2. Сюжет та ідея твору

Картина «Демон сидячий (1890) намальована в перший рік перебування Врубеля в Москві, в будинку С. І. Мамонтова, де була студія, яку господар надав Врубелю для роботи. Але думка зобразити Демона чи, як висловлювався Врубель, «дещо демонічне», виникла ще в Києві. Перша спроба вирішити цю тему відноситься до 1885 року, але роботи були знищені Врубелем.

В Києві же був зроблений рисунок до поеми Лермонтова «Голова Демона на фоні гір», з якого все і почалося. Пізніше в Москві, П. Кончаловський, який редагував ювілейне видання творів поета, побачивши цей малюнок, вирішив замовити ілюстрації тоді ще зовсім невідомому художнику.

В картині «Демон сидячий» (1890) штучно-прекрасний герой зображений в меланхолічному заціпенінні серед самоцвітів мерехтливих скель. Хоча сам художник стверджував, що його Демон не втілення зла, а «втілення вічної боротьби людського духу», він став для Врубеля роковим. Образ погубив свого автора.

Скам’янілий пейзаж в «Демоні сидячому» - кам’яні квіти, кам’яні скелі – це символізує почуття відчуження, відторгнення. В картині «Демон сидячий» юний титан зображений в променях заходу на вершині скелі. Могутнє прекрасне тіло мовби не вміщається в рамку, заломані руки, зворушливо прекрасне обличчя, в очах нелюдська скорбота. «Демон» Врубеля – поєднання непоєднуваних якостей: краса, велич, сила і в той же момент скованість, безпомічність, печаль; його оточує казково-прекрасний, але окам’янілий, холодний світ.

Демон – образ сили людського духу, внутрішньої боротьби, сумнівів. Трагічно зціпивши руки, Демон сидить з печальними, направленими вдалечінь сумними очима, в оточенні небачинех квітів. Фое картини представлений гірською місцевістю в червоному заході сонця. Композиція підкреслює сковану фігуру демона, ніби затиснутого між нижньою і верхньою перекладинами рамки. Картина намальована в індивідуальному стилі Врубеля з ефектом кристалічних граней, що робить його картини більш схожими на вітражі чи панно. Такого ефекту художник досягає за допомогою пласких мазків, виконаних мастехіном.

3. Композиційні особливості твору

3. 1. Використання законів композиції

Закон цілісності.

Специфічність закону композиційної цілісності проявляється в тому, що він діє лише в області композиції витвору мистецтва. Він витікає з суті композиції. Завдяки збереженню першого закону композиції – закону цілісності – витвір мистецтва сприймається як єдине і неподільне ціле.

Головна ознака закону цілісності – неподільність композиції означає неможливість сприймати її як суму кількох.

При знаходженні конструктивної ідеї спочатку художник об’єднує основні маси, в силуети яких будуть входити деталі. Розробка деталей допустима лише після визначення положення основних частин композиції.

Закон цілісності представляє собою необхідність зв’язку і взаємозв’ємозвязок всіх елементів композиції.

Частини розміщені так, що вони легко і ясно сприймалися глядачем, навіть у тому випадку, якщо вони закриті іншими предметами. Неможна допускати, щоби предмети, які дотикаються в композиції співпадали своїми силуєтами чи зливалися, так як один із них будуть сприйматися як продовження інших.

2. Закон контрастів

Закон контрастів – один із основних законів композиції.

Термін «контраст» позначає різку різницю, протилежність сторін. Контраст як різка протилежність сторін проявляється як в природі, так і суспільстві.

Якщо не буде протилежностей, не буде контрастів, то не буде їх боротьби і єдності. Таким чином, без контрасті в природі і суспільстві не може бути боротьби, а значить і руху, змін чи розвитку. Значить, контрасти в глобальному значенні цього терміну – це одне з найголовніших, невід’ємних частин зародження, існування, розвитку матерії, а значить, самого життя.

В колористичних суцвіттях Врубеля, «в боротьбі золота і синяви» Олександр Блок вбачав, і цілком вірно, аналогію лермонтовському: «Він був схожий на вечір ясний – ні день, ні ніч, ні морок, ні світло». Як символ-знак колористичної тональності, врубелевський Демон – той, призваний і посланий «заклинати ніч», і «сині сутінки ночі, - пише Блок – е 5квапиться затопляти золото і перламутр». Він – «янгол ясного вечора».

2. Закон новизни

Новизна виступає як загальний закон мистецтва, виявляє свою дію в тому, що художній образ – це завжди нове в мистецтві і по формі, і по змісту. Як в головній художній формі витвору мистецтва, діє як закон і, таким чином, приймає форму закону композиції.

Новина в мистецтві проявляється перш за все в естетичному «відкритті світу». Предмети і явища дійсності художник бачить незвичайними, красивими по формі і кольорі; він прагне проникнути в їх стан, настрій і передати в образах мистецтва. Новизна має значення і при виборі теми, і до художніх засобів, і до композиційних рішень. І дійсно, найвидатніше в мистецтві вирізняється неочікуваністю рішення, відчуттям вперше побаченого і створеного. Не дивлячись на те, що ми багато раз бачили витвори великих майстрів різних епох, вони кожен раз хвилюють нас своєю нестаріючою красою і гармонією.

Закон новизни заключається в тому, щоб кожен раз споглядаючи на одну й ту ж картину, відчувати нові емоції, враження та переживання. Повинне виникати відчуття ніби ви бачите картину вперше.

