3.5. Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

Соціальна діагностика — комплекс способів, які визначають рівень соціального благополуччя /неблагополуччя і соціаль­ного здоров'я певного соціального середовища (мікросоціуму). Вона здійснюється на основі міждисциплінарних зв'язків соціальної робо­ти із соціологією, педагогікою, психологією, економікою та іншими сферами наукового знання.

Соціальна діагностика відрізняється від психологічної діагностики більш широким спектром об'єктів вивчення чи дослідження, застосу­вання методів накопичення, аналізу і обробки інформації. Соціальна діагностика розглядається відносно психологічної діагностики як тех­нологія соціальної роботи і метод соціальної роботи чи її психологічне забезпечення. Соціальна діагностика спрямована на об'єкти соціаль­ної роботи клієнтів, споживачів соціальних послуг, різних груп насе­лення. Вона проводиться, як правило, на мезо- і макрорівнях со­ціальної роботи.

Як технологія соціальної роботи соціальна діагностика викорис­товує такі методи накопичення і збору інформації: соціологічний; педагогічний; психологічний.

Соціологічні методи. Аналіз соціуму проводиться за такими по­казниками:

• економічний стан особистості, соціальної групи, спільноти, об­щини;

• соціально-побутові умови життя громадян;

• соціальні взаємозв'язки, їх адекватність, відповідність соціаль­ному статусу, рівню освіти особистості, її запитів, потреб, соці­ального оточення;

• наявність/відсутність соціальних хвороб (алкоголізм, наркома­нія, бідність, бездомність, соціальна ізольованість, маргіналіза-ція тощо) з точки зору соціального порядку, соціальних відно­син, соціальних змін, способу життя, суспільних станів, міжосо бистісних стосунків;

• духовна сфера;

• соціальні інтереси, потреби, запити особистості;

• регіональні особливості, їх вплив на соціальне самопочуття осо бистості;

• наявність соціальної інфраструктури.

Основні підходи формуються на провідних напрямках соціології вікової, соціології відхилень, громадської думки, вільного часу, куль тури, інвайронментальній, масових комунікацій, медицини, науки, мо

- 212 -

лоді, міста, організацій, освіти, повсякденного життя, політики, праці, розуміння, релігії, сім'ї, театру, спорту, управління.

Методи збору і накопичення інформації: соціологічні досліджен­ня з вивчення громадської думки; опитування з різних соціальних проблем окремих цільових груп і категорій громадян; фокус-групи; інтерв'ювання; соціометрія; спостереження; метод документалістики; статистичні дані.

Педагогічні методи. Вивчення, дослідження рівня ціннісних орієн­тацій, ідеалів, еталонів поведінки, соціалізації (соціальної адаптації, індивідуалізації, інтеграції).

Методи педагогічного дослідження.

1. Педагогічне спостереження.

2. Анкетування з метою виявлення ціннісних орієнтацій, духовних запитів і потреб, рівня освіченості і культури.

3. Соціально-педагогічний експеримент.

Психологічні методи. Вивчення психологічного самопочуття, пси­хологічного мікроклімату, психологічної сумісності в мікросоціумі, рівня психологічної культури.

Методи психологічної діагностики.

1. Психологічне спостереження.

2. Анкетування.

3. Інтерв'ювання.

Експертна оцінка спрямована на суб'єктів соціальної роботи, проводиться висококваліфікованими спеціалістами з метою виявлен­ня рівня надання соціальних послуг. Метою експертної є оцінки вив­чення стану окремої сфери системи соціального захисту населення (духовної, соціальної, політичної), її сфер призначення (освіти, праці і соціальної політики, охорони здоров'я, соціальних служб для мо­лоді, культури та інш.), її компонентів (соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, дітей, жінок, молоді та інш.).

Методичні підходи і Вимоги.

1. Оцінка ситуації.

• Фактори, які зумовлюють незадовільний стан.

• Напрямки, тенденції, найбільш характерні для даного стану ситуації.

• Особливості, специфіка розвитку найбільш важливих скла­дових "частин" (галузі, структури, служби).

