2. Загальна характеристика джерел права.

Норми фінансового права, що містяться в різноманітних нормативно - правових актах, представлені насамперед в актах представницьких і виконавчих органів і органів місцевого самоврядування. Саме вони і являють собою джерела фінансового права. Отже, джерела фінансо­вого права — це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми. Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов'язані й взаємообумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Необхідно при цьому провести розмежування між системою фі­нансового права і системою фінансового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, що регулюються фінансовим правом, то система фінансового законодавства — зовнішнє вираження фінан­сових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на да­ному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпорядженні нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту і форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансо­вого права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулю­ють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства повинні складати тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Мі­ністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року.

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безумовно, є закони. Проте їх використання має деякі особливості.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються виключно законами Укра­їни як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України законами України повинні регламентуватися найбільш важли­ві суспільні і державні інститути (права, свободи й обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відноси­ни регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільша соціально важлива частина від­носин визначається тільки законами, інші — законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів міс­цевого самоврядування.

Термін «законодавство» досить широко використовується в основ­ному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин цей термін вживається в різних значеннях: в одних мають на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, у поняття «законо­давство» включаються як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а в деяких випад­ках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади. Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, терміном «законодавство» охоплюються закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України; постанови Верховної ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України і законів України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, такими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і норматив­ними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управлін­ня спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і включає систему цих нормативних актів. Основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів, регулюються конституціями.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні не фінансові закони — конституційні закони чи закони, що відносяться до інших галузей права, що містять фінансові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні й органічні закони — Закон ФрН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням.

2. Загальні фінансові закони — в основному їх представляють за­кони, що регулюють основи фінансової системи. це переважно фун­даментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, голо­вні характеристики. У даних актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові ко­декси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподатку­вання» та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони — законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.