Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
45
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

7. Творчість Акіри Куросави – зв´язок двох культур

Протягом багатьох десятиліть європейський та американський кінематограф і глядачі жили окремим життям від практично самоізольованого кінематографу азіатського. Серед творчих причин такого стану речей була віддаленість традиційних культур, систем світобачення.

Першим, хто реально почав процес зближення обох кінематографічних світів, був японський кінорежисер Акіра Куросава (1910 – 1998).

1950 року він зняв чорно-білу стрічку «Расьомон» – історію про судові слухання з приводу вбивства самурая та його дружини. Надзвичай високий рівень акторської гри, створення екранної атмосфери подій поєднувався у фільмі з новаторством драматургії. Розповідь про трагічні події подавалася очима чотирьох свідків, кожен з яких розповідав зовсім іншу історію. Цей прийом, який надалі отримав назву «ефект Уеллса – Куросави», надалі став зразком для численних фільмів, у яких події розглядаються під разними кутами зору.

Подвійна назва прийому пов´язана із сюжетом фільму «Громадянин Кейн», у якому журналіст марно намагається пов´язати різні версії щодо останніх слів покійного медіа-магната: «Трояндовий бутон…».

Величезної популярності у світі набула велика картина А. Куросави «Сім самураїв» (1954). Традиційний для японського кіно жанр «дзитайгекі» – фільмів про життя самураїв, А. Куросава свідомо знімав таким чином, аби остаточно поєднати екранну мову східного та європейського кінематографів. Сюжет фільму зрозумілий і виразно образний для будь-якої культурної традиції: мешканці села, яких тероризують бандити – ронини, запрошують для захисту таких самих ронинів.

Фільм зачаровує видатною зображальною майстерністю, акторською грою, у якій А. Куросава іноді домагався від акторів слідування пластиці дикої тваринної природи. Екранні мізансцени, суб´єктивні ритми зйомок та монтажу, пластична підкресленість бойових моментів стали стилістичним зразком для численних фільмів кіномитців сьогодення («Вбити Білла», «Матриця» тощо). Касовим рімейком – повторенням сюжету фільму стала американська картина «Чудова сімка» (1960) режисера Джона Стерджеса.

Філософську драму про неоднозначність добра і зла у США перетворили на класичний вестерн.

Високою екранною майстерністю біли позначені й інші фільми Акіри Куросави – визнаного класика світового кіно: «Ідіот» (1951) за романом Ф. Достоєвського, «Жити» (1952), «Під стукіт трамвайних коліс» (1979), «Тінь воїна» (1980) та інші. У СРСР він зняв картину «Дерсу Узала» (1975) за романом В. Арсеньєва.

8. Альфред Хічкок – майстер саспенсу

Англійський, а потому американський кінорежисер Альфред Хічкок (1899 – 1980) створивши першу картину 1926 року, відзняв за життя 55 повнометражних фільмів, у яких остаточно сформувався особливий жанр – так званий «саспенс» (від англійського suspense – «напруга», «напруженість»). Такі фільми ще називають тріллерами (від англійського thrill – «тремтіння»).

Однак тріллерами називають і будь-які фільми жахів, а вони займали у творчості А. Хічкока відносно незначне місце, та й то – в останній період творчості.

А перш за все А. Хічкок був майстром саме таких фільмів, у яких тривожна невизначеність, напружене чекання таємничої розв´язки були головним змістом переважної частини епізодів – аж до останніх, у яких наступала довгоочікуване прояснення. Частіше за все такі фільми були детективами, за жахами яких стояли буденні обставини, непорозуміння, потрапляння людини у незвичайні ситуації, які його лякають.

Кращим із детективних фільмів, знятих А. Хічкоком у перший період творчості, який прийшовся на Велику Британію, була картина «Леді зникає» (1938). Похмурим віртуозним детективом з містичним відтінком стала краща передвоєнна стрічка А. Хічкока, створена у США «Ребекка» (1940).

Показовою для творчого методу режисера є одна зі сцен фільму «Запаморочення», у якій жахлива атмосфера проходу через темні, страшні двори виявляється усього-навсього бажанням героя скоротити шлях.

Напруження у кадрах своїх фільмів А. Хічкок умів доводити до критичного накалу емоцій. Таємничі кутки, контрастне освітлення, таємничі звуки, незрозумілі тіні, обриси… Видатною була майстерність

А. Хічкока знімати звичайні предмети побуту, інтер´єру таким чином, аби вони справляли страхітливе враження.

У сценаріях фільмів А. Хічкока «Мотузка» (1948), «Вікно у двір» (1954), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959)

герої потрапляли у пастку, у напружену і непевну атмосферу розслідувань, вбивств, психічних відхилень.

Підвищена цікавість глядача саме до містичних елементів у творчості А. Хічкока підштовхнула його до створення фільмів, у яких містика і психічні відхилення персонажів відігравали провідну роль: «Психо» (1960), «Птахи» (1963).

Така тематика призвела до ще більшого посилення у фільмах А. Хічкока виразності окремих деталей реального життя, які виривалися із загального контексту дії: детальний план ока у «Психо», безліч птахів, які лякають героїню тощо.

Альфред Хічкок, маючи дивовижний талант організації драматургічного та внутрішньокадрового напруження, протягом усього творчого життя вмів додержуватися напрочуд гарного мистецького смаку, постійно ставив перед собою екстремальні творчі завдання, шукав нових засобів екранної мови.

Зокрема, саме він першим у світовому кіно реалізував мізансценування десяти кадрів, з яких складався повнометражний фільм «Мотузка», домагаючись безперервного емоційного напруження з боку глядача. Усі довгі панорамування були поєднані переходами через елементи інтер´єру і декорації таким чином, аби викликати ефект зйомки фільму одним кадром. Нехай це був формальний метод, але режисер домігся того, що глядачі починали ненавидіти двох молодиків, які заради прагнення відчути себе «надлюдьми», вбивають людину, котру ховають у скрині, за якою, як за столом, сидять їхні гості.

Сьогодні, коли сповнені художнього несмаку «страшилки» заполонили екрани, творчість А. Хічкока здається невинною грою у детективні розслідування, таким собі відгомоном «доброго старого кіно».