• Найбільш характерні форми роботи, засоби, за допомогою яких здійснюється діяльність.

2. Аналіз діяльності організацій, служб, які здійснюють цю діяльність. Відносно соціальної роботи це можуть бути такі органі­зації:

• державні служби;

• громадські фонди і організації;

• спеціальні заклади;

• благодійництво, спонсорство, приватні ініціативи. Оцінка їх діяльності спрямована на виявлення тенденцій в їх роз­витку, їх рейтингу в суспільній думці.

Експертну оцінку проводять спеціальні центри, експертизи, нау­кові інформаційно-аналітичні центри, лабораторії експертів, незалежні експертні групи і окремі експерти. Останнім часом їх діяльність акту­алізується, оскільки нестабільність у суспільстві, а також у соціальній сфері породжує необхідність в науковому аналізі визначення виходу із кризової ситуації. Експертні організації створюються при держав­них закладах і службах, а також на громадських засадах, в комер­ційних структурах, навчальних центрах.

Залежно від рівня професіоналізму і можливості охопити експерт­ним аналізом різні за обсягом роботи організацій і розрізняється зміст діяльності, характер підсумкових результатів експертизи.

Методика експертної роботи включає в себе ряд етапів.

1. У кожному окремому випадку для проведення експертної оцін­ки визначається коло експертів (з можливим конкурсом серед них).

2. Виявляються проблеми.

3. Намічаються план і час дій.

4. Розробляються критерії для експертних оцінок.

5. Визначаються форми і способи, в яких будуть виражені ре­зультати експертизи (це може бути аналітична записка, матеріали для вивчення, "круглий стіл", конференція, виступи експертів, публікації).

Головні проблеми будь-якого експертного методу можна відобразити у вигляді вимог.

1. Інтерпретація результатів.

А) рівень компетентності експертів із соціальних професій­них проблем: економічних (ефективність), соціальних, по­літичних, психолого-педагогічних, духовно-моральних, еко­логічних.

Б) рейтинг експертів: відповідно до взаємної оцінки, громадсь­кої думки, посадового принципу тощо.

В) коефіцієнт компетентності експертів при визначенні ос­новної думки, оцінки.

2. Створення обстановки вільного обговорення.

3. Заключна дискусія.

4. Вироблення рекомендацій із проблеми, яка досліджується, вис­новки про доцільність тих чи інших пропозицій, а також з їх впровад­ження.

-214-

Соціальна профілактика — технологія соціальної роботи, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на попередження соціальних проблем, соціальної дисгармонії, соціаль­них наслідків тиску на особистість складних умов життя, негативних умов соціалізації.

Соціальна профілактика здійснюється на різних рівнях соціальної роботи і різних рівнях соціальної системи суспільства.

Мікрорівень.

Напрямки і методи.

1. Соціальна робота з дітьми і молоддю із формування просоці-альної поведінки, попередження відхилень у поведінці, формування здорового способу життя, формування і розвитку життєвої компе­тентності, розвитку соціальної культури, розвитку і підтримки со­ціальних талантів, сприяння самореалізації і самоактуалізації.

Форми і методи роботи: просвітницькі курси, інформаційні видан­ня, тренінги і семінари, телевізійні передачі, фестивалі, конкурси тощо.

2. Соціальна робота з дітьми і молоддю "груп ризику" з метою попередження соціальних і психологічних наслідків антиправних вчинків, саморуйнуючого поводження, негативної соціалізації і адаптації.

Форми і методи роботи: створення реабілітаційного середовища, формування цінностей, орієнтацій, норм, еталонів, корекція психоло­гічного ^стану шляхом проведення групової тренінгової соціальної ро­боти, просвітницької, інформаційної, залучення до волонтерської допомоги.

3. Соціальна робота із малозабезпеченими сім'ями і громадянами, самотніми, непрацездатними з метою попередження негативних со­ціально-психологічних наслідків бідності, соціальної ізоляції, інвалід­ності та інших соціальних проблем.

