Шкідники
цукрових буряків
Цукрові буряки впродовж вегетаційного періоду можуть пошкоджуватися численними шкідниками. Нині відмічено близько 200 видів, що пошкоджують цю цінну культуру. Серед них 40 - 50 видів є особливо небезпечними.
З багатоїдних видів значної шкоди можуть завдавати озима та інші види совок, лучний метелик, личинки коваликів, чорнишів, пластинчастовусих, клопів, цикад, які є переносниками вірусних хвороб.
Різноманітний видовий склад спеціалізованих шкідників: це бурякова листова й коренева попелиці, цикади, клопи, довгоносики, листоїди, мінуючі молі, мухи та інші види.
Застосування науково обґрунтованої системи захисту цукрових буряків від комплексу шкідників дає можливість зберегти урожай і високу якість коренеплодів і насіння.
Ряд рівнокрилі — НоторШа
Родина циксіїди — Сіхіісіае (рис. 8.1)
Коренева цикадка — Репіавіїгісііив Іерогіпив Ь. — трапляється повсюдно. Пошкоджує буряки, картоплю, капусту, горох, хлібні злаки та інші культури.
Зимують личинки III - IV віків у ґрунті на глибині 5 - 20 см. У квітні з настанням тепла відновлюють живлення на коренеплодах буряків, що залишились у ґрунті. Пізніше переходять на корені культур, посіяних
після буряків. На початку червня личинки, що досягли V віку, в тріщинах ґрунту перетворюються на імаго. Літають з середини червня до початку серпня і живляться на листках цукрових буряків та інших культур. Пошкоджені місця втрачають колір і мають вигляд білуватих цяток. Цикадки — переносники вірусу мозаїки цукрових буряків. Наприкінці червня — у липні самки відкладають яйця в тріщинах ґрунту на глибині 4-10 см. Кожна кладка налічує в середньому 60 -70 яєць і буває вкрита воскоподібним пушком. Плодючість — до 170 яєць. Через 14 - 16 діб відроджуються личинки, йкі заселяють коренеплід колоніями по 10 — 20 особин у кожній.
Шкідники
цукрових буряків
Імаго, личинок і відкладені яйця знищують туруни, клопи з родин Nabidae і Antocoridae, хижі трипси, павуки та інші членистоногі. У черевці цикадок паразитують личинки з родини мух Pipun- culidae.
Відмічено понад 12 видів цикадок, що пошкоджують цукрові буряки. Частіше за інших трапляються: жовтувата цикадка — Empoasca flavescens F., жовта цикадка — Е. pteridis Dhlb., строката цикадка — Eupteryx atropunctata Goeze., темна цикадка — Laodel- phax striatella Fall, та інші види.
Заходи захисту. Дотримання сівозмін. Глибока зяблева оранка. Повне видалення з плантації коренеплодів цукрових буряків. Знищення бур’янів. При пошкодженні цикадкою понад 5 % рослин — обробка інсектицидами посівів цукрових буряків та висадок.
Родина попелиці — Aphididae
Бурякова листкова попелиця — Aphis fabae Scop. (рис. 8.2) — трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. По- ліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті, гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.
Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8-2,5 мм має овальне тіло, чорна з зелеінувато-коричневим відтінком, вкрита слабким восковим нальотом;'сокові трубочки вдвічі довші за хвостик; вусики й ноги блідо-жовті; трубочки, хвостик і лапки чорно- бурі; хоботок досягає тазиків середніх ніг. Крилата самка розміром
2,0 мм; голова і груди чорні, блискучі; черевце чорно-зелене,
передні стегна білі, вусики чорні. Амфігонна самка — 2,2-2,7 мм, безкрила, чорно-синя або матово-зелена, в сизому пушку; навколо
ШКІДНИКИ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
Шкідники
цукровіа буряків
З багатоїдних видів значної шкоди можуть завдавати озима та інші види совок, лучний метелик, личинки коваликів, чорнишів, пластинчастовусих, клопів, цикад, які є переносниками вірусних хвороб.
Різноманітний видовий склад спеціалізованих шкідників: це бурякова листова й коренева попелиці, цикади, клопи, довгоносики, листоїди, мінуючі молі, мухи та інші види.
Застосування науково обґрунтованої системи захисту цукрових буряків від комплексу шкідників дає можливість зберегти урожай і високу якість коренеплодів і насіння.
Ряд рівнокрилі — Ноторїега
Родина циксіїди — Сіхіісіае (рис. 8.1)
Коренева цикадка — РепЬазиНйшв Іерогіпив Ь. — трапляється повсюдно. Пошкоджує буряки, картоплю, капусту, горох, хлібні злаки та інші культури.
10 мм, світло-бура; передня частина тіла дещо темніше забарвлена.
Рис.
8.1. Цикадки:
/
— темна; 2
— строката
після буряків. На початку червня личинки, що досягли V віку, в тріщинах ґрунту перетворюються на імаго. Літають з середини червня до початку серпня і живляться на листках цукрових буряків та інших культур. Пошкоджені місця втрачають колір і мають вигляд білуватих цяток. Цикадки — переносники вірусу мозаїки цукрових буряків. Наприкінці червня — у липні самки відкладають яйця в тріщинах ґрунту на глибині 4-10 см. Кожна кладка налічує в середньому 60 -70 яєць і буває вкрита воскоподібним пушком. Плодючість — до 170 яєць. Через 14-16 діб відроджуються личинки, йкі заселяють коренеплід колоніями по 10 — 20 особин у кожній.
Шкідники
цукрових буряків
Імаго, личинок і відкладені яйця знищують туруни, клопи з родин Nabidae і Antocoridae, хижі трипси, павуки та інші членистоногі. У черевці цикадок паразитують личинки з родини мух Pipun- culidae.
Відмічено понад 12 видів цикадок, що пошкоджують цукрові буряки. Частіше за інших трапляються: жовтувата цикадка — Empoasca flavescens F., жовта цикадка — Е. pteridis Dhlb., строката цикадка — Eupteryx atropunctata Goeze., темна цикадка — Laodel- phax striatella Fall, та інші види.
Заходи захисту. Дотримання сівозмін. Глибока зяблева оранка. Повне видалення з плантації коренеплодів цукрових буряків. Знищення бур’янів. При пошкодженні цикадкою понад 5 % рослин — обробка інсектицидами посівів цукрових буряків та висадок.
Родина попелиці — Aphididae
Бурякова листкова попелиця — Aphis fabae Scop. (рис. 8.2) — трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. По- ліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті, гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.
Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8-2,5 мм має опальне тіло, чорна з зеленувато-коричневим відтінком, вкрита слабким восковим нальотом; сокові трубочки вдвічі довші за хвостик; вусики й ноги блідо-жовті; трубочки, хвостик і лапки чорно- бурі; хоботок досягає тазиків середніх ніг. Крилата самка розміром
2,0 мм; голова і груди чорні, блискучі; черевце чорно-зелене,
передні стегна білі, вусики чорні. Амфігонна самка — 2,2-2,7 мм, безкрила, чорно-синя або матово-зелена, в сизому пушку; навколо
Рис. 8.2. Бурякова листкова попелиця:
X
a
сокових трубочок і між ними червонуватий пігмент; задні гомілки чорні, хвостик конічний. Самець розміром 2-2,5 мм, крилатий, з чорним черевцем, великими очима, довгими ногами і вусиками. Яйце 0,5 — 0,6 мм, видовжено-овальне, щойно відкладене — жовтувато-зелене, пізніше чорне, блискуче.
Вид мігруючий. Зимують запліднені яйця на пагонах біля основи бруньок бересклету європейського (Evonomus europaeus), рідше — бородавчастого (Е. verrucosa), калини (Viburnum opulus) і жасмину (Philadelphus coronarius).
У квітні за середньої температури 7 - 9 °С з яєць, що перезимували, відроджуються личинки, які через 12-14 діб живлення на бруньках і листі перетворюються на безкрилих самок-засновниць. Самки- засновниці розмножуються партеногенетично, відроджуючи щодня 5-8 личинок, усього в середньому 50-70. На первинних кормових рослинах розвивається 3-4 покоління попелиць — доти, доки не завершиться приріст кущів. Наприкінці травня — на початку червня з’являються крилаті партеногенетичні самки, які розлітаються у пошуках проміжних трав’яних рослин і, зокрема, цукрових буряків. Поява крилатих самок-розселювачок та їх міграція зумовлюються погіршенням якості корму у зв’язку із загрубінням або підсиханням пагонів на кущах. Міграція буває повного і частковою (факультативною), за якої частина попелиць знаходиться на первинному хазяїні увесь сезон, до появи амфігонного покоління. Передусім попелиця заселяє бурякові висадки, які раніше, ніж буряки першого року, починають свій розвиток. На буряках та інших трав’яних рослинах попелиця швидко партеногенетично розмножується до осені, даючи за цей час 8 -10 і більше поколінь безкрилих і крилатих попелиць. Завдяки останнім попелиця швидко поширюється по культурі. За температури 23 -28 °С і відносної вологості повітря не нижче 60 - 80 % одне покоління розвивається за 10-14 діб.
Найбільша заселеність рослин буває зазвичай у першій половині липня. Наприкінці серпня — у вересні з’являються крилаті й безкрилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на бересклет, жасмин, калину, де відроджують личинок, які перетворюються на безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують личинок, які перетворюються на крилатих самців. Крилаті самці прилітають на кущі, і після спарювання самки відкладають на пагони біля основи бруньок 3-7 яєць, що залишаються до весни наступного року.
Шкідники
цукрових буряків
Чисельність попелиці обмежують багато хижаків і деякі комахи- паразити. Імаго й личинками живляться кокцинеліди, золотоочки, туруни, хижі кліщі, павуки, хижа галиця — Aphidoletes aphidimyza Rd., мухи-сирфіди — Paragus tibialis Flln., P. bicolor Fabr., Sphaerophoria menthastri L., S. scripta L., Metasyrphus nitens Zett., M. latifasciatus Meg. Попелицю заражають афідіїди — Aphidius matricariae Hal., Trioxys auctus Hal., T. heraclei Hal., Lysiphlebus confusus Tremb., L. fabarum Marsh., L. gracilis Forst., іхневмоніди — Phygadeuon fumator Graw., Ph. subtilis Graw., афелініди — Aphe- linus humilis Merc., A. chaonia Wek. та ін.
У роки з вологим літом спостерігається масова загибель попелиці під ентомофторозу. Личинки та імаго, змиті дощем на ґрунт, зазвичай гинуть.
Заходи захисту. Знищення бур’янів. Обмеження посадок калини, жасмину, бересклету. При заселенні шкідником понад 5 % рослин у травні, понад 10 % у червні і понад 15 % у липні посіви необхідно обробити інсектицидами. Однак якщо співвідношення шкідник : хижак становись 20...30 : 1, застосовувати інсектициди недоцільно. /
Родина пемфіги — I^emphigidae
Рис.
8.3. Бурякова коренева попелиця:
-
крилата самка-статеноска; 2
— безкрила партеногенетична самка; З
— пошкоджений коренеплід
Шкідники
цукрових буряків
та інші лободові. Безкрила партеногенетична самка розміром 2,1 —
мм має тіло яйцеподібної форми, жовтувато-бурого або зеленуватого кольору; верхня частина голови, вусики, ноги, пластинки дихалець буруваті й вкриті восковим нальотом; на кінці тіла пучок довгих (1 — 1,5 мм) воскоподібних ниток; очі трифасеткові; вусики короткі, у літніх форм 5-членикові, у зимуючих — 6-членикові. Личинка першого віку («бродяжка») — струнка, видовжено- еліпсоподібна, зеленувата або жовтувато-сіра; личинки, що живляться, вкриваються воскоподібним нальотом; вусики 4-членикові. Крилата статеноска завдовжки 2,5 мм, видовжено-округлої форми; голова, вусики, груди і ноги чорно-бурі, черевце світло-жовте, очі багатофасеткові. Самки й самці амфігонного покоління безкрилі і без хоботків.
Зимують безкрилі статевозрілі партеногенетичні самки особливої зимуючої форми у ґрунті на глибині 16 — 60 см, на бурячищах та ділянках, забур’янених лободовими бур’янами. Вважається, що поява зимуючих партеногенетичних самок зумовлена перебудовою циклу розвитку, що пов’язаний з втратою форм, які розвиваються на первинному хазяїні — тополі американській, якої в Європі немає. Навесні за температури ґрунту на глибині залягання шкідника 10 - 12 °С самки, що перезимували, не відновлюючи живлення, відроджують 20 - ЗО личинок. Для повного розвитку ембріонів потрібна сума позитивних температур на глибині 30 см, що становить 460 — 490 °С. У Лісостепу України відродження личинок відбувається найчастіше у другій половині травня.
Личинки першого віку («бродяжки») дуже рухливі. Частина з них залишається на корінні лободових бур’янів у місцях зимівлі, решта
виходить на поверхню ґрунту, швидко перемішуючись у пошуках кормових рослин. Можуть переноситись вітром, водою, з ґрунтообробним знаряддям, що сприяє заселенню нових посівів цукрових буряків. Особливо небезпечні осередки, що утворились на лободових бур’янах, якщо ними була забур’янена культура — попередник цукрових буряків (найчастіше пшениця). «Бродяжки» проникають у ґрунт до коріння буряків і через 10 — 12 діб живлення перетворюються на живородних літніх самок. Плодючість літніх самок становить 20 - 80 личинок. За період з травня по жовтень розвивається
10 поколінь.
Шкідники
цукрових буряків
Найсприятливіші умови для масового розмноження бурякової кореневої попелиці складаються у роки з невеликою кількістю опадів і високою температурою під час вегетаційного періоду. Попелиця живиться на мичкуватому корінні, що призводить до зів’янення й загибелі всієї рослини. Сильно пошкоджені коренеплоди легко видобуваються із ґрунту. В окремі роки урожай буряків знижується до ЗО %, цукристість — до 2-4%. Більшою мірою потерпають від шкідника маточні буряки.
Коренева попелиця заселяє переважно краї поля, після чого число осередків швидко зростає, охоплюючи значну частину плантації. Чисельність кореневої попелиці обмежують хижі комахи: кокцине- ліди, золотоочки, щипавки, туруни, хижі клопи — Nabis férus, N. punctatus Cs., N. pseudoferus Rem., мухи-сирфіди — Chloropisca glabra Mg., Syrphus corollae F., Metasyrphus corollae F., мухи з роду Thaumatomyia (род. Chloropidae) — Thaumatomyia glabra Meig., Th. rufa Maeg., Th. sulcifrons Beck., Th. notata Meig. та ін. У вологу погоду спостерігається масова загибель попелиці внаслідок зараження грибом Entomophtora thaxteriana Petch.
Заходи захисту. Знищення бур’янів. Повне ретельне збирання коренеплодів. Розміщення цукрових буряків у сівозміні після озимої пшениці, висіяної на пару. Дотримання просторової ізоляції від тогорічних бурячищ. Правильне зберігання гною, недопущення заростання його лободовими бур’янами. Лущення стерні й глибока зяблева оранка після збирання зернових куль
тур та інших попередників цукрових буряків. Перед закладанням у катати необхідно перебирати маточні коренеплоди, видаляючи пошкоджені. На основі викопування й огляду коренеплодів у 10 місцях поля у липні — серпні слід дотримуватись такої градації економічного порогу шкодочинності: слабкий ступінь заселення рослин личинками та імаго попелиці — 1 %, середній — 2 - 10 %, високий — понад 10 %. У разі небезпечної чисельності потрібно передусім обробляти інсектицидами краї поля й осередки шкідника.
Шкідники
цукрових буряків
Родина сліпняки — Мігісіае
Буряковий клоп — Роїутегив содпаШв БіеЬ. (рис. 8.4) — трапляється повсюдно, найбільш небезпечний у Лісостепу України. Ба- гатоїдний, крім буряків пошкоджує бобові, картоплю, соняшник, льон, коноплю, гарбузові та багато інших культурних рослин і бур’янів.
Рис.
