Лекція № 6. Психологія «важких» дітей.

План:

1. Поняття «важковиховуваності». Класифікація «важких» дітей.

2. Причини появи важких дітей і підлітків.

3. Особливості педагогічної запущеності дошкільнят і молодших школярів.

4. Специфіка роботи вчителя з різними категоріями важких підлітків.

5. Поняття «шкільна дезадаптація».

Основні поняття: педагогічна запущеність, важковиховуваність, девіантна поведінка, важконаучуваність, превентивне виховання, агресивність, акцентуація характеру, реакція імітації, реакція компенсації, гіперопіка, інфантильність особистості, шкільна дезадаптація, корекція поведінки, фрустрація, психопатія.

Література.

Основна:

1. Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С.391-394.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія. / О.І. Власова. – К.: Либідь, 2005. – С.288-308.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1979. – С.243-247.

4. Кобзар Б.С., Пєтухов Е.І. Запобігання відхиленням у поведінці школярів. / Б.С. Кобзар, Е.І. Пєтухов. – К.: Вища школа, 1991. – 126с.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія. / В.П. Кутішенко. – К.: центр навч. літ., 2005. – С. 65-73.

6. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. / Л.Д. Столяренко. – Р-н-Д: Феникс, 2000. – С.369-384.

Додаткова:

1. Леонова І. Звідки беруться «важкі» діти? / І. Леонова // Завуч. – 2000. – №17-18. – С.5-6.

2. Охрімчук Р. Як влаштовані «важковиховувані» діти. Причини внутрішніх конфліктів / Р. Охрімчук // Шкільний світ. – 2003. – №38. – С.3-6.

3. Психологічні особливості дітей деяких категорій дезадаптованості (гіперактивні та імпульсивні учні) // Позакласний час плюс. – 2007. – №4. – С.75-78.

4. Рабочая книга практического психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: Просвещение, 1991. – С.163-238.

5. Раттер М. Помощь трудным детям. / М.Раттер. – М.: Знание, 1987. – 156с.

6. Сергеева В. Воспитательная работа с «трудными» детьми / В. Сергеева / Воспитательная работа в школе. – 2003. – №6. – С.68-72.

7. Успішна адаптація як умова гармонійного розвитку особистості // Сучасна школа України. – 2011. – № 6. – Вкладка.

8. Шкільні проблеми першоклашок // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2011. – № 9. – С. 11-12.

1. Поняття «важковиховуваності». Класифікація «важких» дітей.

У широкому розумінні важковиховуваність – це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу.

У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб'єкта власної життєдіяльності.

Важковиховуваність (за В.П. Кутішенком) – це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів.

Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як "важких".

Важка дитина – це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя, психолога, соціального педагога з метою корекції її особистості.

Вперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В.П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини ''важкої") педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом.

Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові. До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:

1. Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.

2. Дратівливість, легка й підвищена збудливість афекту дитини.

3. Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.

4. Імпульсивність вчинків.

5. Гнівливість.

6. Лякливість і хворобливі страхи (фобії).

7. Песимізм або надмірна веселість.

8. Байдужість.

9. Неохайність або педантизм.

10. Пристрасне читання.

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В.П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

1. Надмірно виражене бажання руху й діяльності.

2. Інтенсивна балакучість.

3. Постійне прагнення насолоди.

4. Відсутність визначеної мети.

5. Нестриманість.

6. Неуважність (розсіяність).

7. Безцільна брехня.

8. Безглузде грабіжництво.

9. Катування тварин.

10. Зловтіха й знущання з навколишніх людей.

11. Негативізм.

12. Деспотизм.

13. Надмірна недбалість.

14. Замкненість.

15. Бродяжництво.

Л.С. Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких:

- важкі діти в масовій школі,

- важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені),

- психопати і психічно хворі, логопати,

- розумово відсталі,

- сліпі, глухонімі, фізично хворі.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

• Діти з "соціалізованими формами" антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких во­ни належать.

• Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

• Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

• Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.

Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

О.Є. Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В.І. Абраменко та О.І. Селецький подають таку класифікацію важких підлітків: неорганізовані підлітки; передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники); психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

1. учні, що потребують медичної допомоги;

1. педагогічно запущені учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; „ізольовані" діти).

Педзапущеність - нерозвинутість, неосвіченість і невихованість дитини, відставання розвитку дитини від власних можливостей, вимог віку, що викликані педагогічними причинами;

2. невстигаючі діти (з недоліками мотиваційної сфери, з недоліками пізнавальної діяльності, з несформованими прийомами навчальної діяльності, з недоліками розвитку психічних процесів, діти, що неадекватно використовують свої індивідуально-типологічні особливості).

Найбільш рельєфно типові особливості «важкої» дитини проявляються в підлітковому віці, коли змінюється соціальна позиція дитини, обумовлюючи не тільки нову спрямованість його діяльності, але й нове ставлення до неї. Складність даного етапу психічного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, підлітковий вік - це типова епоха дитинства. З іншого - ми маємо справу з підростаючою людиною, яка стоїть на порозі дорослого життя, прагне до самостійності, самоствердження, визнання з боку дорослих її прав, її потенційних можливостей. Л.С. Виготський відмічав, що складність структури «важкого» підлітка викликана впливами життя, характером взаємин.