Видовище

Існує 4 типи видовищ:

1. Обрядово-ритуальні – народні, релігійні обряди, державні обряди і церемонії (презентації, вернісажі, почесна варта), де немає поділу на глядачів та виконавців.

2. Спортивні – спортивні ігри, змагання. Чіткий поділ на глядачів та виконавців, наявність болільників – специфічна риса другого типу.

3. Художні (видовищно-мистецькі) – найбільший тип за різноманітністю.

• Досценічні, коли сцени ще не було: різні види середньовічного театру, прадавні обряди.

• Позасценічні (які відбуваються за сценою): так звані, вуличні театри, містерії, італійська комедія-імпровізація (пристосований візок).

• Сценічні видовища: усі види театру, музичний театр, ляльковий, цирк.

• Екранні видовища: кіно – ігрове, документальне, анімаційне, діа- і слайдфільм, кольоромузика.

• Сценічно-екранні: латерна магіка (чарівний ліхтар, Чехія, 1958р.)

• Світло і звук, коли оживать неживі предмети.

• Музейно-виставочна експозиція.

4. Балаганні видовища:

• Собачі бої.

• Тарганячі біги.

• Кабаре.

• Стриптиз.

5. Телевізійна програма (цілий клас видовищ).

Поліфункціональність видовища:

Функція соціальної адаптації соціалізація індивідуума.

Функція ритуальних видовищ соборна.

Функція спортивних видовищ ігрова.

Функція художнього видовища естетична.

Функція телепрограм і видовища взагалі комунікативна.

Вплив на глядача відбувається за допомогою структури видовища – це перша сфера, та комплексу умов, у які потрапляє глядач, прийшовши на видовище, - видовищна ситуація.

Природа видовища. Його специфічні риси.

1. Почуттєва форма – основна форма існування видовищ. Воно впливає на органи людських почуттів. Є інтернаціональним та загальнодоступним.

2. Видовище має аудіовізуальну та звукову форму.

3. Видовище має специфічну знакову систему:

• Коли предмет означає те, що означає.

• Знаки – індекси, які прагнуть до інтернаціонального поширення.

• Знаки-символи.

4. Процесуальність видовища – кожне видовище має внутрішній розвиток подій.

5. Виконавська природа – виконання відбувається публічно і при кожному новому виконанні є новим.

6. Колективна природа:

• Колективність творення.

• Колективність сприйняття. Видовище – це публічна демонстрація. Без колективності сприйняття видовище не є видовищем.

7. Синкретичність видовища – в остаточному продукті нерозривно присутні твори різних мистецтв (музика, декорації, дизайн, пластика, виконавське мистецтво.) ТБ тяжіє до синкретичності, а кінематограф – до синтетичності.

Драматургія

Як компонент видовища.

Драматургія як компонент видовища.

Отже початок усього - драматургія. Вона організовує взаємодію компонентів видовища та їх розподіл у часі. Основою драматургії є конфлікт, тобто зіткнення характерів, ідей, характеру і обставин. Ще Аристотель запропонував етапи розвиткуконфлікту:

Експозиція. В цій частині твору відбувається знайомство глядача з місцем дії, головними героями, історичним часом, жанровим різновидом.

Зав'язка. Це момент зародження конфлікту.

Розвиток подій. В цей час відбувається поділ персонажів на табори, які підтримують різних учасників конфлікту. До того ж події складаються таким чином, що призводять до найвищого напруження конфлікту - Кульмінації.

Розв'язка настає, коли конфлікт вже досяг максимуму і певним чином розрішився. В сучасних творах ще є апофеоз, коли перемога добра стає незаперечною; або катастрофа, коли носії позитивних ідей гинуть.

Епілог. В цій частині твору автори розповідають про подальшу долю задіяних осіб чи сил.

Така форма побудови твору називається класичною, або Аристотелевою. І вона притаманна ігровому і анімаційному мистецтву, меншою мірою документальному чи освітньому.

Фольклорні джерела пропонують читачеві удосконалені зразки таких творів. Наприклад, “Казка про курку Рябу” може слугувати за взірець класичної драматургії:

• експозиція – “ жили собі дід і баба і була в них курка Ряба”;

• зав’язка – “знесла курка яєчко, та не просте, а золоте”;

• розвиток подій – “дід бив-бив, не розбив, баба била-била, не розбила. Бігла мишка хвостиком махнула,”

• кульмінація – “яєчко впало і розбилося! Дід плаче, баба плаче,”

• розв’язка – “ а курка квокче: не плачте, я ще знесу яєчко”.