8.4. Буряковий клоп:
1— імаго;2— личинка;3— німфа;4— пошкоджений листок
Імаго розміром 3,5 — 4,6 мм, тіло вузьке; надкрила жовто-бурі з чорною клиноподібною плямою; перетинчаста ділянка між плівковою й основною частинами надкрил червоно-коричнева; на задніх кутках передньоспинки дві чорні плями, вусики 4-членикові, чорно- коричневі, другий членик біля вершини світлий. Яйце розміром
0,9 - 1 мм, біле або жовтувате, згодом оранжеве; в середині слабко вигнуте. Личинка — 1,1 — 3,5 мм, жовтувато-зелена.
Шкідники
цукрових буряків
Наколювання клопами рослин, висмоктування клітинного соку, введення в тканини рослин ферментів слини спричинює появу білих плям на листках і часткове їх відмирання. Пошкоджені сходи буряків швидко в’януть, чорніють і засихають./У дорослих буряків пошкоджене листя підсихає з країв, скручується, що призводить до зменшення цукристості й маси коріння. У пошкоджених насінників викривлюються квітконоси, знижується урожай насіння та його схожість. Крім того, клопи часто є переносниками вірусних хвороб цукрових буряків. Буряки можуть пошкоджувати більш як 5 інших видів клопів, в основному з роду Lygus: польовий клоп — L. pratensis L., трав’яний клоп L. rugulipennis Popp., лігус північний — L. punctatus Zett., лігус полинний — L. gemellatus H.S., жовтий сліпняк —- Polymerus vulneratus Panz. та ін.
Значна роль у зниженні чисельності бурякового клопа і супутніх ііому видів належить хижим клопам: з родини набіди — Nabis férus L., N. feroides Rem,., N. pseudoferus Rem., з родини антокориди — Anthocoris nemorum L., Orius niger Wolff.
Заходи захис rHy. Знищення бур’янів упродовж вегетаційного періоду. За можливості низьке скошування багаторічних трав. Видалення з полів стебел висадок буряків після обмолоту. Глибока зяблева оранка. При чисельності шкідника понад 30 особин на 100 помахів сачком або 2-3 особини на одну рослину — обробка інсектицидами висадок і посівів цукрового буряка.
Ряд твердокрилі, або жуки — Coleoptera
Шкідники
цукрових буряків
Звичайний буряковий довгоносик — Bothynoderes puncti- ventris Germ. (рис. 8.5). Зона високої шкідливості займає центральний і східний Лісостеп, а також північну частину Степу (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Харківська області) і ряд районів Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської, Чернігівської, Житомирської та Одеської областей. Пошкоджує буряки, живиться бур’янами з родини лободових.
Жук розміром 11-15 мм, чорний, густо вкритий короткими лусочками, що надають йому землисто-сірого кольору; надкрила на
Рис.
8.5. Звичайний буряковий довгоносик:
1
— жук; 2
— личинка; 3
— пошкодження буряка
Зимують статево недозрілі жуки переважно на бурячищах у фунті, на глибині від 5 - 10 до 50 — 60 см, однак основна маса залягає у шарі завтовшки 25-40 см. 5 — 10 % особин популяції знаходиться на різних ділянках, де росли лободові бур’яни. Вихід жуків на по
верхню починається при прогріванні Грунту на глибині залягання до 7 - 10 °С у першій і другій декадах квітня і триває не менше 20 діб. У перший період жуки розселюються «пішим ходом» у пошуках кормових рослин. За добу вони можуть пройти до 200 метрів. У прохолодну погоду рухаються на схід, південний схід і південь, у теплу, сонячну — на захід, північний захід і північ. До 15 % жуків впадають в діапаузу і залишаються в Грунті на другу й третю зимівлю. Перший час жуки живляться бур’янами, в основному з родини лободових (лобода, щириця, курай, шпинат, спориш). Літ жуків розпочинається через 10 - 20 діб після їх виходу на поверхню. Особливо активні вони в теплу й сонячну погоду, за швидкості вітру менш як 5 м/с. Масовий літ відбувається з 10-11 до 15-16 год на висоті 5—10 метрів. За день вони можуть пролетіти з частими посадками до 8 - 10 км. Це призводить до швидкого заселення сходів і висадок цукрових буряків. Після додаткового живлення у травні жуки стають статево зрілими, спарюються і відкладають яйця у поверхневий шар Грунту на глибині від 0,3 до 1 см, дуже близько від рослин. Ямку з відкладеним яйцем самка засипає землею і утрамбовує. Відкладання яєць триває більше місяця. Плодючість становить 100 — 200 яєць. Ембріональний розвиток завершується за 6 — 10 діб.
Шкідники
цукрових буряків
У всіх зонах проживання звичайний буряковий довгоносик розвивається в одному поколінні. Шкоди завдають жуки і личинки. Пошкодження особливо небезпечні в ранній період розвитку рослин. Жуки з’їдають сім’ядольні та справжні листки, перегризають паростки, іноді ще до виходу їх із Грунту. Інтенсивність живлення залежить від температури повітря, різко підвищуючись у суху й жарку погоду. Сильно пошкоджені молоді рослини гинуть. Упродовж свого життя один жук з’їдає 13 — 14 г зеленої маси (в сто разів більше за свою власну масу).
Личинки вигризають на корінні виразки, що призводить до зменшення маси та зниження цукристості коренеплодів. Масові пошкодження призводять до зрідженості посівів і усихання насінників. Звичайний буряковий довгоносик добре пристосувався до культури цукрових буряків і поза буряковими сівозмінами трапляється в одиничних екземплярах. Легкі, вилужені чорноземи, повітропроникні й швидко прогріті навесні ґрунти сприятливіші для розвитку шкідника, ніж важкі глинисті, в яких личинки та лялечки масово гинуть від хвороб. У роки з холодним і дощовим літом розвиток шкідника затримується, і до початку зимівлі залишається більша кількість личинок і лялечок, які гинуть від зеленої, червоної та інших видів мускардини, а також від бактеріозів.
Шкідники
цукрових буряків
Чисельність довгоносиків знижують їхні природні вороги: туруни з родів Poecilus, Bembidion, Pterostichus, Amaro, Agonum, Broscus, Ophonus, Platiderus, Calathus, Asaphidion; жук-карапузик — Hister fimetarius Hrbst., мертвоїди, мурахи — Tetramorium caespitum L., хижі кліщі.
Жуками живляться шпаки, галки, сороки, ворони, граки, сойки, чайки, перепели, землерийки.
Яйця заражає птеромалід Caenocrepis bothynoderis Germ., личинок — іхневмонід — Exeristes roborator F., браконіди — Vipio apellator Nees., Doryctes mutillator Thunb., Triaspis pallipes Nees. і нематода — Necaplectana bothynoderi L.
Усередині жука паразитують личинки мух-тахін — Rondania dimidiata Meig. і R. cucullata R.-D.
Заходи захисту. Створення умов, що забезпечують дружні сходи, а також прискорюють ріст і розвиток рослин (накопичення і збереження вологи в ґрунті, своєчасна сівба насінням високих кондицій, внесення добрив та інші агроприйоми). Дотримання просторової ізоляції. Розміщення посівів цукрових буряків не ближче ніж за 500 м від бурячищ двох минулих років. Відстань між маточними, фабричними буряками й висадками має становити не менше 1 км. Знищення бур’янів, особливо з родини лободових. При чисельності, що перевищує в середньому 0,3 - 0,5 жука на 1 м2, — проведення на тогорічних бурячищах 2 — 3 обробок інсектицидами країв поля в період «пішого ходу» жуків.
У період сходів — утворення двох-трьох пар справжніх листочків буряків — обприскування інсектицидами при чисельності жуків, що перевищує економічний поріг шкодочинності. У разі сівби насінням, обробленим системними інсектицидами, економічний поріг шкідника становить 0,5 — 0,7, необробленим насінням — 0,3 — 0,5 жука/м2.
Смугастий буряковий довгоносик — Chromoderus fasciatus Müll. (рис. 8.6) — трапляється повсюдно. Пошкоджує цукрові буряки та інші рослини з родини лободових.
Шкідники
цукрових буряків
1
2
Рис.
8.6. Смугастий буряковий довгоносик:
1
— жук; 2
— розріз пошкодженого личинками кореня
Личинка — 13 —
15 мм, світло-сіра,
С-подібно вигнута, грудний щит жовтуватий; лоб високий, світло- коричневий.
Лялечка — 8 — 11 мм, біла, на черевних тергітах по задньому краю густий ланцюжок шипиків.
Зимують статевонезрілі жуки у верхніх шарах ґрунту. Наприкінці квітня за температури 15—17 °С жуки виходять на поверхню ґрунту і починають активно розселюватись у пошуках кормових рослин. Літають до червня. Жуки додатково живляться на сходах цукрових буряків та інших лободових, об’їдаючи сім’ядолі й листя. Один жук за добу з’їдає 3-5 рослин буряків у фазі вилочки. Відкладання яєць починається наприкінці першої декади травня і триває більше місяця. Самка відкладає по одному яйцю в зроблене на кореневій шийці заглиблення. Відкладене яйце заливає швидко- твердіючою рідиною. Плодючість становить 100 - 180 яєць. Відроджені через 8—10 діб личинки вгризаються в тканини коренеплоду, де живляться 45 — 55 діб. Завершивши розвиток, личинка повертається головою вгору і заляльковується. Через 15-18 діб, приблизно у другій половині серпня, новоутворені жуки прогризають у коренеплоді отвір і виходять назовні. Додатково живляться на буряках і лободових рослинах. З настанням осінніх холодів перемішуються в ґрунт на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.
Пошкоджені сходи гинуть, доросліші рослини відстають у рості та розвитку, часто загнивають. У результаті знижується маса і цук-
рисіість коренеплодів. Пошкоджені коренеплоди непридатні для зберігання.
Шкідники
цукрових буряків
Чисельність смугастого бурякового довгоносика і супутніх йому видів знижують ті самі хижаки й паразити, що й звичайного бурякового довгоносика.
Заходи захисту в основному ті самі, що й для звичайного бурякового довгоносика. Економічний поріг шкодочинності на сходах цукрових буряків становить 0,2 — 0,3 жука/м2.
Амарантовий стеблоїд — Lixus subtilis Boh. (рис. 8.7) — трапляється повсюдно. Пошкоджує цукрові буряки та бур’яни з родин лободових і амарантових.
Рис.
8.7. Амарантовий стеблоїд:
1— жук;2— личинка;3— пошкоджений черешок листка
Жук розміром 8—12 мм, тіло довгасте, вузьке; передньоспинка вкрита грубими крапками; головотрубка коротша від передньоспин- ки, вигнута, з тонким кілем; вусики розміщені перед серединою го- ловотрубки; ноги короткі; верх і низ тіла вкриті сіруватими волосками.
Яйце до 1 мм, овальне, жовто-оранжеве. Личинка — 11 — 13 мм, біла, дугоподібно вигнута, безнога; голова світло-коричнева; на спинному боці й по боках рудуваті бляшки.
Лялечка розміром 8 — 10 мм, довгаста, вузька; на кінці черевця дволопатевий придаток з шипиками на шостому й сьомому члениках.
Шкідники
цукрових буряків
Відроджені через 8-10 діб личинки прогризають ходи спочатку під шкірочкою, потім у середині стебла або черешка листка до його основи. Залежно від температури повітря личинки розвиваються від 25 до 40 діб. Заляльковуються всередині стебла або черешка. Жуки, що вийшли у першій половині серпня, додатково живляться листям буряків і бур’янами з родин лободових і амарантових. З настанням холодів переходять у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік. В окремі роки відмічається факультативний розвиток другого покоління. У цьому випадку зимують і личинки всередині стебел.
Унаслідок пошкоджень у рослин обламуються квітконоси, засихає листя, що призводить до зниження врожаю та погіршення якості насіння, до зменшення маси й цукристості фабричних і маточних буряків. Чисельність довгоносика знижують багато паразитів, хижаків, птахів, а також грибні хвороби личинок.
Амарантовому стеблоїду супутні два види довгоносиків з подібним циклом розвитку і особливостями живлення личинок: стеблоїд білявий — Lixus incanescens Boh. і стеблоїд золотистий — L. rubi- cundus Zoubk.
Заходи захисту в основному ті самі, що й для звичайного бурякового довгоносика. При чисельності, що перевищує 0,2-0,3 жука/м2, потрібно провести обробку сходів буряків інсектицидами. В роки розмноження другої генерації амарантового стеблоїда після збирання врожаю слід видалити з полів усі рослинні рештки.
Сірий буряковий довгоносик — Tanymecus palliatus Fabr. (рис. 8.8) — трапляється повсюдно, найчисленніший у центральному і східному Лісостепу. Поліфаг, крім буряків пошкоджує соняшник, бобові та багато інших культур і бур’яни.
Жук розміром 8-12 мм, надкрила паралельносторонні, звужуються у верхній третині, з різко виступаючими плечовими горбками; верх однотонний у густих рудуватих волосках, боки та низ тіла світлі; крила у більшості особин недорозвинені, коротші або такі, що дорівнюють довжині черевця, тому імаго (за рідкісним винятком) не
літають; вусики колінчасті, прикріплені біля верхівки голово- трубки; у самців перші два членики черевця з довгастими заглибленнями».
Шкідники
цукрових буряків
Рис.
8.8. Сірий буряковий довгоносик:
І
— жук; 2
— личинка
Зимують у ґрунті, на глибині 15 - 20 см, статево недозрілі жуки і личинки різного віку двох суміжних поколінь. Невелика частина популяції залягає у шарі завтовшки до 15 см і глибше — 20-60 см. Перехід жуків до поверхні починається після прогрівання ґрунту до З °С. Масовий вихід жуків закінчується в середині квітня при прогріванні ґрунту до 10 °С. Жуки активні у сонячні теплі години дня, при похолоданні ховаються під грудочками ґрунту. Живляться осотом, березкою, кропивою, чортополохом та іншими бур’янами, пізніше переходять на сходи цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи, відростаючі бобові трави. Вони обгризають краї молодих листків і сім’ядолі так, що від рослин залишаються тільки пеньки. Тривалість життя жуків становить 2,5 - 3 міс. Відкладання яєць триває від кінця квітня до середини червня. Самки відкладають яйця в поверхневий шар ґрунту групами, по 20 - ЗО штук, безпосередньо біля березки й осоту — основних кормових рослин личинок. Ця вибірковість є основною причиною осередкового поширення шкідника. Плодючість становить 200 — 400 яєць. Ембріональний розвиток за температури 20 - 28 °С триває 18 — 20 діб.
Відроджені личинки дуже рухливі, проникають до коренів і вигризають у них неглибокі ямки. Крім осоту й березки личинки можуть живитися коренями чортополоху, полину, конюшини, люцерни, буркуну, еспарцету. Вслід за ростом коренів личинки заглиблюються в ґрунт і до осені можуть бути на глибині 60 - 100 см. У цей період віковий склад буває різним — від другого до восьмого (всього у сірого бурякового довгоносика 10 віків). Навесні личинки піднімаються у верхні шари ґрунту і продовжують живлення. У липні — серпні личинки другого року життя заляльковуються і через 20 - 26
діб перетворюються на жуків, які залишаються в лялечкових колисочках до весни наступного року. Генерація дворічна, однак невелика частина личинок не встигає завершити розвиток і перезимовує вдруге, завершуючи біологічний цикл за три роки.
Шкідники
цукрових буряків
Заходи захисту в основному такі самі, як і для звичайного бурякового довгоносика. Особливу увагу слід звернути на знищення березки, осоту та інших бур’янів, які є кормом для жуків і личинок. Враховуючи нездатність жука до перельотів, найважливішу роль відіграє ретельне дотримання сівозмін. Економічний поріг шкодо- чинності на сходах цукрових буряків становить 0,2 — 0,4 жука/м2. У разі його перевищення необхідно застосовувати інсектицид.
Чорний довгоносик — Рваїісііит тахіНовит К (рис. 8.9) — поширений у Степу і південних районах Лісостепу. Поліфаг. Живиться на І30 видах рослин, що належать до 33 родин. Пошкоджує буряк, однорічні й багаторічні бобові, соняшник, капусту, коноплі, суниці та інші культури.
Рис.
