають лише хрещення та причастя, Особливістю кальвінізму є нетерпимість до інших релігій і наукових знань, зокрема, до тих наукових відкриттів, які суперечать Біблії.

Прикладом ворожого ставлення до науки та культури було те, що сам Ж. Кальвін був ініціатором спалення іспанського вченого-гуманіста, відомого природознавця й анатома М. Сервета, котрий тоді випадково опинився в Женеві. Релігійні громади вдаються до дріб’язкового нагляду за громадським і особистим життям віруючих, забороняють розваги, яскравий одяг, танці, вимагають регулярного відвідування церковних служб.

61. Тридентський собор 1545 – 1563 рр. та реалізацыя його рішень

Тридентський собор (1545 – 1563) — 19 вселенський собор, признаний Римо-Католицькою церквою.Своє ім'я носить за іменем міста де він проходив — Тренто.Собор почався 13 грудня 1545 року і закінчився 4 грудня 1563 року.Передумови: п'ятий Латеранський собор (1512—1517) почав реформу церкви, але в теології не було розв'язано багато спірних питань. Більше 20-річне затягування їх розв'язку також було зв'язане з політичною ситуацією часу реформації.

Павло III вирішив зібрати собор в Тренто 1 листопада 1542, однак через війну проти Франції його перенесли спочатку на березень 1545 і зрештою змогли відкрити лише 13 грудня 1545 року. Основною метою собору була відповідь Реформації. Прийняті рішення: для початку було вирішено прийняти до розгляду питання вчення та декретів Реформації і провести їх обговорення запросивши також протестанських богословів. Пізніше в прийнятих канонах ці пункти були приведені і засуджені як єресі.На соборі був підтверджений Нікейський символ віри, прийнято позаканонічні книги в Біблію, Тридентський Катехизис.

Собор також остаточно встановив канон Святого Письма і визнав, що всі книги написані під натхненням Святого Духа і не можуть бути зміненими чи тлумаченими так як комусь заманеться. Первородний гріх є загальним однак змивається хрещенням. Визнано, що людина без благодаті не спасеться, для виховання нових священиків створити в єпархіях духовні семінарії. Кодифіковано форму служіння Літургії латинського обряду — так звану «Тридентську Месу». Всього було прийнято 16 Догм, що складають більшу частину католицької доктрини.

62. Загострення міжнародних суперечностей в Європі на початку ХVІІ ст

На початку XVII ст. помітно посилюється наступ контрреформаційних сил у Німеччині. Католицькій церкві вдалося заново укріпитися у кількох герцогствах, графствах, у кількох містах на північному заході і півдні країни. Протестанти й католики створили свої політичні союзи - Євангелічну унію та Католицьку лігу (1608-1609 pp.). Кожна з них отримувала допомогу ззовні країни від своїх прибічників. Унаслідок цього створилася загроза роздмухування конфлікту не лише в Німеччині, а й втягування до нього інших європейських держав. Ця напружена ситуація у Німеччині ускладнювалася й іншими конфліктами. Головним серед них було протистояння іспанських та австрійських Габсбургів, з одного боку, та Франції - з іншого.

Обидві сили прагнули до панування у Західній Європі. Суперечливу позицію займала Англія. Вона змагалася з антигабсбурзькою коаліцією - Данією, Швецією та Республіками Об´єднаних провінцій. Росія, Польща та Османська імперія не брали прямої участі у 30-літній війні, але чинили потужний опосередкований вплив на події. Велику роль у підготовці до війни відігравало те, що контрреформація спромоглася об´єднати свої зусилля, згуртувавши іспанських та австрійських Габсбургів.

У 1617 р. вони уклали таємну угоду, згідно з якою іспанцям було обіцяно землі, які утворювали коридор між їхніми володіннями у Північній Італії та Нідерландами. Безпосереднім приводом до війни стали події травня 1618 р. у Празі. Габсбурзька влада розпочала відкрито винищувати протестантів та прибічників незалежності країни. У відповідь почалися масові заворушення. Це було знаком політичного розриву Чехії з Австрією і, певна річ, стало приводом до війни.

63. Причини 30-літньої війни

Тридцятилітня війна була першим загальноєвропейським конфліктом який тривав з 23 травня 1618 до 24 жовтня 1648 року між двома угрупуваннями держав: габсбурзькою та антигабсбурзькою коаліцією за домінування на європейському континенті.(Габсбурзький блок разом з Ватиканом - з одного боку, і Франції, Швеції, Нідерландів - з другого). Фактично це була війна між католицизмом і протестантизмом (абсолютистська Франція, однак, пристала до другого табору).