Або інша казка “Колобок” - це приклад драматургії, так званої, подорожі.

Коли події нанизуються і йде розвиток події у зростанні від одної пригоди до іншої, але експозиція, зав’язка, кульмінація (зустріч з Лисицею) і розв’язка все одно присутні.

Майстерність драматурга полягає в умінні впливати на глядача на двох рівнях водночас – мистецьки збуджуючи “біологічну програму”мозку і основне навантаження покладаючи на “соціальну програму”. Дія творів мистецтва будується на тому, що в ньому відбувається подвійний процес: стрімке прогресивне піднесення по лінії вищих ідейних ступенів свідомості й водночас проникнення через побудову форми в шар найглибиннішого чуттєвого мислення.

Ще одним класичним типом драматургії є концертна.Вона будується з окремих номерів, що можуть бути пов'язані між собою у великі чи малі блоки. І основою цього типу є змагання. Дуже важливим з точки зору драматургії у концерті є другий номер, який набуває сенсузав'язки.Передостанній номер має бутикульмінаційним,тобто найбільш яскравим і очікуваним, останній номер сприймається як розв'язка..

Сучасні серіали, хоча й мають у своїй основі конфлікт, але, як правило побудовані не на показі розвитку зіткнення сил, а нарозповідіпро розвиток конфлікту. Такий вид епічної чиоповідальної драматургії запропонував А.Брехт у своїх п'єсах і виставах.

Теоретик і практик кінематографу С.Ейзенштейн запропонував ще інший тип драматургії - так звану драматургію монтажу атракціонів. Атракціон ( за Ейзенштейном) - це будь-який агресивний момент видовища, який має не тільки психологічний, але й фізіологічний вплив на глядача. Монтаж атракціонів має найбільш вагоме значення для глядача та є найбільш незвичайним для нього. За принципом монтажу атракціонів створюються відеокліпи, рекламні ролики, інформаційно-музичні програми на телебаченні. І взагалі за цим типом будуються ефірні програми на телеканалах. На даний час саме такий спосіб спілкування з глядачем виявився найефективнішим.

У пошуках найвиразніших засобів побудови сюжету, створення образу героя, посилення напруженності в драматичній колізії майстри художньої літератури і драматургії виробили значний арсенал прийомів.

Тут можуть бути два шляхи – загострення сюжетуізагострення драматичної колізії.

У першому варіанті, загострення сюжету можливо завдяки тому, що герої подаються в умовах великих історичних подій; або сюжетну ситуацію робить напруженішою вибір часу розвитку дії (ніч, присмерк, канун події). Вдало знайдене місце дії також може загострити цікавість до екранного твору.

На шляху героя постають перешкоди, протидії тощо. До речі, вибір героя чи антигероя може загострити сюжетну ситуацію.

Процес розвитку подій в сюжеті може йти у трьох напрямках:

• герой знає, не знає глядач;

• глядач знає, не знає герой;

• не знає ні герой, ні глядач.

Стосовно колізії,тобто протиріччя між окремими персонажами чи між характерами і обставинами, які характеризуються часовою протяжністю, то їх різні автори нараховують більше тридцяти. Длярежисера, який працює у царині реклами, можуть бути корисними такі:

таємниця, врятування, необережність, суперництво, раптове лихо, класичний казковий сюжет, чудо…

Зафіксована вибрана форма драматургії у виробництві екранного твору називається сценарій.За формою організації це може бути сценарний план, літературний сценарій, режисерський сценарій. В зв'язку з різницею в технології в кіно або на телебаченні формальні вимоги до сценарію можуть бути різними, але у будь-якому випадку в ньому мають бути чітко визначені всі інші компоненти видовища, а також жанрові ознаки.

Але спочатку має бути цікава ідея, яка би привернула увагу світу до екранного твору, яка виправдала би витрачений час і фінанси.

Сценарій- це організаційний і структурний інструмент, довідник і посібник, необхідний для всіх учасників фільму.

Сценарій представляє ідею фільму всім, хто зацікавлений у його виробництві, формулюючи її чітко, просто і образно. У сценарії показана тема фільму і розвиток дії. Сценарій дає можливість спонсору зрозуміти, про що фільм, і впевнитися, що попередні обговорення стали реальними шляхами втілення.