8.9. Чорний довгоносик:
1
— жук; 2
— личинка
Яйце розміром 1 мм, овальне, біле. Личинка — 12-16 мм, слабко вигнута, світло-жовта, верхні щелепи темно-коричневі; грудний щит широкий, блідозабарвлений, анальний сегмент з 12 довгими жорсткими щетинками. Лялечка
10 мм, спочатку біла, перед перетворенням на жука — бура; передньоспинка слабко опукла, вершинний сегмент закінчується двома спрямованими назад шилоподібними відростками.
Зимують жуки нового покоління, а також жуки, що залишаються на другу зимівлю, й личинки, що не завершили розвиток до осені, у ґрунті на глибині 20 - 40 см. Вихід одиничних жуків розпочинається у квітні за температури 7-9 °С, масовий вихід і розселення їх — після прогрівання ґрунту до 12 °С.
Жуки ведуть прихований спосіб життя, знаходячись поблизу кормових рослин. Вночі та в прохолодну погоду зариваються у поверхневий шар ґрунту. Живляться молодими листками, пагонами, іноді генеративними органами. Живуть два сезони. Розмножуються партеногенетично. Яйця відкладають у ґрунт на глибину 3-5 см. Період відкладання яєць розтягнутий — з кінця квітня по серпень. Середня плодючість у перший і другий роки життя становить 60 — 70 яєць, максимально — до 300. Ембріональний розвиток триває 28 - 45 діб. Відроджені личинки розвиваються на корінні буряків та інших рослин, досягаючи до осені III - IV віків. Розвиток IV і V віків завершується у липні — серпні другого року життя. Заляльковуються в ґрунтових колисочках. Через 25 — ЗО діб утворюються жуки, які в основній масі залишаються в ґрунті до весни наступного року. Восени в теплу погоду і за достатнього зволоження спостерігаються випадки виходу жуків на поверхню. Однак з настанням холодів вони зариваються в ґрунт на глибину до 10 — 20 см. Генерація дворічна.
Шкідники
цукрових буряків
Заходи захисту такі самі, як і для звичайного та сірого бурякових довгоносиків. Економічний поріг шкодочинності становить 0,2 - 0,4 жука/м2.
Родина листоїди — Chrysomelidae
Звичайна бурякова блішка — Chaetocnema сопсіппа Marsh, (рис. 8.10) —- трапляється повсюдно. Пошкоджує буряки, гречку, коноплю. В посушливих умовах може живитися сходами еспарцету, хмелю та хрестоцвітими.
Жук розміром 1,9 - 2,4 мм, темно-бронзовий; надкрила у крапчастих борозенках; тіло овальне; основа передньоспинки спереду майже пряма, з невеликою опуклістю біля щитка; передні й середні стегна та вусики темні, задні й середні ноги з глибокою виїмкою біля вершини гомілок. Яйце розміром 0,6 мм, світло-жовте. Личинка — 3,5 — 4,5 мм, біла, з бурувато-жовтими головою й ногами; ноги з розвиненим тазиком і стегнами; лапки одночленикові, кігтеподіб- ні, зверху з прозорою чашечкоподібною зачіпкою; кінець черевця овальний, з двома загнутими догори шипиками. Лялечка розміром
— 2 мм, біла, з двома шипиками на кінці черевця.
Зимують статево недозрілі жуки у рослинній підстилці в лісосмугах, деревно-чагарникових заростях, садах, на узбіччях доріг, полях багаторічних трав. У холодні й дощові сезони, а також на півночі та
заході України до 50 % жуків залягають на зимівлю в ґрунт на глибині 20 - ЗО см.
Шкідники
цукрових буряків
Масове заселення посівів цукрових буряків відбувається, як правило, у фазі вилочки або першої пари справжніх листків. У перший час концентруються на посівах по краях поля, пізніше розселяються по ньому більш-менш рівномірно. Відкладання яєць починається наприкінці травня — на початку червня. У жарку суху погоду воно триває два — три тижні, у вологу прохолодну погоду — розтягується до двох і більше місяців. Самки відкладають яйця по одному або невеликими групами в ґрунт біля стебел гречкових на глибину 3 — 5 мм. Яйця відкладаються з перервами в 2 — 6 діб. Максимальна плодючість самки — 200 - 240 яєць.
Через 10 - 14 діб відроджуються личинки, які проникають до коренів культурної гречки, щавелелистної гречки, ревеню, щавлю, і живляться упродовж 26 - 40 діб. Линяють двічі, проходячи відповідно три віки. Заляльковуються личинки в земляних колисочках у ґрунті на глибині 10 - 20 см. Лялечка розвивається 14 - 18 діб. При високій вологості ґрунту, що сягає 65 - 75 %, спостерігається масова загибель лялечок від бактеріальних хвороб.
Вихід жуків нового покоління розпочинається наприкінці червня— на початку липня. До настання осінніх похолодань (вересень — жовтень) жуки живляться на цукрових буряках, лободових і гречкових бур’янах, потім концентруються в місцях зимівлі. Розвивається одна генерація за рік. Найбільшої шкоди цукровим бурякам жуки завдають у сонячну й суху погоду та при недружній появі схо
дів. Вони вигризають зверху на листі виразки, залишаючи недоторканим нижній епідерміс. З ростом листка епідерміс «віконця» розривається, утворюючи дірочки з нерівними побурілими краями. Іноді пошкоджують стебло і верхівкову бруньку молодих рослин. У разі значних пошкоджень рослини засихають. У південно-західній частині України трапляється західна бурякова блішка — Chaetocnema tibialis III., яка за особливостями розвитку і шкодочин- ністю не відрізняється від звичайної бурякової блішки.
Шкідники
цукрових буряків
Південна бурякова блішка — Chaetocnema breviuscula Faid. — у значній кількості трапляється на південному сході України. Пошкоджує цукровий буряк, лободу, лободу сланку тощо.
Жук розміром 1,9 — 2,3 мм; тіло опукле, звужене до голови й вершини; мідно-бронзового кольору з фіолетовим або зеленим відтінком; надкрила з правильними рядами крапчастих борозенок; лапки гомілки й основи вусиків рудуваті. Яйце розміром 0,4 мм, блідо- жовте, видовжено-овальне, просвічується. Личинка 4 — 4,5 мм, біла, з бурувато-жовтою головою й ногами; кінець черевця заокруглений, з двома загнутими короткими шипиками. Лялечка — 1,8 мм, біла, з двома шипиками на кінці черевця.
Зимують статево недозрілі жуки під рослинними залишками і в поверхневому шарі ґрунту в придорожніх канавах, ярках, зарослих лободовими бур’янами, на полях, узліссях деревно-чагарникових насаджень. Вихід жуків розпочинається у першій половині квітня за температури повітря 4-6 °С. За температури понад 10 °С починають живлення лободовими бур’янами. З появою сходів буряків переходять на них. Особливо активні жуки у сонячну погоду. За температури 18 - 20 °С здійснюють масові перельоти, однак при 28 °С, а на поверхні ґрунту — близько 40 °С жуки залишають бурякові поля і переселяються на густотравні, добре затінені ділянки. Тому на півночі ареалу блішки завдають шкоди сходам цукрових буряків триваліший час.
Відкладання яєць у Лісостепу починається в першій половині травня і триває півтора — два місяці. Самки розміщують яйця по одному в ґрунт, на глибину 1-3 см, поблизу дрібних бічних корінців буряків, лободи. Плодючість становить 250 - 300 яєць. Через 8 - 10 діб відроджуються личинки, які впродовж 24 — 36 діб живляться дрібними придатковими корінчиками. Двічі линяють. Приблизно в
середині червня заляльковуються в земляних колисочках на глибині 3 - 20 см.
Шкідники
цукрових буряків
У Лісостепу й північному Степу жуки живляться на буряках або лободових бур’янах до настання холодів, після чого переходять у місця зимівлі. В південних районах після додаткового живлення жуки спарюються і відкладають яйця в ґрунт. Розвиток другогр покоління відбувається у липні — серпні. Жуки як першого, так і другого поколінь вигризають зверху на листі виразки, не торкаючись нижнього епідермісу. З ростом листка епідерміс «віконечка» розривається і утворюються отвори з нерівними побурілими краями. У разі значних пошкоджень молоді рослини засихають, у дорослих знижуються маса і цукристість коренеплодів. Особливо шкодочинні блішки в посушливі роки, коли затримується ріст і розвиток рослин.
Заходи захисту такі самі, що й для звичайної бурякової блішки. Однак у південно-східному регіоні України у липні — серпні при чисельності понад 26 — 100 жуків на 10 помахів сачком у 10 місцях слід провести обприскування буряків інсектицидами для придушення шкідника другої генерації.
білу, калюжницю.
Рис.
8.11. Щитоноска бурякова:
1— жук;2— личинка;3— пошкоджений листок
Жук розміром 6 — 7 мм, зверху іржаво-коричневий, іноді бурувато-зелений з чорними плямами на надкрилах; краї передньоспинки і надкрила сильно розпластані; знизу чорний. Яйце — 0,4 - 0,5 мм, овальне, світло-жовте, зверху вкрите слизом, що застигає у вигляді прозорої плівки. Личинка 7 — 8 мм, жовтувато-зелена з рудуватою головою; плоска й широка, з 17 парами зазубрених шипоподібних виростів, з яких задня найдовша; задній кінець тіла личинка тримає дещо піднятим і носить на ньому шкурки після линяння та екскременти. Лялечка розміром 6,5 мм, яскраво-зелена, плоска, з п’ятьма зазубреними лопатями по боках, з темною довгою смугою на спині й двома жовтими смугами по боках.
Шкідники
цукрових буряків
Личинки відроджуються у другій половині травня — червні. Залежно від погодних умов розвиток личинок триває від 15 до ЗО діб, проходячи за цей час п’ять віків. Заляльковуються личинки відкрито, на листі кормових рослин. Личинка прикріплюється до листка заднім кінцем тіла, скидає линяльну шкурку і перетворюється на лялечку. Тривалість розвитку лялечки — 8—12 діб.
У Лісостепу й Степу України поява жуків спостерігається у другій половині червня — на початку липня. Упродовж 12 - 16 діб вони активно живляться на рослинах, після чого спарюються і відкладають яйця. Личинки другого покоління живляться буряками і, завершивши розвиток, приблизно у другій половині серпня заляльковуються. Новоутворені жуки після 10 — 12-денного додаткового живлення (у вересні) мігрують у місця зимівлі. Шкоди завдають жуки і личинки. Личинки молодших віків виїдають на листі виразки. Жуки й личинки старших віків прогризають наскрізні отвори у листі.
Крім бурякової щитоноски буряки можуть пошкоджувати щитоноска лободова — Cassida nobilis L., щитоноска кропивна — C. vittata Willers., щитоноска зелена — C. viridis L., щитоноска руда— Hypocassida subferruginae Schmk., особливості розвитку яких подібні до таких щитоноски бурякової.
Чисельність щитоносок знижують хижі клопи — Zicrona coerulea L., Pristomerus bidens L., личинка мухи-дзюрчалки — Dufouria ocelusa R.-D., яйця заражають хальциди — Teleopterus erxias Wek., Tetracampe galerucae Fons., Entedon ovulorum Rizd., Closterrocerus ovulorum Rtzb., на личинках і лялечках паразитують евлофіди — Pediobius cassidae Erdös, Tetrastichus cassidarum Rtzb., T. bruzzonei Masi., T. rhosaceus Wik., Brachymeria vitripennis Forst, мухи-тахі- ни — Dionaea foscipata Meig., Dufouria ocelusa R.-D.
Шкідники
цукрових буряків
Родина скритноїди — Cryptophagidae
Рис.
8.12. Бурякова крихітка:
1— жук;2— личинка;3,
4—
проростки буряка, пошкоджені жуками
Жук розміром 1,2 - 1,8 мм, з плоским витягнутим тілом і майже квадратною передньоспинкою, вкритою світлим тонким пушком; колір від червоно-бурого до буро-чорного; вусики руді або жовті, з
члениковою булавою. Яйце розміром 0,4 мм, овальне, біле, блискуче. Личинка 2,5 - 3 мм, перламутрово-біла, напівпрозора, з рудувато-жовтою плоскою головою; ноги короткі з довгими кігтиками; на останньому сегменті черевця два загнутих догори гачкоподібних хітинізованих відростки, знизу хітинізований підштовхувач. Лялеч
ка розміром 1,6 - 2 мм, біла, напівпрозора, на передньому членику черевця пара довгих гострих відростків.
Шкідники
цукрових буряків
У міру розвитку личинки, живлячись дрібними корінцями, заглиблюються в ґрунт до 40 - 60 см, а в суху погоду навіть до 80 - 90 см. Через 35 — 42 доби заляльковуються. Лялечка розвивається 11-13 діб. Новоутворені жуки залишаються в ґрунті до осені. У другій половині вересня — на початку жовтня жуки масово виходять на поверхню ґрунту, додатково живляться і з настанням холодів переходять у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік.
Жуки бурякової крихітки вигризають у підземних частинах сходів буряків овальні й круглі ямки, від мілких, поверхневих до глибоких. Іноді пошкоджують листки, прогризаючи в них дрібні отвори. Особливо небезпечний цей шкідник у роки з прохолодною й вологою весною. У разі значних пошкоджень рослини гинуть, що призводить до розрідження посівів. Навіть незначні пошкодження підсім’ядоль- ного коліна сприяють розвитку коренеїда.
Бурякову крихітку знищують деякі туруни, паразитичні нематоди, що розвиваються в черевці жуків, а також бактеріальні й грибні хвороби личинок і лялечок, особливо у вологі роки.
Заходи захисту. Повне викопування коренеплодів і висадок цукрових буряків під час збирання врожаю; видалення залишків після збирання врожаю; глибока зяблева оранка; просторова ізоляція нового посіву цукрових буряків від минулорічних бурячищ; застосування добрив; добре розвинені сходи цукрових буряків меншою мірою потерпають від пошкоджень буряковою крихіткою. При небезпечній чисельності шкідника — 1,5-2,5 жука на 1 дм3 ґрунту
(восени) або 20 жуків на 1 м рядка чи 300 жуків/м2 потрібна передпосівна обробка насіння системними інсектицидами або внесення їх у рядки під час сівби буряків.
Шкідники
цукрових буряків
Мертвоїд матовий — Асіураеа ораса Ь. (рис. 8.13) — трапляється повсюдно. У небезпечній чисельності частіше відмічається в північних і західних регіонах України. Поліфаг. Крім буряків пошкоджує картоплю, соняшник, конюшину, сходи злаків, хрестоцвіт- ні, цибулю, щавель, лободу тощо.
Рис.
8.13. Мертвоїд матовий:
1— жук;2— личинка;3— пошкодження
Жук розміром 10 - 12 мм, зверху чорний, у дрібних волосках, які надають йому жовто-коричневого відтінку; на надкрилах три довгастих реберця.
Яйце розміром до 1 мм, молочно-біле, округле.
Личинка розміром 25 — 28 мм, блискучо-чорна, тіло плоске, мок- рицеподібне, на кінці черевця два широко розставлених придатки; вусики тричленикові, ноги довгі, з одночлениковими лапками. Лялечка —-11-12 мм, біла.
Зимують жуки в ґрунті, під грудочками ґрунту та в різних рослинних рештках. У квітні виходять, деякий час живляться. Невдовзі спарюються і самки, зариваючись у ґрунт на глибину до 5 - 7 см, відкладають по 100 — 120 яєць. Відкладання яєць розтягнуте і триває впродовж 14 - 20 діб. Відроджені через 6-10 діб личинки виходять на поверхню і живляться впродовж 18 - 22 діб, проходячи чотири віки. Як жуки, так і личинки живляться у вечірні й нічні години. Вони лякливі і за найменшої небезпеки падають на землю й ховаються під грудочками ґрунту.
Завершивши розвиток, личинки переходять у ґрунт і на глибині до 10 см заляльковуються в земляних колисочках. Лялечка розвивається 12 — 15 діб. У червні виходять жуки. Після нетривалого додаткового живлення самки відкладають яйця в ґрунт. Друге покоління розвивається аналогічно першому. Жуки з’являються наприкінці липня і рідко виходять на поверхню ґрунту, а з настанням холодів залишаються на зимівлю. Розвитку і розмноженню мертвоїдів сприяє підвищена вологість.
