Тема 9. Суб’єктивна сторона злочину і. Питання для з’ясування

1. Поняття, ознаки і значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Поняття і зміст вини. Значення вини.

3. Форми вини.

4. Умисел і його види.

5. Необережність і її види.

6. Злочини з двома формами вини.

7. Невинне заподіяння шкоди. Випадок (казус).

8. Мотив і мета злочину. Емоційний стан особи під час вчинення злочину.

9. Поняття помилки в кримінальному праві. Юридична і фактична помилка, їх види і кримінально-правове значення.

Поняття, ознаки і значення суб’єктивної сторони злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з учиненням злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об’єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину.

Вони тісно пов’язані між собою, однак зміст і значення їх неоднакові. Вина особи – це основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Однак у багатьох злочинах суб’єктивна сторона вимагає встановлення мотиву і мети, які є факультативними її ознаками.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, дві з них – інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності.

Поняття і зміст вини. Значення вини. Форми вини.

Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у Конституції України, в ст. 62 якої говориться: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Вина – це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина – це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.

Вина – це лише психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке нею вчиняється. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею встановленого щодо кримінальної відповідальності за такий злочин віку.

Форми вини – це окреслені в кримінальному законі поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і знаходить свій вираз психічне ставлення особи до діяння та його наслідків.

Чинне право виділяє дві форми вини – умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК).

Умисел може бути прямим або непрямим, а необережність проявляється у вигляді самонадіяності або недбалості.