Сценарій потрібен як режисеру, так і оператору, для якого важливою є інформація про настрій, дію в окремих аспектах зйомки. Цей документ дозволяє режисеру розробити лінії розвитку сюжету, його внутрішньої логіки і послідовності.

Сценарій має дати відповідь на важливі питання:

розмір бюджету;

жанровий різновид;

кількість знімальних майданчиків і днів;

необхідність освітлювальної аппаратури;

наявність спецефектів;

використання архівних документів;

необхідність додаткового обладнання.

Сценарій стане довідником для режисера монтажу, підказуючи настрій, логіку і послідовність.

Сценарій є літературною основою екранного твору. Пишуть його по-різному. Але написаний він має бути таким чином, щоб читач, майбутній співавтор твору, міг сприймати не тільки інформацію, закладену в сценарій, але й емоційно реагувати, тому що тільки тоді з'явиться душевний відгук і бажання відтворити на екрані написане словом.

ЗВУК

Як компонент видовища.

Звук є акустичною частиною видовища. 1.Мова- єдиний вид звуку, який потребує розуміння. Дикторський текст, акторські репліки, авторський коментар можуть бути дубльовані (коли всі фонограми, крім реплічної незмінні), перекладений субтитрами або закадровою начиткою (коли всі фонограми незмінені).

2. Музика(може бути різною). Закадрова створює певний настрій.

3. Шумидокументальні чи штучні. Створюють акустичну атмосферу.

4. Пауза- дуже важливий вид звуку, тобто його відсутність. Необхідна для переходу від одного виду звуку до іншого.

Звук може бути синхронним, коли глядач бачить джерело звуку, чи закадровим. Звук має сильніший від зображення вплив на глядача і не може перетворюватися на ілюстрацію.

Велику роль грає слово, що буде вимовлене з екрану. Це може бутидіалог - текст, який скажуть дійові особи в кадрі чи за кадром. Це можуть бутинаписи.І від їхньої експресії залежить реакція глядача.Це може бутиавторський коментарчи дикторськийтекст.Це може бутипідтекст, тобто слово може нести подвійний зміст, коли воно поєднане з поведінкою в кадрі чи зі словом за кадром.

Розглянемо кілька варіантів тексту в екранному творі.

Дикторський текст: офіційна розповідь диктора проте, що відбувається на екрані; диктор-коментатор; розповідь від імені героїв, розповідь від імені авторів фільму; розповідь від імені неживого предмету, про який йде мова; віршований текст…

Діалоги: між чоловіком і жінкою, між героями у кадрі чи за кадром,інтерв’ю,риторичні або провокаційні запитання, звернення до живих від імені мертвих, ліричні відступи, приказки,прислів’я,жарти, гумор, анекдот.

Кіно має три періоди:

До 1930р – німе кіно.

З 1930р – звукове кіно. У 1931р. Вийшов звуковий фільм „Путевка в жизнь”, у 1932р. Фільм Дзиги Вертова про відкриття ДніпроГЕСу.

1958р – звуко-зорове кіно: поєднання виразності зображення і звуку („Летят журавли”, Пальмова Гілка у Каннах)

ТБ німими не було. З 1935р опановується електронне зображення – телебачення. З 50-х років з’являється звукове ТБ (звук транслюється по радіо).

Звук може бути іманентним – джерело звуку реально існує.

Звуки також бувають трансцендентними. До цієї категорії відносіться закадровий текст, музика, шуми.

Формою діалектичного зв’язку звуку та зображення є звуко-зоровий контрапункт – звук має свою партію, а зображення свою. Вони можуть поєднуватися, а можуть існувати окремо.

Звук у сучасному кіно і телебаченні пишеться одразу, синхронно. Але часто записаний звук буває “засмічений” різними шумами. І тоді створюється новий звук в умовах студії. Або непотрібний звук взагалі не використовують, перекривають іншим, чи просто накладають начитаний текст та інші звуки. Але це робиться вже потім, під час монтажу, а при зйомці намагаються встановити вузько скеровані мікрофони так, щоб звук був якомога чистим і не потребував додаткових незапланованих зусиль.У документальному фільмі все ж не можна відмовлятися від так званого “інтершуму”, оскільки він характеризує конкретне середовище і події. “Інтершум” додає правдивості глядачеві.