Форми і методи роботи: своєчасне виявлення громадян "груп ризику", формування на них банку даних, надання пенсій, пільг, до­помог, проведення соціально-психологічної підтримки (консультації, тренінги, групи взаємодопомоги), соціально-педагогічна робота (орга­нізація дозвілля і рекреаційної діяльності, клубної роботи, соціаль­но-культурної діяльності тощо).

Мезорівень.

Напрямки і методи.

1. Нормативно-правові документи, які регулюють правові ос­оби соціального захисту окремих категорій громадян.

2. Соціальні програми, спрямовані на поліпшення соціального за­безпечення бідних, малозабезпечених громадян. І 3. Заклади, соціальні служби для соціальної роботи з клієнтами *групи ризику".

4. Працевлаштування, центри зайнятості для безробітних.

5. Просвітницька соціальна робота в мікросоціумі.

6. Посередницька соціальна робота в общині. Макрорівень.

Напрямки.

1. Законодавство, яке регулює правові основи соціального захис­ту населення.

2. Державні програми і проекти із попередження негативних явищ в дитячому і молодіжному середовищах.

3. Державні програми і проекти із соціальної підтримки окремих категорій громадян.

4. Благодійництво, меценатство.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу соціальну групу проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

• первинна — діяльність, яка спрямована на попередження ви­никнення проблеми;

• вторинна — діяльність, спрямована на попередження загост­рення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її вплив;

• третинна — робота, яка проводиться з особами, які постраж­дали від проблеми; спрямована на попередження її рецидивів.

Профілактика будь-якої соціальної проблеми повинна бути спря­мована як на соціальне середовище, в якій вона виникає, так і на особистість, яка від цієї проблеми страждає.

На основі аналізу соціальних і особистісних факторів проблеми визначаються завдання соціальної профілактики:

• дослідити причини і фактори проблеми чи негативного соціаль­ного явища;

• встановити ресурси, які є необхідними для подолання пробле­ми, чи виявити ті, що існують;

• подолати негативний вплив середовища;

• розширити можливості для задоволення потреб, подолання проб­лем, повноцінної життєдіяльності (підвищити соціальні ресурси);

• подолати особистісні фактори, які сприяють виникненню чи за­гостренню проблем чи заважають її вирішенню;

• підвищити особистісні ресурси, здатність особистості адекват­но реагувати на проблеми, подолати їх і задовольнити потреби;

• організувати взаємодію суб'єктів у подоланні проблеми, органі­зувати діяльність, спрямовану на попередження і подолання проблем.

— 216 —

Структура соціальної профілактики.

Постанова і дослідження проблеми; планування діяльності, орга­нізаційна і методична підготовка; вплив на особистість (профілактич­на інтервенція) і вплив на проблемне середовище.

Вплив на особистість: підвищення ресурсів особистості, корекція негативних особистісних якостей; розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості особистості, формування адекватного став­лення до проблеми.

Вплив на проблемне середовище: попередження негативного впливу середовища шляхом попередження негативного впливу об'єктивних факторів, попередження негативного впливу інших осіб, підвищення можливостей задоволення потреб.

Моніторинг проблеми, аналіз ефективності профілактичних дій.

Методи профілактичної роботи.

1. Дослідження, діагностика, прогноз розвитку проблеми: дослід­ження причин проблеми, стану її розвитку, чинників, які її визнача­ють; аналіз ефективності реалізації профілактичних програм.

2. Попередження негативної дії об'єктивних факторів: вплив на об'єктивні (природні, матеріальні, економічні) причини і чинники про­блеми (подолання, нейтралізація, попередження, компенсація наслідків).

3. Попередження негативного впливу соціального оточення: попе­редження розповсюдженню негативних цінностей, взірців поведінки, захист від шкідливої дії інших людей.

4. Підвищення ресурсів середовища: створення чи підвищення можливостей для подолання проблеми і факторів, які її створюють, альтернативного проблемі способу життя, повноцінного задоволення потреб індивідів.

5. Формування адекватного уявлення про проблему і ставлення до неї: формування свідомого ставлення людей, до проблеми та її причин (знань, поглядів, переконань, установок тощо).

6. Виявлення і корекція особистісних якостей, які знижують адап­тивні можливості людини: попередження негативного розвитку, нейт­ралізація і корекція прояву негативних ознак особистості.

7. Розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості люди­ни: розвиток якостей, які є необхідними для подолання проблеми.

8. Організація та координація профілактичної роботи.

Методи профілактичної інтервенції. Профілактична інтервенція — цілеспрямований вплив на цільову групу профілактики з метою зміни М становлення до проблеми і подолання суб'єктивних факторів, які є Властивими її представникам (уявлення, погляди, переконання, моти­ви, інтереси, звички, стереотипи поведінки, ціннісні орієнтації), що

призводять до проблеми. Вона, як правило, здійснюється шляхом інформування представників цільової групи і залучення їх до певних видів діяльності. Профілактична інтервенція повинна допомогти лю­дині змінити свою поведінку відносно проблеми — навчитися не ство­рювати чи уникати її.

Для визначення змісту і методів профілактичної інтервенції необ­хідно проаналізувати особливості цільової групи профілактики. При цьому необхідно враховувати особливості конкретних осіб чи груп, на які спрямовується профілактика в момент профілактичної інтер­венції:

• Як ставляться представники цільової групи до проблеми (яви­ща): позитивно, негативно, нейтрально чи не знають про проб­лему? У чому причини подібного ставлення?

• Що представники цільової групи знають про проблему? Яких знань не вистачає для свідомого вибору поведінки відносно проблеми?

• Які особливості поведінки, способу життя цільової групи спри­яють появі, загостренню і неподоланню проблеми?

• Як представники цільової групи ставляться до профілактики цієї проблеми? Яка можлива мотивація їх участі у профілактич­них заходах?

• Яка інформація може змінити некоректні уявлення, ставлення і поведінку представників цільової групи відносно проблеми, за­безпечити адекватні уявлення, свободу свідомого вибору по­ведінки?

• Які вміння і навички, особистісні якості бажано сформувати представникам цільової групи для подолання проблеми та її причин.

• Які вікові, статеві, соціокультурні особливості цільової групи необхідно врахувати при визначенні змісту профілактичної інтер­венції? Яка інформація і діяльність можуть бути незрозумілими, неприйнятними, шкідливими для них, виходячи із наведених особливостей?

• В яких формах і за допомогою яких методів профілактична інтервенція буде найбільш ефективною і досяжною для цільо­вої групи?

Основні методи профілактичної інтервенції: лекція, бесіда, дискусія, дискусія театралізована, диспут, кіно-, відеолекторій, ро­льова гра, тренінг, соціальна реклама.

Сутність соціальної діагностики, соціальної експертизи і соціаль­ної профілактики — виявити і попередити виникнення і розповсюд­ження негативних соціальних процесів і явищ, створити сприятливі

— 218 —

умови для реалізації технологій соціальної роботи, спрямованих на допомогу особистості.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. Визначте сутність поняття "соціальна діагностика".

2. Охарактеризуйте особливості соціальної діагностики різних цільових груп клієнтів.

3. Визначте межі професійної компетенції для проведення соці­альної діагностики командою соціальних працівників.

4. Визначте поняття "соціальна профілактика". Яким чином діагностичні методи пов'язані із проведенням соціальної про­філактики різних груп клієнтів?

5. Охарактеризуйте основні напрямки соціальної профілак­тики.

6. Яким чином визначення методів соціальної роботи зумов­люється результатами соціальної профілактики?

7. Визначте поняття "соціальна експертиза діяльності закладів соціальної сфери", розкрийте його сутність.

Завдання для практичного заняття.

Складіть діагностичний інструментарій для проведення соціальної діаг­ностики певної соціальної групи (категорії) клієнтів чи окремої особи.

Розробіть заходи для проведення соціальної профілактики нега­тивних явищ у молодіжному середовищі.

Рекомендована література:

1. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьі: Содержание и методьі психосоциальной практики.: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заве­дений. — М.: Изд.центр "Академия", 2002.

