- •Присвячую Передмова
- •Розділ 1
- •1. Поняття і визначення міжнародного права
- •2. Особливості міжнародного права
- •3. Міжнародне право та міжнародна система
- •5. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- •Розділ 2
- •1. Поняття норми міжнародного права
- •2. Структура норм міжнародного права
- •4. Джерела міжнародного права
- •6. Допоміжні джерела міжнародного права
- •7. Кодифікація міжнародного права
- •1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- •4. Принцип територіальної цілісності держав
- •6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- •8. Принцип поваги прав людини
- •9. Принцип рівноправністі та
- •10. Принцип міжнародного співробітництва
- •11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- •Розділ 4
- •1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- •2. Види суб'єктів міжнародного права
- •3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- •6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- •7. Обмеження міжнародної
- •Розділ 5
- •1. Поняття визнання
- •2. Форми визнання
- •3. Види визнання
- •Розділ 6
- •1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- •3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- •4. Правонаступництво України
- •2. Поняття міжнародного правопорушення
- •3. Види міжнародних правопорушень
- •4. Види і форми відповідальності
- •1. Кодифікація права міжнародних договорів
- •2. Поняття міжнародного договору
- •4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- •Розділ 9
- •1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- •2. Поняття і види міжнародних організацій
- •4. Організація Об'єднаних Націй: історія
- •6. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй
- •8. Міжнародні конференції
- •1. Проблема міжнародної
- •2. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- •3. Класифікація міжнародних актів про права людини
- •4. Міжнародні органи із захисту прав людини
- •5. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- •Розділ 11
- •1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- •4. Подвійне громадянство і безгромадянство
- •5. Правовий стан іноземців
- •6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- •7. Право притулку
- •Розділ 12
- •1. Поняття і види територій
- •2. Державна територія
- •4. Державні кордони
- •7. Правовий режим Дунаю
- •8. Правовий режим Арктики й Антарктики
- •3. Поняття дипломатичного і консульського права та їхні джерела
- •4. Дипломатичні представництва
- •5. Функції дипломатичного представництва
- •6. Глава і персонал
- •7. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •8. Торгові представництва
- •9. Консульські представництва
- •10. Глава і персонал консульської установи
- •II розділ. Функції консула стосовно юридичних осіб і громадян України.
- •11. Консульські привілеї та імунітети
- •12. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •Розділ 14
- •2. Кодифікація міжнародного морського права
- •3. Внутрішні морські води і їхній правовий режнм
- •6. Відкрите море і його правовий режим
- •9. Виняткова економічна зона
- •10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- •11. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)
- •3. Початок війни і його правові наслідки. Театр війни
- •4. Учасники збройних конфліктів
- •6. Ведення морської війни
- •8. Режим воєнної окупації
- •9. Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів
- •10. Нейтралітет у війні
- •11. Закінчення війни і його міжнародно-правові наслідки
- •1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- •2. Міжнародні польоти та їхнє правове регулювання
- •3. Міжнародне космічне право та його джерела
- •4. Основні принципи космічної діяльності
- •5. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності
- •2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- •4. Міжнародна процедура з примирення
- •6. Міжнародна судова процедура
- •7. Розв'язання спорів
- •Міжнародне право
- •61022, Харків-22, ул. Чичибабіна, 2.
4. Дипломатичні представництва
Дипломатичне представництво — це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для здійснення дипломатичних зносин із нею.
Слід мати на увазі, що дипломатичне представництво є родовим поняттям, що визначає різні види закордонних органів зовнішніх зносин держави, які здійснюють дипломатичну діяльність.
Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Суттєвих розходжень між посольствами і місіями немає, але вважається, що посольства — це представництва першого, вищого класу. Тому більшість держав, у тому числі й Україна, віддають перевагу обміну дипломатичними представництвами на рівні посольств. До посольств прирівнюються представництва Ватикана — нунціатури. Місії являють собою представництва другого класу. Представництва Святійшого престолу представлені тут інтернунціатурами.