Шкідники
цукрових буряків
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка бурячищ. Знищення бур’янів. У разі перевищення економічного порогу шкодо- чинності 0,3 - 1 жук або личинка на 1 м2 сходів буряків слід застосовувати інсектициди.
Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera
Родина виїмчастокрилі молі — Gelechiidae
Бурякова мінуюча міль — Scrobipalpa ocellatella Boyd.
(рис. 8.14) — трапляється у степовій і лісостеповій зонах бурякосіяння. Пошкоджує буряки.
Метелик з розмахом крил 12 - 14 мм; передні крила вузькі, загострені, коричнево-сірі з жовтим малюнком і чорними плямами; задні крила світло-сірі, з бахромою із довгих війок. Яйце розміром 0,4 — 0,5 мм, овальне, біле з перламутровим полиском. Гусениця завдовжки 11-12 мм, сіро-зелена, з бурою головою і бурими плямами на грудному й анальному щитках; в останньому віці з п’ятьма поздовжніми переривчастими рожевуватими смугами. Лялечка розміром
- 6,5 мм, світло-коричнева, з чотирма гачкоподібними щетинками на кінці черевця, у павутинному коконі, вкритому грудочками землі.
Зимують у верхньому шарі ґрунту лялечки в коконах і гусениці різних віків у рештках після збирання врожаю. Впродовж зими гусениці, які знаходяться в бадиллі, зазвичай гинуть. Виживають тільки ті, що знаходились у головках коренеплодів, які залишаються в полі та в кагатах.
Рис. 8.14. Бурякова мінуюча міль;
1 — метелик; 2— гусениця; 3 — коренеплід, пошкоджений гусеницями
Вихід метеликів із лялечок, що перезимували, і в цей самий час заляльковування гусениць V віку, що вижили, збігається з появою сходів цукрових буряків. Метелики додаткового живлення не потребують, однак у жаркі періоди висмоктують краплі роси. Активні у вечірні, нічні й ранкові години. Тривалість життя метеликів становить 12 - 18 діб. Самки відкладають по 2 - 3 яйця на нижній бік листків, надземну частину коренеплодів, рослинні рештки та грудочки ґрунту. Плодючість становить 100 - 150 яєць. Відроджені через 5-8 діб гусениці спочатку зіскрібають паренхіму, потім обплітають центральне листя павутиною і виїдають наскрізні отвори уздовж середньої жилки листка та борозенки на черешках. На доросліших рослинах буряків вони знаходяться під закрученими краями листків і в мінах усередині черешка або в ходах усередині головки коренеплоду. Пошкодження відмічаються впродовж усього сезону, починаючи з появи 2-3 пар справжніх листків до збирання врожаю. Гусениці проходять п’ять віків упродовж 25 - 30 діб розвитку. Вони гігрофільні, тому в суху і жарку погоду спостерігається їх масова загибель. Завершивши живлення, вони заляльковуються в овальних павутинних коконах у ґрунті на глибині 2-5 см.
У разі значних пошкоджень рослин припиняється відростання нових листків. Замість центрального пучка утворюється чорна пухка грудочка зі скріплених павутиною листків, що розклалися. Особливо небезпечні пошкодження коренеплодів маточних буряків, оскільки вони стають малопридатними для зимового зберігання в кагатах.
На висадках гусениці пошкоджують квітконосні пагони, проточуючи в них ходи, що призводить до їх викривлення і засихання. В результаті цього з’являються додаткові паростки, які дають дрібне і
неповноцінне насіння. Шкода збільшується в другій половині літа у зв’язку з підвищенням чисельності шкідника в другому і наступних поколіннях.
Шкідники
цукрових буряків
Заходи з a xu с my. У зв’язку з тим, що пошкоджені коренеплоди швидко загнивають, збирати урожай насамперед потрібно на полях, де міль завдала значної шкоди, і здавати його на заводи для термінової переробки. Після збирання врожаю цукрових буряків і насінників звільнити плантації від рослинних решток і здійснити глибоку зяблеву оранку. Ліквідувати сходи падалиці насіння, що створює умови для розвитку третього й четвертого поколінь шкідника. Ретельне відбраковування пошкоджених коренеплодів перед закладанням їх у кагати на зберігання. Навесні після розкриття кагатів і вибирання коренів маточних буряків усі обрізки й верхній шар ґрунту слід скинути на дно кагату і засипати шаром землі завтовшки не менш як 50 см. Кагатне поле зорати. При небезпечній чисельності слід провести передпосівну обробку насіння системними інсектицидами.
Економічний поріг шкодочинності: у фенофазу 6 — 8 листків — 0,5 гусениці на рослину; на початку формування коренеплоду — 0,8 - 1 гусениця на рослину; на початку відмирання листя — 2 гусениці на рослину. При чисельності шкідника, яка перевищує зазначені пороги, необхідна обробка посівів цукрових буряків інсектицидами.
Ряд двокрилі — Diptera
Родина квіткарки — Anthomyidae
Бурякова мінуюча муха — Pegomyia betae Curt. (рис. 8.15) — поширена у всіх районах бурякосіяння, більш численна у західному Лісостепу. Пошкоджує буряки, лободу, лободу білу, шпинат, блекоту, дурман.
Імаго розміром 6-8 мм, черевце темно-сіре, з боків червонувате, вкрите темно-бурими короткими щетинками; передньоспинка темно- сіра, вкрита короткими темними щетинками, голова півкругла, з великими червонуватими очима; очей на тім’ї три; ноги темні, вертлуг, стегно й гомілка коричневі. Яйце розміром 0,5 —0,8 мм, видовжено- овальне, молочно-біле, з опуклою скульптурою із ромбоподібних граней. Личинка безнога, жовто-біла, м’ясиста, завдовжки 6 — 8 мм; тіло вкрите поперечними зморшками; на кожному сегменті ряди шипи-
Рис. 8.15. Бурякова мінуюча муха:
1 — імаго; 2 — личинка; 3 — лялечка; 4 — яйця на листку;
5 — пошкоджений листок буряка
ків, за допомогою яких личинки пересуваються; передня частина загострена і озброєна однією парою сильно хітинізованих ротових гачків чорного кольору, задня — з рядами трикутних зубців і двома дихальцями, кожне з яких має три отвори. Пупарій овальний, розміром
6 мм; відразу після утворення жовто-червоного кольору, потім темніє і перед вильотом мухи стає буро-чорним; передній кінець дещо звужений, на задньому є дихальця у вигляді дрібних виростів.
Зимують личинки в пупарії в ґрунті, на глибині 3-10 см. Головне місце зимівлі — поля з-під цукрових буряків, де зазвичай зосереджується 50 — 70 % шкідників. Заляльковуються у квітні, літ мух відбувається у травні — червні. Підвищена вологість ґрунту сприяє прискореному виходу мух. Мухи додатково живляться нектаром квітів, віддаючи перевагу зонтичним рослинам, різними солодкими виділеннями і п’ють краплинну воду. Через 6-9 діб розпочинається відкладання яєць. Самка відкладає по 3 - 6 яєць правильними рядами на нижню поверхню листка. Період відкладання яєць розтягнутий і закінчується наприкінці червня. Плодючість становить 50 — 100 яєць. Через 3-6 діб відроджуються личинки, які проникають під шкірочку листка, де живляться паренхімою. Личинки розвиваються 7-20 діб, проходячи за цей час три віки. У разі нестачі корму личинки переходять на інші листки, проточуючи хід під шкірочкою черешків і стебла. Завершивши розвиток, личинки залишають лист і заляльковуються в пупарії у верхньому шарі ґрунту. Через 14 - 18 діб (кінець червня) виходять мухи другої генерації, розвиток яких відбувається у більш стислі строки.
Розвиток одного покоління триває ЗО - 40 діб. Залежно від зони і погодного режиму року муха розвивається у двох — чотирьох поколіннях. Личинки останньої генерації шкідника переходять у ґрунт,
утворюють несправжній кокон і залишаються там до весни. У посушливу погоду і за високої температури в літній період (+40 °С) спостерігається масова загибель личинок або їх діапауза. Сприятливі умови для масового розмноження мінуючої мухи — тепла осінь попереднього року, суха тепла весна і досить вологе й тепле літо. При живленні личинки молодших віків роблять у тканинах вузькі ходи, старших віків — широкі ходи. Міни кількох личинок зливаються і утворюють великі пухироподібні порожнини. Значно пошкоджене листя жовтіє і засихає. Особливо небезпечні пошкодження буряків у фазах «вилочки» і перших пар справжніх листків. Унаслідок пошкоджень знижуються маса і цукристість коренеплодів. Подібним способом цукрові буряки пошкоджує муха-квіткарка блекотна — Pegomyia hyoscyami Panz., яка за морфологією та особливостями розвитку мало відрізняється від P. betae.
Шкідники
цукрових буряків
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка бурячищ. Розпушування ґрунту в міжряддях у періоди масового заляльковування личинок мух. Знищення бур’янів. Застосування системних інсектицидів при перевищенні економічних порогів шкодочинності шкідників з урахуванням розвитку рослин буряків:
фаза «вилочки» — 4-6 яєць/рослину при заселенні понад 20 % рослин;
фаза 2-4 справжніх листків — 7-8 яєць/рослину;
5 - 6 пар справжніх листків — 10-15 яєць/рослину;
понад 6 пар справжніх листків — 20 яєць/рослину при заселенні 40 % рослин.
Заходи захисту цукрових буряків
від шкідників
Для успішного захисту цукрових буряків від шкідників потрібно проводити цілу низку організаційно-господарських, агротехнічних, біологічних, хімічних та інших заходів.
Правильна побудова сівозмін, прийнятих у відповідних бурякосійних районах. Розміщення посівів цукрових буряків не ближче ніж за 500 м від бурячищ двох минулих років. Між маточними, фабричними буряками та висадками відстань має перевищувати 1 км.
Шкідники цукрових буряків
Обов’язкове виконання комплексу агротехнічних заходів з обробки ґрунту, внесення добрив, догляду за рослинами. Якісне зберігання гною (не допускати заростання його бур’янами, на яких розмножується бурякова коренева попелиця).Щорічне проведення осінніх і контрольних весняних розкопок і обстежень для визначення чисельності й стану шкідників.
Складання робочих планів заходів із захисту цукрових буряків від шкідників і хвороб, у яких передбачаються потреби господарства в пестицидах, апаратурі, робітниках тощо.
Навчання робітників господарства санітарних правил, техніки безпеки під час роботи з пестицидами, правильного поводження з апаратурою.
Передпосівний період і час сівби
Передпосівна обробка насіння системними інсектицидами.
Проведення не менше двох крайових обробок інсектицидами минулорічних бурячищ на початку і під час масового виходу з ґрунту звичайного бурякового довгоносика та супутніх видів.
Регулювання норми висіву насіння: при невеликій загрозі від шкідників проводити сівбу насіння із розрахунку 10 - 12 клубочків, при значній загрозі — 17-20 клубочків на метр.
У тому разі, коли насіння не було оброблене заздалегідь, погрібно одночасно з сівбою внести системний інсектицид, розміщуючи його на 1 - 1,5 см глибше від насіння за допомогою аплікатора.
Після розкриття кагатів і очищення коренеплодів скинути всі залишки і верхній шар ґрунту на дно кагату і засипати їх шаром землі завтовшки не менш як 50 см. До початку вильоту метеликів бурякової мінуючої молі зорати кагатне поле.
О. У насінницьких господарствах під час садіння коренеплодів для захисту від кореневої бурякової попелиці та інших шкідників вносити в гнізда інсектицид разом з добривами.
7. Систематичне знищення бур’янів уздовж доріг і на полях за допомогою гербіцидів та механічних засобів.
Період від появи сходів до трьох пар справжніх листків
Якщо насіння не було оброблене системними інсектицидами і їх • II' було внесено в рядки під час сівби, потрібно провести обприску- мішпя сходів інсектицидами для захисту від довгоносиків, блішок, щитоносок, мінуючої мухи та інших шкідників.
Період від 4-5 справжніх листків до змикання в рядках
Шкідники цукрових буряків
При появі перших колоній бурякової листової попелиці потрібно обробити інсектицидами передусім краї поля завширшки 20 — 30 м.При чисельності шкідників (мінуючі міль, муха, багатоїдні шкідники), що перевищує економічні пороги шкодочинності, необхідно застосувати інсектициди.
У разі масового розмноження совок і вогнівок планувати випуск трихограми з розрахунку 50 — 100 тисяч на гектар. Перший випуск — на початку відкладання яєць, другий — через 6 — 7 діб. У цьому випадку для придушення гусениць совок, що відроджуються, і вогнівок застосовувати біопрепарати.
Період від змикання листя в рядках до збирання врожаю
У період масової міграції личинок бурякової кореневої попелиці з поблизу розміщених бурячищ минулих років та інших угідь потрібно провести одну-дві обробки інсектицидами країв поля, а також виявлених осередків.
У роки масового розмноження бурякових мінуючих мух і мінуючої молі в період відродження личинок і гусениць обробити буряки системним інсектицидом.
Післязбиральний період
Видалення з полів з-під буряків і насіннєвих ділянок залишених коренеплодів, оскільки на них можуть зимувати, а у весняний період додатково живитися коренева бурякова попелиця, мінуюча міль, коренева цикадка, бурякова крихітка.
При закладанні маточних буряків у кагати проводити ретельне відбраковування пошкоджених, заселених шкідниками та хворих коренеплодів.
Глибока зяблева оранка, що погіршує умови зимівлі багатьох видів шкідників.
Запитання для самоконтролю
Бурякові попелиці, їх розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цукрових буряків. 2. Бурякові довгоносики, їх розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цукрових буряків. 3. Бурякові блішки, їх розвиток, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них сходів цукрових буряків. 4. Бурякові мінуючі міль, мухи, особливості їх розвитку, шкодочинність (ЕПШ) і захист від них цукрових буряків. 5. Перелічіть заходи захисту цукрових буряків від шкідників.
ШКІДНИКИ ЛЬОНУ
Шкідники
льону
Родина трипіди — ТЬгірісІае
Льняний тприпс — ТУїгірв Ііпагіив ІІгеІ. (рис. 9.1) — трапляється повсюдно. Пошкоджує льон.
Доросла комаха завдовжки до 1 мм; тіло вузьке, чорно-сіре або буре, з двома парами дещо затемнених крил, облямованих довгою торочкою'; вусики 7-сегментні, темні, лише другий і третій членики вусиків світлі; черевце у самки закінчується яйцекладом. Яйце бо- боподібне, розміром 0,25 - 0,3 мм. Личинка 0,8 - 1 мм, жовта з частково затемненими грудьми і черевцем.
Рис. 9.1. Льняний трипс:
І — доросла комаха; 2— личинка; 3 — німфа; 4 — пошкоджена рослина Зимують дорослі комахи в ґрунті на глибині 20 - 40 см. Вихід настає навесні при прогріванні ґрунту до 14 °С. Після додаткового живлення на квітуючих бур’янах вони спарюються і перелітають на посіп и льону. Яйця відкладають глибоко в тканину, переважно у верхівковій частині рослини, у період цвітіння — із внутрішнього боку чашолистків, бутонів і зав’язей. Масове відкладання яєць відбувається в останніх числах червня — першій декаді липня. Плодючість становить до 80 яєць. Відроджені через 5 діб личинки розвиваються впродовж 23-25 діб, потім заглиблюються в ґрунт, де перетворюються на пронімф і окрилених імаго, що залишаються в ґрунті до
весни. За рік розвивається одна генерація. Дорослі й личинки висмоктують сік з верхівкових тканин, що призводить до відмирання точки росту і ненормального розгалуження. Пошкоджені рослини відстають у рості, в них скручується й обпадає листя. Знижуються врожай і якість волокна та насіння.
Шкідники
льону
Ряд твердокрилі — Coleoptera
Родина листоїди — Chrysomelidae
Синя льняна блішка — Aphthona euphorbiae Sehr. (рис. 9.2) — трапляється повсюдно. Пошкоджує льон, рідше буряк.
Жук розміром 1,5-2 мм, зверху чорно-зелений, рідше синій чи бронзовий; передньоспинка і надкрила в дрібних, ледь помітних крапках; ноги жовті, стегна задніх ніг чорні. Яйце овальне, розміром 0,5 - 0,6 мм, ясно-жовте. Личинка — 4-5 мм, тонка, червоподібна, молочно-біла, голова ясно-жовта; черевні сегменти чітко не відокремлені.
