6. Тривалість життя людини

Середня тривалість життя жінок, як правило, вища, ніж чоловіків. Певною мірою це пояснюється соціальними факторами: особливостя'1 ми праці чоловіків, пов'язаної з ризиком травматизму, шкідливими звич­ками (алкоголь, паління). Можливо, що і наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує більшу надійність генетичного апарату.

Сучасні відкриття. Американський учений Міхал Язвінські відкрив ген ЬАО1, що контролює тривалість життя еукаріотичних клітин (1998). Відповідно до результатів його дослідження експресія ЬАСгІ V старих клітинах має омолоджувальний ефект, який збільшує не лише тривалість життя клітини, а й репродуктивну здатність та клітинну стійкість проти чинників стресів. У гені ЬАО 1 було відкрито два домени, один з яких обмежує тривалість життя, а інший — збільшує.

Друге відкриття групи учених під керівництвом Майкла Веста на­креслює шляхи для збільшення тривалості життя та лікування багать­ох ракових захворювань. З'ясувалося, що під час старіння скорочуєть­ся довжина теломерних ділянок хромосом. Фермент теломераза запо­бігає цьому скороченню. Його можна добути з ракових клітин, де він перебуває в активному стані. Таким чином, пригнічення активності фер­менту може бути ефективним у боротьбі з клітинами, здатними до нео­бмеженої проліферації, тобто раковими клітинами. Відновлення діяль­ності цього самого ферменту в нормальній клітині, де його синтез за­гальмований, дало б змогу ресинтезувати втрачені теломерні ділянки, а наступне пригнічення активності ферменту стало б перешкодою для злоякісного росту клітин.

Питання для самоперевірки

У чому полягає біологічне значення росту і розвитку?

Що таке біологічний та хронологічний вік? У яких випадкахспостерігається незбігання біологічного та хронологічного віку?

Які періоди вагітності вважають критичними? Як впливає спосібжиття вагітної жінки на розвиток плоду? Відповідь обґрунтуйте.

Яких правил повинна дотримуватися вагітна жінка, щоб не заш­кодити нормальному розвитку зародка (плоду)?

Які біологічні ознаки і соціальні принципи закладені.у вікову пе­ріодизацію?

Охарактеризуйте найсуттєвіші риси різних періодів розвитку

людини.

Література

1. Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология.—-Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975.—С. 5-7.

' 2. Гаврилов Л.А., Гаврилова Н.С. Биология нродолжительностй жизни.— М.: Наука, 1991.—^279 с.

Ермолаев Ю.А. Возрастная фйзиолоґия: Учеб. пособ! для студ.пед. вузов.— М.: Внсш.шк., 1985.— С. 35^48.

Малишева С.П'І Природа старіння: теорії та гіпотези // Біологі*і хімія в школі.— 1999.— №5.— С. 4-8.

Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.— К.: УСМП, 2001.— 256 с.

Фролькис В.В. Старенне й увеличение продолжительностй жиз­ни.—Л.: Наука, Ш%.-<—238*.

Хрипкова А.Г. В<І^р«м?гаая.'-^»ШОйоІіИ.-&*-М.:' "Проевевдение",^1978.— С.9-22.

Тема 2. Анатомія та вікова фізіологія опорно-рухової системи

Лекція 5. ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ. СЕЛЕТ.

План

1. Значення опорно-рухової системи.

2. Форма та з'єднання кісток. Анатомічна будова кістки. Хімічний склад кістки.

3. Вікові особливості та ріст кісток.

4. Частини скелета.

5. Хвороби кісток.

Основні поняття: опорно-рухова система, скелет, кістки: довгі трубчасті, плоскі, короткі, змішані; типи з'єднання кісток, шви, суглоб, зв'язки, остеон, остеоцити, остеобласти, хрящ, хондроцити, хребець, частини ске­лету, гіподинамія, травми, переломи кісток.

1. Значення опорно-рухової системи

Опорно-рухова система забезпечує рух організму в просторі. До системи органів руху й опори відносять сукупність кісток, з'єднання між ними і скелетні м'язи. Кістки — пасивна частина опорно-рухової системи, а скелетні м'язи — активна, яка приводить кістки у рух.