2. Дети в кризисньїх ситуациях: профилактика негативньїх явлений и социаль-но-психологическая помощь /под общ. ред. И. Д. Зверевой. — К.: Наук. Світ, 2001. — 63 с. — (Б-ка соц. работника /соц. педагога). — (Сер. "Благополучне детей и молодежи: возможности соц. работьі").

3. Діяльність соціальних служб для молоді. — К., 1998.

Лекція 7. Соціальна корекція і терапія

Соціальна корекція — це діяльність соціального суб'єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного і соціального плану, що не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам.

Корекційний вплив здійснюють в різних напрямках.

Відновлення — відтворення тих якостей соціального об'єкта, що переважали до появи відхилення.

Компенсування — посилення якостей діяльності соціального об'єкта, що можуть замінити втрачене в результаті певних порушень.

Стимулювання — активізація позитивних якостей, діяльності соціального об'єкта, формування визначених ціннісних орієнтації, установок окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону і відносин у мікросоціумі.

Виправлення — заміна негативних властивостей, якостей соціального об'єкта на позитивні.

Соціальна корекція здійснюється на загальному позитивному фоні взаємодії соціального середовища з індивідом і в таких напрямках: соціальна корекція взаємодії клієнта і середовища в умовах психологічної корекції індивідуального випадку, корекції соціальних наслідків психологічної проблеми, погіршення матеріального становища, біхевіоральних проблем, соціальної корекції взаємовідносин в ситуації конфлікту.

Виділяють такі методичні підходи: психолого-педагогічні, соціальне научіння, соціальна корекція конфліктної ситуації.

Психолого-педагогічні методи корекційного впливу.

Придушення — суворе припинення і обмеження дій і вчинків особистості, щоб уникнути тих з них, які можуть нанести шкоду. Соціальний працівник силою свого авторитету намагається припини­ти прояви агресії, приглушити їх і, зайнявши лідируючу позицію, підкорити собі.

Витіснення — метод викликати інший, більш благополучний стан, замінюючи тим самим агресивне переживання. Він використовується з метою усунути негативні прояви через включення особистості в діяльність. Вибудовується ланцюжок дій, які спрямовані на зняття неблагополучного стану: витіснити — замінити — відволікти. Цей метод використовується, коли неблагополучний стан вже не є ситуативним, а наближається до асоціальної поведінки, але призупинити дані негативні прояви немає можливості внаслідок певних обставин, індивідуальних особливостей об'єктів, динаміки стану.

Ігнорування — спеціально інструментована здібність не звернути увагу на неблагополучний стан особистості. Метод використовується для поступового вгасання несприятливого стану. Метод є виправданим, коли неблагополучний стан наближається до спаду, спостерігається вгасання негативних емоцій, але якщо сильні переживання знаходяться в апогеї свого розвитку, використання цього методу виключається.

Санкціонування (яке обмежується часом) — метод, який зумовлює дозвіл і право на прояви певного неблагополучного стану (апатії, смутку, нудьги), незважаючи на те, що воно не виправдовує очікувань оточення і відхиляється від соціальних норм і цінностей. Мета — поступовий вихід із стану сильних переживань і їх вгасання. Використання санкціонування не дозволяється, коли індивід знаходиться у стані злості, гніву, ненависті для того, щоб допомогти запобігти пригніченому стану, ситуації "емоційного зараження", довготривалості і повторюваності певних станів.

Концентрація на позитивному — зосередження на позитивному у самій особистості і переорієнтація уваги на позитивне в об'єкті, в іншій людині, проти якої були спрямовані злість, роздратованість, гнів. Мета — навчити індивіда саморегуляції, самоконтролю, встановленню рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини.

Соціальне научіння — навчання поведінці шляхом спостереження та імітації і під впливом заохочень і покарань. Завдання соціального працівника — заохочувати кооперативну поведінку клієнта, його намагання до співробітництва, навчання позитивного мислення через використання позитивних формулювань тощо. За допомогою спостереження і наступної поведінкової практики індивід у змодельованих ситуаціях може підняти у собі впевненість у тому, що в інших ситуаціях він буде вести себе більш ефективно. По мірі того, як клієнт починає отримувати задоволення від своєї нової поведінки, у нього розвивається більш позитивне сприйняття себе. Коли поліпшення досягнуто, воно буде більш міцним, якщо клієнти приписують його факторам, які знаходяться під їхнім контролем, а не соціального працівника.