Причинами Тридцятилітньої війни були:

1. Протистояння Франції і коаліції іспанських і австрійських Габсбургів. В інтересах Франції було зберегти імперію роздробленою і не допустити єдності дій двох габсбурзьких монархій. Вона мала територіальні претензії в Ельзасі, Лотарингії, Південних Нідерландах, Північній Італії, прикордонних з Іспанією територіях. Франція готова була підтримати Євангелічну лігу незважаючи на різницю конфесій

2. Республіка Сполучених провінцій бачила в Євангелічній лізі природного союзника проти Габсбургів

3. Данія і Швеція намагалися захистити себе від конкуренції на північних морських шляхах .

4. Англія постійно боролася з Іспанією на морі, і для неї антигабсбургська політика здавалася природною. Але, в той же час, вона у зовнішній торгівлі конкурувала з країнами антигабсбурзької коаліції.

64. Нантський едикт та вирішення релігійно-політичних проблем.

Нантський едикт — указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам певні громадянські права, відкривши таким чином шлях до релігійної терпимості. За указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції. Виконання едикту гарантувалося шляхом передачі в самоуправління протестантів 150 фортець, а також фінансуванням із королівських скарбниць. Генріх IV, перший король династії Бурбонів, протестант, вирішив перейти в католицьку віру після смерті свого двоюрідного брата Генріха III, і, таким чином, зійти на французький престол.

Нантський едикт поклав кінець релігійним війнам, що роздирали Францію протягом 40 років. Але, вже в минулому, були спроби прийняти законодавчий текст такого типу. 15 січня 1562 року Карл ІХ підписав Сент-Жерменський едикт (Січневий едикт), що дозволяв свободу культу протестантизму в передмістях. 1570 року підписано Сент-Жерменську угоду, яка гарантувала протестантам свободу совісті, свободу культу, а також передавала під контроль протестантських ватажків чотири міста, а саме Ла-Рошель, Коньяк, Шаріте-сюр-Луар, Монтобан. Але різниця між різними едиктами і Нантським полягає в тому, що останній не лишився мертвою буквою, а був впроваджений у життя і виконувався завдяки авторитету короля Генріха IV, що сам був протестантом в минулому. 1787 року Людовік XVI підписав Версальський Едикт, який забороняв всі переслідування проти протестантів.

Тільки Французька революція 1789 року дозволила повну і остаточну політичну, релігійну і особисту реабілітацію французьких протестантів.

65. Успіхи в розвитку природничих наук у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

Починаючи з XVI ст. всім міцніючим атакам піддаються теологія, схоластика, середньовічна феодальна ідеологія. Віра в «божественне свавілля», яким світ зобов'язаний своїм існуванням, ідеї геоцентризму, уявлення про відсталість природи, телеологія, як вчення про божественну доцільність всього існуючого, піддаються сумніву, а іноді і різкій критиці. Розвитку біологічних наук в той час сприяли, по-перше, використання винайдених в ту епоху приладів (мікроскоп, термометр, барометр і ін), по-друге численні подорожі .Яскравими представниками розвитку науки цього періоду є: Йоган Кеплер, Галілео Галілей та ін.

Йоган Кеплер - у його книзі «Таємниця світу» (1596) Кеплер спробував привести орбіти п'яти відомих тоді планет у відповідність з поверхнями п'яти Платонових тіл. Орбіту Сатурну він представив як коло (ще не еліпс) на поверхні кулі, описаного навколо куба. У куб, у свою чергу була вписана куля, що повинна була представляти орбіту Юпітера. У цю кулю був вписаний тетраедр, описаний навколо кулі, що представляли орбіту Марса і т. д. Ця робота після подальших відкриттів Кеплера втратила своє первісне значення, проте представляє не тільки історичний інтерес, але й приваблива з математичної точки зору, представляючи відношення радіусів планетних орбіт ірраціональними числами.

Галілео Галілей - був основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи. Галілею людство зобов'язане двома принципами механіки, що відіграли велику роль у розвитку не лише механіки, але й усієї фізики. Сформулювавши принцип відносності руху для прямолінійного й рівномірного руху, закон вільного падіння тіл, механіку їхнього руху похилою площиною (1604 — 1609) і тіла, кинутого під кутом до горизонту, ідею про ізохронізм коливання маятника (1583), ідею інерції (1609), Галілей заклав основи механічної системи відліку, а другий принцип, пов'язаний із вільним падінням тіл, привів його до поняття інертної й важкої маси. Першим серйозним винаходом Галілея були гідростатичні ваги для швидкого визначення складу металевих сплавів (1586); визначив питому вагу повітря. Винайшов термоскоп, що є прообразом термометра. Створив один із перших телескопів. Висунув ідею застосування маятника в годиннику. Здійснив фізичні дослідження присвячені також гідростатиці, міцності матеріалів. У 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази. У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень.

