Тема 13. Зміст процесу виховання План

1. Поняття змісту виховання.

2. Характеристика основних напрямів виховання.

3. Шляхи реалізації змісту виховання.

1. Поняття змісту виховання.

У всі віки учених-мислителів хвилювало питання про основні скла­дові виховного процесу та їх ієрархію за значущістю. У древніх мисли­телів їх було три: на першому місці – тілесне загартування особистості, а вже після цього формування розумових і моральних якостей. Пориван­ня, воля, а також бажання, за Аристотелем, властиві навіть новонародже­ним дітям, оскільки розум і розсудливість виявляються в них тільки з віком. Тому, на його думку, турбота про тіло має передувати турботі про душу, а після тіла потрібно подбати про виховання нахилів, щоб вихо­вання їх сприяло вихованню розуму, а виховання тіла – вихованню душі. Такої позиції дотримуються й інші представники педагогічної дум­ки, зокрема ті, хто пропагує релігійне виховання.

На переконання українського філософа і педагога Г. Сковороди, рушій­ною силою людської діяльності є думка. Тому й першим об'єктом має бути розум людини. Без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. Проте одного тільки розвитку розуму, збагачення його знаннями не­достатньо, вважав Г. Сковорода, бо знання ще не становлять доброчес­ності. Засвоєння знань слід поєднувати з формуванням високих мораль­них якостей, без яких навчання буде штучним, удаваним, фальшивим. Пра­вильне виховання – в єдності істини і доброчесності, знань і високих моральних поривань. Другим об'єктом виховання є серце людини. Якщо виховання розу­мових здібностей – звернення до інтелекту, то виховання моральних якостей – звернення до серця. Треба виховувати, наголошував Г. Сково­рода, чесність, поміркованість, працелюбність, стриманість, зневагу до жит­тєвих спокус, до багатства, чинів, лицемірства.

Важливим елементом педагогіки Сковороди є вимога виховання волі. Недостатньо мати розвинений розум і працювати відповідно до «сродності». Потрібна ще єдність думки і вчинку, слова і діла. А з цього ви­пливає необхідність розвитку і зміцнення волі, яка допомагає людині реалізувати розумне начало у своїй діяльності, протиставляти недостойним пристрастям, негідним пориванням, плотським інстинктам високі прагнен­ня. Єдність розуму і волі, думок, слів і дій – це природне, натуральне «супружество».

Отже, Г. Сковорода є прихильником триєдиного підходу до визначен­ня напрямів змісту виховання.

Із розвитком людського суспільства спектр складових напрямів ви­ховного впливу значно розширився. Це пояснюється потребою всебічно­го і гармонійного розвитку особистості. Останнім часом грані різнобіч­ності формування особистості, а водночас і напрями її формування роз­ширилися до таких меж, що педагогу непросто звести їх у відповідну систему і комплекс впливів.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної мен­тальності, своєрідності світогляду, формування національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культу­ри, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Зміст національного виховання відображає в єдності йо­го загальну мету (всебічний і гармонійний розвиток дитини), завдання (індивідуалізація і соціалізація) й складові частини (розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне вихован­ня). Кожен з цих напрямів має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження пози­тивних рис національного характеру і усунення чи запобіган­ня рис негативних. Не менше значення має передача молоді загальнолюдських культурних цінностей: критичного мис­лення і нових способів діяльності, гуманізму, розуміння пріо­ритетів інших та взаємозалежності з людьми.

Зважаючи на це, під поняттям зміст виховання зазвичай розумі­ють багатство соціального досвіду людства, представлене надбан­нями світової і загальнонаціональної культур, системою ціннісних орієнтацій, які вихованцям необхідно засвоїти з метою найповнішої самореалізації в умовах гармонізації власноособистісних і загально­суспільних інтересів.

Таке багатство досвіду у виховній системі середньоосвітніх на­вчальних закладів представлено різнобічними аспектами культури особистості: громадянської, розумової, філософсько-світоглядної, мо­ральної, екологічної, трудової, естетичної, фізичної. Всі у сукупності вони притаманні гармонійно розвинутій особистості, яка певним чи­ном уособлює виховний ідеал сучасних освітніх систем.

У Програмі «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» визначено, що сучасний зміст виховання в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характе­ризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загально визначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власне ставлення.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у патріотизмі, національній самосвідомості, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин.

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, терпимості до іншого, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості, жорстокості. Показник моральної вихованості особистості – це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленні функцій природи в житті людини, самоцінності природи; почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатності особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно; критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи; вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами; активній участі у практичних природоохоронних заходах: здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильному екологічному просвітництві. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних з мистецтвом. Особистість, якій властиве це ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

Естетичне виховання спрямоване на розвиток у зростаючої особистості широкого спектра почуттів – здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання об'єктів довкілля як естетичної цінності, ерудиція у галузі сприйняття художніх творів, творча діяльність в мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти за інших як ознака духовної зрілості.

Ціннісне ставлення до праці є важливою складовою змісту виховання особистості. Воно передбачає усвідомлення дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємництва; розуміння економічних законів і проблем суспільства та засобів їх розв'язання, готовність до творчої діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації за умов ринкових відносин, сформованість працелюбності як базової якості особистості.

Трудове виховання є системою виховних впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами наукової організації праці, вмінням ставити мету, планувати її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально розподіляти сили і засоби досягнення бажаного результату, аналізувати процес і наслідки власних трудових зусиль, виконувати необхідні корективи.

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" – це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, роз­виток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу праце­здатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров'я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, вести здоровий спосіб життя, активно відпочивати.

Ціннісне ставлення до свого психічного "Я" передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу – думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

Ціннісне ставлення до свого соціального "Я" виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей.