Список використаних джерел

1.  Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. – 2006. – №3. – С.75-80  2.  Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Ред. С. В. Мочерний. – К.: Академія, 2000.  3.  Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 656 с.  4.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний редактор Г. Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004.  5.  Політекономія: Підручник / За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.  6.  Старостіна А., Каніщенко О. Суперечливі шляхи економічної глобалізації // Економіка України. – 2008. – №5. – С.58-65  7.  Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ, наук, проф. В. Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – 487 с. 

2.Проблеми сучасності.Духовна криза

Період двадцятого сторіччя нашої ери відзначився небаченим доти науково – технічним прогресом, що дозволило назвати його початком епохи розуму. Революційний стрибок цивілізації мав на меті полегшення умов праці, розширення об’єктивних прав та свобод усіх громадян, знищення освячених тисячоліттями мракобісся й упереджень соціальних бар’єрів й інших роз’єднувальних факторів, подолання нерозв’язних проблем минулих історичних епох, таких як – от: Невиліковні доти хвороби, убогість, навала злочинності, повсюдна несправедливість, тощо. Як відомо, хибний підхід до розв’язання певної проблеми закономірно призводить до появи низки нових проблем, не усуваючи врешті – решт поставлену проблему, тож повсюдна дестабілізація суспільно – політичних й дисгармонія психологічно – моральних відносин – жахлива реалія наших днів, є закономірним наслідком спроб вирішення схожих проблем у минулому.

Зростаюча обуреність побільшенням соціальної несправедливості зокрема призводить до суспільно – політичної дестабілізації, що у свою чергу призводить до посилення й інколи доведення до крайнощів соціальних антагонізмів, які її – ж й викликали. У такий спосіб породжуються кола здавалось – б, нерозв’язних проблем. Закріпачення бідніших верств населення економічними тягарями позначається також на духовно – культурному рівні. Погіршення соціальних умов у поєднанні з духовною свободою веде до переважання матеріалістичних прагнень, а разом з тим зазнає занепаду й мораль.

Занепад духовності, принципу взаємодопомоги, створюючи й посилюючи загальнолюдський борг братської любові, поряд зі збільшенням соціального утиску закономірно веде до загальної дегенерації людства. Гуманізм з плином часу поступається місцем буквальній „боротьбі за виживання”, до закріплення принципу: „Homo homini lupus est” (людина людині – вовк). Виснаження й забруднення біосфери Землі вже починають про себе давати знати – глобальне потепління екстраполювалось з фантастики на об’єктивну реальність; загроза глобальної повені унаслідок розтоплення льодовикових масивів Планети, загроза зникнення Гольфстріму, загроза зникнення рентабельних джерел прісної води, тощо, вже тотально „дихають у потилицю” всьому людству; безповоротне перетворення великих масивів родючих ґрунтів на безжиттєві, інколи засолені й отруєні іншим чином пустелі, винищення флори й фауни вже дають про себе знати численними наслідками; пандемії численних хвороб пустошать селища, вимушене хронічне голодування тринадцяти відсотків й недоїдання тридцяти трьох відсотків людства попри надлишок у виробництві харчів, який майже у сім разів перевищує потреби людства – це усе закономірні наслідки неправильного підходу до розв’язання соціальних проблем.

Поряд з майже повсюдним вивільненням з – під духовної кормиги настала й моральна свобода. Ця так звана „вольова заможність”, поява й розвиток якої було спрямовано на більш повноцінне розвинення людської індивідуальності, перетворення „релігійних роботів” на усебічно розвинених особистостей, якомога повніший розвиток творчих задатків кожної людини, з плином часу призвів до появи небачених, а втім цілком закономірних наслідків у вигляді повсюдної деморалізації людства. Суть соціальної зміни, що відбулася у такий спосіб, найповніше передається виразом: „Lupus pilum mutat, non mentem” (вовк міняє шкіру, але не душу). Збільшення моральної свободи не призвело до зміцнення моральних засад й спонук до їх дотримання, навпроти, та сама ненька – свобода, яка мала зробити з людини особистість, поступово перетворює її у морально розкладену потвору.

