Лекція 4 Вікова антропологія
Типологія віку в антропологічній науці
Поняття вікова антропологія. Закономірності росту та розвитку організму.
вікова періодизація постнатального розвитку людини та її фізіо-психологічні особливості
Фізичний розвиток та акселерація
Старіння організму та тривалість життя
Вік людини – це динамічна категорія, що знаходиться в центрі уваги різних наук: фізичної і культурної антропології, психології, віковій фізіології й ін. Якщо фізична антропологія розглядає вік у зв'язку з етапами біопсихічного розвитку, то культурна антропологія аналізує його як підсумок пройденого соціального шляху і як суспільне явище. Психологія фіксує моменти становлення емоційно-психологічної діяльності.
В антропологічній науці виділяють кілька типів віку:
Абсолютний, або хронологічний - це вік, який визначає момент виникнення людини від моменту її опису і виміру. Абсолютний вік існування людини на Землі, як відомо, визначається з моменту появи перших представників сімейства гомінід (австралопітеків) і нараховує 4,5- 5,5 млн років. Визначення хронологічного віку називається датуванням
Індивідуальний вік установлюється шляхом визначення місця розташування суб'єкта в еволюційно-генетичному ряді на підставі якісних і кількісних морфофункціональних змін, що відбуваються в процесі індивідуального розвитку. Індивідуальний вік у свою чергу підрозділяється на паспортний і біологічний. При визначенні віку викопної людини звертають увагу на біологічні зміни (окостеніння кістяка, прорізування і заміна зубів і ін.), які відбулися в організмі людини до моменту її смерті.
В індивідуальному розвитку кожної людини можна виділити декілька незбіжних віків (біологічний, паспортний, соціальний і ін.).
Біологічний вік виражається ступенем морфофізіологічної зрілості і не завжди збігається з паспортним віком, обумовленим кількістю прожитих років.
Соціальний вік являє собою набір нормативно-рольових характеристик, похідних від вікового поділу праці і соціальної структури суспільства (дошкільного, шкільного, студентського, працездатного, пенсійного, шлюбний, цивільного повноліття) і має соціальне походження та зміст.
Розрізняють нормативні і фактичні критерії віку. Наприклад, середній вік вступу в шлюб не залежить від юридичної можливості.
Психічний вік визначається шляхом співвіднесення рівня розумового, емоційного, психічного розвитку індивіда з відповідними нормативами.
2
Вікова антропологія вивчає загальні закономірності і приватні прояви процесів росту організму в зв'язку з генетичними і середовищними факторами; визначає періоди, найбільш сприятливі для спрямованих педагогічних впливів і ефективного формування різних властивостей організму, виділяє тенденції росту і розвитку, характерні для визначеної епохи, при Порівнянні показників біологічного віку в порівнянних групах, що представляють різні покоління.
До основних закономірностей росту і розвитку відносяться: необоротність, поступовість, циклічність, гетерохронія, ендогенність, індивідуальна розмаїтність.
Необоротність процесу розвитку зрозуміла - людина, пройшовши визначені стадії розвитку, не може повернутися до його вихідного моменту.
Поступовість виражається в проходженні послідовних стадій розвитку, жодна з яких не може бути пропущена.
Циклічність виявляється активізацією й уповільненням процесу росту у визначені періоди. Підвищені темпи росту відзначаються до народження, у перші місяці життя, у віці 6-7 років (полуростовий стрибок) і в 11-14 років (ростовий стрибок). Має місце також сезонність процесів росту: збільшення довжини тіла відбувається в основному в літні місяці, а ваги - в осінні.
Гетерохронія виявляється різночасним ростом і дозріванням окремих систем організму і різних ознак. На початкових етапах онтогенезу дозрівають найбільш важливі для організму системи, наприклад головний мозок, що до 6-7 років досягає "дорослих" значень. Яскравий приклад гетерохронії є зміна пропорцій тіла з віком. Єндогенність розвитку визначається генетичними регуляторними механізмами, що впливають на процеси росту, розвитку і старіння. Вплив факторів середовища на генетичні детермінанти програми розвитку, може прискорити або сповільнити дані процеси. Якщо при цьому вони вийдуть за границі норми реакції, що визначаються спадковістю, виникають патологічні відхилення.
Організм людини у своєму розвитку проходить три етапи:
Еволюційний етап характеризується перевагою кількості структур, що утворюються, над тим що руйнуються, наростанням маси тіла. На цьому етапі збільшуються розміри тіла й окремих органів.
Стабільний етап онтогенезу характеризується урівноваженістю процесів утворення і руйнування кліток і збереженням їх у відносній незмінності. Припинення росту свідчить про настання зрілості. У цей період маса тіла продовжує збільшуватися за рахунок жирової тканини.
Інволюційний етап онтогенезу відрізняється перевагою кількості структур, що руйнуються, над тим що утворяться, зменшення маси і розмірів тіла. У цей період найбільшої виразності досягають процеси старіння організму.
У віковій антропології використовують два способи досліджень:
генералізованний (поперечний);
індивідуальний (подовжній), або лонгітюдний
При першому підході, виміри проводяться одночасно в групах людей різного віку, потім обстежені розподіляються по вікових групах і для кожної вікової групи обчислюються статистичні показники.
Лонгитюдінальні дослідження полягають у тому, що в тих самих людей проводять виміри через визначені проміжки часу й отримані дані спів ставляють. Дослідження, що встановлюють динаміку росту і розвитку в межах одного покоління, дають більш об'єктивну оцінку вікових змін. Однак поздовжні дослідження розтягнуті в часі, а через такий тривалий період можливі втрати індивідуумів з обстежуваних груп внаслідок зміни місця проживання чи з інших причин.