66. Етапи 30-літньої війни. Вестфальський мир 1648 р.

Тридцятирічна війна — один із перших загальноєвропейських збройних конфліктів, який тривав з 23 травня 1618 до 24 жовтня 1648 року між двома угрупуваннями держав: габсбурзькою та антигабсбурзькою коаліцією за домінування на європейському континенті. Війна розпочалась як релігійний конфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії і католицькою династією Габсбургів, на завершальному етапі війна втратила виключно релігійний характер.

Перебіг війни можна поділити на періоди: Чесько-пфальцський період (1618—1625 р.р.) Данський період (1625—1629 р.р.) Шведський період (1630—1634 р.р) Франко-шведський період (1635—1648 р.р.).

Чесько-пфальцський період У 1619 р. Нідерланди профінансували формування збройних загонів Мансфельда. Допомогу чехам також надала Сілезія, яка взяла під контроль кордон з католицькою Польщею, звідки планувалась збройна інтервенція. Ситуація швидко загострювалась, 20 березня 1619 р. помер імператор Матвій Габсбург. Після того, як зібрання чеських дворян обрало королем Чехії - 26 липня 1619 р. - курфюрста Пфальцу Фрідріха V. Через місяць - 28 серпня 1619 р. за вибором німецької шляхти австрійський трон, корону Угорщини і Чехії успадкував Фердинанд II Габ- сбург, його було обрано імператором.

Данський період Крістіан IV Данський (1577—1648), був палким лютеранином, і боявся після поразки протестантів Німеччини залишитисься віч на віч з імперією. Отримавши значну фінансову допомогу від Швеції і Франції Крістіан IV вирішив виступити проти імператора. Допомога Швеції та Франції дозволили сформувати армію в 20.000 солдатів, на чолі якої Крістіан вторгся в Німеччину. На боротьбу з Крістіаном IV імператор Фердинанд II спрямував Альбрехта фон Валленштайна. Валленштайн запропонував імператорові набрати велику армію і при цьому зовсім не витрачати державних грошей на її утримання, а годувати солдатів за рахунок накладання контрибуції на захоплені території. Тим часом Католицька Ліга прагнула повернути втрачені після Аугсбурзького миру католицькі володіння. Імператор видав у 1629 р. Едикт про Реституцію. За ним належало повернути католикам 2 архієпископства, 12 єпископств і сотні монастирів. Едикт приніс вигоди не тільки католицькій церкві - посилювалась влада імператора в управлінні територіями імперії Альбрехт фон Валленштейн

Шведський період Посилення Габсбургів занепокоїло Францію, однак вона не хотіла без- поседерньо втручатися в конфлікт. Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, і французька диплома- тія доклала значних зусиль, щоб допомогти шведам укласти в 1629 р. перемирмир'я з Польщею. 4 липня 1630 р. Густав II Адольф, король Швеції, висадився на конти- ненті, в гирлі Одеру. Він примусив поморського герцога Богуслава XIV до укладення союзу. Проте спочатку протестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами. Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. В січні 1631 року Густав Адольф уклав договір з кардиналом Рішельє.

Вестфальський мирний договір. 25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, а з іншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати конгрес для укладення загального миру. Мирний договір підписано 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці.

68. Венеціанська школа живопису. Джорджоне. Тиціан.

Джорджоне (біля 1477-1510), венеціанський художник епохи Ренесансу. Народився в Кастельфранко у Венето. Точна дата народження Джорджоне невідома: перший біограф Джорджоне, Джорджо Вазарі, дає різні дати в двох виданнях своїх Життєписів (1550, 1568). Справжнє ім’я художника - Джорджо та Кастельфранко, але зазвичай його називали Джорджоне (великим Джорджо). Після смерті Вазарі розповсюдилася легенда, що Джорджоне був пов’язаний з сім’єю Барбареллі; тому пізніше за нього часто називали цим ім’ям (Джорджо Барбареллі та Кастельфранко). Джорджоне приїхав до Венеції ще в юності і вчився в майстерні Джованні Белліні, був близьким в колі венеціанських гуманістів, прославився також як співак і музикант. Збереглися дуже мало документів того часу, що містять зведення про творчу діяльність художника. Існують записи про два офіційні замовлення, отримані їм в 1507, але створені по цих замовленнях фрески до нас не дійшли. Мистецтво Джорджоне збагатило венеціанський живопис новим розумінням проблем композиції, кольору і живописної фактури, а також розширило круг її сюжетів; воно стало зразком для його найзнаменитішого учня – Тіциана