Сучасний брак морально – естетичного виховання у сім’ях призводить до повсюдного вирощування потенційних в’язнів. За статистикою, контингент тюрем чимраз більше наповнюється підлітками зі заможних сімей, адже міркування сучасної „крутої” молоді: „Мої батьки заможні, отже, хоч би що я – б не зробив, батьки завжди витягуватимуть мене з тюряги”. Свобода має свою межу: Намагання прорвати бар’єр дозволеного, об’єктивна дійсність неухильно відімщає закономірними наслідками усіх вчинків, повертаючи у такий спосіб дійсну межу свободи на попередній рівень. Свобода, яка буцімто мала сприяти усебічному розвитку людської особистості, призвела до буквального штампування іншого виду „роботів” – рабів аморальності, пасивних, у деякій мірі апатичних індивідів з вкрай обмеженим колом інтересів й девіантною поведінкою. Чи є об’єктивно вільними люди, котрі, згідно з сучасною тенденцією (яка вже, до речі, домінує у більшості країн світу), працюючи з понеділка по п’ятницю, вибираючи у другій половині п’ятниці зароблені гроші, просиджують у барах, кафе, дискотеках аж до ранку наступного понеділка? Об’єктивно ці люди, застопорюючись у своєму духовно – культурному розвитку, перетворюються радше на лінивих, відсталих од життя, не знаючих справжнього щастя й радості, дрімайл. Чи не повніше реалізується свобода волі у активній соціально корисній праці на благо інших й у радість собі, у власному духовному збагаченні, у розширенні світогляду науковими знаннями, у спостереженні мальовничих краєвидів, у художній та іншій творчості?

 Оскільки усі проблеми коріняться у загальнолюдському менталітеті, вирішення усіх нагальних проблем людства слід починати саме з перевиховання людства. Ефективність праці збільшується з наближенням до натуралізації, адже головна мета праці зводиться до забезпечення сім’ї харчами, необхідним по сезону одягом, належного забезпечення комунальними послугами, підтриманню у належному стані власного будинку, тощо, адже реально людині більш нічого й не потрібно, оскільки неупереджений аналіз усіх інших потреб сучасного суспільства об’єктивно засвідчує, що усі потреби понад вищезгадані здебільшого є наслідком роботи чиєїсь розбурханої уяви, інакше кажучи, усім нам слід повернутися туди, звідки ми йшли – до натурального господарства. Проблему виснаження ресурсів біосфери вирішити легко – слід вгамувати егоїзм та жадібність грабіжників нашого загального будинку – планети Земля.

Проблема голоду й недоїдання може бути вирішена шляхом рівномірного розподілу харчів й скороченням військових та інших державних витрат, котрі здебільшого й завдають удару по економіці, зумовлюючи голод. Проблему нищення родючих ґрунтів можна вирішити шляхом застосування старожитніх методів меліорації. Проблему аморальності можна вирішити лише шляхом масового перевиховання людства, досягаючи розумів й сердець пропащих людей й дбайливого морально – естетичного виховання підростаючого покоління.