Саме таке відчуття виникає при спогляданні на картину Михайла Врубеля «Демон сидячий». Дивлячись на цю картину вперше, в мене виникло відчуття переживання, хвилювання, суму та тривоги, через деякий час вона заворожувала, чарувала, приваблювала. Образ демона одного разу чарує та приваблює, а іншого лякає та викликає занепокоєння.

Ці двоякі відчуття викликані законом композиції – новизна. Даний твір мистецтва повністю відповідає цьому закону.

2. Закон підпорядкованості

Закон підпорядкованості всіх засобів композиції ідейному змісту зобов’язує художника створювати цільне для сприйняття, виразне, високоідейний і високо художній витвір. Організація витвору у всіх деталях і частинах підпорядковувалася не мертвим формальним схемам побудови композиції, а ідейному наповненню.

В даній картині художник через композицію виражає те, що його заінтересувало, захопило, показує своє ставлення до зображеного, його розуміння і так далі. Дає естетичну оцінку твору. Таким чином, все, що зображає художник, особливо з уяви, стає художнім явищем лише тоді, коли воно одухотворене ідейним змістом, реалізованим через композицію.

Цей закон потребує врахування співвідношення об’єму, кольору, світла, тону і форми, а також передачі ритму і пластики, рух чи стан відносного спокою, симетрія чи асиметрія. Він потребує визначення відношення розмірів всіх фігур до розміру картини, сюжетного центру до інших частин коипозиції. Співрозмірність частин і елементів повинна бути як гармонійне співвідношення пропорцій, щоб витрів створював враження одного цілого. Всі ці питання повинні вирішуватися художником в співвіцдношенням до ідейного задуму.

Основна пляма розташована по центру картини, композиція асиметрична.

На першому плані фігура демона, вона займає домінуюче положення, на задньому плані праворуч казкові квіти, виконані у відмінній ві образу демона техніці. Демон виконаний пласкими мазками, які передають об’єм, а квіти на задньому плані виконані начеб в техніці мозаїки. Ці дві техніки вдало поєднуються, їх об’єднують холодні відтінки кольорів. Задній план підпорядковується передньому і навпаки.

5. Закон життєвості

Він виступає не як загальний закон композиції, а як особливий, який проявляється в витворах мистецтва, в яких ставиться завдання передачі руху в часі. Вирішення такого завдання відносяться перш за все до витворів, які мають сюжетні зав’язки (станкова графіка, живопис, скульптура; монументальний живопис і скульптура, прикладні графічні композиції на площині; мініатюрний живопис; прикладна скульптура, книжкова графіка).

Закон життєвості потребує, щоби в витворах мистецтва, де зображений рух в часі.

Показ в художньому образі рис типового через характерне, а також передача тих чи інших естетичних якостей (красивого, трагічного, комічного, ліричного і т. д.), створює в тій чи іншій мірі відчуття життєвості образу. Однак проблема передачі руху не тільки механічного, а руху в глибинному змісті, передача відчуттів руху в часі.

Образ Демона повністю відповідає і підпорядковується закону життєвості, адже його образ дуже багатогранних і складний. Він втілює красу, трагічність, таємничість, ліричність і загадковість.

6. Закон впливу

Повністю закон формується як закон впливу «рамки» на композицію зображення на площині.

Справжня композиція – це композиція, узгоджена з «обрамленням», з форматом. Художник повинен рахуватися з організацієм плоского поля картини з урахуванням впливу на композицію «рами». «Рамка» виступає як невід’ємна складова композиції.

Закон впливу «рами» на композицію в образотворчому мистецтві характеризується рядом суттєвих якостей, які об’єктивно діють в зв’язку «рами» і зображення на площині.

Одним з основних якостей цього закону є неоднорідність зображального поля, викликаного «рамою». Ці якості характеризуються наступними сторонами:

• предмет, зображений на одному полі близько до рами, в результаті звички в глядача до вілчуття глибини картини (антиципації), викликаної наявністю рами, сприймається лежачим близько до площини рами і навіть часто злитим з нею;

• предмет розташований не близько до рами, і особливо в центральній частині картини сприймається лежачим в глибині;

• рівне плоске поле завдяки наявності рами стає простором, так би мовити «печерою», перспективно і метрично ще зовсім невизначеною.

Практика образотворчого мистецтва виробила декілька типів «рам». Серед них найбільш поширеними є прямокутні, круглі та овальні.

Створення картини на прямокутному форматі дає відчуття стійкості, оприділяє передню фронтальну площину, верх і низ. Вертикалі і горизонталі рами перекликаються з вертикалями і горизонталями зображення і таким чином створюють ефект стійкості. Наявність нахилених направляючих в зв’язку з верикалаит і горизонталями підкреслюють нестійкість композиції. Але, як вже було сказано, в контрастах стійкого і нестійкого в співвідношенні із задумом може бути новизна композиції та образів.

Т аким чином, вплив «рами» на композицію зображення на площині і органічна їхня взаємодія характеризується рядом важливих властивостей і рис, які представляють собою вияв закономірностей глядацького сприйняття.

Вплив «рами» на дану композицію дуже значний. Основний елемент і найбільпа пляна на картині – це Демон. Його сковарість пірктеслює і композиція, яка обрігана зверху і знизу, він наче закований в просторі картини. Рама видовжена по горизонталі і це дає нам змогу побачити простір ліворуч і праворуч від Демона, також цей прийом значно зменшує важкість цього образу і його контрастність з фоном.