Тіциан (Тіциано Вечелліо) (близько 1480-1576 рр. ), італійський живописець епохи Високого і Пізнього Відродження. Ранній період творчості Тіциана є предметом вчених суперечок. Важко диференціювати твори Белліні, Джорджоне і Тіциана перші роки 16 ст. До 1510 Тіциан засвоїв живописну манеру Джорджоне. Він завершив пейзаж в картині Джорджоне «Венера» (Дрезден, Картинна галерея), а інші твори, зокрема «Сільський концерт»(Лувр), могли бути виконані Тіцианом по ескізах Джорджоне. До 1515 вплив живопиши Джорджоне на стиль Тіциана ослабіло. Картина «Флора» (Флоренція, галерея Уффіци), в якій зображена золотоволоса красуня, що пашить здоров’ям, є панегіриком жіночності. Ідеал земної, тілесної краси і любов майстра до гри з різними фактурами отримали втілення в картині «Любов земна і небесна» (Рим, галерея Боргезе). Від Джорджоне Тіциан сприйняв тонке відчуття колориту, проникся поетичною атмосферою його творів і після смерті Джорджоне в 1510 завершив роботи вчителя. У 1513 Тіциан вже придбав популярність і став отримувати не тільки приватні, але і державні замовлення

19.Німеччина в ХVІ ст. Особливості економічного та політичного розвитку

Політичний розвиток Роздрібнена держава, що входила до Священної Римської імперії. Відсутні загальні органи управління, армія, фінанси тощо. Імператор, влада якого була умовною, обирався князями-курфюрстами з династії Габсбургів; існував парламент - рейхстаг.

Більшість міст - у повній залежності від князів; самоврядування набули лише імперські міста, що знаходилися у безпосередньо королівських володіннях.

Релігійний розвиток Привілейоване становище католицької церкви: духовенство звільнене від податків, не підлягало світському суду. Сплата Папі Римському значних коштів. Соціально-економічний розвиток. Кінець XV ст. - економічний підйом: видобуток і плавлення срібла та інших благородних металів, металообробка, будівництво, книгодрукування тощо. Розвиток капіталістичних відносин - у містах. Село залишається феодальним; 90% населення – селяни

Реформація в Німеччині. Передумови Формування капіталістичних відносин, поява буржуазії. Панівне становище католицької церкви. Поширення ідей гуманізму, критика становища католицької церкви в суспільстві.

Мета учасників. Рицарів і князів: незалежність від церкви, отримання церковних земель. Буржуазії: встановлення дешевої церкви. Духовенства: реформування католицької церкви. Селян: скасування десятини та інших церковних платежів. Привід: 31 жовтня 1517 року доктор богослов'я Віттенберзького університету Мартін Лютер оприлюднив "95 тез", спрямованих проти торгівлі індульгенціями.

Погляди М. Лютера (вчення про виправдання вірою)

Людина є грішною, але порятунок можливий, якщо увірувати в Христа і прийняти Його волю. Спасіння не залежить від заслуг людини, а отримується Божою милістю.

Єдиним авторитетом для віруючого є слово Боже - Біблія; кожен, хто читає Біблію, має шанс на порятунок душі. Священики є наставниками, що навчають читати і розуміти Біблію; вони мають право на шлюб і дітей. Церква має бути дешевою, позбутися багатого внутрішнього оздоблення, майна і земель, підкорятися світським владикам (князям), а не Папі Римському. Богослужіння мають вестися рідною мовою.

20.Внутрішня політика Генріха VІІІ Тюдора.

Сходження на престол в 1509 році Генріха VIII в Англії вітали бурхливо. Але Генріх був людиною надмірно самовпевненим. Він дійсно був добре освічений, знав іноземні мови, але він же вважав, що краще за всіх розбирається у віровченні, краще за всіх знає, як вирішувати справи королівства. У 1513 році його тесть Фердинанд Арагонський втягнув Генріха у війну проти Франції. Навчений гірким досвідом, Генріх VIII став діяти віроломно як у зовнішній політиці, так і у внутрішній. Він уклав з французьким королем Людовиком XII мирний договір, видав за колишнього ворога свою молодшу сестру Марію і зайнявся внутрішніми справами королівства. Зміцнив свою владу над Ірландією, став її королем, готував цю країну для розвитку морського флоту і можливого нападу на Іспанію. Його шлюб з Катериною тривав 20 років, вона народила йому дочку Марію, але спадкоємця не було. У 1527 році Генріх захопився фрейліною королеви Ганною Болейн і вирішив розлучитися з Катериною. Але проти цього виступив Папа Римський Климент II. Тоді король зажадав від свого духовенства визнати його єдиним главою англіканської церкви. Це була нечувана зухвалість, але виступати проти волі короля духовенство не наважився. Генріх призначив потрібних йому єпископів, які в 1533 році розвели його з Катериною і негайно оформили шлюб з Анною Болейн. Папа Римський відлучив його від католицької церкви, визнав новий шлюб незаконним. Генріх просто проігнорував папські загрози. Але другий шлюб не приніс королю ні спадкоємця, ні щастя. Він запідозрив Анну у зраді і наказав її стратити. У 1536 році в казематах Тауера Ганні відрубали голову.

