1. Громадянські права

Вони визначені у першbх 18 статтях Загальної Декларації прав людини (1948). Серед громадянських прав – право на і’мя і індивідуальність (ст.7) і право на самобутність (ст.8); право на життя (ст.6) і принципи недискримінації (ст.2). Але серед них є також так звані „права порядності” такі як заборона тортур (ст.37), право на захист від фізичного насильства ( ст.19 та ст.34), від свавільного арешту (ст.37 та ст.40), право на приватне життя (ст.16) та інше.

2. Політичні права

До них належить свобода думки (ст.12), свобода висловлювання (ст.13), свобода зібрань (ст.15), свобода переконань і віросповідань ( ст.14), вільний доступ до інформації (ст.17). Слід звернути увагу, що Загальна Декларація прав людини до політичних прав відносить також право обирати і бути обраним під час виборів.

3) Економічні права

Стаття 4 визначає, що держави-сторони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністративних та інших заходів для реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Більш специфічно, поміж іншими речами, це також передбачено і у праві на захист від експлуатації (ст.32 і ст.36).

4) Соціальні права

Знову ст.4, а також ст.28 і ст.29 які визначають право на освіту, ст.24 – право на охорону здоров’я ы ст.26 – право на соціальне забезпечення.

5) Культурні права

На додаток до ст.4 у цьому контексті слід згадати ст.31, яка визнає право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі у культурному та мистецькому житті.

Права, визнані Конвенцією, повністю співпадають з традиційними правами людини.

Конвенція ООН про права дитини має три основні завдання щодо захисту прав дітей:

1) Право самовизначення

Зараз загально визнано, що до дитини застосовується більшість прав людини. Одні з них – беззастережно ( як, наприклад, право на захист від тортур), а інші – з певними обмеженнями ( політичні права).

2. Право на захист

Конвенція містить низку положень, які стосуються особливих потреб дітей та їх вразливості, наприклад, умови зайнятості для дітей (ст.32). Більшість з цих положень має більш суворі вимоги стосовно дітей, ніж загальні правозахисні інструменти.

3) Специфічні права дітей

Це права, які застосовуються специфічно, або навіть виключно до дітей: право не розлучатися зі своїми батьками (ст.9, ст.10, ст.11), положення про усиновлення (ст.21). Найкращим прикладом таких прав є ст.31, яка захищає право дитини на гру. Конвенція також надає захист особливим категоріям дітей: біженці (ст.22), інваліди (ст.23), меншини (ст.30) і діти, втягнуті у воєнні конфлікти.

Отже, висновок :

Сучасний етап реалізації прав дітей в Україні ускладнюється низьким рівнем матеріального добробуту суспільства, що насамперед негативно позначається на дитині: зростають дитячі захворюваність і смертність, знижується рівень освіти, поширюються асоціальні явища серед підлітків.

Неможливо говорити про цивілізованість країни, допоки хоча б одна дитина в ній стикається зі зневагою, насильством та порушенням її прав. Всі повинні усвідомити, що забезпечення прав дитини є обов’язком кожного, і це не є одномоментною дією чи красивим жестом. Справа забезпечення прав кожної ди­тини є нелегкою та клопіткою роботою. Організація Об’єднаних Націй та, зокрема Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), проводить цю роботу вже кілька десятків років, але поставити її на справді гло­бальний рівень вдалося лише після прийняття у 1989 році Кон­венції ООН про права дитини.

Конвенція про права дитини є першою у світовій історії глоба­льною угодою щодо прав дітей, адже досі жодний з міжнародних договорів з прав людини не був ратифікований практично усіма державами світу. Станом на 2010 р. до Конвенції приєдналося 192 країни світу і зо­бов’язалися привести власне законодавство відповідно до її положень. Україна була однією із перших серед них, ратифікувавши даний документ ще в 1991р. Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на збереження своєї індивідуальності, право на особисте та сімейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції, право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я, благами соціального забезпечення, на рівень життя, необхідний для її розвитку, на освіту, на відпочинок, на особливий захист: від покарань, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях.

Раніше турбота про дітей та їхній захист розглядалися в розрі­зі надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ООН про права дитини визначила новий підхід до забезпечення її прав. Ді­ти ще від народження мають усі основні свободи та невід’ємні права кожної людини.

Всесвітній Рух в Інтересах Дітей є провідною силою у боротьбі за права дитини. Міжнародне співтовариство в особі Організації Об’єднаних Націй вже кілька десятиліть працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя і всебічного повноцінного розвитку. Наслідком цієї праці став ряд міжнародних документів надзвичайної ваги, що стосується прав дитини і забезпечення виживання, захисту, розвитку дітей. Необхідністю захисту прав дитини, створення умов для повноцінного життя та розвитку було продиктовано прийняття ряду законів, програм і на Україні

Шістнадцять років пройшло з того часу, як Верховна Рада України ратифікувала „Конвенцію про права дитини”. Фактом ратифікації наша країна поклала на себе відповідальність перед світовим співтовариством щодо забезпечення на своїй території всіх положень Конвенції.

Текст цього документа ще й досі залишається невідомим більшості населення України. Зусиль окремих неурядових організацій, які прагнуть покращити становище дітей в Україні, недостатньо. Для докорінної зміни становища необхідні воля, влада і кошти.

10