1.3. Комплексні показники якості

Оцінити якість продукції означає визначити її рівень порівняно з іншими, найкращими зразками. Спочатку вибирається аналог, тобто виріб вітчизняного чи закордонного виробництва, що має схоже функціональне призначення та умови експлуатації відносно конструкції, що оцінюється. З усіх аналогів вибирається базовий зразок. Він повинен характеризувати передові науково-технічні досягнення за певний період. Базовий зразок може бути плановим, тобто мислитися в перспективі. Базовий зразок має сукупність показників якості. Серед них можуть бути одиничні показники якості, що характеризують одну властивість, та комплексні показники якості К, що характеризують групу властивостей.

К = К_i, i = 1, … , n, (1.1)

де К_i – одиничний показник якості.

Одиничні показники якості базового зразка можуть бути як абсолютними, так і відносними величинами. Абсолютні показники виражаються в натуральних одиницях виміру (кг, м, А, тощо), у вартісних одиницях (гривні) та відносних одиницях. Відносні показники є безрозмірними величинами. Їх одержують шляхом нормування, тобто ділення фактичних показників К_іф на ідеальні значення або значення К_іб, що відповідають прийнятим базовим зразкам

. (1.2)

Комплексні показники є безрозмірними. Групу показників якості виробу можна звести до одного узагальненого показника якості К_у виробу. Узагальнені, як і комплексні показники якості, мають вигляд суми або добутку нормованих показників якості

, (1.3)

, (1.4)

де С_i – ваговий коефіцієнт одиничного чи комплексного показника якості К_i.

У загальному випадку коефіцієнти К_і змінюються з часом, тобто К_i=К_i(t). Але вони настільки повільно змінюються, що в більшості випадків їх розглядають як сталі величини.

Згортки (1.3) і (1.4) незручні для практичного застосування. По-перше, будь-який показник може компенсувати інший, виходячи за межі можливостей реальних систем. Тому рівняння (1.3) і (1.4) обов’язково доповнюють рядом реальних обмежень типу: , або , де [К_i] - припустиме граничне значення показника К_і.

По друге, форми (1.3) і (1.4) не розрізняють „конфліктні” показники в тому розумінні, що одні показники треба мінімізувати (маса, об’єм), а інші - максимізувати (надійність, швидкодія). Тому форму (1.3) використовують у вигляді системи

, , (1.5)

, .

Показники, що максимізують, беруть із одним знаком, а що мінімізують - із протилежним.

Форму (1.4) використовують у вигляді такої системи:

, , (1.6)

, .

Показники потрапляють до чисельника чи до знаменника в залежності від того, мінімізують їх чи максимізують.

Застосування систем (1.5) та (1.6) суттєво спрощується, якщо ввести додаткову умову

чи .

Показники якості виробу визначають шляхом розрахунків чи встановлюють експериментально. Існує два основні методи визначення вагових коефіцієнтів: ціннісний та експертний.

В основу ціннісного методу покладено відношення витрат на забезпечення і-го показника якості до загальних витрат із забезпечення якості виробу в цілому

. (1.7)

Експертний метод ґрунтується на усередненні індивідуальних оцінок групи експертів, що працюють за певним регламентом. Цей метод принципово суб’єктивний і тому не виключає помилок. Але він досить розповсюджений, бо достатньо надійний, оперативний і недорогий.