Досконала конкуренція

За висловом П.Самуельсона "досконалим конкурентом є той, хто може продати все, що забажає за існуючої ринкової ціни, але не спроможний помітно впливати на неї..." [9, с.188]. Прикладом ринків такого типу є ринки зернових, цінних паперів, валют.

Більш формально досконалу конкуренцію можна визначити наступним чином. Ринок називається досконало конкурентним, якщо:

o складається з багатьох продавців, що продають уніфіковану продукцію;

o існує багато дрібних покупців, яким байдуже, у кого купувати продукцію;

o кожна фірма має невелику питому частку ринку;

o окремо взятий агент не справляє значного впливу на рівень поточних ринкових цін;

o фірма приймає ринкові ціни та регулює обсяг поставок продукції;

o фірми не вважають рішення конкурентів загрозою для своєї частки на ринку;

o існує достатній рівень поінформованості про ціни, технології, витрати тощо (вважається, що при ідеальній конкуренції рівень поінформованості абсолютний);

o економічні ресурси мають високу рухливість;

o вхід на ринок та вихід з нього вільні.

На ринку з досконалою конкуренцією задача фірми полягає у максимізації прибутку або мінімізації збитків при заданій функції витрат та ціні, яка встановлюється ринком. Оскільки фірмі немає сенсу реалізовувати продукцію за ціною вищою або нижчою від рівноважної (за якої можна реалізувати будь-який бажаний обсяг), то крива попиту досконало конкурентної фірми є горизонтальною лінією, що встановлюється на рівні рівноважної ціни. Також це означає, що попит є абсолютно еластичним.

Чиста монополія

На іншому кінці континуума ринкових структур, протилежному ідеальній конкуренції, стоїть монополія -такий тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг продукції, для якої не існує близьких замінників. Прикладом монополій є державні організації по наданню поштових та телефонних послуг, до недавнього часу енергетичний ринок, підприємства, яким немає аналогів у країні тощо.

Детальніше визначення монополії таке - це ринкова структура, де:

o увесь галузевий випуск постачає одна фірма;

o є багато невзаємодіючих споживачів, частка кожного в обсязі продукції незначна;

o продукція однорідна і не має близьких замінників;

o входження на ринок нових фірм блоковане;

o продавець може до певної міри (у випадку регульованої монополії) або повністю (при нерегульованій)регулювати ціни та обсяги випуску продукції;

o існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови, називається чистою монополією.

В залежності від того, який вид монополії розглядається (природна, державна, регульована, нерегульована), відрізняється і її ціноутворення. Так, наприклад, державна монополія може встановити ціни, нижчі від собівартості, для тих покупців, які не можуть собі дозволити купувати продукцію за повною ціною. Інколи ціна може встановлюватися на завищеному рівні з метою обмеження споживання. При регульованій монополії державою можуть встановлюватися цінові рамки, а при нерегульованій - ціна може призначатися на максимально прийнятному рівні.

Проблема максимізації прибутку для монополії розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми, адже монополіст повинен визначитися і з ціною, і з обсягом продукції. Правило граничного випуску MC = MR є універсальною необхідною умовою для всіх ринкових структур.

У довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого ефективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанту вона може знайти оптимальні обсяги виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Проте також треба мати довгострокові прогнози попиту на продукцію. Серед можливих варіантів розвитку монополіст обирає той, який передбачає найбільший прибуток.