Зимують імаго під рослинними рештками, переважно на ділянках з деревно-чагарниковою рослинністю. Виходять у квітні. Живляться на найрізноманітніших рослинах (злаки, капустяні, буряк та ін.). З появою сходів льону переселяються на них. Активні в теплі сонячні
дні. Парування й відкладання яєць відбуваються незабаром після заселення льону. Самка розміщує яйця по одному чи невеликими групами (по 2-3 шт.) у поверхневий шар ґрунту на головний і бічні корені. Плодючість — до 300 яєць. Через 11-25 діб відроджуються личинки, що впродовж 26 — 29 діб живляться дрібними корінцями льону. Завершивши розвиток, личинки заляльковуються у поверхневому шарі ґрунту. Через 17 - 20 діб (кінець червня) виходять імаго, що живляться до серпня, після чого залишають кормові рослини і мігрують у місця зимівлі. Розвивається одна генерація за рік.
Шкідники
льону
Заходи захисту. Оптимально ранні стислі строки сівби. Знищення бур’янів. У період масового переселення імаго на сходи льону при чисельності, що перевищує 10 імаго на 10 рослин, — обробка посівів інсектицидами.
Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera
Родина листовійки — Tortricidae
Льняна листовійка, або плодожерка льняна— Cochylis еріїіпапа Dup. (рис. 9.3.) — трапляється повсюдно, крім Карпат. І Іошкоджуе льон.
Рис.
9.3. Льняна листовійка:
1— метелик;2— гусениця;3— лялечка;
4— пошкоджений плід; 5 — пошкоджена
насінина
Метелик у розмаху крил 13 - 16 мм, передні крила бурувато- жовті, з коричневою облямівкою по краях і вузькою смугою такого самого кольору поперек крила, задні крила ясно-сірі. Яйце розміром 0,6 мм, на початку розвитку молочно-біле, згодом жовте. Гусениця до 8 мм завдовжки, зеленувато-жовта, вкрита світлими рідкими волосками; голова і потиличний щит у гусениці молодшого віку чорні, у решти віків — бурі. Лялечка завдовжки 14-15 мм, темно-жовта, з опуклим черевцем.
Шкідники
льону
Заходи захисту. Оптимально ранні строки сівби, швидке збирання й обмолот льону. Лущення стерні й глибока зяблева оранка. У період бутонізації та утворення коробочки — обприскування інсектицидами.
Запитання для самоконтролю
1. Схарактеризуйте головні шкідники льону, їх біологію та шкодочинність.
Назвіть заходи захисту льону від шкідників.
ШКІДНИКИ КОНОПЕЛЬ
Шкідники
конопель
Рис.
10.1. Конопляна блішка:
2 4
1
— жук; 2
— личинка; 3
— лялечка; 4
— пошкоджена рослина
Жук
розміром 1,8 - 2,6 мм, зеленувато-бронзовий,
вусики 10-чле- і гикові, гомілки, лапки
й верхівки надкрил руді, лобові лінії
виразні. Яйце овальне, розміром 0,4
мм, ясно-жовте, з дрібнокомірчастою
поверхнею. Личинка — 3-3,5 мм, жовтувато-біла,
тонка, довгаста, голова чітко відокремлена,
поверхня тіла вкрита склеритами, що
мають щетинки; голова, перший грудний
і останній черевний сегменти
коричнево-жовті.
Зимують
статевонезрілі імаго на коноплянищах
чи в місцях з деревною й чагарниковою
рослинністю в фунті, на глибині 10 - 15
см. витримують зниження температури
до - 25° С. З місць зимівлі виходять у
квітні. Додатково живляться листям
кропиви, хмелю, потім масово мігрують
на сходи конопель. Після додаткового
живлення, що триває 12 - 15 діб, імаго
спарюються і розпочинають відкладан-
ня яєць у ґрунт на глибину 8 — 10 см. Плодючість — до 300 яєць. Відроджені через 6-20 діб личинки живляться на коренях упродовж 21 - 40 діб. Заляльковуються в ґрунті на глибині від 1 до
10 см. Лялечка розвивається від 6 — 7 до 15 діб. Імаго до відходу на зимівлю (вересень) живляться на верхівкових листках і виїдають недорозвинене насіння. Після збирання конопель продовжують живитися шкірочкою стебел, що підсихає, і стерні.
Шкідники
конопель
Заходи захисту. Збирання й спалювання післязбиральних залишків. Знищення сходів падалиці конопель та бур’янів. При чисельності 15 імаго на 10 рослин — обробка сходів коноплі інсектицидами.
Родина горбатки — Mordellidae
Горбатка конопляна — Mordellistena micans Germ. — трапляється повсюдно, особливо численна в степових районах. Пошкоджує, коноплі.
Жук розміром 3-4 мм, чорного кольору, вкритий зверху чорними волосками, надкрила не прикривають витягнутий у довгий шип пігідій, передньогруди по бічних краях з гострим кілеподібним кантом. Яйце 0,8 — 1 мм, світло-жовте. Личинка — 4 — 5 мм, циліндрична, довгаста, жовтувато-біла, із придатками на кінці тіла у вигляді склеротизованих непарних відростків; верхівковий сегмент черевця конусоподібний, з п’ятикутним анальним отвором.
Зимують личинки всередині стебел конопель, де навесні заляльковуються. Виліт імаго відбувається в першій половині травня. Додатково живляться пилком квіток. Яйця відкладають під шкірочку стебел. Відроджені через 4-6 діб личинки живляться вмістом стебла, проточуючи в ньому вузькі звивисті ходи. За рік розвивається одна генерація. Пошкодження спричинюють переломи стебел, що погіршує якість волокна.
Заходи захисту. Збирання та спалювання пошкоджених стебел коноплі. Глибока зяблева оранка полів після збирання врожаю.
Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera
Родина листовійки — Tortricidae
Конопляна плодожерка — Grapholitha delineana Walk. (рис. 10.2) — трапляється в західних і південних областях України. Пошкоджує коноплі.
Метелик у розмаху крил досягає 10 — 14 мм, передні крила світло-бурі, на їхньому передньому краї дев’ять косих білувато-жовтих
смуг, на задньому краї чотири косі ясно-жовті смуги; дзеркальце просте, без' штрихів і крапок усередині; задні крила сірувато- коричневі. Яйце овальне, розміром 0,6 мм, ясно-жовте, напівпрозоре. Гусениця 9-12 мм, вохряно-жовта, в останньому віці яскраво- червона; голова жовто-бура, передньогрудний щит ясно-жовтий. Лялечка — 6 — 8 мм, ясно-коричнева, черевні сегменти мають два ряди спрямованих назад шипиків.
Рис.
1Ю.2. Конопляна плодожерка:
1
— метелик; 2—
гусениця; 3
— лялечка; 4
— кокон; 5 — пошкоджене стебло; 6
— пошкоджена насінина
На початку липня починається розвиток другого покоління, що збігається з фазами цвітіння й утворення насіння коноплі. У Степу і Лісостепу в серпні — вересні розвивається третє покоління. У стеблах гусениці вигризають ходи, у місцях їх проникнення утворюються потовщення. Гусениці другого й третього поколінь пошкоджують генеративні органи; виїдають вміст недозрілого насіння у супліддях, прогризають ходи в квітконіжках і плодоніжках. Це призводить до зниження врожаю насіння та якості волокна.
Ккономічний поріг шкодочинності конопляної плодожерки — :і гусениці на 10 рослин (під час утворення суцвіть). Зниження температури у весняний період до 10- 12 °С сприяє затриманню вихо
ду з ґрунту та заляльковуванню гусениць, що спричинює зміни у строках розвитку плодожерки. Відмічено значну загибель яєць плодожерки внаслідок зниження відносної вологості повітря до 40 %.
Шкідники
конопель
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка. Дотримання сівозміни, просторова ізоляція нових посівів від старих коноплянищ (відстань 2 — 2,5 км). Знищення післязбиральних решток. При високій чисельності шкідника — обробка інсектицидами в період масового відкладання яєць кожним поколінням конопляної плодожерки. З посівів, де проводили другу обробку, продукцію використовують тільки для технічних цілей.
Запитання для самоконтролю
1. Схарактеризуйте біологію та шкодочинність головних шкідників конопель. 2. Перелічіть заходи захисту конопель від шкідників.
ШКІДНИКИ СОНЯШНИКУ
Шкідники
соняшнику
Вусач соняшниковий, або агапантія соняшникова — Aga- panthia dahli Rieht, (рис. 11.1) — поширений у Криму, степовій і лісостеповій зонах, у передгір’ях Карпат. Пошкоджує соняшник, інші айстрові, бур’яни: осот, будяк, реп’ях, полин гіркий.
4
Жук завдовжки 19 - 21 мм, густо вкритий рудувато-жовтими волосками, що на передньоспинці утворюють три поздовжні смужки, а на надкрилах — плями. Яйце молочно-біле, матове, циліндричної форми, дещо звужене. Личинка розміром 20 - 27 мм, жовто-біла, безнога, вузька, ледь дугоподібно вигнута, з пучками волосків на грудних сегментах.
Самки відкладають яйця у середину стебла з нижнього боку черешків листя, вигризаючи шкірочку на відстані 20 — 60 см від по- нерхні ґрунту. При цьому утворюється округла площадка діаметром
8 мм, у середині якої знаходиться глибока щілина, в яку відкладається одне яйце. Плодючість самки — до 50 яєць. Личинка спочатку проробляє всередині стебла вузький хід донизу, в бік кореневої шийки. В міру росту личинки хід розширюється. Усередині підземної частини стебла, нижче рівня ґрунту, личинка зимує, попередньо закривши вгорі хід недогризками. Заляльковуються личинки навесні у стеблах на рівні ґрунту. Імаго літають із травня до липня, активні вдень, вигризають згори вниз вузькі поздовжні смужки в шкірочці стебла та біля черешків. Пошкодження стебел соняшнику личинками більш помітні в разі запізні/шх термінів сівби. Іноді пошкоджені рослини зламуються вітром. Рослини соняшнику, заселені в ранньому віці, відстають у рості й нерідко гинуть до цвітіння.
Шкідники
соняшнику
Родина горбатки — МогсІеШсІае
Горбатпка соняшникова — МогйеШвІепа рагииіа Єуіі. (рис.
2) — поширена в Україні повсюдно, особливо в степовій зоні. Пошкоджує соняшник.
Жук розміром 2,5 - 3,3 мм, чорний, густо вкритий волосками, голова ширша за передній край передньоспинки; задні гомілки з
Рис.
11.2. Соняшникова горбатка:
1
— жук; 2
— личинка; 3
— пошкоджене стебло
Імаго з’являються у травні - червні. Яйця відкладають під шкірочку стебла соняшника. Личинки живляться серцевиною стебла, прогризаючи вузькі звивисті ходи, в яких зимують. Навесні личинка продовжує свій хід ближче до зовнішнього боку стебла, де й заляльковується. В одному
стеблі соняшника може траплятися до кількох десятків личинок горбатки.
Шкідники
соняшнику
Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera
Родина вузькокрилі вогнівки — Phyticidae
Вогнівка соняшникова, або соняшникова метелиця — Нотоеовота nebulellum Schiff, (рис. 11.3) — поширена в Україні повсюдно, зона високої шкідливості охоплює Степ і південь Лісостепу. Пошкоджує соняшник.
Рис.
11.3. Соняшникова метелиця:
1— метелик;2— гусениця;3— лялечка;4— пошкоджена насінина
Метелик у розмаху крил 22 - 26 мм, передні крила жовтувато- сірі з 3-5 чорними цятками посередині і кількома крапками на зовнішньому краї, задні — ясно-сірі, напівпрозорі. Яйце розміром 0,8 мм, молочно-біле, довгасте. Гусениця завдовжки 15 - 18 мм, жовто-зелена з буро-червоними смугами, голова й щиток темно-коричневі. Лялечка завдовжки 9-13 мм, коричнева, на кремастері 6-7 шипиків з потовщеннями на кінцях.
Літ метеликів відбувається у червні — серпні. Самка відкладає яйця в кошики і пиляки соняшнику по одному або по 2 - 5 штук, плодючість — 120 - 320 яєць. Тривалість ембріонального розвитку — 3-7 діб. Гусениці спочатку живляться пилком і пелюстками квіток, а починаючи з третього віку прогризають оболонки сім’янок і виїдають насіння. Можуть поїдати також тканини кошиків і обгорткові листи. Тривалість життя гусениць — 13-20 діб. (Заляльковуються гусениці в ґрунті, в довгастому білому щільному\ коконі. Лялечка розвивається 17 діб. За рік утворюється одне покоління, на півдні — два, друге факультативне.
Заходи захисту. Вирощування панцирних сортів соняшнику, що майже не пошкоджуються гусеницями завдяки наявності захисного шару оболонки насінин. Глибока зяблева оранка полів після збирання соняшнику.
Шкідники
соняшнику
1. Головні шкідники соняшнику, їх біологія і шкодочинність. 2. Заходи захисту соняшнику від шкідників.
ШКІДНИКИ ЕФІРООЛІЙНИХ КУЛЬТУР
Шкідники
ефіроолійних культур
Ряд рівнокрилі хоботні — Ноторіега
Родина пінявкові — Сегсорісіае
Рис.
12.1. Лепіронія жукоподібна
Імаго розміром 5,1 — 7,8 мм, блідо-бурого кольору, з темними перетинками на передніх крилах.
Яйце 1,6 - 0,4 мм, довгасте, дещо вигнуте, плескате з дорсального та ойукле з вентрального боків.
Личинка 5,7 — 6,7 мм, в старшому віці на тілі чітко виражені темні плями.
Зимують яйця під корою багаторічних пагонів. Личинки
мідроджуються наприкінці квітня — у першій половині травня. Мають 6 віків. Заселяють однорічні (55 - 96 %) та багаторічні (40- •ІГ> %) пагони лаванди, концентруються в основному на висоті до 20 см від поверхні ґрунту. Живляться, утворюючи навколо себе піну, що являє собою секреторну рідину. В місцях пошкодження тканина пагонів підсихає і розтріскується, що перешкоджає\доступу води та поживних речовин до розміщених вище частин рослин. Сильно пошкоджені пагони відстають у рості й розвитку, тоцішають, набувають світло-зеленого забарвлення, частина їх хвилеподібно вигинається і не розпускається. Маса суцвіть зменшується на 12 - 67 %.
ПіііііііііііііИІПШИПІНІІІІІІ—
Окрилення цикадок відбувається в другій половині червня. Після вильоту вони трапляються не тільки на лаванді, а й на посівах інших сільськогосподарських культур, у лісосмугах, по краях полів, на пустирях з різноманітною трав’яною рослинністю. Живляться на листі, що спричинює утворення цяток, жовтуватих плям. Повної статевої зрілості досягають у серпні — вересні. Самки відкладають яйця, що залишаються на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.
Шкідники
ефіроолійних культур
Родина ісиди — Іввісіае
Агалматіум дволопатевий — Адаїтаіїит ЬіІоЬит ПеЬ.
(рис. 12.2) — поширений на півдні України. В Криму пошкоджує лаванду та інші культури.
Імаго розміром 4,7 — 5,7 мм. Покрив тіла самців блідий, однотонний, іноді на передніх крилах нечіткі буруваті затемнення, самки значно більших розмірів, з інтенсивнішим забарвленням.
Личинка короткоовальної форми, сизувата, з нечітким буруватим малюнком.
Зимують яйця, відкладені групами (по 2 - 22) на багаторічні стебла лаванди та інші рослини. Відкладання яєць відбувається двома рядами на тіньовий бік пагонів переважно зі східної сторо- Рис. 12.2. Агалматіум дволопатевий ни (90%). Вони вкриваються пилом і стають подібними до прилиплих грудочок ґрунту. Залежно від погодних умов личинки починають відроджуватися в березні й закінчують наприкінці червня. Личинки мають 5 віків. У молодшому віці вони живуть у травостої бур’янів, малорухливі, в старшому — живляться на лаванді, пошкоджують листя, спричинюючи утворення цяток і плям. Окрилення дорослих цикадок відбувається у червні — липні та першій половині серпня, в масі вони
з’являються наприкінці червня — на початку липня. Живляться на листі. Повної статевої зрілості досягають у другій половині липня —
в серпні. Відкладають яйця, що залишаються на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.
