4. Класифікація податків

Хоча в державі існує певна кількість податків, всі їх можна об'єднати у групи.

а) За економічним змістом на:

1) доходи;

2) споживання;

3) майно.

Податки на доходи – це група податків, податковою базою яких є наявність доходу чи прибутку. Ця група забезпечує оподаткування доходів в процесі їх отримання (податок з прибутку, податок з доходів фізичних осіб).

Податки на споживання – це група обов'язкових платежів, що безпосередньо оподатковують процеси споживання. Розмір їх закладений в ціну товару (ПДВ).

Податки на майно передбачають справляння обов'язкових платежів, податковою базою яких є майно і майновий стан плат­ника податку (податки на землю, нерухомість, капітал, з власни­ків транспортних засобів).

б) За формою взаємовідносин платника податків та дер­жави:

1) прямі;

2) непрямі.

Прямі податки, сплата яких безпосередньо пов'язана з податкоплатником і податковою базою, причому платник та його носій співпадають (податок з прибутку).

Непрямі податки, сплата яких пов'язана з ціноутворюючими механізмами і платник податку не завжди є його носієм (AЗ, ПДВ, мито).

в) За рівнем запровадження:

1) загальнодержавні;

2) місцеві.

Загальнодержавні податки – це обов'язкові платежі, які за­тверджуються і запроваджуються найвищими органами влади і їх справляння є обов'язковим на всій території країни.

Місцеві податки – це такі обов'язкові платежі, які прийма­ються і запроваджуються місцевими органами влади базового рі­вня і обов'язковість яких характерна для певної території.

У фіскальній практиці можливі три варіанти запрова­дження місцевих податків:

1) згідно з переліком, який встановлюється найвищими орга­нами влади в державі;

2) як надбавка до загальнодержавних податків і зборів;

3) відповідно до повної автономії рішень місцевих органів влади.

г) За способом зарахування:

1) регулюючі;

2) закріплені.

Регулюючі податки – це обов'язкові платежі, які надходять до декількох рівнів бюджетної системи.

Закріплені податки – це обов'язкові платежі, які надходять тільки до одного рівня бюджетної системи (всі місцеві податки).

д) За методом нарахування:

1) розкладні;

2) окладні (квотарні).

Розкладні податки – це група обов'язкових платежів, які на­кладаються на платників в абсолютних розмірах залежно від пе­вної суми податкових надходжень (тут немає податкової бази).

Окладні податки передбачають справляння обов'язкових пла­тежів за певними ставками – квотами, залежно від наявності по­даткової бази.

5. Характеристика елементів податку

Вияснення суті податків нерозривно пов'язане з характерис­тикою понять, які відносять до податкової термінології:

1) об'єкт податку (податкова база);

2) суб'єкт податку (платник і носій);

3) джерело сплати;

4) ставка податку;

5) одиниця оподаткування;

6) податкові пільги;

7) норма оподаткування;

8) інші.

1. Об'єкт податку – це явище чи процес, наявність якого зо­бов'язує сплачувати обов'язкові платежі до централізованого фо­нду грошових коштів держави. В основу розрахунку належної до сплати суми податку покладено величину об'єкту оподаткування чи його розмір.

2. Суб'єкт податку – це та особа, на яку покладено податко­ве зобов'язання перед державою і яка несе на собі тягар по сплаті податку. До суб'єктів відносять платників і носіїв. Платник – особа, яка перераховує суму податкових зобов'язань до бюджету держави, носій – особа, на яку покладається тягар по сплаті по­датку в результаті процесу перекладання податків.

3. Джерело податку – фонд чи дохід, з якого податок спла­чується і проводяться розрахунки з бюджетом.

4. Ставка податку – офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної до сплати суми податку. Іс­нує три методи побудови податкових ставок:

1) інтуїтивний – органи державної влади, які запроваджу­ють податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуї­тивно);

2) емпірично-аналітичний – законодавець запроваджує став­ки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

3) економіко-математичного моделювання – забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспіль­ства).

5. Одиниця оподаткування – своєрідний масштаб вимірю­вання податкової бази, що закладається в основу розрахунку на­лежної до сплати суми податку. Вона виражається в грошовому і абсолютному виразі.

6. Податкові пільги – це використання законних форм зме­ншення податкових зобов'язань перед державою. Існує чотири їх види:

1) повне звільнення платників від оподаткування;

2) повне або часткове звільнення об'єкта оподаткування чи податкової бази та використання неоподаткованого мінімуму;

3) зниження податкових ставок і використання нульової ставки;

4) зменшення належної до сплати суми нарахованого податку.

7. Норма оподаткування – встановлення певного співвід­ношення між сумою податкових надходжень за певний період і податковою базою або іншим показником.