Нарешті третя дружина, Джейн Сеймур, народила йому спадкоємця принца Едуарда, але незабаром після пологів померла. Генріх VIII реформував англіканську церкву, розробив своє віровчення. Він велів визнавати тільки три таїнства: Хрещення, Причастя і Покаяння. Він відкидав Чистилище, шанування Богоматері та ікон. Він конфіскував монастирські землі, частина залишив собі, частина роздав наближеним. За його наказом супротивників англіканської церкви - католиків вішали, а протестантів спалювали.

Генріх VIII велів поховати його поряд з Джейн Сеймур, яка подарувала йому спадкоємця. Народ був радий кончину короля.

21.Культура цивілізацій доколумбової Америки. Ацтеки

У XI ст. від тольтеків відокремився вождь Меші, утворився рід Мешиком, який рушив у бік озера Тескоко. У 1247 р. вождь цього роду був обраний Теноч, з цього часу тольтекских рід став називатися теночков. Вони вели напівкочовий спосіб життя, відрізнялися войовничістю, знали обробку металів. В 1325 р. Мешика-теночки оселилися на островах озеро Тескоко. Так виникло місто Мешика-Теночтітлан, який став надалі столицею величезної ацтекської імперії. На чолі держави стояв тлатоани. Його влада була абсолютною і передавалася у спадщину. Ще за життя тлатоани обрав наступника з братів чи племінників. Тлатоани призначав Вища Рада, 4-х воєначальника. Держава поділялося на кальпуллі, територіально-кланові одиниці. Вони знаходилися під управліннямкальпулеков. Над ними стояв тлатекутлі.

Вище стан ацтекського суспільства складали Піллей, «діти панів», знаті; вони були вільні від податків. Потім стояли теопантлаллі, жерці. До привілейованих станів відносилися також тлатокатлаллі, чиновники, і почтека, торговці. Податним станом були масехуалі - хлібороби, ремісники, вільні общинники. Крім цього, в ацтекської суспільстві були тлатлакотін, раби.

Вся власність була державною. Масехуалі володіли лише правом користування частиною врожаю зі своїх наділів і могли передавати це право у спадщину. Грошей ацтеки не знали. Як мінового еквіваленту використовували плоди какао і дорогоцінні мінерали. Були розвинені торгівля і ремесло. Найбільшим торговельним центром Древньої Америки був Мешика-Теночтітлан.

Існувало мистецтво виховання - тлакауапауаліцлі. У ацтеків було два типи шкіл: тельпочкаллі і кальмекак. Всі хлопці у віці 15 років незалежно від станового стану зобов'язані були надійти до шкіл. У тельпочкаллі викладали піпільтіни, вчителі; вони давали основи письма, рахунку, ритуалу, музики, вони проводилиіспит і відбирали найталановитіших для продовження освіти в кальмекаке. Там викладали тламатініме, мудреці; під їх керівництвом вивчалися риторика, спів,релігія, астрологія, здійснювалося тлумачення «книги доль» (тоналаматль) і «книги років» (шіуматль) тобто історії Мешиком і теночков, предків ацтеків.

Ацтекам була відома піктографічна писемність. Вони вміли виготовляти кодекси, рисунчаті книги (тлакуілос).. У 1519 р. в імперію ацтеків вторглися іспанські конкістадори .

23.Перша навколосвітня подорож Ф.Магеллана.

Здійснити першу навколосвітню подорож довелося португальському мореплавцю Фернану Магеллану (1480-1521). В молоді роки він активно вивчав астрономію й навігаційну справу, брав участь у морських битвах з арабами, маврами та індусами, за що одержав чин морського капітана. Європейців в ті роки все ще дуже цікавили східні прянощі. Тому Магеллан запропонував свої послуги королю Португалії в пошуку західного шляху до легендарних Островів Прянощів (Молуккських островів), який пролягав би навколо Америки. Проте португальський монарх прогнав мореплавця й той був змушений переїхати до Іспанії. Там його план сподобався королю й розпочалася підготовка до небезпечної мандрівка, яка стала однією з найбільш важкий та жертовних в історії мореплавства.