Шкідники
ефіроолійних культур
Заходи захисту. Знищення бур’янів на плантаціях, краях полів та міжклітинних дорогах. При пошкодженні цикадками 25 — ЗО % листової поверхні — обробка плантацій інсектицидами наприкінці липня — на початку серпня.
Родина цикадки — Сісасіеііісіае
Селеноцефалус блідий — Беївпосеркаїиз раНібив КЬт. —
поширений у Криму. Пошкоджує лаванду.
Імаго розміром 7-8,5 мм, бурого кольору, з мармуровим малюнком із темно-бурих краплинок. Жилки надкрил позначені пунктиром. Самки більші, ніж самці.
Яйце 1,5 мм, довгасте, дещо вигнуте.
Зимують яйця, відкладені самкою під кору багаторічних пагонів. Личинки Відроджуються в другій половині червня — на початку липня, в період бутонізації лаванди. У масі з’являються в першій половині липня, в період цвітіння лаванди, розвиваються в п’яти віках. Трапляються на лаванді до середини серпня. Зумовлюють плямисту пошкодженість листя. Імаго виходять у першій декаді липня, в масі — в середині серпня; завершують свій розвиток у вересні — жовтні.
Як імаго, так і личинки пошкоджують листя. Для досягнення статевої зрілості потрібне додаткове живлення. Масове відкладання нець відбувається у серпні — першій половині вересня.
Відкладені яйця залишаються до весни. Розвивається одна генерація за рік.
Заходи захисту такі самі, що й для агалматіума дволопа- тевого.
Розанова цикадка — Есіісагсівіапа гозае Ь. — серйозний шкідник троянди ефіроолійної в Криму та на півдні України. Розмивається в трьох поколіннях. Троянду і шипшину пошкоджує тільки одне весняне покоління. Відродження личинок із яєць, що перезимували, буває найчастіше в другій половині квітня. Живляться з нижнього боку листків. Пошкоджене листя втрачає фотосинтетичну продуктивність, підсихає і обпадає.
Чисельність розанової цикадки знижують яйцеїди з роду /\nagrus.
Особливості морфології та розвитку розанової цикадки викладено у розд. 20. ' [
Заходи захисту. Дотримання просторової ізоляції (не менш нк 500 м) між плантаціями троянди ефіроолійної та плодовими насадженнями. Вирощування стійких сортів. При масодому розмноженні шкідника — обприскування інсектицидами в середині травня.
Строката цикадка — Eupteryx atro- punctata Goeze. (рис. 12.2) — поширена повсюдно, пошкоджує переважно м’яту, а також шавлію мускатну, котовник закавказький та інші рослини.
Шкідники
ефіроолійних культур
Зимує в стадії яйця в рослинних рештках на перехідних плантаціях м’яти. Відродження личинок відбувається в другій половині квітня — на початку травня. До середини травня, розвиваючись у п’яти віках, вони окрилюються і перелітають на плантації інших культур, переважно з родини губоцвітих. У липні — серпні знову повертаються на плантації м’яти, завдаючи істотної шкоди в період стеблування та бутонізації рослин. Личинки та імаго, живлячись на нижньому боці листя клітинним соком, спричинюють плямисту пошкодженість м’яти. У разі значного пошкодження листя передчасно старіє і обпадає.
Шкідник упродовж року розвивається в 4 — 5 поколіннях.
Серед ентомофагів виділяється ектопаразит з родини Dryinidae, здатний знизити чисельність популяції цикадки до 80 %.
М’яка цикадка — Dikraneura molli- cula Boh. (рис. 12.4) — поширена повсюдно, пошкоджує котовник закавказький, шавлію мускатну, м’яту та інші рослини.
Імаго розміром 3,2 — 3,6 мм, золотисто- жовте, верхівка крил прозора.
Яйце — 0,67-0,75 мм, видовжено- яйцеподібної форми, матово-прозоре.
Личинка безкрила, плеската, жовтуватого кольору.
Зимує в стадії яйця, відкладеного під кору пагонів, на плантаціях котовника закавказького та інших культур. Відроджен- Рис‘ 12Л‘ м’яка цикадка
ня личинок відбувається в другій половині квітня — на початку травня за температури повітря 7-15 °С. їх розвиток завершується впродовж 15 — 20 діб. Самки літніх поколінь відкладають яйця на нижній бік листя, розмішуючи їх в основному біля головних жилок у попередньо проколоту паренхіму листка. Личинки розвиваються в п’яти віках. Живуть усередині кущів, живляться на нижньому боці листя, зумовлюючи його плямистість. Листя втрачає свою фотосинтетичну продуктивність, урожайність рослин знижується. За рік розвивається 5 — 6 поколінь.
Шкідники
ефіроолійній культур
Родина попелиці — Aphididae
Велика трояндова попелиця — Macrosiphum rosae L. Імаго розміром 3 — 4 мм, коричневого або темно-зеленого кольору; вусики, трубочки, кінці стегон, гомілки та лапки чорні, хвостик світло- зелений або світло-коричневий, вусики довші за тіло.
Листкова трояндова попелиця — Chaetosiphon tetrarho- dus L. Імаго розміром 2 — 3 мм, світло-зеленого кольору; вусики, хвостик і трубочки зелені.
Обидва види трапляються повсюдно. Пошкоджують троянду ефіроолійну, живуть у змішаних колоніях.
Зимують яйця, відкладені на однорічні пагони біля основи бруньок. Відродження личинок відбувається у квітні. В травні — червні щільність попелиці великої трояндової внаслідок міграції в інші біотопи різко зменшується. З червня по листопад на плантаціях троянди переважає листкова трояндова попелиця. Однодомний вид. Нижній температурний поріг розвитку становить 7,5 ±0,7 °С. Інтенсивно розмножується за температури 15 - 20 °С та відносної вологості повітря 60 - 70 %. Репродуктивна здатність самиць-заснов- ниць — 170 — 230 яєць.
Шкоди завдають личинки, німфи та імаго. Живлячись клітинним соком, вони порушують фізіологічні процеси росту і розвитку однорічних пагонів. Пошкоджене листя скручується, бутони не розпускаються і обпадають, урожай квіток троянди часто знижується до 15 %.
Обидва види попелиць на півдні України здатні розвиватися в 15 поколіннях.
Попелицями живляться: золотоочка — Chrysopa perla L., кокци- меліди — Coccinella sep temp unctata L., хижі клопи — Anthocoris nemorum L., Orius horvathi Rem., O. minutus L. Попелиць заражають їздці з родини афедіїд, іхневмонід, афелінід. Хижаки й паразити знижують чисельність попелиць до 20 — 30 %. \
Заходи захисту. Забезпечення умов, що зумовлюють оптимальний розвиток рослин. Просторова ізоляція плантацій троянди
дамаської від плодових садів і натуральної деревно-чагарникової рослинності. Вирощування стійких сортів. За наявності 7—11 колоній попелиць на рослині та чисельності 50 — 80 особин у них — обприскування інсектицидами.
Шкідники
ефіроолійних культур
Родина трипіди — ТЬгірісІае
Трипс шавлієвий — ТаепіоОггірв /есіогоиі Ргіевп. — поширений на півдні України. Пошкоджує шавлію мускатну.
Самка розміром 1,0- 1,1 мм, сіро-чорного кольору, самець менший від самки, жовтий з оранжевими грудьми.
Яйце 0,25-0,1 мм, бобоподібної форми, зеленувато-жовтого кольору, хоріон гладенький.
Личинка другої стадії завдовжки 0,9- 1,0 мм, світло-жовтого кольору, покрив тіла м’який, зморшкуватий.
Зимує в стадіях личинки та імаго в розетці листків шавлії на полях, що переходять на другий рік вегетації. Інтенсивний розвиток розпочинається у квітні за температури повітря 6—14 °С. Життєвий цикл комахи включає стадії яйця, дві личинкові, дві німфальні та імаго. Самки відкладають яйця в тканину визріваючих чашечок квіток та приквітків. У місцях відкладання яєць виднієтьея горбок. Строки розвитку личинок першої стадії — 2-3 доби, другої — 4-5 діб. При цьому впродовж 3-5 діб вони знаходяться в ґрунті, де перетворюються на пронімфу й німфу. Взагалі розвиток шавлієвого трипса завершується впродовж 16 - 20 діб. Тривалість життя — до ЗО діб.
Статевий індекс: самок — 0,2, самців — 0,8, партеногенез у цього виду комах відсутній. При заселенні трипси віддають перевагу репродуктивним органам рослин, пошкоджують чашечки квіток, спричинюючи їх усихання, знищують ефіроолійні залози, що призводить до зниження виходу ефірної олії. Заселяють також листя, в основному те, що завершило ріст, і зі слабким опушенням, зумовлюють його передчасне старіння, листя втрачає асиміляційну продуктивність, стає бурувато-сірим.
Шавлієвий трипс упродовж року розвивається в 5 — 6 поколіннях; у двох поколіннях — на шавлії другого року вегетації, в трьох — чотирьох — на шавлії першого року життя.
Заходи захисту. Дотримання дворічного строку вирощування шавлії мускатної. Виконання комплексу агротехнічних заходів з догляду за плантаціями. Просторова ізоляція посівів різних років вегетації. Слідом за збиранням урожаю суцвіть — лущення стерні з наступною оранкою із загортанням у ґрунт усіх рослинних решток.
Ряд твердокрилі, або жуки — Соіеорїега
Шкідники
ефіроолійних культур
Вузькотіла розанна златка — Адгіїив сНгувосІегез АЬ. —
трапляється повсюдно. Пошкоджує троянду ефіроолійну та шипшину.
Жук розміром 4,5 - 6 мм, довгастої форми, забарвлення мінливе: від металічно-зеленого до золотисто-мідного і навіть бронзово- чорного.
Яйце еліпсоподібне, каламутно-білого кольору з кремовим відтінком.
Личинка завдовжки 15 мм, вузька, плеската, безнога, після відродження біла, напівпрозора, в старшому віці з кремовим відтінком.
Лялечка коричневого кольору, вільного типу.
Зимують'личинки, що завершили свій розвиток, усередині пагонів. Наприкінці квітня, у травні та червні личинки розширюють ходи, виїдають камери, в яких заляльковуються. Стадія лялечки триває два тижні. На початку червня, в період цвітіння троянди, виходять жуки. Літ їх триває до початку серпня. Жуки пошкоджують листя, об’їдаючи їх з країв. Після 6-10-денного додаткового живлення самки розпочинають відкладання яєць, розміщуючи їх на пагонах по одному — два на висоті 5—15 см над рівнем ґрунту. Відклавши яйце, самка змазує його рідиною, що виділяється придатковими статевими залозами. Рідина твердіє, набуває форми щитка, який захищає яйце від висихання. Плодючість — 30-60 яєць.
Відроджені через 18 - 26 діб личинки під щитком проникають у кору пагонів, живлячись, прокладають кільце-, спіралеподібні та видовжені ходи. Кора в місцях пошкоджень темніє, піднімається, і утворюється наріст — пухлина. Пагони легко обламуються. На пошкоджених пагонах формується дрібне листя, пуп’янки жовтіють і обпадають, урожай квіток троянди знижується на 20— 40 %. Однак в умовах ретельного догляду за плантаціями сильніші за своїм розвитком рослини троянди виявляють стійкість до пошкоджень; ходи заростають, пагони нормально плодоносять. Личинки, що завершили живлення, залишаються усередині пагонів до весни.
Генерація однорічна. Ентомофаги родини Вгасопійае, Еигу- іотісіае та ТеїгавїісЬісІае знижують чисельність личинок златки від ЗО до 50 %.
Заходи захисту. Своєчасне і старанне виконання робіт з догляду за плантаціями, чим забезпечується гарний розвиток рослин та їх стійкість до пошкоджень. Вирощування стійких сортів. Обрізування і знищення всіх усохлих і зів’ялих пагонів навесні, до початку льоту жуків. Обробка плантацій троянди в початковий період бутонізації інсектицидами. )
Родина листоїди — Chrysomelidae
Шкідники
ефіроолійних культур
Яйце розміром 1,55 - 1,32 мм, жовте, еліпсоподібне, чарунки шестигранні.
Личинка — 12 — 14 мм; голова, верхній бік тіла і ноги чорно-бурі, нижній бік зеленувато-сірий; щетинки на тілі Рис. 12.5. Галерука садова короткі, жовтувато-бурі.
Лялечка 6 — 8 мм, блідо-жовта, овальна, щетинки темно-бурі або чорні.
Зимують запліднені яйця на стеблах котячої м’яти та інших трав’янистих рослин. Відродження личинок відбувається в середині квітня, до початку травня вихід їх завершується. Впродовж 35 - 40 діб личинки живляться, виїдаючи в листі невеликі отвори або об’їдаючи їх з країв. У разі високої чисельності сильно пошкоджують рослини, залишаючи незайманими головні жилки та черешки листків. Заляльковуються в поверхневому шарі у пухкому павутинному коконі. Тривалість стадії лялечки — 8-12 діб. Вихід жуків відбувається в другій половині червня. Вони відразу переходять на додаткове живлення на рослинах різних багаторічних родин. Через 10 - 15 діб інтенсивність їх живлення знижується, жуки ховаються під грудочками ґрунту, рослинними рештками і впадають у стан літньої діапаузи. Наприкінці серпня — на початку вересня знову стають активними, інтенсивно живляться, паруються і відкладають яйця. Масове відкладання яєць відбувається у Вересні — на початку жовтня. Розвивається одна генерація за рік.
Відкладені яйця заражають евлофіди — Tetrastichus galeruci- vorus Hed., T. galerucae Fonsc., Tetracampe galerucae Fons., личинок, лялечок і жуків — муха-тахіна — Picconia incurva Ztt.
Заходи захисту. Утримання поля в чистому від бур’янів стані. Знищення бур’янів на краях полів та вздовж лісосмуг. Застосування інсектицидів в осередках масового розмноження шкідника.
Листоїд м’ятний — Chrysolina herbacea Duft. (рис. 12.6) — трапляється скрізь, пошкоджує м’яту.
Шкідники
ефіроолійних культур
Яйце розміром 2,2 х 0,7 мм, блідо-жовте, округло-довгастої форми, дрібнокомірчастої структурй.
Личинка завдовжки 12 - 14 мм, голова, верхній бік тіла і ноги темно-коричневі, нижній бік тіла жовтий.
Зимують личинки й жуки, що завершили живлення, у поверхневому шарі ґрунту. Вихід жуків розтягнутий, починається в першій половині травня за температури повітря 14 - 20 °С і завершується в липні. Відразу після виходу жуки малорухливі, знаходяться в пазухах листків; пізніше стають активними, починають інтенсивно живитися, переважно в ранкові й вечірні години. Додаткове живлення самок завершується через 1 — 1,5 міс після їх виходу. Відкладання яєць відбувається на суцвіття м’яти і верхівкове молоде листя, переважно на нижній бік; починається в середині червня, посидюється в другій половині липня — на початку серпня і завершується наприкінці вересня. Яйцекладки складаються переважно із 6—16 яєць, мінімально — 2, максимально — 41-48 яєць. Плодючість — до 250 яєць. Період ембріонального розвитку триває 6-11 діб. З однієї яйцекладки личинки відроджуються впродовж 2-3 діб; розвиваються в чотирьох віках. При високій щільності здатні повністю об’їдати листя на рослинах. Це призводить до зниження врожайності й масової частки ефірної олії.
Рано відроджені личинки й ті, що завершили свій розвиток, у липні — серпні переходять у ґрунт на глибину 2 - 3 см на заляльковування, де через 10 - 14 діб перетворюються на лялечок. Жуки з’являються в серпні і до жовтня — листопада дають нове покоління шкідника. Ідуть на зимівлю в стадії імаго. На зймівлю залишаються також і пізно відроджені личинки, що досягли останнього віку і накопичили достатній запас жиро-білкових відкладень. Розвивається дві генерації за рік.