Сучасна духовна криза не безґрунтовна, вона бере свої витоки в соціально-економічному житті Нового часу, який прийшов вслід за епохою Відродження. На ґрунті нових суспільних умов під впливом буржуазного індустріалізму формується новий соціальний тип людини Homo Faber – «людина економічна», «людина технічна». Видатний мислитель ХХ ст. Е. Фромм вбачав головну загрозу людської духовності саме з боку «ринкової орієнтації». Капіталістична економіка, заснована на свободі ринку і приватизації комерціалізує все суспільство, всі його структури, серед них і людину, підпорядковує їх культу грошей. Все стає товаром, предметом купівлі-продажу, в тому числі професії, заняття, статуси. Наслідком цього стає самовідчуження людини, втрата нею своєї гуманістичної сутності. Людина перетворюється, – за словами Е.Фромма, – «в служащий экономической машине инструмент», который заботится об эффективности и успехе, а не о счастье и развитии души» [3, с. 208]. З переходом глобалізації до нового історичного етапу ці процеси поглиблюються і загострюються. Сформувалось суспільство споживання, психологія та ідеологія споживання і звичайно людина – споживач, у якої переважвє прагнення до особистої користі і добробуту, погоня за речами перетворюється в самоціль. Споживництво Е. Фромм називав ідолопоклонством і вбачав його сутність в обожнюванні речей, машин, людей, влади та поклонінні їм. В цьому Е. Фромм вбачав дуже велику загрозу найбільш цінним духовним здобуткам людства [3, С. 208-211]. Споживництво вкрай негативно впливає на соціум, руйнує устої буття людини в природі та суспільстві, породжуючи не тільки хижацьке відношення до природи, екологічну катастрофу, але й загострює соціальні катаклізми: розгул злочинності, насильство, тероризм, зріст мафіозних структур, соціальні конфлікти на етнічному і релігійному ґрунті (релігійний фанатизм, ісламський фундаменталізм) тощо. Для подолання духовної кризи в нових соціально-історичних умовах потрібна радикальна перебудова свідомості і поведінки людей, формування нової шкали духовних цінностей шляхом переходу від технократизму і техніцизму до синтезу ідей і традицій всіх країн і народів, всіх епох і культур, від антропоцентризму і геоцентризму – до антропокосмоцентризму, від гуманізму – до неогуманізму. Можливо припустити, що в новій системі духовних цінностей домінуючим буде принцип соціальної відповідальності за свою діяльність, справи і вчинки. Це – об’єктивна необхідність, веління нашого часу. Адже діяльність і поведінка не підкріплені відповідальністю перед суспільством здатні перетворити духовно нерозвинену особистість в людину – робота, егоцентриста і кар’єриста, який опікується лише собою і руйнує все навкруги. Навіть раціональна цілеорієнтація як складова духовної культури сучасного робітника – спеціаліста, зайнятого комп’ютерними технологіями, при відсутності соціальної відповідальності спроможна обернутися ірраціональними непередбаченими наслідками для людей, для людства. В новій системі духовних цінностей глобальна відповідальність за життя на землі буде мати пріоритети перед свободою, яка вже давно перетворилась в свавілля, в діяльність без контролю, кордонів і обмежень. Гідне місце посядуть принципи контролю і самоконтролю, буде переважати установка на поведінку свідомо самоорганізовану, самоконтрольовану і саморегульовану. В людських взаємовідносинах індивідуалізм поступиться колективізму, перевага якого у взаємний зацікавленості людей один в одному, в сполученні інтересів, життєвих цілей і сенсів особистості з інтересами і цілями сім’ї, виробничого колективу, суспільства в цілому і співробітництві всіх країн і народів. Тим паче, що вирішувати глобальні проблеми сучасності можливо лише поєднуючи колективні зусилля всіх країн і народів світу. Індивідуалізм вже неодноразово виявляв свою безвідповідальну життєву позицію і соціальну практику, які набувають руйнівної сили в умовах сучасної глобалізації: руйнується держава, яка ще якось-то спроможна на соціальний контроль, руйнується культура, опанована культом грошей, нарешті руйнується суспільна мораль, бо втрачає критерії розрізнювання добра і зла. Вільний «економічний індивідуалізм» культивує звільнення від соціальних і моральних норм, адже для розвитку спекулятивно-мафіозної економіки і культура, і мораль – це перешкода, бар’єр на шляху специфічної ринкової інформації, яка оптимізує економічну поведінку [2, С. 31-34]. Але індивід як член соціуму інтегрований в різні соціальні структури шляхом міжособистісних відносин, які регулюються і правом, і нормами моралі, цінностями духовної культури. Тому життя без моралі може призвести лише до соціальної дезорганізації та руйнації, що ми і бачимо в сучасному глобалізованому світі. Суспільство повинне бути кровно зацікавлене в нових духовних цінностях з метою свого оновлення і модернізації, створення найліпших умов для реалізації творчого потенціалу людини, для подолання бездуховності та соціального відчуження. Адже соціальна активність не самоціль, а засіб реалізації людиною свого статусу як творця гідного життя. Література: 1. Бердяев Н.А. И мир объектов (опыт философии одиночества и общения) // Мио философии. – Ч.2. – М., 1991. – С. 252. 2. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – 2000. - №6. – С.16-36. 3. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1990. – С. 149-221.