Соціальна корекція в умовах конфлікту проводиться соціальним працівником у напрямку пом'якшення напруги, яка виникла у соціумі, взаємовідносинах між особистістю і соціальним середовищем, різними соціальними групами.

Соціальна робота у розв'язанні конфліктних ситуацій спирається на технологічні прийоми конфліктології і соціальної психології.

Методичні прийоми: переговори, посередництво, інтегральна угода.

Переговори — пошук згоди за допомогою безпосереднього обговорення між учасниками конфлікту.

Посередництво — спроба нейтральної третьої сторони розв'язати конфлікт за рахунок поліпшення комунікації і висунення пропозицій.

Інтегральна угода — угода між сторонами конфлікту, в якій поєднуються інтереси обох сторін у напрямку взаємної згоди. В умовах інтегральної угоди позиція "я виграв — ти програв" перетворюється на позицію "я виграв — ти виграв". Ключовим фактором у розв'язанні конфліктів є довіра сторін. Соціальна терапія

Соціальна терапія — цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій і об'єднань, у тому числі і релігійних, на конкретні форми прояву соціальних відносин чи соціальних дій. Соціальна терапія здійснюється на фоні загального складного становища особистості чи соціальної групи, соціального неблагополуччя, коли соціальна проблема розглядається з точки зору соціальної хвороби, яка потребує виліковування.

Соціальна терапія як технологія соціальної роботи застосовує прийоми, техніки впливу на особистість та її оточення, виходячи із специфіки соціальної ситуації, змісту, завдань соціальної терапії, рівня соціальної структури суспільства, на якій вона проводиться.

Психотерапія

З великої кількості методів психотерапії в практиці соціальної роботи широко застосовуються: суггестивна психотерапія, групова, поведінкова, сімейна, ігрова, раціональна психотерапія, самонавіювання.

Найбільш дієві методи соціальної терапії: трудова, терапія самовиховання, методи поведінкової терапії у групі, дискусійна терапія, соціотерапія, музикотерапія, ритмотерапія, арттерапія, кольоротерапія, психогімнастика, натурпсихотерапія, логотерапія, бібліотерапія, імаготерапія.

Трудова терапія заснована на тонізуючому і активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини.

Терапія самовиховання — активний процес формування люди­ною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал власного "я".

Метод самовиховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) самовивчення, самооцінка;. 2) переоцінка власної особистості; 3) самоаналіз, переоцінка минулого, виявлення індивідуальних психологічних бар'єрів; 4) створення бажаного образу "я"; 5) формулювання індивідуальних формул намірів; 6) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сюжетна сенсорна репродукція поводження "Я-образу" в різних ситуаціях діяльності і спілкування; 8) "накладання" стереотипів "Я-образу" на реальну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.

Методи поведінкової терапії в групі спрямовані на формування соціальних умінь і навичок. Методичні прийоми поведінкової терапії визначаються метою соціального впливу на клієнта, створенням такого соціального фону, в якому особистість набуває впевненості в собі, власних можливостях, формується її життєва компетентність, створюються умови для набуття самостійності і незалежності.

Розрізняють такі види тренінгових занять: тренінг подолання боязкості, тренінг активності, виявлення власної думки, подолання підвищеної чутливості до критики і оцінок оточення, проведення дискусії на певну тему у групі, розвиток навичок конструктивного спору. Використовують різні поведінкові тренінги, в основі яких знаходяться різнобічні вправи, наприклад, створення ситуацій підвищених труднощів чи різні методики оцінки реакцій клієнта групою тощо.

Дискусійна терапія — обговорення в групі соціальної проблеми чи життєвої ситуації клієнта з метою позитивного впливу на нього, використовуючи групову динаміку.

Основні змістовні моменти групової дискусії: розкриття проблем, які пов'язані із самостійністю, відповідальністю й активністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи; аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини.

Соціотерапія — вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій.