До 40 % яєць, відкладених м’ятним листоїдом, знищують личинки і жуки родини Coccinellidae, а також хижі клопи-крихітки родини Anthocoridae. На тілі листоїда знайдено хижий кліщ і його німфи родини Trombidiidae, що належать до ектопаразитів.
Заходи захисту. Знищення дикорослих видів м’яти. Просторова ізоляція плантацій різних років вегетації. Застосування інсектицидів в осередках розмноження шкідника.
Шкідники
ефіроолійних культур
Жук розміром 7 — 10 мм, тіло широкоовальне, верхній бік матово- зелений, нижній, крім широкої облямівки по краях черевця, — чорний; ноги, основа вусиків і краї черевця жовті, іноді весь нижній бік черевця жовтий. Яйце розміром 0,5 мм, овальне, світло-зелене.
Лялечка — 8-10 мм, зеленого кольору, по боках тіла ЗО - 35 шилоподібних виростів.
Зимує жук серед сухої трави у лісосмугах, під деревами та кущами. Жуки пробуджуються наприкінці квітня — на початку травня, мігрують на кормові рослини і розпочинають живлення. Об’їдають листки з країв або виїдають у них отвори. Іноді пошкоджують молоді стебла й черешки листків. Після додаткового живлення спарюються і починають відкладання яєць. Плодючість — 150 - 200 шт. Яйця відкладають групами по 6- 18 шт., кулястими купками на листки й стебла рослин, прикриваючи їх зверху плівкою. Тривалість яйце відкладання — близько 20 діб. Ембріональний розвиток триває 4-7 діб. Перші личинки з’являються наприкінці травня, масово — у червні — липні, чотири рази линяють і розвиваються в п’яти віках. На рослинах живляться впродовж 20 - 30 діб, заселяють нижній бік листя, вигризають паренхіму, не торкаючись верхнього епідермісу, який згодом підсихає і розривається.
Личинка перед заляльковуванням прикріплюється кінчиком черевця до рослини, переважно до нижнього боку листка, і перетворюється на лялечку, яка залишається висіти вниз головою. Тривалість стадії лялечки — 6-9 діб. Жуки нового покоління з’являються наприкінці червня — у першій половині серпня, живляться впродовж 10 — 15 діб, після чого розселяються на зимівлю. Розвивається одна генерація за рік.
Чисельність щитоноски знижують її природні вороги: хижі клопи— Zicrona coerulla L., Picromerus bidens L., яйця заражають xa- льциди — Tetracampe galerucae Fons., Teleopterus erxias Wen., Ente- don ovulorum Rizd., Closterrocerus ovulorum Rtzb., личинок і ляле
чок — евлофіди і хальцвди — Tetrastichus cassidarum Rtzb., Т. bruz- zonei Masi., T. rhosaceus Wek., Pediobius cassidae Erdös., Bra- chymenia vitripennis Forst., муха-тахіна — Dionaea forcipata Meig. та ін.
Шкідники
ефіроолійних культур
М’ятний стрибун — Longitarsus lycopi Foudr. — трапляється повсюдно, пошкоджує м’яту та інші рослини.
Жук розміром 1,3 — 1,8 мм, солом’яно-жовтого кольору, овальної форми, з добре розвиненими стегнами задніх ніг.
Яйце довгасте, дещо вигнуте.
Личинка— 5 мм, біла, тонка, з темно забарвленою головою і ногами, з плямами на передньоспинці, склерити тіла слабко виражені.
Зимує в стадії жука на перехідних плантаціях м’яти. Жуки пробуджуються рано, наприкінці березня — у квітні, заселяють м’яту в період її весняного відростання. Вигризають у листі отвори розміром
3 мм або невеликі заглиблення. При масовому заселенні на листі налічується до ЗО отворів.
У травні самки досягають повної статевої зрілості, відкладають яйця в ґрунт на невелику глибину. Розвиток личинок завершується впродовж ЗО — 40 діб, у молодшому віці вони пошкоджують молоде всисне коріння, у старшому — більше, обгризаючи його з країв. Жуки нового покоління з’являються у серпні, період їх виходу розтягується до жовтня. Розвивається Одне покоління за рік.
Масове накопичення м’ятного стрибуна відбувається при багаторічній культурі м’яти, особливо на плантаціях другого й третього років вегетації.
Заходи захисту. Знищення дикорослих видів м’яти. Просторова ізоляція плантацій різних років вегетації. Застосування інсектицидів в осередках розмноження шкідника.
Родина довгоносики — Curculionidae
Довгоносик шавлієвий — Ceuthorrhynchus topiarius Germ. (рис. 12.8) — трапляється в Криму. Пошкоджує шавлію мускатну.
Жук розміром 3,9 - 5,4 мм, чорнувато-коричневий, без блиску, з великою довгастою світлою плямою за щитком, головотрубка тонка, підігнута під груди.
Яйце — 0,5 - 0,75 мм, овальне, світло-кориЛневе.
Личинка — 4,8 - 5,7 мм, біла, С-подібно вигнута.
Лялечка — 3,5 мм, біла, видовжено-яйцеподібної форми, з чітко вираженою головотрубкою, двома парами крил і трьома парами ніг, притиснутих до тіла.
Зимує в стадії яйця, відкладеного на рослину, і жука в поверхневому шарі ґрунту на плантаціях шавлії, що переходять на другий рік вегетації. Відродження личинок відбувається наприкінці люто-
Рис. 12.8. Довгоносик шавлієвий:
1 — жук; 2 — яйце; 3 — личинка; 4 — лялечка
го, у березні й квітні. Вони проникають у нижню частину черешків листя, покривні тканини кореневої шийки, бруньки та відростаючі пагони. В останньому віці скупчуються в центральній частині кореневої шийки, де виїдають овальні й круглі отвори діаметром 7 - 10 мм. Сильно ушкоджені рослини гинуть, слабко ушкоджені відстають у рості й розвитку. Маса суцвіть на таких рослинах знижується на 25 — 32 %.
У своєму розвитку личинки проходять три віки. Завершивши живлення, вони переходять у ґрунт і поблизу кореневої шийки заляльковуються в земляних коконах.
Вихід жуків розпочинається в квітні і триває до кінця липня. Жуки активно додатково живляться впродовж перших 10 діб, вигризаючи в листі отвори розміром від 2 до 6 мм. Через 15 діб після виходу вони ховаються під грудочками, рослинними рештками і впадають у стан літньої діапаузи, яка триває до вересня.
У другій половині вересня жуки виходять зі стану спокою, переповзають і перелітають на посіви шавлії першого року вегетації, заселяючи передусім краї полів. У жовтні міграція посилюється і закінчується в листопаді. На заселених плантаціях жуки відновлюють живлення. Самки відкладають яйця групами по 2, іноді по 5 — 6, на нижню частину черешків листя та в ділянці кореневої шийки, приклеюючи їх до рослини. У жовтні — грудні самки можуть відкладати до 130 - 340 яєць, навесні після перезимівлі та деякого додаткового живлення — до 100 яєць. Розвивається одна генерація за рік.
Тривале зниження температури повітря в зимовий період до -24...-25 °С спричинює загибель 95-99% жуків. Частина відкладених з осені яєць гине взимку у відмираючих і загниваючих черешках листя.
Паразитуючі комахи — Tersilochus sp., Gelis sp., Medophron sp. (родина Ichneumonidae), Eurytoma sp. (родина Eurytomidae) — знижують чисельність фітофага на 5 — 12 %. Частина шкідників у стадії личинок та імаго гине від бактеріальних і грибних хвороб.
Шкідники
ефіроолійних культур
з-під шавлії в період літньої діапаузи жуків, перед їх розселенням. При чисельності жуків, що перевищує 3-5 особин на один погонний метр, у другій половині вересня — на початку жовтня проведення дворазового обробітку країв полів або всього поля інсектицидами.
Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera
Родина молі виїмчастокрилі — Gelechiidae
Кминна міль — Depressariq, daucella Den. et Schiff. — трапляється повсюдно. Пошкоджує кмин.
Метелик розміром 10-11 мм, з червонувато-коричневими з численними довгастими штрихами передніми крилами, задні крила сірі. Колір крил значно варіює.
Зимують метелики, концентруючись під корою дерев, що відстала, у скиртах соломи, купах хмизу, під дахами різних будівель, в огорожах та інших місцях. Літ метеликів розпочинається рано навесні. На посівах кмину з’являються наприкінці квітня — на початку травня, у період стеблування рослин, заселяючи краї полів. Відкладання яєць відбувається за температури повітря 10 °С. Плодючість самок — до 200 яєць. Яйця розміщуються на нижньому боці черешків листя. Ембріональний розвиток завершується впродовж 15 - 20 діб. Гусениці відроджуються наприкінці періоду стеблування — початку цвітіння кмину, розвиваються в п’яти віках. У молодшому віці виїдають невеликі заглиблення в черешках листків і стеблах, у старшому — мігрують вгору по стеблу, заселяють зонтики, обплітають їх павутиною, об’їдають квітки, промінці зонтиків та насіння. Пошкоджене суцвіття темніє, засихає, верхівки рослин набувають и їм'ляду обпалених вогнем. \
Заляльковування гусениць відбувається в період цвітіння кмину, усередині стебла, куди вони пронйкаїбть крізь прогризений отвір. ІІрп масовому заселенні кмину в одному стеблі, залежно від його томщини, трапляється до 7—11 лялечок шкідника. Розміщуються ноші переважно на висоті 15 см від поверхні ґрунту. Період стадії тілечки — 25-35 діб.
Літ метеликів нового покоління відбувається наприкінці червим па початку липня. До початку збирання врожаю насіння вони мілншлють поля кмину і розлітаються в пошуках місць зимівлі.
Шкідник упродовж року розвивається в одному поколінні.
Шкідники
ефіроолійних культур
Відкладені яйця кминної молі заселяє трихограма, знищують хижі трипси та клопи. Рівень популяції шкідника знижується на 25 - 35 %.
Гусениць і лялечок молі заражають іхневмоніди — Pimpa spuria G., Itoplectis maculator F., Trictistus lativentris T. та інші представники цієї родини (Ichneumonidae), що знижують чисельність шкідника до 7 %.
Заходи захисту. В період масового відкладання яєць, в другій половині квітня, випуск ситотрожної форми трихограми при співвідношенні 2 : 1 (400 тис. особин/га) або молевої форми трихограми — 1:5. Якщо ЕПШ перевищує 0,7 - 1,2 гусениць на одну рослину, — одноразові обробки країв полів мікробіологічними препаратами.
Родина совки, або нічниці — Noctuidae
Шавлієва совка — Heliothis peltigera Schiff, (рис. 12.9) — трапляється повсюдно, пошкоджує шавлію мускатну, лаванду, м’яту, котовник закавказький та інші ефіроолійні культури.
Яйце розміром 0,5 - 0,6 мм, світло-жовте, пізніше зеленувате.
Гусениця — до 50 мм, темно- зелена, вздовж спини три сірих смуги, по Роках тіла — довгаста лінія, тіло вкрите рідкими світлими щетинками, розміщеними на маленьких горбках.
Лялечка світло-сіра, на кремастері два паралельних шипики.
Зимує в стадії лялечки в поверхневому шарі ґрунту. Перші метелики вилітають у квітні, в масі з’являються в травні — на початку липня. Метелики потребують додаткового живлення на квітках культурних рослин і бур’янів. Плодючість самок — близько 600
яєць. Самки відкладають яйця по одному на бутони та листки шавлії. Відроджені гусениці живляться переважно репродуктивними органами, прогризають безчерешкове листя, що покриває бутони, живляться приквітками, квітковими гілочками та квітами. На розквітлому суцвітті гусениці виїдають зав’язь квіток, досить часто об’їдають квітконіжки. Максимально пошкодивши суцвіття, гусениці в пошуках корму спускаються вниз на молоде верхівкове листя, вищають у ньому великі нерівні отвори або з’їдають їх повністю, залишаючи лише велике нижнє листя.
Шкідники
ефіроолійних культур
Шавлієва совка на півдні України розвивається в трьох поколіннях, численнішим є перше покоління шкідника.
На шавлієвій совці паразитують Microplitis spinolae Nees., Macrocentrus (Amicronlus) agualis Lyle., Meteorus rubens Nees., Rogas ductor Fhunb., Apanteles ruficrus Hal., A. vanessae Reinh. (Braconidae), Voria ruralis Fll. (Fachinidae). Ступінь зараження iyce- ниць часто сягає 80 %.
Заходи захисту. Культивація міжрядь шавлії мускатної під час масового заляльковування гусениць. Глибока зяблева оранка після збирання врожаю. Утримання плантацій у чистому від бур’янів стані. У разі загрози пошкоджень 40 - 60 % фітомаси — обробки інсектицидами або мікробіологічними препаратами.
Ряд перетинчастокрилі — Hymenoptera
Родина аргіди, або товстовусі пильщики — Argidae
Жовтий трояндовий пильщик — Arge ochropus Gmel. —
трапляється повсюдно, пошкоджує троянду ефіроолійну.
Імаго розміром 7-10 мм, жовто-червоного кольору, з чорною головою і грудьми, крила жовтуваті, верхівка гомілки й лапки чорні, самка відрізняється від самця більш потовщеним черевцем, наявністю яйцекладу і більш загостреним кінцем тіла.
Яйце розміром 1,6 х 0,56 мм, жовтувато-біле, напівпрозоре.
Личинка — 17 мм, щойно відроджена з яйця — близько 4 мм, біла, напівпрозора; у старшому віці — синьо-зеленого кольору з оранжевою спинкою. По боках тіла на кожному кільці по чорній бородавці, голова оранжевого кольору з чорними плямами.
193
7 5-180
Родина евритоміди — Eurytomidae
Шкідники
ефіроолійних культур
Імаго розміром 1,5 — 2 мм, чорного кольору, основний членик вусиків і частково ноги жовтуваті; голова й груди блискучі, дрібно- пунктировані, з рідким коротким опушенням; черевце гладеньке, блискуче, видовжено-овальне; крила безбарвні; жилки бурі, вусики з 5-члениковим джгутиком і 3-члениковою булавою. Личинка 2 - 2,5 мм, біла, безнога.
Зимує насіннєїд у стадії личинки в стані діапаузи всередині плодів, що знаходяться на складах або обсипалися на поверхню ґрунту. Заляльковується навесні. Період стадії лялечки — 6 — 9 діб. Дорослі особини прогризають в оболонці плода округлий отвір і виходять назовні. Період льоту тривалий, з травня до середини червня. Самки вилітають з готовими яйцями в яйцепроводі, плодючість їх — 25 — 60 яєць. Відкладають яйця на молоді, ще незрілі плоди, переважно по одному, рідше — по два. Відроджені личинки проникають усередину плода, живляться сім’янкою, не торкаючись оболонки'та ефіровмістилища. При пошкодженні однієї сім’янки маса плода зменшується на 21 - 26 %, при пошкодженні двох — до 40 %. Масова частка ефірної олії знижується на 18 — 22 %. Пошкоджені плоди втрачають схожість.
Коріандровий насіннєїд розвивається в 2 - 3 поколіннях: у першому — другому на посівах коріандру, в другому — третьому — на диких зонтичних рослинах.
Заходи захис ту. Просторова ізоляція посівів коріандру різних років вегетації. Своєчасне і ретельне збирання врожаю насіння, без втрат. Зяблева оранка полів з-під коріандру із загортанням у ґрунт рослинних решток. Застосування в господарстві одного строку посіву коріандру, озимого чи весняного, або розміщення їх з дотриманням просторової ізоляції.
Систоле опушена — Systole cuspidata Zerova. (рис. 12.11) — поширена на півдні України, переважно в Криму. Пошкоджує шавлію мускатну.
Імаго розміром 2 мм, чорного кольору, тільки ноги й вусики дещо світліші; крила безбарвні, жилки світло-жовті; голова і груди з тонкою дрібнокомірчастою структурою, в густих довгих волосках; черевце чорне, блискуче. Самка з видовжено-яйцеподібним черевцем, яке за довжиною приблизно таке саме, як груди. Самець відрізняється меншими розмірами й маленьким, круглим черевцем на короткій стеблинці, а також довгими кільчасто опушеними вусиками.