Вже відзначалося, що дипломатичні відносини встановлюються на підставі угоди між відповідними дер-
460
жавами, у якій обговорюється рівень їхніх дипломатичних представництв. Звичайно він установлюється на рівні посольств, оскільки, із затвердженням у другій половині XX сторіччя принципу суверенної рівності держав, місії в даний час зустрічаються дуже рідко. Держава, що направляє посольство або місію в іншу державу, іменується державою, що акредитує, а держава, що приймає такі представництва на своїй території, — державою, що приймає, державою перебування.
Главою посольства є посол, місії — посланник або повірений у справах, для Ватикана — інтернунцій.
5. Функції дипломатичного представництва
Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» у статті 3 закріпила функції дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права. До них належать:
представницька функція, що полягає в представництві держави, яка акредитує, у державі перебування;
захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
ведення*переговорів з урядом держави перебування;
інформаційна функція — з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
функція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.
Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функ-
461
ція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на представництво (право посольства).
Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці, звичайно,— із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот.
Розширювальне тлумачення представницької функції дипломатичного представництва дозволяє виділити в цій функції під функцію, що у певних обставинах стає самостійною функцією, — це функція дипломатичного захисту, що згадувалася в попередніх розділах. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але і здійснює подібні заходи стосовно "фізичних і юридичних осіб, тобто суб'єктів, які знаходяться в правовому зв'язку з державою, що акредитує (громадяни і юридичні особи держави).
У міжнародному праві на основі практики вироблені критерії правомірності дипломатичного захисту:
а) функція дипломатичного захисту надається тільки дипломатичним представництвом;
б) дипломатичний захист поширюється в основ ному тільки на громадян держави, що акредитує;
в) ця функція починає діяти не відразу після вчи нення особою правопорушення, а тільки після того, як посольством вичерпані всі законні засоби, що пе редбачені рамками законодавства держави перебу вання (суть дипломатичного захисту полягає не стіль ки в правовому захисті громадянина, скільки в його політичному захисті, оскільки до цього питання при єднуються політичне керівництво й інші центральні органи держави, що акредитує);
г) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам, громадянам країни перебування або апа тридам (функція дипломатичного захисту не збіга ється з правом дипломатичного притулку).
462
Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, що вказує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому значенні ця функція розуміється як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування. У вузькому значенні — це переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому переговори в широкому і вузькому занченні дипломатичний представник веде без надання разових повноважень, тому що раніше ним була вручена вірча грамота главі держави перебування.
Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне представництво має право всіма легальними, припустимими засобами (у рамках законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспект-ний характер, тому що стосується політичної обстановки в державі перебування, розставлення в ній політичних сил, економічної ситуації в країні й інших питань.
Проте інформаційну функцію слід розуміти більш широко. Вона містить у собі зобов'язання не тільки інформувати державу, що акредитує, але і зобов'язання надавати інформаційні послуги суб'єктам, що знаходяться на території країни перебування. Таким чином, будь-який громадянин, організація, тим більше орган держави країни перебування, вправі звернутися в дипломатичне представництво з запитом про надання інтересуючої його інформації з конкретних питань. Водночас: слід зазначити, що інформаційна функція повинна здійснюватися дипломатичним представництвом дуже обережно, щоб уникнути порушень законів країни перебування.
Якщо всі перераховані вище функції були вироблені в процесі тривалої міжнародної практики, то функція зміцнення дружніх відносин між державами і співробітництва в галузі економіки, культури і науки з'явилася вже в сучасний період. Ця функція була запропонована делегацією Чехословаччини в процесі проведення
463
Віденської конференції і знайшла своє місце в прийнятому нею кодифікованому документі.
Слід зазначити, що організаційно-правові форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі і різноманітні, вони обговорюються і встановлюються, знаходячи своє закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.