6

ЛЕКЦІЯ 4

ПРИРОДНО-СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ РАЙОНУВАННЯ

1. Значення природно-сільськогосподарського районування для бонітування ґрунтів.

2. Коротка історія розвитку природно-сільськогосподарського районування.

3. Принципи і методи районування.

4. Таксономічні одиниці районування.

4.1. Схема поділу території України на природно-сільськогосподарські округи.

5. Показники еколого-господарської характеристики природно-сільськогосподарських таксонів.

6. Уточнення природно-сільськогосподарського районування в процесі бонітування ґрунтів.

1. Значення природно-сільськогосподарського районування для бонітування ґрунтів

Важливою умовою проведення об'єктивної оцінки родючості ґрунтів є ретельний облік природних і економічних чинників. Вплив природних умов на врожайність сільськогосподарських культур можна визначити на порівняно невеликих територіях з приблизно однаковими кліматичними, ґрунтовими, економічними й організаційно- господарськими умовами. Порівняльна характеристика якості земель України досить складна, з чим пов'язані регіональні відмінності тепло- і вологозабезпеченості, типів рельєфу, ґрунтового покриву, ступеня освоєння земель і їхнього використання. У зв'язку з цим для обліку різних природних та економічних умов необхідно провести районування території з врахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Природно-сільськогосподарське районування служить основою розробки різних видів галузевих і спеціалізованих районувань, особливо земельно-оціночного районування території, яке проводиться, як правило, на обласному рівні.

Продуктивність сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами, причому клімат - найбільш важливий чинник для досліджень на великих територіях в масштабі всієї країни, оскільки з ним тісно пов'язана зональність ґрунтового покриву. Клімат менше залежить від виробничої діяльності людини, у той час як родючість ґрунту змінюється у результаті агротехнічного і меліоративного впливу.

Незалежно від відмінностей у методичних підходах до оцінки земель загальною потребою є виділення територій з однорідними природно-сільськогосподарськими умовами і одержання бонітувальних і оцінюючих результатів при загальності геоморфологічних, ґрунтових, кліматичних і господарських факторів. Однорідні території виділяються у процесі природно-сільськогосподарського районування.

У статті 179 (Природно-сільськогосподарське районування земель) Земельного кодексу України сказано:

• Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

• Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

• Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

• Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Коротка історія розвитку природно-сільськогосподарського районування

Проблемою природно-сільськогосподарського районування дослідники природи займаються вже понад 100 років. У працях таких видатних вчених, як В. В. Докучаев, Г. І. Танфільєв, О. І. Воейков, Б. Б. Полинов, Б. Л. Лічков, Г. М. Висоцький, П. А. Тутковський та ін. показано значення природних факторів і ресурсів для сільського господарства. Вони обґрунтували географічний підхід до їхнього вивчення, обліку та використання.

Перші спроби природно-сільськогосподарського районування України в давні часи пов'язані з роботами щодо природного районування Європейської Росії. У статистичних атласах другої половини XIX ст. поряд із першими ґрунтовими картами К. Є. Веселовського і В. П. Чеславського були розміщені схеми сільськогосподарського районування Європейські Росії, на яких виділялися й характеризувалися широтні сільськогосподарські смуги: чорноземна, південна нечорноземна, північна нечорноземна.

В. В. Докучаев теоретично обґрунтував явища природної зональності й узагальнив матеріали, що були нагромаджені до того часу в галузі ґрунтознавства і геоботаніки. Зокрема, у праці "Зоны природы и классификация почв" (1900 р.) він охарактеризував такі зони північної півкулі: бореальну, лісову, лісостепову, степову, сухих степів, пустинь і субтропіків. Цим він поклав початок зонального поділу території України. Вчений розглядав природну зону як територіальний комплекс, усі компоненти якого взаємозумовлені. Ідеї зональності далі розвивали Г. М. Висоцький, А. М. Краснов, Л. С. Берг, А. О. Григор'єв. В. В. Докучаев і Г. М. Висоцький поклали початок роботам із порівняльної оцінки біологічної продуктивності на основі комплексного показника - співвідношення тепла і вологи.

Г. І. Танфільєв у праці "Физико-географические области Европейской России" (1897 р.), враховуючи особливості зонального розподілу рослинності й ґрунтів, а також частково характер ґрунтотворних порід і їхнє походження, поділив Східноєвропейську рівнину на "області", "смуги" і "округи". Працю цього вченого можна розглядати як першу спробу комплексного опису окремих частин України з урахуванням зональних і провінціальних відмінностей.

Для розвитку питань природно-сільськогосподарського районування території України велике значення мали дослідження земських експедицій (1882-1916 рр.). Матеріали досліджень Полтавської, Чернігівської та Подільської земських експедицій були покладені в основу таких класичних наукових праць, як "Наши степи прежде и теперь", а також робіт із ландшафтознавства і фізико-географічного районування (Б. Б. Полинов, Л. С. Берг).

Результатом робіт із фізико-географічного районування, виконаних географами університетів України, є велика монографія "Физико-географическое районирование Украинской ССР" (1968 р.). У ній вперше за единим принципом подано характеристику всіх регіональних одиниць включно до районів для цілей сільського господарства.

Перші роботи щодо природно-сільськогосподарського районування території України в складі колишнього СРСР виконано у 1971-1973 рр. Було складено загальносоюзну карту "Природно-сельскохозяйственное районирование земельного фонда СССР" на рівні провінцій і наведено їхню коротку виробничу характеристику. Результати цих робіт узагальнено в монографії "Природно-сельскохозяйственное районирование земельного фонда СССР" (М.: Колос, 1975. - 256 с.).

Природно-сільськогосподарське районування України проведено у 1977-78 рр. інститутом Укрземпроект та Українським НДІ ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського. У якості одного із основних принципів побудови районування було прийнято пріоритет адміністративної області, у межах якої і виділяються ці райони. У 1981-83 рр. були проведені роботи по вдосконаленню методики і уточнення природно- сільськогосподарського районування, проведено ув'язку цих районів з адміністративними районами або їхніми частинами.

Безпосередньо природно-сільськогосподарське районування України здійснене науковцями інститутів "Укрземпроект" Міністерства сільського господарства України (О. П. Канаш) і ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського (Б. С. Носко і Р. Г. Дерев'янко) у 1985 р.