Зимує насіннєїд у стадії личинки всередині насіння шавлії мускатної. Літ дорослих особин відбувається в період цвітіння та досягання стиглості шавлії. Самки відкладають по одному яйцю на ви
зріваюче насіння. Відроджені личинки проникають усередину насіння, живляться сім’ядолями плода, внаслідок чого втрачається схожість. У липні систоле опушена перелітає на поля шавлії першого року вегетації, де до вересня — жовтня розвивається на розквітлому суцвітті. Однак більша частина личинок насіннєїда залишається в урожаї насіння з плантації другого року життя, де вони зимують і заляльковуються у травні — червні наступного року.
Шкідники
ефіроолійних культур
Ряд двокрилі, або мухи — Diptera
Родина галиці — Cecidomyiidae
Галиця шавлієва — Dasyneura salviae Kieff. (рис. 12.12) — поширена на півдні України, пошкоджує шавлію мускатну.
Імаго розміром 2 — 3 мм, має 14-членикові вусики і довгі ноги; самка відрізняється від самця великим розміром тіла, добре розвиненим черевцем і наявністю яйцекладу.
Личинка червонувато-оранжева, довгаста, звужена, дорсовентрально ущільнена, сегментована. Утворює білий павутинний кокон, в якому заляльковується .
Лялечка — 3 мм, вільна, із зачатками голови, ніг, крил, вусиків і оран- І’ис. 12.12. Галиця шавлієва жево-червонуватим черевцем.
Зимує в стадії личинки у поверхневому шарі ґрунту. Літ імаго відбувається у травні, за температури 18 - 19 °С, у початковий період бутонізації шавлії. Статевий індекс самок — 0,6, самців — 0,4. Відкладання яєць відбувається в бутони, групами або по одному, на захищені від прямих сонячних променів приквітки, під покривне безчерешкове листя. Плодючість самок — 17 - 205 яєць. Ембріональний розвиток за температури 20 - 22 °С завершується впродовж 2-3 діб. Відроджені личинки проникають усередину бутона до квіткових гілочок і квіток. Більшість (до 37 особин) концентрується всередині чашечки квіток. Живлячись, личинки пошкоджують зав’язь, яка в подальшому темніє і засихає. Стінки чашечок квіток розростаються і деформуються. Пошкоджені квіткові гілочки вкорочуються і нерідко засихають. У разі значного заселення суцвіття припиняє ріст, деформується і не розпускається. Маса пошкоджених суцвіть зменшується на 15-70%, а число здорових чашечок квіток, в яких міститься найбільша кількість ефірної олії, — на 30-90 %. Масова частка ефірної олії знижується в 1,5-8 разів. У травні — червні більшість личинок заляльковуються в суцвіттях. Упродовж року галиця шавлієва розвивається в чотирьох — п’яти поколіннях. У серпні — вересні личинки останнього покоління переходять у ґрунт, де залишаються до весни наступного року.
Шкідники
ефіроолійних культур
Заходи захисту. Вирощування шавлії на одному й тому самому полі тільки впродовж двох років. Просторова ізоляція плантацій шавлії різних років вегетації і сортів з різними строками цвітіння. Глибока оранка полів з-під шавлії. У разі високої заселеності плантацій шкідником — обробки в початковому періоді бутонізації інсектицидами.
Заходи захисту ефіроолійних культур від шкідників
Виконання комплексу агротехнічних заходів з догляду за плантаціями ефіроолійних культур.
Знищення бур’яну на плантаціях, краях полів та міжклітинних дорогах.
Вирощування стійких проти шкідників і хвороб сортів ефіроолійних культур.
Вирощування культур на одному й тому самому полі упродовж відповідної кількості років, передбаченої агрономічною наукою.
Дотримання просторової ізоляції плантацій з культурою різних років вегетації.
Культивація міжрядь у періоди масового переходу шкідників у ґрунт.
Захист ефіроолійних культур від хвороб, які знижують стійкість рослин проти шкідників.
Шкідники ефіроолійних культур
При чисельності шкідників, що перевищує ЕПШ, — застосування біопрепаратів або інсектицидів.Своєчасне і без втрат збирання врожаю. Після збирання врожаю — лущення стерні й глибока зяблева оранка із загортанням у ґрунт рослинних решток.
Запитання для самоконтролю
і. Охарактеризуйте біологію сисних шкідників (лапіронй жукоподібної, агал- матума дволопатевого, цикадок, попелиць), їх розвиток, шкодочинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 2. Опишіть твердокрилих шкідників (га- леруки садової, листоїда, довгоносиків), їх розвиток, шкодочинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 3. Схарактеризуйте пильщиків (жовтого трояндового, трояндового східного, трояндового бутонного), їх розвиток, шкодочинність і заходи захисту від них ефіроолійних культур. 4. Перелічіть заходи захисту ефіроолійних культур від шкідників.
13. Шкідники картоплі
Шкідники
картоплі
Родина листоїди — СЬгувотеІісІае
Колорадський жук — ЬерНпоЬагва йесетііпеаіа Бау. (рис. 13.1) — поширений повсюдно. Пошкоджує картоплю, томати, баклажани, перець та інші пасльонові.
Рис.
13.1. Колорадський жук:
1— жук;2— личинка;3— лялечка;4— пошкоджена рослина
Жук розміром 8-12 мм, жовтий чи червоно-жовтий, рідше жовто-бурий зі світлішими надкрилами й темними плямами на голові та передньоспинці. Тіло короткоовальне, сильне, опукле, блискуче; на надкрилах десять чорних смужок. Яйце розміром 0,8 — 1,4 мм, червоно-жовте, блискуче, видовжено-овальне. Личинка до 10 мм, молодшого віку темно-сіра, старшого — червоно-жовта (цегляного кольору), тіло липке, м’ясисте, червоподібної форми, зверху опукле, знизу плескате, особливо роздуте в середній частині, вкрите рідкими щетинками. Лялечка — 10-12 мм, оранжево-жовта чи червонувата.
Зимують імаго в ґрунті, найчастіше на глибині 10 - ЗО см. У районах з піщаними, супіщаними та іншими легкими ґрунтами зимують на глибині 30 — 40, іноді до 50 см. За час зимівлі значна частина гине — до 42 % особин, що зимують на глибині до 10 см. У разі залягання в ґрунті на глибині 20 - ЗО см гине близько 13 %, а на глибині 40 - 50 см — тільки 0,2 % імаго. Частина популяції післ розмноження може зимувати вдруге. У Поліссі й Лісостепу на другу зимівлю йде 18 — 20 % усієї популяції, а в окремі роки — значно
більше. Таким чином, популяція, що зимує, складається як з імаго першого року, так частково і з імаго другого року життя. Навесні ці імаго нормально живляться, відкладають яйця і відмирають тільки наприкінці червня — у липні.
Шкідники
картоплі
Вихід з місць зимівлі та його тривалість залежать від фізіологічного стану комах. Першими з’являються на поверхні фізіологічно ослаблені імаго, що двічі зимували, відроджені з перших кладок яєць. Вони у значній кількості гинуть після виходу і впродовж літа відрізняються зниженою плодючістю. Найбільш життєстійкими є імаго масового виходу. Певний час вони тримаються на поверхні ґрунту, потім, за 2 — 3 доби, починають поїдати молоде листя картоплі./Імаго селяться на розсаді томатів, баклажанів, перцю, збираються іноді на купах картоплі, живлячись її проростками та бульбами. У пошуках їжі жуки перелітають на значні відстані. Часто вони збираються у значній кількості на самосівах картоплі присадибних ділянок, де сходи з’являються раніше, ніж у польових сівозмінах.'Вони живляться також на дикорослих рослинах — блекоті, беладонні, пасльоні, дурмані та інших пасльонових культурах.
" На 3 - 5-ту добу після виходу з ґрунту імаго спаровуються, і самки починають відкладати яйця на нижній бік листків купками, по 28 - 30, а іноді до 70 яєць у кожній кладці. Самки високоплодючі, продукують у середньому від 900 до 1600, а в деяких випадках помад 2000 яєць, відкладаючи їх упродовж літа. Ембріональний розпиток триває від 6 до 18 діб, залежно від температурного режиму й пологості повітря. Оптимальними для розвитку ембріонів є температура 20 - 22 °С й відносна вологість 65 - 70 %. За таких умов відродження личинок розпочинається на 5 —6-ту добу після відкладання яєць. За температури нижче 12 °С ембріональний розвиток на відбувається. Личинки живляться відкрито на листках картоплі ти інших пасльонових упродовж 18-24 діб/у південних районах і низинній частині Закарпаття — впродовж 14 діб.
Мідразу після виходу з яєць личинки живляться яйцевими обо- мопклми, іноді поїдають яйця, що містять живі зародки. Потім вони гризуть м’якуш листка з нижнього боку, поступово переходять на верхній бік і обгризають листки повністю, залишаючи тільки жил
ки. Упродовж життя личинки линяють тричі і мають відповідно чотири віки. Найбільш ненажерливі личинки старших віків. За температури повітря понад 12 °С вони живляться вдень і вночі. Знищивши листя на одній рослині, переселяються на інші. Завершивши розвиток, личинки заглиблюються у ґрунт на 8-10 см (іноді до 20 см) для заляльковування. Розвиток лялечки триває 12 —21 добу.
Шкідники
картоплі
Відкладання яєць першої літньої генерації в Поліссі та Лісостепу спостерігається наприкінці липня — на початку серпня, а на півдні України — майже на місяць раніше. Плодючість самок першого покоління: мінімальна 130, максимальна — 400 яєць. У південних районах і низинній частині Закарпаття личинки закінчують живлення, заляльковуються, й імаго другої генерації виходять з лялечок вже у другій половині серпня. Іноді після нетривалого живлення вони дають початок факультативному третьому поколінню, що завершує, однак, свій розвиток лише в окремі роки.
Характерною біологічною ознакою колорадського жука є наявність у циклі його розвитку кількох форм фізіологічного спокою різної тривалості, завдяки чому дуже утруднюється боротьба з ним. В Україні встановлено шість категорій фізіологічного спокою, що мають велике значення при взаємодії з чинниками зовнішнього середовища в різні періоди року: 1) зимова діапауза, що триває від двох до чотирьох місяців на рік, яка забезпечує ощадливу витрату організмом речовин, запасених у теплий час кінця літа й осені до настання холодів; 2) зимова сплячка, що змінює зимову діапаузу при настанні холодного періоду року, вона триває до ранньої весни; в цей час розвиваються відбудовні процеси перед настанням весняного пробудження; 3) літня діапауза, фізіологічно близька до зимової, спостерігається в частини популяції влітку, у найспекотніший період, тривалістю до місяця; 4) літній «сон», що охоплює значну частину популяції в середині літа й триває до 10 діб; 5) затяжна (багаторічна) діапауза, яка в ґрунтах легкого механічного складу триває у частини особин до трьох років і забезпечує збереження виду в несприятливі для активної життєдіяльності періоди, що перевищують за часом один рік; 6) повторна діапауза, в яку впадають наприкінці серпня — на початку вересня імаго, що перезимували, влітку розмножувалися і дожили до осені. Ці адаптивні явища зумовлюють постійну наявність імаго в ґрунті у багаторічних осередках розмноження.
Шкідники
картоплі
Заходи захисту. Після збирання картоплі чи переорювання — культивація ґрунту з вибиранням бульб, що залишилися, для запобігання появі самосіву, що є резервацією колорадського жука; внесення добрив і підживлення, своєчасні розпушування, підгортання! прополювання для підвищення стійкості картоплі; скошування бадилля перед збиранням. При заселенні личинками і жуками 10 % рослин картоплі посіви обприскують один - два рази інсектицидами. Проти личинок ефективні й біопрепарати.
Ряд лускокрилі, або метелики — [.ерісіоріега
Родина совки — >1ос4иі<1ае
Картопляна, або болотна, совка — Нуйгаесіа тісасеа Евр. (рис. 13.2) — найчисленніша в Поліссі й Лісостепу. Пошкоджує картоплю, томати, хміль, ревінь, кукурудзу, малину, суницю, цукровий буряк, щавель, цибулю, капусту, іноді ячмінь, жито, живиться також бур’янами, особливо на ірисі, водяному щавлі.
Метелик розміром 28 - 40 мм, передні крила від сірувато-жовтого до сірувато-коричневого кольору з червонуватим відтінком, поперечні лінії коричневі, кругла й брунькоподібна плями того самого кольору, що й фон крила, задні крила сірувато- чи рожевувато-жовті з темною смужкою у верхній третині крила.
Яйце розміром 0,7 — 0,8 мм, мінливого кольору — від жовтувато- білого до червоно-жовтого. Гусениця завдовжки 40 — 50 мм, від світло-жовтого до м’ясисто-червоного кольору, уздовж спини червонувата смужка, грудний і анальний щитки бурі, щетинки розміщені на бурих щитках, дихальця чорні. Лялечка — 17-25 мм, жовто-бура, на кремастері два вирости, булавоподібно розширені на кінцях, і шість щетинок.
Шкідники
картоплі
Заходи захисту. Знищення бур’янів, видалення післязбиральних залишків. Обприскування інсектицидами в два терміни: у період появи гусениць на злакових травах до відходу й під час переходу зі злаків на товстостеблі рослини до проникнення їх у стебла.
Родина виїмчастокрилі молі — Gelechiidae
Картопляна міль — Phthorimaea operculella Zell. (рис. 13.3) — карантинний шкідник у Криму та інших областях південного степу України. Пошкоджує картоплю, особливо бульби у сховищах, тютюн, баклажани, томати, дурман, паслін та інші культурні й бур’янисті пасльонові.
Метелик розміром 12 — 16 мм, передні крила широколанцетні, коричнево-сірі, з темнішим внутрішнім краєм, жовтими лусочками й темно-коричневими штрихами; задні крила з виїмкою по зовнішньому краю, торочка довша за ширину крила, у самців на передньому краї пензлик з довгих волосків, що досягають середини крила.
Шкідники
картоплі
Зимують у природних умовах гусениці старших віків і лялечки в коконах. У картоплесховищах за температури 15 °С і вище розвиток шкідника продовжується на бульбах картоплі й у зимовий період. Навесні у разі висаджування бульб з відкладеними на них яйцями або заселених гусеницями чи лялечками шкідник знову потрапляє у поле.
Виліт метеликів на півдні України відбувається в травні. Літають метелики уночі, від заходу до сходу сонця, та 1 — 2 години після сходу. Через добу після спарювання самки відкладають яйця, розміщуючи їх знизу на листки, на стебла, ґрунт, оголені бульби картоплі по одному чи невеликими купками. За 2-16 діб одна самка здатна відкласти до 300 яєць.
Залежно від температурних умов через 3-15 діб з яєць відроджуються гусениці, вгризаються під епідерміс листка, молодого па- иаіп чи шкірочку молодої бульби, де живляться, пророблюючи в них зшішісті міни й ходи, заповнені екскрементами. У середньому після II М діб живлення гусениці залишають міни, сплітають кокони між посохлим листям, у тріщинах ґрунту, рослинних рештках, між бульбами у сховищах та інших затишних місцях, де й залялькову- юіьси. Через 7-12 діб з лялечок вилітають метелики, відкладають ийцн і дають початок розвитку нового покоління.
Па півдні України картопляна міль у природних умовах розви- иаі і і.сн в п’ятьох поколіннях, що накладаються одне на одне, тому (мит спостерігаються майже безперервно, з травня по листопад, за найвищої чисельності у вересні — жовтні.
І а ходи захисту. Запобігання завезенню й поширенню імиїдппка у нові райони, дотримання карантинних правил. Фумі- гацпі бульб картоплі перед висаджуванням. Знищення пасльонових бур'янів, підгортання кущів, що не допускає оголення бульб, іП 111 п • м 11 >і врожаю до засихання бадилля та негайне вивезення з іючи. знищення рослинних решток і глибока оранка ґрунту; за
можливості — відмова від літнього садіння картоплі. У разі виявлення льоту метеликів та ушкодження рослин — обприскування інсектицидами.
Шкідники
картоплі
1. Опишіть біологію, шкодочинність колорадського жука та заходи захисту від нього. 2. Схарактеризуйте карантинного шкідника картоплі, його біологію, шкодочинність та заходи захисту від нього.
Ряд трипси, пухироногі, або бахромчастокрилі — Thysanoptera