20 вересня 1519 року п’ять невеликих кораблів з екіпажем у 319 чоловік відпливли з Іспанії та взяли курс на береги Південної Америки. Атлантичний океан вдалося перетнути за два місяці. Далі розпочалися пошуки проходу в сусідній океан, які тривали майже цілий рік. На трьох кораблях розпочався заколот, який Магеллан жорстоко придушив: двох ватажків було висаджено на безлюдний берег, інших страчено, сорок членів команди були закуті у кайдани. Один з кораблів розбився об скелі, але екіпаж вдалося врятувати. Нарешті, 21 жовтня 1520 року мандрівникам поталанило знайти вузьку протоку, згодом названу Магеллановою, якою протягом місяця вдалося пройти трьом кораблям, на яких лишилося 265 людей. Четвертий корабель повернувся в Іспанію, де капітан дезертирів звинуватив Магеллана у зраді королю. Долаючи протоку, мореплавці побачили великий острів, на якому горіли багаття й Магеллан назвав його Вогняною Землею.

28 листопада 1520 року мандрівники вийшли у невідомий до того європейцям океан. Іспанці потрапили сюди під час спокійної погоди без вітру. Тому Магеллан назвав відкритий ним океан Тихим, не знаючи яким насправді він є неспокійним.

22.Реформаційне вчення М.Лютера Головним вогнищем європейської Реформації була Німеч¬чина. Початок їй поклав професор Віттенберзького університе¬ту доктор богослов´я Мартін Лютер (1483 —1546). Саме він сфор¬мулював ті релігійно-політичні гасла, що спочатку надихнули і згуртували в Німеччині всіх поборників Реформації. Мартін Лютер виступив рішучим противником папи римсько¬го і католицької церкви як посередників між Богом і мирянами. Спасіння досягається винятково вірою, стверджував він, і ко¬жен віруючий не має потреби в посередниках у своїх відноси¬нах з Богом. Ніхто з людей не має переваги над собі подібними: клір нічим не відрізняється від мирян, усі стани рівноправні. Єдине джерело віри — Біблія. За Лютером, усіх людей можна розділити на дві частини: од¬них зарахувати до божого царства (праведників), інших — до світського. «І якби увесь світ складався зі справжніх християн, тобто з істинно віруючих, — писав він у творі «Про світську владу. Якою мірою їй варто коритися» (1523), — то не було б необхідності чи користі ні в князях, ні в королях, ні в панах, ні в мечі, ні в законі». Але їх менша частина: злих завжди більше, ніж благочестивих. Тому Бог заснував два царства і два прав¬ління — духовне і світське, підкоривши людей мечу і закону, «щоб вони не могли чинити зла, жили з миром і любов´ю». Як далеко сягає світська влада? — порушує питання Лютер у головній частині свого наставления. І відповідає: світське прав¬ління має закони, що сягають не далі тіла і майна людини. її вну¬трішній, духовний світ поза юрисдикції держави, поза підпо¬рядкування її законам. Тому, якщо світська влада чи єпископи насмілюються диктувати закони душам, вони грубо втручають¬ся в правління Господа. Заслугою Лютера був висновок про те, що свобода думки і совісті є передумовою й обов´язковою озна-кою антидеспотичного, демократично організованого суспільства.

24.Мистецтво Високого Ренесансу. Рафаель Санті.

Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження(або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

Санті (1483—1520), родом з Урбіно, провів у молодості декілька років у Флоренції, багато чим зобов'язаний її мистецтву. Геній Рафаеля з'єднав, синтезував творчі досягнення попередників. Вважається, що всіх своїх великих сучасників Рафаель перевершив у майстерності композиції.

У творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни. На цю тему ним написана безліч картин, найбільш прославлена з яких — «Сікстинська Мадонна». Картина була вівтарним образом у церкві святого Сикста монастиря Чотирьох ченців у невеликому місті П'яченце.

Рим не мав власної художньої школи, проте він стає на початку XVI століття найважливішим центром мистецтва Італії, чому сприяла політика папського двора. Велика частина творчого життя Рафаеля пройшла в Римі. Найзначнішою його роботою був розпис чотирьох станц (станці — великі кімнати, зали) папського палацу у Ватікані. Найзнаменитіші фрески Станци делла Сеньятура (зал засідань папського церковного суду). Сюжети чотирьох фресок на її стінах — алегорії різних сфер духовної діяльності людини. Пронизана духом Ренесансу фреска «Афінська школа» (апофеоз філософії). Рафаель розташовує композицію так, неначе античний портик продовжує простір кімнати. У центр він вміщує фігури Платона та Аристотеля — мислителів, які втілювали два шляхи пізнання світу — ідеалістичний і матеріалістичний. Їх оточують інші античні філософи.

Рафаель прожив усього 37 років, але здійснив дуже багато, довів до кінця великі починання, смерть перервала останню його роботу — керівництво будівництвом храму Св. Петра в Римі.

25.Народна реформація Томаса Мюнцера.

Очолив селянську війну в Німеччині і другий табір Томас Мюнцер (біля 1490-1525 р.). Він народився в сім'ї ремісника з радикальними поглядами в місті Гарці. В 1506 р. студент Лейпцизького університету, в 1522 р. в університеті Франкфурта-на-Одері отримує ступінь магістра мистецтва, а згодом - бакалавра теології. Томас стає популярним молодим проповідником. Сам по собі був непривабливий, але коли починав виголошувати промови, змінювався, його слова доходили до душі, серця слухачів. У 1519 р. відбулась перша зустріч Томаса з Лютером у місті Лейпцизі. Отримавши рекомендації від Лютера, Томас приїхав у багате місто Саксонії Цвіккау. Його проповіді насторожували владу, але подобались народу. З цього часу погляди Мюнцера стали відрізнятись від Лютера, вони практично перестають вважати себе союзниками.

Міська влада Цвіккау вимагає від Мюнцера залишити місто, оскільки його промови призвели до виступу робітників ткацьких підприємств.

У пошуках правди Томас відправився в Чехію, де тричі виступив зі своїми промовами "Празькі відозви". Головні ідеї цих виступів - свобода, рівність, захист чеських єретиків-таборитів, боротьба проти влади папи, невизнання відпущення гріхів за гроші (тільки чистилище), упровадження реформ.

Томас Мюнцер висловив ідею створення республіки. Створити надійну охорону основ держави. Розробити державну політику. Установити постійний контроль за державною діяльністю керівника. Це повинні здійснювати народні маси. Програма Т. Мюнцера і його політико-правові погляди виражали ідеї демократизму. Усі свої міркування, ідеї як теолог він брав з Біблії.

26.Англо - шотландські відносини. Конфлікт Єлизавети І та Марія Стюарт.

Єлизавету і Марію занадто часто протиставляли один одному: з легкої руки Фрідріха Шиллера Марія представляється безневинною жертвою, а Єлизавета - кривавим деспотом. У реальності все було не так однозначно.

Єлизавета була цілком законною королевою Англії, проте Марія Стюарт до кінця своїх днів була впевнена у своїх правах на англійську корону, будучи правнучкою Генріха VII. Оточення вселяло Марії Стюарт, що у неї набагато більше прав, ніж у «бастардесси» Єлизавети. Марія була не єдиною претенденткою на трон. Серед інших кандидатур були молодші дочки леді Френсіс Грей, Катерина і Марія, згадані і в Акті про престолонаслідування 1543, і в заповіті Генріха VIII. Марії Стюарт в заповіті короля не значалося зовсім. З іншого боку, багато католики в Англії й за її межами вважали законною (або, у всякому разі, більш бажаною) володаркою саме її - на противагу «єретичкі» Єлизаветі. Сама Марія всіляко підкреслювала свій пріоритет і не відмовилася від своїх домагань, навіть перебуваючи під слідством.

Повалення законної королеви викликало невдоволення частини шотландських лордів. Союз «конфедератів» швидко розпався, встановлення регентства Морея викликало перехід в опозицію Гамильтонов, графів Аргайла і Хантлі. 2 травня 1568 Марія Стюарт бігла із замку Лохлевен. До неї негайно приєдналися опозиційні Морею барони. Однак невелика армія королеви 13 травня була розбита військами регента в битві при Лангсайде, і Марія бігла до Англії, де звернулася за підтримкою до королеви Єлизавети I. Спочатку Єлизавета I пообіцяла допомогу Марії, проте вона була далека від ідеї військової інтервенції на користь своєї конкурентки за англійський престол. Єлизавета взяла на себе функції арбітра в суперечці між Марією Стюарт. Справа Марії Стюарт ще не було остаточно програно. Після вбивства Морея в січні 1570 в Шотландії спалахнула громадянська війна між прихильниками королеви (Аргайл, Хантлі, Гамільтон, Мейтланд) і партією короля (Леннокс і Мортон). Лише завдяки втручанню Єлизавети I 23 лютого 1573 сторони підписали «Пертського примирення», відповідно до якого королем Шотландії зізнавався Яків VI.