Скелет виконує функції опори, захисту внутрішніх органів і руху. За допомогою скелета тіло зберігає певну форму. Він забезпечує опору всій масі тіла. До нього прикріплені внутрішні органи. Скелет захищає їх від механічних та інших пошкоджень: наприклад, у черепі розміщують­ся головний мозок і органи чуттів, у хребті — спинний мозок; груднина і ребра захищають легені і серце. Кістки скелета виконують функції руху, зумовлену тим, що при скороченні прикріплених до них м'язів кістки виконують роль важелів.

Скелет бере активну участь в обміні речовин, зокрема в підтри­манні на певному рівні мінерального складу крові. Ряд речовин, що входять до складу кісток (кальцій, фосфор, лимонна кислота тощо), уразі потреби легко вступають в обмінні реакції. Кровотворну функцію викону­ють переважно плоскі кістки, у губчастій тканині яких знаходиться черво­ний кістковий мозок. Як депо мінеральний солей і мікроелементів, ске­лет бере участь у мінеральному обміні, а м'язи, депонуючи глікоген, — у вуглеводному обміні.

2- Форма та з'єднання кісток

В організмі людини налічують біля 200 кісток. За формою кістки поділяються на довгі трубчасті, до яких належить більшість кісток кінцівок (стегнова, плечова та ін.), які мають трубчасту будову; короткі (зап'ясткові, передплеснові), які мають приблизно однакові розміри, плоскі або широкі (лопатка, груднина, кістки криш­ки черепа), які мають значну довжину і ширину при невеликій товщині; змішані кістки (хребці, потилична, скронева) мають елементи коротких і плоских кісток.

У скелеті кістки з'єднані між собою. Розрізняють неперервні (неру­хомі, напіврухомі) і переривчасті (ру­хомі) з'єднання кісток, або суглоби.

Неперервні з'єднання кісток — такі з'єднання, в яких між кістками є прошарок сполучної тканини, відсутня щілина або порожнина. Вони мають велику пружність, але обмежену рух­ливість. Прикладом неперервно нерухомого з'єднання кісток за допомогою сполучнотканинного прошарку с шви (зубчасті, лускаті і плоскі) між кістками черепа.

За допомогою хряща сполучені між собою тіла хребців, лобкові кістки таза. Такі неперервні з'єднання кісток напіврухомі, міцні та пружні. Під час ходьби, бігу, стрибків хрящ діє як амортизатор, пом'якшу­ючи різні поштовхи, і захищає тіло від струсу.

До неперервного з'єднання кісток належать зв'язки—товсті пуч­ки, утворені еластичною сполучною тканиною. Зв'язки прикріплені перехресно від однієї кістки до другої, що сприяє зміцненню суглоба, об­меженню надмірних рухів суглобів. Це запобігає їхнім вивихам.

Рухомі з'єднання кісток зустрічаються частіше, вони забезпечу­ються справжніми суглобами. Суглоби — переривчасті з'єднання кісток. У таких сполученнях кінець однієї кістки опуклий (суг­лобова головка), а другий — ввігнутий (суглобова западина). Сугло­бові поверхні кісток вкриті шаром гіалінового хряща, який зменшує тертя під час рухів. Кінці кісток, що з'єднуються, замкнуті в суглобову сумку або кап­сулу. Суглобова порожнина являє собою щілиноподібний простір між покритим хря­щем суглобовими поверхнями, який обме­жений синовіальною мембраною суглоба і заповнений невеликою кількістю (2-3 мл) в'язкої синовіальної рідини. Ця рідина сприяє повільному ковзанню суглобових поверхонь кісток і усуненню тертя в суглобах. Суглобова порожнина замкнута герметично, тиск у ній нижчий за атмосфер­ний. Тому вологі суглобові поверхні завж­ди щільно притиснуті одна до одної.

Характер рухів у суглобах в основно­му визначається формою їх поверхні. Суг­лобові поверхні за формою різноманітні: ку­лясті (плечовий, кульшовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий), циліндричні (променево-ліктьовий), сідловидні, плоскі, блокоподібні.

Залежно від кількості з'єднуваних кісток суглоби поділяються на прості, коли з'єднуються дві кістки (фаланги пальців), складні, в яких сполучається більше двох кісток (ліктьовий суглоб) і комбіновані – це два анатомічно самостійних суглоби, об'єднані функціонально (приєднання нижньої щелепи до скроневої кістки, ребер до хребта).