Музикотерапія — один із давніх методів впливу на психіку особистості, який може використовуватися і в медичних цілях. Групові, Індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають в себе, із врахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, яка викликає у Слухачів переживання, які пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. Відмічено, що цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам терапевт, тому що це сприяє виникненню Обставин спонтанного взаємовпливу, більшої аутентичності, довірливості. Складання музичної програми вимагає певної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, які беруть участь у даному терапевтичному впливі.

Ритмотерапія тісно пов'язана з музикотерапією та іншими засобами мистецтва, ритмом природи, певними біоритмами життя, які їластиві людині. Красива ритмічна музика сприяє гармонійному емоційному розвитку людини у праці, побуті тощо. У цілому ритмотерапія дозволяє клієнтам виконувати різні соціальні ролі і задовольняти потреби в емоційних зв'язках, розвиває естетичні потреби і збагачує новими засобами емоційного вираження.

Арттерапія — лікування мистецтвом. Виділяють кілька варіантів цього методу:

• використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та інтерпретацію клієнтами;

• спонукання клієнтів до самостійної творчості;

• використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

• творчість самого спеціаліста — ліплення, малювання тощо, яка спрямована на взаємовплив із клієнтом.

Кольоротерапія. Психологи давно звернули увагу на вплив кольору на продуктивність праці: наприклад, продуктивність праці (фізичної) при червоному кольорі на короткий термін підвищується, при синьому — знижується. Такий вплив спостерігається і при розумовій праці. Вплив кольору на людину постійно враховується професійними дизайнерами. У плані діагностики суттєве значення має ставлення до тих чи інших кольорів самих клієнтів, інформацію про які отримують не тільки шляхом тестування чи опитування, але і спостереження (колір одягу, краватки тощо). В окремих випадках "соціалізовані" (знакові) кольори справляють такий самий вплив, як і слова (наприклад, портрет близької людини, колір прапора тощо). Іноді слід звернути увагу клієнта на доцільність спеціального вибору кольору одягу (сорочка, плаття, костюм, краватка тощо) залежно від необхідності моделювати той чи інший настрій. При всіх суперечках відносно впливу конк­ретного кольору на емоційний стан людини є певні загальні закономірності: довгохвильова частина видимого спектра (найбільші хвилі у червоного кольору, потім у жовтогарячого, жовтого і т.д.) діє збудливо (мобілізує, стимулює), а короткохвильова (починаючи з блакитного кольору) заспокоює чи пригнічує. Ці відомості також доцільно повідомляти клієнту і рекомендувати йому вчитися самостійно підбирати необхідний колір як з метою стимуляції, так і корекції свого стану.

Психогімнастика — одна із форм психотерапії, при якій взаємовплив на клієнта заснований на руховій експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруги і вкорочення емоційної дистанції учасників групи, а також вироблення вміння висловлювати почуття, побажання, — свої та іншої людини. Наприклад, вправи зі зняття напруги складаються із простих рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на роботу, повертаюсь з роботи тощо. Поєднання міміки, жесту, рухів і дотику створює більш повну можливість виявлення і передачі своїх почуттів і намірів без слів. Для клієнта це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна висловити думку більш переконливо, ніж словом.

Натурпсихотерапія — метод лікування природою (ландшафтотерапія). Значення цього методу зростає внаслідок урбанізації соціаль­ного середовища, погіршення екології, росту відчуженості людини і Від природи.

Логотерапія — розмовна психотерапія. Спеціаліст розмовляє з клієнтом, намагаючись вербалізувати для нього його емоційний стан, щоб за допомогою цього клієнт сам розв'язав складну ситуацію. В особистості клієнта повинна відбутися перебудова, яку він самостійно ; знаходить як конструктивні зміни у самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Бібліотерапія. У процесі читання книжок клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити власний стан. Список книжок психотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.

Імаготерапія — використання у цілях терапії гри образами в умовах творення особистістю образу самого себе. Прийоми імаготерапії: аналіз літературного твору у завчасно заданій ситуації, переказ і драматизація народної казки, театралізація оповідання, відтворення класичної і сучасної драматургії, виконання ролі у спектаклі.