27.Творчість Мікеланджело Буонаротті.

Мікеланджело Буонаротті — один із найвидатніших майстрів епохи Відродження, творчість якого вплинула не лише на мистецтво Ренесансу, а й на весь подальший розвиток світової культури.

Творчість великого митця охоплює два періоди ренесансного мис¬тецтва — Високий і Пізній.

Важливим періодом творчого розвитку Мікеланджело було його життя в Римі. Знайомство з традиціями античної культури визначило го¬ловні особливості стилю молодого скульптора. Один із перших його тво¬рів — статуя «Вакх», у якій помітний сильний вплив античного мистец¬тва, але є й суттєва відміна від грецького образу: в античному мистецтві ця постать є алегорією насолоди ароматом спілого винограду, а Мікеланджело зобразив досить реалістичний образ захмелілого юнака.

«П'єта» («Оплакування Христа»), яка розташована в римському со¬борі святого Петра, — перший серйозний твір Мікеланджело. Але робо¬та над ним викликала в майстра безліч особистих сумнівів і невдоволен¬ня собою. Проте саме «П'єта» увічнила славу автора. У цьому творі Мікеланджело спромігся вирішити надзвичайно складне компози¬ційне завдання: передати трагічний зміст, не порушивши відчуття

гармонійності й природності (Марія тримає на колінах Христа, як три¬мала б немовля). Важливою особливістю скульптури є внесення в образ Марії глибокого психологічного начала. Митець по¬казує живу материнську скорботу, не божественну, а реальну.

До найвідоміших творів Мікеланджело нале¬жить статуя «Мойсей», зроблена майстром для гроб¬ниці папи Юлія II. Ця робота свідчить про зміну пластичного стилю Мікеланджело: статую слід об¬ходити півколом, щоб побачити, як змінюються різ¬ні пластичні мотиви й виникають численні варіації в емоційно-драматичному задумі образу. У художньому ансамблі Капели Медичі Мікеланджело досяг неперевершеного повного злиття елементів архітектури й скульптури. Кожен із над¬гробків є нерозривною частиною не тільки стіни, до якої він прилягає, але й усього ансамблю капе¬ли. Як скульптура тут не уявляється без архітекту¬ри, так і архітектура не існує без скульптури. По¬чуття трагічного напруження й болісного конфлікту, що відразу передається глядачеві, стало головним.

28.Реформаційне вчення Жана Кальвіна.

Юридичне бачення Кальвіна грунтується на світському гуманізмі. Перекладає Біблію на французьку мову. Репресії, які почав проводити король Франції, змусили Жана втікати до Женеви. Це був протестантський край. Там він очолив церкву, міську управу, а місто Женеву перетворив у центр європейського протестантизму і сховище всіх гнаних однодумців.

Усю свою увагу Кальвін концентрує на проблемах держави, права. Доходить висновку, що існує тільки один авторитет - Бог і одна головна книга - Біблія. Людина не в змозі проникнути в таємниці Бога. Треба церковну ієрархію відкинути. Держава створена Богом і ціль держави піклуватися про юстицію. Монарха треба контролювати тільки за допомогою законів. Кальвін не розумів, що таке розподіл влади, але мав ідею про легітимність влади. Погана влада - покарання Бога за гріхи людей. У гарних людей і керівники хороші. Тирани з'являються там, де народ погано веде себе і дає згоду на тирана, на рабство.

Кальвіністська юриспруденція створювала умови для першої буржуазної революції в Західній Європі, а саме в Голландії, а потім в Англії.

Ж. Кальвін створив "нову церкву". Будувалася вона у такий спосіб: громада віруючих керувалася виборною консисторією, що складається з пресвітерів (старійшин), проповідників і дияконів. Ж. Кальвін надрукував богословський трактат "Наставляння в християнській вірі" 1536 р. Основна політико-правова ідея кальвінізму: 1. Догмат про божественне призначення. 2. Бог заздалегідь визначив одних людей - до порятунку і блаженства, інших - до погибелі. 3. Люди неспроможні змінити волю Бога, але можуть здогадуватися про неї з того, як складається в них життя на Землі. 4. Якщо професійна діяльність людей успішна, значить Бог піклується про них.

Державу і владу Ж. Кальвін оголосив божественними. Кращою формою правління він назвав олігархію, а найгіршою - демократію. За людьми повинне бути постійне тотальне стеження.