Ігротерапія — використання ігрових вправ (рольових ігор, ситуаційних ігор, статичних, рухливих та ін.) з метою створення благополучних умов для особистісного росту, зміни ставлення до свого "Я"/ Підвищення рівня самосприйняття тощо. У грі виявляються різні форми подолання травмуючих переживань.

Нейролінтвістичне програмування (НЛП) — унікальна технологія впливу на людей і своєрідний погляд на комунікацію і розвиток людини, які відображені у працях Д. Гріндера, Ф. Бендлера, В. Сатіра, М. Еріксона. Предметом НЛП є "мови", які використовуються для взаємодії як відображення внутрішніх програм, що задані на рівні нейронних зв'язків, аналізу різних способів отримання інформації про світ і реагування на них окремих людей. Техніки НЛП широко використовуються при психологічному консультуванні і психотерапії особистості, яка відчуває різні утруднення: утруднення у спілкуванні, апатію, невпевненість, стреси, фобії, шкідливі звички тощо. НЛП — це витончений інструмент, який дозволяє швидко отримати Інформацію про бажаний і похідний стан клієнта і відповідно до цього гнучко підібрати найбільш дієву техніку для досягнення необхідного результату. НЛП тому так популярні, що засновані на численних, досить конкретних техніках і технологіях, що часто пов'язані із активізацією таких методик: "якірування", "змах", "віддзеркалювання", "лінія життя", "кришталеві шари", "коло досконалості", "інший "Я", "остання крапля" тощо. Цінним є те, що кожна з цих процедур має свої конкретні цілі і досить докладно описана в літературі. Щоб обрати найбільш ефективну стратегію для надання допомоги конкретній особистості у вирішенні її проблеми, необхідно передусім встановити її репрезентативну систему (провідну модальність і субмодальність), рапорт з партнером, потім виявити причини його неспокою. При цьому можна використовувати наступну схему: визначити вислови (зовнішній ключ), які показують, що клієнт переживає небажаний стан, тобто провести калібровку; закріпити цей стан "якорем"; попросити клієнта мисленнєво повернутися до минулого, коли він переживав ті ж самі почуття; із розповіді клієнта вичленити деталі, які мають відношення до його стану; повернути клієнта у сьогодення, потурбуватися про його комфортність і безпеку. Створивши позитивний емоційний стан, слід вибрати техніку для його закріплення чи для переформування минулого негативного досвіду (рефрейминг). Хоча оволодіти техніками і технологіями НЛП може кожна чуттєва, зацікавлена і уважна людина, його використання потребує кваліфікованої підготовки і великого почуття відповідальності.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. Обговоріть наукові підходи до визначення понять "соціальна корекція" і "соціальна терапія".

2. Чим відрізняється соціальна корекція від психологічної і пе­дагогічної корекції? Порівняйте.

3. Чи є виправданим, на вашу думку, застосування медичного терміну "терапія" стосовно соціальної роботи? Поясніть свою точку зору.

4. Визначте особливості соціальної корекції і терапії в роботі з різними клієнтами.

5. Чому для застосування соціальної корекції і терапії необхідна спеціальна підготовка?

Завдання для практичного заняття.

Складіть алгоритм соціальної роботи із клієнтом, який звернувся в соціальну службу з приводу складного соціального становища.

Рекомендована література:

1. Социальная работа /под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. — Ростов н\Дону: "Феникс", 2000. — 576 с.

2. Моделювання та впровадження програм щодо формування здорового способу життя. — К.: Наук. віт. /під заг. ред. /. Звєрєвоїі Г. Лактіонової. —56 с.

3. Психодрама. Г. Лейтц. Классическая психодрама Я.Л. Морено. — М.: Про­гресе, 1994. — С. 195-215.

4. Корнелиус X., Фейр Ш. Вьіиграть может каждьій. Как разрешать конф-ликтьі. — М.: Стрингер, 1992. — С. 18-32.

6. Профілактика і терапія засобами мистецтва /під заг. ред. 0.1. Пилипенка. - К., 1996. — 56 с.